З початком війни хлопець раї Франсуа воював на передовій.
За нього авжеш переживала його кохана і тому Рая ледь не щодня, вечором приходила до батьків свого хлопця. Разом їм було легче чекати хлопця з війни. Листи від Франсуа приходили часто, на стільки часто на скільки це позволяла почтова компанія. Хлопець старався розповідати тільки все хороше, але доброго і так було мало.
Рая з таким положенням діл не хтіла миритись, що це вона сидитись і ніяк не допомагає. Мало роздумуючи, в пориві французького патріотизму вона вступила до Червоного Хреста в Франції. Їхньою справою було збирання медикаментів на фронт, а також збирання коштів на повернення військовополонених. Такі веселощі трохи притупили почуття якоїсь вини і жити стало легче. Пропрацювавши в Червоному Хресті Раю навчили надаванню медичної допомоги і разом з ще десятком таких самих аматорів, волонтерів відправили до Парижського шпиталю. В шпиталі дівчина зрозуміла, що таке наслідки війни і частково, що таке війна. В шпиталі лежали сотні військових без кінцівок, з важкими пораненнями і захворюваннями. Ніжна душонька молодої дівці не витримувало, що денного находження з пораненими, тому кожен вечір перед сном їй приходилось тихо плакати в подушку, щоб хоч трохи зігнати накопичені емоції. Окрім жахливих емоцій присутні були і жахливі думки.
Рая – ” надіюсь мій хлопчик не стане пораненим. Боже… боже ! Чому ти таке допускаєш ?! ” ледь не що дня були такі думки. Через рік Рая вже якось звиклась з такою картиною і стала більш холоднокровно надавати допомогу. Слізки всі вже були виплакані, а думки обдумані, лишалась лише надія. В 1916 році 22 лютого дівчина отримала ранкового листа. Відкривши його і не виспаними очима почала читати. Коли лист закінчився вона зімняла його і викинула в смітник. Спершись об стіну вона закрила лице руками, а скрізь пальці невільно потекли сльози.
Рая – щоб була та німеччина проклята… – прошепотіла вона. Куля німецького солдата знайшла і Франсуа. Пославши до біса остатнього німецького громадянина вона зняла з себе білий фартух Червоного Хреста вона побіжала в військовий комісаріат. Вона стала добровольцем на фронт. В цей же день вона була відправлена на розподільчиц центр, де хрупку дівчину оприділили в логісти. Її головною задачею було: перевозка поранених, підвозка боєприпасів і снарядів. На наступний день вона була вже в навчальному центрі, де з такими божевільними хлопцями проходила короткий курс військової справи. За 3 місяці вона навчилась: маскуватись, стріляти, надавати допомогу в умовах бою і організація під час бойових дій. Вона була оприділена на Верденський напрямок. Посадили її на Berliet CBA і відправили колисити одну ту саму дорогу 25 годин на добу 8 днів в тиждень 9 місяців в рік. В перший свій день вона чуть не намочила свої штани коли вперше попали під вогонь німецької артилерії, але колона вантажівок лишилась не ушкоджиними. Виконуючи свою роботу по підвозці бійців і набоїв вона одного разу потрапила туди куди не мала, а саме в бій. 6 година ранку, чекаючи поки завершиться розвантаження їхніх вантажівок, вони сиділи в третьому ряді окопів. Почулись обстріли, земля задрожала, здавалось, що світ знову погружається в пекло. Коли звуки вибухів привинились, тоді всі ринулись на першу лінію, Рая і її колега по машині не стали виключенням. За хвилину добіжавши до першої лінії вони познімали гвинтвіки з плечей і прильнули до краю окопа. Вони побачили, як чисельний ворог наступає. Дівчина передьоргнула затвор і почала цілитись. Почулась команда “постріл” і сотні солдатів спустили спусковий гачок, і роздались постріли, запрацював кулимет.
Рая чомусь не одразу рішилась натиснути на гачок і вбити німця.
Рая – ” ті чортові падли вбили мого Франсуа ! Але вони ж теж живі, а якщо я так само вб’ю чійогось коханця або батька.” – сумніння почали проноситись в неї в голові, як її за пояс стягнули в низ і французький офіцер закричав на неї.
Офіцер- якого біса стоїш на місці?! Хочеш щоб тебе пристрілили?!- із за пострілів навіть кричащого офіцера було важко зрозуміти.
