у квартирі панував страх, світло було вимкнене і тільки кухонна світлодіодна лампа подавала знаки життя, від вхідних дверей тягнувся кровавий слід до кухні, краплі крові ввібралися у білий ковролін і ніяка хімія їх не виведе, бо неможливо вивести спогади, тепер вони там назавжди. кров стікала по кухонній раковині й зникала у каналізації, змішуючись з водою і сльозами, Фелікс притискав рукою нову рану, хтось пірнув його ножем коли він повертався додому з роботи. кров повільно стікала по його руках і швидко вбралася в одяг. струмінь холодної води змивав з рук власну кров, страшну було дивитися на рану, страшно було дивитися на кров, якої Фелікс боявся все життя, але вибору не було. здавалося що все навколо стало червоним, кров’яним як катівня диявола, у якій він замучив тисячі невинних і винних душ. і Фелікс один із них. очі бігали по повністю кров’яній руці, на долоню з пальців сповзла кров, а потім палала у раковину розфарбовуючи воду у рожевий. хтось підійшов ззаду й потягнув руку Фелікса до струменя води, рука знову стала рукою, а не чиєюсь катівнею, кров наостанок розфарбувала воду і відправилася у каналізацію. Хтось сильно притиснув до рани якусь тканину, але Фелікс вже не бачив яку, в очах все плило, у голові туман і він перешкоджає твердо мислити.
– тримайся Ліксі, я викликав швидку, вони вже їдуть, чуєш?!- Хьонджін тримав у руках тіло Фелікса, Лі втратив свідомість і продовжував стікати кров’ю.
Фелікс провалювався все глибше й глибше у свідомість, все навколо стало чорним, ані моря, ані сонця. тепер до страху крові й фарфорових ляльок додався страх темряви.
Хьонджін був першим у нещодавніх контактах Фелікса, і був другим, кому випала честь тримати в руках напівмертвого Фелікса.
мигалки швидкої допомоги світили у вікна чужих будинків, а страшенний звук давав знати, що зараз вирішується питання життя та смерті. медична каталка мчала коридорами лікарні, лікарі у поспіху підготовили операційну. двері зачинилися залишаючи Хьонджіна по той бік берега, змушуючи його рвати волосся на голові від хвилювання. Джісон і Синмін приїхали по виклику Хьонджіна, Джісон в істеричні перебирав пальці, а Синмін домовлявся про найкращу палату для друга.
у їхніх головах безлад, на обличчі сльози, а у тілі втома, поки у голові Фелікса темрява, яка поступово перетворюється на поле.
– Мінхо? що сталося? де Чан?- навколо було ромашкове поле і нічого більше, сонце стояло високо, його закривали хмари що збиралися на грозу. Мінхо дивився прямо в очі Фелікса, у його очах Лікс побачив позаду себе силует-
це була смерть.
– то ти прийшов сюди не просто як гість снів.- погляд все ще був спрямований на силует позаду.
серце у грудях Фелікса заболіло, змушуючи Лікса впасти на коліна. Мінхо присів, аби бути на рівні очей з Феліксом, доторкнувся до його плеча і біль у серці одразу зникла.
– не так. не так.- Мінхо шепотів собі під ніс, а потім Фелікс раптом зник.- чорт!- Мінхо згадав Бан Чана.
трава з ромашками під колінами та звуком грому змінилися на морське каміння та шум моря.
– ти як?!- Чан тряс Фелікса за плечі, намагаючись привести того до тями.- Фелікс не мовчи!- моря занепокоєно шуміли, сонце тьмяно сяяло на небі.
у думках крутилося багато думок, на жаль, всі вони були поганими.
«я помер? чи помираю? невже таким буде мій кінець? я помру у власній квартирі?…ні, Хьонджін! він же прийшов, він прийшов..»
маленький промінь надії з’явився у чорнявій голові, але з настанням панічної атаки- одразу ж зник. Фелікс хапав тепле повітря, у його пальцях залишилося чорне волосся, яке він вирвав собі намагаючись вгамувати себе, яке зрештою перетворилося на білі кучері.
«я помру, помру! це кінець…»
Фелікс стільки разів намагався вбити себе, перепробував різні способи, і кожного разу його рятував Хан, але чомусь зараз він не хотів помирати, він хотів жити.
«але чому ти усвідомив це тільки зараз?
ти ж сам говорив що смерть уві сні- найкраща.
тоді чому ти зараз плачеш?»
голоси говорили з ним, нагадували про всі тринадцять способів самогубства, які Фелікс перевірив на собі.
«Джісон стільки разів рятував тебе!
