У знак вічної пам’яті

Який сьогодні день? Котра уже зима?
На наших землях та і у серцях.
Безжальна, люта і несамовита,
Та хіба ж то є її вина?

Який сьогодні по рахунку день?
Чи, може, варто рахувать життя?
Свідомі й юні, а вже там, на полі бою,
Тілами боронять наше спільне майбуття.

Чи варті вони болю, травм і вибухів снарядів?
Коли вже кат піде на розп’яття?
За кожну сестру, дружину й матір,
І їхні сльози, зниклі на щоках.

І знову день, сповнений жалю та мук втрати,
Домівки, благ, і головне – життя.
Чиєсь серце забилося востаннє,
І якогось серпня він поринув в небуття.

Вічний спокій вам, наші Герої,
Шана й вдячність кожного із нас.
Пам’ятаємо, сумуємо й даємо обіцянку,
Що пронесемо згад про вас
Через весь відведений нам час.

Хтозна ще скільки це буде тривати,
Та ось вам правда, молоді соколи:
За вами плаче небо, гуркотить земля.
Природа мстить, караючи мерзоту,
Й не буде місця, не буде розлогу,
Де цю негідь не знайде біда.

Й щоб всіх вас, кати, чорти вхопили.
Вже залишилось мало вам вбивать.
Бог чує, бачить і готує кару,
Для вас і всіх байдужих, що спустили рукава.

Глибоко стурбовані – аякже!
Однаково вам на чиїсь життя.
Життя Героїв, відданих, завзятих,
Пам’ять про яких назавжди в наших скорботних і безмежно вдячних серцях.

Додати до улюблених