Із за заціпеніння від бою в дівчини потекли сльози по щоках, а руки сильно задрожали, що мішало прицілюватись, та взагалі якось взаємодіяти з гвинтівкою. Тисячі пострілів, вибухи гранат і снарядів, крики які перетворились в один жахающий звук, який приголомшив її. Офіцер посадив дівчину і одним швидким ляпасом привів її в себе.
Офіцер – заспокійся ! Якщо робитимеш те, чого тебе вчили то з тобою все буде добре ! – на це дівчина лише кивнула. Піднявшись дівчина дрожащими руками взяла свою гвинтівку, в свою чергу офіцер пішов далі по окопу. Рая прицілювалась і натискала на гачок, все так як вчили на навчаннях. Бій тривав зо три години і вона встигла відстріляти всі набої, половина були в молоко. Коли бій закінчився її напарник почав шукати її. Знайшов він її біля входу в блендаж, вона сиділа закривши руками лице.
Нахилившись до неї він запитав.
Сибастіан- агов, ти там жива ? – поклав руку на її плече.
Рая- да… – забравши руки вона ледь встала.
Сибастіан- як ти? Це ж здається твій перший справжній бій.
Рая- ага… це жах. Я дарма пішла в армію, це не для мене. Я зробила це дурне рішення на емоціях.
Сибастіан- так, не кори себе в цьому і так вже пізно якось міняти рішення, ми і так на логістиці то можна пробувати якось не вступати в бій.
Рая- хах, можливо.
Так і проходили рутинно день за днем доставляючи набої на передок і забираючи ранених в тил, але через 3 місяці прийшло повідомлення зі штабу, що потрібні додаткові машини на інший напрямок, і відділ де служила Рая, перенаправили. Виконуючи свою логістичну роботу в один із днів холодного листопаду, логістичний батальйон був переформований в резервний піхотний полк. Особовий склад був збільшений з 1000 солдатів до 3 тисяч. Були проведені додаткові навчання штурму ворожих траншей та роботи з танками. 1917 року 10 листопаду резервний піхотний полк було перекинути під Камбре. Контр-наступ під Камбре мав стати грандіозним проривом в глиб німецької лінії фронту. Англічани стягнули на цю ділянку фронту 1000 танків, а також велику кількість авіації.
Полк розположився на околицях міста Епеї (Épehy) і вечором англійський офіцер проводив брифінг солдатам.
Офіцер – наша перша ціль це пробитись до міста Банте, далі ми мусимо дойти до дороги RN44, а саме до ділянки D644 це відкриває нам вигідну дорогу до Камбре. Разом з вами поїде танкова дивізії, тобто ваша задача прикривати 400 наших, англійських, величний танків Марк 4, при нагоді спробувати оточити німецькі підрозділи.
Після завершення брифінгу солдатам на наступний день розповіли теорію, як працювати разом з технікою, а далі томне очікування 20 листопада, це день який мав стати початком наступу.
18 листопаду за два дні до початку наступу німецькій бійці провели рейд на позиції Антанти. Під час рейду було захоплена група Ірландців з 36-тої Ольстерської дивізії. Після веселих допитів в доброзичлевій формі вони зізнались про наступ і німцям випала унікальна нагода приготуватись за 2 дні до наступу англічан.
Біля міста Банте яке було розсташоване між першою і другою лінією оборони було сформовано кілька пожежних груп, які мали швидко реагувати на ворожі удари і приходити на оборону. Для більшої ефективності озброєння таких груп було поліпшене, видано більше набоїв, замість 1 гранати видали 7, дві з яких були звязками звичайних гранат. В одній з таких пожежних груп була і Ада, яка дослужилась до звання Oberleutnant. Під її командування видали 23 молодих солдати. Після всіх необхідних заходів їх віжправили ближче до передової, а солдатам на нулі наказали докладати про всі дії ворога .
20 листопада о 5 ранку англійські танки вистроїлись в лінію і очікують команди. В 6:00 на землю опустився туман, що знизило дальність видимості. Коли почулись звуки лязгіту гусениць по сирій землі і грохіт моторів, про це одразу повідомили в тил, і на першу лінію оборони було відправлено пожежну групу. Запригнувши на велосипеди вона помчались на допомогу. За 15 хвилин вони аже були там. Покидавши велосипеди приблизно в одному місці вони запригнули в траншеї. Найшовши одного з сержантів вони доклали, що третя пожежна група на місці.
