Стальні двері розчинились. Першою показалась Агнія, яка вистрибнула з черева робота, та м’яко приземлилась на землю, потім руде волосся Лаві, який тільки прийшов до тями й ніс на руках Міранду та за ними йшов той самий хлопчина в окулярах. Комуї, якого вже відпустили, зі сльозами на очах біг до Комуріна, що, як говорив чоловік, “не дихав”. Час від часу можна було почути голоси людей, які щось запитували у дівчини про її зброю. Тільки зараз Лаві підняв очі та подивився на Агнію, яка стояла до нього спиною. Сукня її була розірвана, тому добре можна було роздивитися її тонкі стрункі ноги. Руки дівчини тримали важкий лук, від якого було видно приємне золотаве світіння, здавалось, що зброя пашіла вогнем. Коси її розплелись і вона стала подібна на якогось янгола, який впав на землю, втративши крила.
Дівчина ніяковіла від такої кількості уваги, яка зараз була прикута до неї, відчувала на собі чужі погляди, і її щоки ставали то блідими, то рожевими. Вона не могла зрозуміти того, що відбувалось, і чому всі її вихваляють. Романова швидше хотіла піти до кімнати, щоб не бачити стільки людей. Може все ставало доволі складно через те, що вона жила більшу частину свого життя в монастирі, а може через те, що подруг у неї не було, бо соромилась того, щоб заговорити й познайомитися.
Десь з іншого боку вже і Ліналі приєдналась до того, щоб ображено говорити зі своїм братом, який як завжди висів на ній, говорячи, що то останній Крмурін. Лаві передав Міранду високому чоловіку, як потім дізнається Агнія, то був Нойз Марі, а сам направився до групи екзорцистів, шукачів та науковців, які розглядували зброю нової людини. Дехто не жалів кинути погляд і на стрункі ноги, дехто просто запитував, чи немає хлопця, але ніхто не запитав її як вона почувається, чи не було ран від робота, якого створив Лі-старший. Лаві помічав те, як заклякає дівчина, відчуваючи чужий погляд на собі, як вона ніяковіє, коли хтось “випадково” торкається холодною рукою шкіри. Чомусь йому стало неприємно, наче хтось зазіхає на його скарб. ні, Лаві б не сказав, що кохає, чи має певну симпатію до Агнії. Вона не була йому до смаку.
Вона гарненька і приємна дівчина, але вона не викликала у нього того захоплення, як то було з Еліадою, яка насправді була акумою. Вона б могла стати гарним товаришем, але ніяк не йшла під опис сексуальної та гарячої дівчини. Вона дуже чиста для нього, настільки, що зараз, коли хтось так дивиться на неї, то здається, що ці люди бруднять її ноги й руки. Лаві сам, певно, забруднив їх. Ліналі побачила те, як Лаві зупинився, і просто споглядав за всім, що відбувалось, але нічого так і не сказала, тільки скрутно видихнула.
Агнія відчула погляд Лаві на собі. Він обпік її, відволікаючи від людей, які так і говорили про все, що зараз почули від неї. Вона хотіла повернутись до хлопця, хотіла сказати, що хоче сховатися, як хтось схопив її руку і кинув коротке: “Час”. І справді час було йти шукати їй уніформу. Ліналі вела її за собою, рятуючи він допитливого натовпу, який наступав, лякаючи її. Агнія вперше відчула, що краще буди замкнутою в кімнаті, чим так багато людей.
Ліналі говорила щось, але Романова не чула, вона тільки слухала стукіт серця, і згадувала той погляд, який побачила, коли вже йшла за дівчиною.
***
Уніформа Агнії складалась з чорних штанів та подовженого піджака, який облягав стрункий стан. Уніформа підкреслювала її бліду шкіру, світле волосся глибокі сині очі. Агнія, яка звикла ходити в сукні, тепер червоніла від поглядів людей, хотіла злитися з натовпом, але нічого не вийшло. Кожний, хто проходив повз весь час споглядав на нову екзорцистку, яка крокувала поруч з Ліналі.
– Зараз роблять форму, щоб вона була тепла і не промокала, бо наслідки можуть бути непередбачувані. – сестра керівника проводила дівчину по першому поверсі, і показала в лівий бік: – Це їдальня, а весь другий поверх відданий під тренувальну залу, тому часто можна почути, як Аллен та Канда між собою б’ються, тому не бійся.
В їдальні стояв шум, наче до чогось готувались, люди то виходили, то заходили, всі між собою шепотілись, а Ліналі проводила дівчину далі, розказуючи всякі цікаві історії, які траплялись в цих стінах. Згадала і про чотирьох генералів, які прославились своїми подвигами, і могли взяти до себе учнів. Якраз зараз вони проходили повз прес-зали. Двері різко відчинилися, а перед ними з’явилась сувора жінка, яка невдоволено поглянула в обличчя Агнії, а потім відвела погляд. Ліналі привіталась, але вона тільки кивнула і нічого не сказала, та минула дівчат, які залишились тепер перед залою. Комуї з’явився опісля того, як жінка покинула їх.
– Клауд не хоче брати ученицю, але вибору немає, бо більше ні до кого я не можу відправити Агнію. – він спочатку не помітив сестру, яка здивовано дивилась на нього, але коли його очі зупинились на ній, то він награно посміхнувся, та правди вже не сховати від тих, хто почув її початок. – Агнія, тобі треба зайти буде до Клауд Найн, щоб з нею поговорити.
Він швидко покинув їх, направляючись до себе в кабінет. Треба було подумати над тим, яку першу місію дати їй. Керівник відчував, що не все буде легко. Комуї просто не знав всієї історії, що була схована за плечима Агнії. Він тільки одного разу чув, що було шість, а не п’ять маршалів, які славилися своєю силою, тільки от йому так і не відкрилась завіса про того невідомого шостого маршала. Лі перерив всі записи про минулих маршалів та екзорцистів, але так і не знайшов імені того, хто зник давним-давно.
Додати до улюблених