з’являвся всюди наче янгол: спіймав тебе, коли ти ледь не зістрибнув з моста; витягнув з-під потяга в останній момент; перев’язував твої порізи у ванній; викликав нудоту, коли ти напився таблеток; провітрював твою квартиру, коли ти увімкнув газ і ліг спати; насильно годував тебе коли ти відмовився від їжі на тиждень і обрав варіант “померти повільно”; поїв тебе водою коли ти вирішив померти від спраги; витягнув тебе з під фури, врятував від голодних собак, для яких ти вирішив стати їжею; врятував тебе від падіння з багатоповерхівки; витягнув твою голову з духовки; забрав від тебе запальничку, коли ти вирішив спалити себе заживо; витяг тебе з власної ванної, коли ти вирішив втопитися.
ти хоч раз йому подякував?
він врятував тебе від голосів в голові, які змушували тебе вбити себе.
він врятував тебе від нас.»
вони повернулися, ті голоси, які заважали жити повним життям, ті голоси, які перетворили Фелікса на параноїка, інтроверта та самогубцю, про які Фелікс не хотів згадувати, яких вважав темним періодом свого минулого- знову з’явилися, вони знову хочуть, щоб Фелікс помер. після стількох років різних сеансів з психотерапевтами, двом рокам проведених у психлікарні, все знову з’являється і руйнує стіну, яку вибудував мозок аби захистити свого господаря, а він так старався стерти всі болючі спогади з його пам’яті.
-Фелікс!- чорнявий безсильно падає на руки Чана, а після втрачає свідомість.
тепер тільки Фелікс знає, що відбувається у його голові, він залишився сам на сам зі своїми голосами, яких тільки йому можливо підкорити й змусити зникнути раз і назавжди.
Фелікс опритомнів тільки через дів години, у його погляді читалася слабкість, він був безтями дві години, але за ці дві години він не прийшов в норму, у його голові відбувалася справжня бійня за життя та смерть.
життя перемогло.
-скільки часу пройшло?- Фелікс побачив стелю, це була кімната де вони з Чаном ще декілька місяців тому грали у хованки, з права над ним нависали білі кучері, їх господар міцно тримав Фелікса за руку, наче намагався забрати весь його біль собі. Чан занепокоєно оглядав лице Фелікса, а потім залишив на його носі легкий літній поцілунок.
– дві години.- з куту кімнати почувся голос Мінхо.- дві години пройшло лише тут, у реальному світі куди більше.- Мінхо говорив прямо, зовсім не жаліючи хворого.
– що це означає?- сил не було навіть, щоб говорити, хотілося закрити очі й заснути.
мовчання запанувало у дитячій кімнаті, ні Мінхо, ні Чан не хотіли говорити про це, але потрібно було. Фелікс має знати.
– ти впав у кому.- Чан прошепотів.
– зрозуміло.- повіки повільно закривалися, Фелікс був не в змозі опиратися бажанню заснути. він майже впав у сон, поки серце знову не заболіло. Фелікс скрутився від болю, він був ладен вирвати його аби тільки не боліло. якби Фелікс був жінкою, яка хоч раз народжувала, то він би прирівняв цей біль до пологів. принаймні після цього він почне більше поважати вагітних.
Чан доторкнувся до його плеча, кров у його венах почорніла й потекла знизу вверх, він ввібрав у себе весь феліксовий біль. Мінхо, який спостерігав за цим всім з куту кімнати, шокувало тільки що побачене. він знав наміри Бан Чана щодо Фелікса, й намагався завадити цьому, але зараз він не довіряв власним очам.
– як ти? тобі легше??- Чан схвильовано розглядав Сонце, яке лежало на дитячому ліжку у вигляді ембріона.
– полегшало.. я все бачив, дякую.- сонливість безслідно зникла, Фелікс підвівся з ліжка, він лежав на динозаврах, яскрава постільна білизна його підбадьорила.- то я впав у кому?- Фелікс робить розминку, яку ніколи раніше не робив після сну.- і скільки реального часу я вже тут?- він дивився на Чана і Мінхо, але вони не знали відповіді на його питання, їх самих це цікавило.- то ви не знаєте..- тихе розчарування, «цікаво, як там Джісон з Синміном і Хьонджін?»- чекайте, я ж не помер? впав у кому, але не помер?- Чан і Мінхо синхронно похитали головою, принаймні Фелікс тепер знає, що він живий і може спокійно видихнути.- то мене врятували?
– напевно, раз ти живий.- Мінхо підійшов ближче до ліжка і сів на край,- я більше не бачу смерті за твоєю спиною, тому можу з упевненістю сказати, що тебе врятували.
– значить Хьонджін встиг.- Фелікс згадує як той промив його руку під водою, і врятував Фелікса від предметних галюцинацій, але не більше.
– хто такий Хьонджін?- Чан ніколи раніше не чув цього імені з вуст Фелікса, він ревнував і цікавився одночасно.
– колега.. друг.- погляд сонця і моря зустрілися, Фелікс чомусь не хотів розказувати більше.- і той хто врятував мені життя.