Сержант – на нас їдуть з кілька десятків танків, ми довго не втримаємось, треба буде відступати ! – не подалік пролунав вибух від якого вони трохи пригнулись.
Ада – потрібно спробувати зупинити ті консервні банки !
Тоді відкриється шанс на то, щоб втримати позиції.
Сержант – як то зробити?! В нас немає орудій!
Ада – група, замною ! – пригнувшись вони вилізли з окопу і по стежкам для наступів почали повзти до танків які стояли на місці і чекали поки до них підійде додаткова піхота. Провозши з 100 метрів вони розділились і жвійками розповзлись по полі бою. Коли Ада і ще один напарник добрались до на місці стоячого танку, тоді дівчина достала з поясу гранату, відкрутивши кришку і видьоргнувши колечко закинула її в проміжок між кулиметом і корпусом. Граната закотилась в середину і вибухнала. Танк вогонь припинив.
Ада – горіть в пеклі скотиняки. – тихо прошепотіла сама до себе.
Напарник – відходимо? Ворог наближається!
Ада – можемо ще один спробувати підбити. – коли біля носу дівчини просвистіла куля вона сказала. – лять! Давай відходимо, я прикрию. – заховавшись за перед танку. Хлопець почав відповзати а вона відстрілюватись. Кожна дія була відточена до автоматичності. Через деякий час вони змінились, вже не вона прикривала а напарник. З’єднавшись з ще одною групою вони взяли світловий пістолет і пустили ракету, що означало відствпати до попередньої точки. З боями вони заповзли назад в оком. По дорозі було втрачено двух бійців. Друга хвиля чаєхльобів вже починала пробиратись в окоп, але німці старались триматись до остатнього. І тут один з бійців пожежної групи замітив, що союзники починають просто втікати. Доклавши це Аді вона сказала, що потрібно прикривати відступаючих. Коли частина вже нагло втікла командуюча вже тоді наказала організовано відступати, але та організація не зовсім вийшла грамотною. Можливо це із за не опитності в керуванні солдатами комадуючої або із за того що їх підганяли англійські танки і вогниметники. Через пів години пробіжок по вспаханим артилерією полям і під градом свинцевих куль вони пробрались до другої лінії оборони. Під час відступу було втрачено ще двух солдатів. Англічани чомусь не наступали, а чогось чекали. Зайнявши позицію вони сповістили про те, що пожежна група знаходиться на другій лінії і очікує наказів. До ночі наказів не було, тому вони вляглись спати. На ранок вони прокинулись і продовжили очікувати. Сидячи в окопі дівчина попивала цикорій ( замінник кави ) і слухала розмови своїх бійців. Тут один з солдатів закричав, що почався артилерійський обстріл. Не дослухавши його прилетів перший снаряд. Впавши і скрутившись, закривши вуха руками їх засипало рештками від снаряду, землею і якось гіркуватою на запах рідиною.
Ада- хах, а правду кажуть, коли в тебе летить свисту не чути. – тихо посміялась, єхидно сказав своїм бійцям. Підвівшись вона погрустила, що пролила всю каву, потім вже замітила, шо весь її отряд контузило. Спробувавши привести їх до тями вона зрозуміла, що це марна справа. Далі вже тягнути їх в шпиталь чи кудись не було часу із за граду снарядів, які впали на їхні позиції. Схвативши гвинтівку вона сама вже вжалась в землю і почала чекати кінця. Коли перше пекло закінчилось, пішло друге. Почулись постріли і тупіт англійських сопогів.
Ада – да уж, до мене лине звук їхніх гвинтівок.
Вставши вона прицілилась і почала відстрілювати одного за другим. За пів години бою все тіло дівчини почало противно зудіти. Коли за годинк бій закінчився перемогою німецьких солдатів, але нашій дівчині не повезло не фартануло і вона не мала змоги святкувати перемогу оскільки надоїдливий зуд замінився на жгучу біль. Після погіршеннч самопочуття вона швидко направилась шукати санітара. Йдучи на дрожащих ногах з опущеною в них головою, щоб не заплутатись об когось вона відчула, що по її щокам почало текти щось тепле. Витерши це вона глянула на руку, це виявилась кров. З носа, очей і рота почала текти кров. Після побаченого її ноги підкосились і вона впала моментально втративши свідомість.
Додати до улюблених