В кабінеті Комуї стояла тиша, яка різала слух, залишаючи неприємним думкам шлях до голови Керівника Європейського відділу Чорного Ордену. Його темний погляд затримався на старій фотокартці. На цій фотографії зображена була гарна молода жінка, яка яскраво посміхалась, у своїх руках вона тримала листа, якого, певно читала. Поруч з нею стояла молода дівчина, яка дивилась в камеру трохи напружено – Клауд Найн. Хоча вона вирізнялась красою та впевненістю, то на фотокартці вона була дуже напружена, хоча долоня жінки, яка посміхалась і тримала дівчину за руку. Клауд була одягнена в цирковий костюм, скоріше та фотографія зроблена до того, як вона потрапила в Орден.
Жінка одягнута в темний костюм, нога закинута на ногу, а в руках віяло. Від самої жінки віяло приємною аурою спокою та доброти. Комуї довго вдивлявся в обличчя невідомої, поки Клауд спокійно сиділа на м’якому дивані та пила каву. Вона мовчала та не говорила нічого про невідому на фотографії екзорцистку.
– Хто ця жінка? – Лі відкладає фотокартку, але все ще кидає погляд на миловидне лице.
– Маршал Лідія Романова. – Найн підіймає на чоловіка погляд, ставлячи чашку на маленький столик. – Вона була моєю вчителькою, а ця фотографія зроблена до того, як дізналась, що можу використовувати чисту силу. Тут мені тільки двадцять, я вже була в шлюбі зі своїм чоловіком.
Найн говорила повільно, так, щоб всі зрозуміли, що вона говорить і не перепитували її. Жінка змінила ногу, тепер ліва нога лежала на правій, а серйозний погляд темний погляд зупинився на обличчі Сокаро. який весь час мовчав і не проронив і словечка. Він знав Лідію Романову, бо саме вона розповіла йому, як треба себе поводити в Ордені, і що не все вирішують кулаки. Вона була і справді добра.
Комуї встав зі свого місця, але знову сів, не знаючи, що йому робити. Він не міг сказати, що саме його так хвилює. Про Лідію не було відомо скільки б він архівів не перевернув, скільки книг би не прочитав, здавалось, що хтось навмисне стер всі згадки про маршалку, яка жила давно, ще до його приходу в Орден. Найн помітила те, як напружився Керівник, але нічого не сказала, тільки витягнула із кишені ще й лист, який принесла із собою.
– Вона написала мені цього листа перед тим, як її тіло придали вогню. – вона протягнула аркуш, який був трохи вже пожовклим, та пахнув сирістю.
“Клауд, прошу тебе, колись відвідай монастир святої Богородиці в Україні, там ти повинна знайти дівчинку. Вона буде схожа на мене. Не переймайся, вона доросла, тому не злякається тебе, тільки перед тим знайди сестру Софію. Скажи їй, що якщо ти прийшла до монастиря, то моя душа вже на Суді, попроси її, щоб вона дала поговорити з Настею… а може вона вже має інше ім’я. За монастирем є ріка, поведи мою дитину до ріки, та хай вона скупається в сяйві місяця, а потім передай їй шпильку, ту, що носила я. Прошу тебе, Клауд…”
Лист обривався, так і не закінчившись, тільки розмиті літери, наче його писали на швидку руку. Маршалка дивилась на обличчя Комуї, яке змінювалось коліром. Спочатку воно темніло, потім сіріло, а вже тоді ставало таким, яким і було. Тільки от очі його перечитували листа, так само як вперше. Коли він підняв очі, то зустрівся з поглядом темних очей Клауд і зрозумів, що вона має сказати ще.
– Якщо все так, то Агнія… – він важко видихнув, зняв окуляри, поклав їх на стіл і почав масажувати переднісся. Агнія була тією Настею, яку знайшла Клауд після смерті Лідії.
– Я повідомила про смерть Лідії, коли принесла шпильку, а Софія, та, про яку говориться в листі тільки смиренно пустила мене і малу дівчинку до ріки. – жінка не сідала на місце, а тільки розвернулась, щоб піти геть. – І тепер ця дівчинка стала юною дівою, яка потрапила в пекло.
***
З’явилась ще одна людина, яка не дратувала Канду Ю. Взагалі Канда не любив людей, тому у нього не було близького кола спілкування, але зараз він дивувався тому, що в Ордені з’явилась така спокійна дівчина, яка не виділялась на фоні інших. Вона була, та здавалось, що вона не існувала, може це і привертало до себе увагу Канди, який лякав кожного, хто минав його. Ю дивився на те, як в їдальню заходить дівчина, і його очі ставали ще холоднішими. Вона пропала на тиждень, тому спочатку він не помітив того, що від Лаві пахло не так, як завжди, поки одного дня цей рудий придурок не повісився йому на шию.
Тоді Ю помітив, що запах книг, тепер перебивав приємний персиковий аромат, який не був гармонічним з тим запахом знань та пилюки. Ліналі помітила спостережливий погляд хлопця, тому заговорила першою.
– Щось не так Канда? – її голос відірвав від спостерігання дівчини, від чого хлопець тут же подивився на Лі-молодшу.
– Нічого. – він встав зі свого місця і швидко покинув їдальню, залишаючи після себе тільки більше питань.
Японець відчував, що він десь бачив Агнію, що вони колись так само зустрілись, а от де і коли згадати йому було вже не під силу.
Додати до улюблених