– я обов’язково подякую йому.- потрібно було Морю договорити, як той одразу ж спіймав злий погляд Мінхо на собі.
– ніяких більше проникнень у чужі сни, Бан Чан. ти вже достатньо душ погубив, я більше не дозволю.- Мінхо нахмурив брови й між ними з’явився шрам у вигляді зірки, від злості на його шиї виступили вени, а щелепа стиснулася.
– у якому сенсі “достатньо душ погубив”..?- погляд Фелікса стрибав то з Мінхо на Чана, то з Чана на Мінхо.- що це означає?!- Лікс зістрибнув з ліжка,- звідки ви взагалі знайомі? хто ви в біса такі?!- він не хотів, щоб до нього підходили, тому тримався осторонь від двох вогнів, які сам і запалив.
– це важко пояснити, і це довга історія, тому..- Чан не встиг договорити
– я у комі, в реальності пройшло хто зна скіки часу, і ти думаєш, що оце твоє “довга історія, важко пояснити” має мене якось заспокоїти?! у мене, блять, повно часу, тому розказуйте!- здавалося що ще трохи, і сонце на вулиці розігріється до такої температури, що поплавить все на своєму шляху, в тому числі й цю дитячу кімнату, у якій стало спекотно настільки, що Мінхо вимушений був знятий з себе футболку.
– добре, добре, я розкажу, лише заспокойся, інакше ми щас засмажмося!- Мінхо здався першим, не переносив спеку, тому така температура була для нього як один із виглядів катування диявола.- заспокойся і я розкажу.- як тільки Фелікс заспокоївся, і температура почала падати Мінхо з Чаном почали розказувати свою історію.
на вулиці літо дві тисячі сімнадцятого року, одногрупники зібралися разом відпочити у моря, Бан Чан ледь як вимовив Лі Мінхо приєднатися.
– та ну, Чанні, ти ж знаєш як я спеку не переношу, ще й плавати не вмію. я краще вдома посиджу.- Мінхо сидів під холодним повітрям вентилятора й охолоджувався.
– ну Мінхо! я хочу піти, але без тебе не піду, ну! ми ж друзів, давай вставай!- Чан тяг за руку друга, а той як прилип до підлоги,- я тобі нарукавники куплю! і круг свій віддам, поряд буду, нічого не станеться, ходімо!- Чан впав безсило, більше не може тягнути Мінхо, а сам Лі як сидів, так і сидить.- ну бліііін!!- Чан махав руками й ногами як вередлива дитина, якій батьки не купили дорогу іграшку.
– господи, добре, ходімо! тільки перестань дубоніти по підлозі, бо ще проломиш!- Чан підскочив від щастя й потяг Мінхо на вихід, а Мінхо лише засміявся.- та куди? мені тре ще плавки взяти, панаму, крем від засмаги, воду, і ще багато чого, чекай!- Чан закотив очі, але нічого не сказав.
через годину всі одногрупники зібралися на пляжі, хтось приніс з собою покривала, щоб засмагати, хтось зонтики, хтось шезлонги, а хтось алкогольні й безалкогольні напої та їжу.
Мінхо відмовився надягати нарукавники, бо далі берега не відходив. під вечір всі вже були п’яні й підгорівші від сонячних променів, безалкогольні напої пішли в хід лише тоді, коли закінчилися алкогольні. Чан і ще декілька хлопців відійшли в туалет, який знаходився на вході на пляж. Мінхо та інші десять людей залишилися на покривалі, яке все вже було у піску та мушлях.
– чуєш Лі, а що ти далі берега не йдеш купатися?- староста спостерігала за всіма з берега, тому не помітити того, що Мінхо весь час тусується біля берега разом з ще декількома дівчатами- не могла.
– я плавати не вмію, от і не йшов.- приховувати Мінхо немає чого, він не соромиться цього, не всім дано вміти плавати.
– та ну, ти брешеш! тобі просто подобається поряд з дівчатами плавати, от і не відходив від берега!!- заступник старости випив найбільше інших, можливо він не розумів що говорить, а можливо не вірив, що не всі хлопці впливати вміють.
– що? ні! я не вмію плавати! Чана спитайте, ми з ним зі школи дружимо.- але Чана зараз тут нема, і він не може цього підтвердити, тому троє, фізично сильніших за Мінхо, взяли Лі попід руки й понесли до води, я тільки вода посягала їх по пояс, вони кинули Мінхо у темне і глибоке море, а самі повернулися до берега.
– ЧАН! БАН ЧАН!-Мінхо кричав і кликав на допомогу, вода затекла йому в рот і він почав захлинатися,- чан..- останнє що він побачив- Чан що біжить до нього й скаче у воду, але було вже пізно, і темно. Чан не зміг врятувати Мінхо.
Додати до улюблених