Колишнє королівство Уюн палахкотіло знову, як і багато років тому. Лава розтікалася на всі боки, консервуючи в розпеченому камені все, до чого встигала доторкнутися. Будівлі чи демони – вона не щадила нікого. Небожителі, затягнуті в битви, поспішали втекти, злітаючи на своїх мечах або підіймаючись в небо за допомогою артефактів. Під ними досить скоро розливалося вогняне море, філіал адської безодні. Хтось навіть поспішив повернутись на Небеса.
І тут трапилося дещо ще менш зрозуміле, ніж попередні природні лиха, струс землі і тріщини, що повзли по бар’єру. З лави почали підніматися духи. Один за одним вони, ніби підкоряючись нечутному поклику, відокремлювалися від своїх оболонок і, сповнені ненависті і жаги помститися, злітали вгору, утикаючись у бар’єр. Небо майже сховалося за озвірілими створіннями, що хмарою сарани кубчилися у повітрі. Боротися з ними було безглуздо.
По куполу пішла тріщина. Цей скрегіт не існував у фізичному світі, але кожен, хто знаходився на території королівства Уюн, його почув і зрозумів. Час, ніби охолоджений мед, мляво тік, дозволяючи всім пережити момент падіння завіси, що відокремлювала світ людей від Царства Демонів. Гнівні вогні, що мчать у небесах, радісно кинулися вгору під численні крики відчаю, що лунали з усіх сторін.
Се Лянь би й сам помчав б уперед, якби не необхідність керувати статуєю. По дорозі вони встигли підхопити кількох небожителів, які ще на початку подорожі були на горі Тунлу. У момент, коли ситуація стала критичною і почалася перша хвилів тріщин завіси, вони покликали підмогу, чим і забезпечили нинішню криваву бійню між небожителями і демонами.
Бай Усянь виконував свою обіцянку додати Се Ляню мотивації, бо духи вже почали розлітатися, коли небо осяяли спалахи блискавок. Одна за одною вони, наче небесна кара, що накрила одразу всю країну, сяяли, створюючи новий бар’єр. Деякі демони вже встигли покинути гору, але більшість духів жителів королівства Уюн виявилася замкнена знову в мерехтливій клітці. Фігура, осяяна світлом, спустилася з небес до рівня очей кам’яної статуї. Ще мить світіння, і всім присутнім вдалося пізнатия єдиного бога, здатного на такі великі звершення — це сам Небесний Імператор спустився у світ..
— Володарю! — із захопленням вигукнув Се Лянь, метнувшись уперед. Цей порив був чи не бажанням кинутись на шию першому Богові Війни, якого принц вважав своїм наставником та старшим другом. Мабуть, якщо Хва Чен звертався до нього «геге» – це звучало двозначно, – то Се Лянь, якби він наважився звернутися так до Цзюнь У, безперечно говорив би це слово поважно і злегка схиливши голову.
— Владико, це Бай Усянь! Він все ще живий! — одразу ж поспішив повідомити Наслідний Принц сумні новини, нарешті приборкавши свої дитячі пориви. Чинно кивнувши, Цзюнь У підлетів ближче і опустився ногами на плече статуї поряд із демонами.
— Це жахлива новина. Але, сподіваюся, ви змогли зупинити народження нового неперевершеного? Зважаючи на все, щось пішло не так і ритуал Печі був порушений. Таких руйнувань раніше не траплялося.
— Так, мій володарю, — Се Лянь все ж таки не втримався і злегка нахилив голову. Навіть знаючи небесного імператора стільки років, він все ще відчував до нього неймовірну повагу. Хва Чен, природньо, у захваті від такого не був, тож нахабно користувався тим, що статуя була високою, а пориви вітру — жорстокими. Обидві його руки лежали на талії Наслідного Принца, і за будь-яких інших обставин така дія була б неприпустимою фривольністю. Але зараз навіть сам Небесний Імператор нічого йому не сказав.
– Боюся, ситуація критична. Я, звичайно, сильний, але не всемогутній, — одразу перейшов до справи Цзюнь У. Дивно, що замість усієї Небесної Ради він вирішив звернутися саме до Се Ляня зі своїм планом. Але хто взагалі буде у своєму розумі суперечити першому Богу Війни? — Потрібно знайти спосіб утихомирити духів. Я можу на тебе сподіватися? Прямо зараз… У Небесний Палац!
Слова Цзюнь У не звучали як наказ, скоріше як заклик, бойовий клич, але Хва Чен чомусь напружився, ледь стискаючи пальці на талії свого геге. Він відчував якийсь підозрілий флер у всій цій ситуації, немов знайомий запах, що приховується парфумом. Але сумніватися в особистості небожителя демон не став. Точно не вголос.
— Звичайно, як вам завгодно, Володарю, — кивнув Се Лянь і, видихнувши, обернувся до Хва Чена.
— Пробач, Сань Лане, мені необхідно приєднатися до наради. З цими духами справді потрібно щось робити і швидко.
— Звичайно, геге, не турбуйся. Я чекатиму тебе внизу, — обнадіяв він свого коханого і через кілька хвилин відчув, що пальці його більше нічого не торкаються. Се Лянь та Цзюнь У зникли. А разом із ними поступово стали зникати й інші небожителі. Спалах за спалахом майже всі боги війни залишили територію гори Тунлу. Справді, демони ж тепер були остаточно замкнені всередині вже не демонічним бар’єром самої гори, а наказом самого Небесного Імператора.
***
У першому Небесному Палаці панувало пожвавлення. Через зраду Лін Вень внутрішня мережа Небес все ще була зруйнована, так що для зборів довелося особисто з’явитися перед Небесним Владикою. На превеликий подив Се Ляня, крім богів війни та стихій, у залі була ще як мінімум одна фігура.
– Мей Нянцзін! — вигукнув він, здивовано розплющуючи очі.
Чоловік виглядав незмінно. Два служителя Середніх Небес з обох боків від нього явно говорили про те, що колишній радник Сяньле тут не добровільно. Принц хотів підбігти і з’ясувати, що сталося, але цього не знадобилося. Одним простим: “Тишу, будь ласка” – Цзюнь У закликав усіх до мовчання. Гомін затих, а питання застрягло в горлі у Се Ляня, який вважав за краще замаовчати разом з усіма. Мабуть, усьому свій час.
— Не будь ситуація така критична, я б нізащо не відірвав вас від справ, дорогі мої побратими. Але сьогодні на порядку денному ми маємо дві події, які незмінно пов’язані між собою, а саме — руйнування бар’єру гори Тунлу і загроза появи нової хвилі Пошесті Обличч. Друге є наслідком першого, а докази, які я маю, говорять про те, що перше випливає з дій одного єдиного створіння, яке вже багато століть перебувало в сплячці. У тому, що бар’єр Тунлу був зруйнований, винний Колишній Радник Сяньле – Мей Нянцзін!
Грунт пішов з-під ніг Се Ляня, і він навіть відсахнувся, що не сховалося від безлічі пар очей. Прямо зараз перед ним розгорталася сцена з найгірших його кошмарів, де один його вчитель звинувачує в чомусь іншого. І він буде зобов’язаний прийняти сторону!
— Не може бути такого! – вигукнув Се Лянь, але Цзюнь У жестом попросив його почекати з виправданнями.
— Він був спійманий одразу кількома небожителями біля меж бар’єру. У руках чоловіка опинилися ці артефакти, – один із службовців середніх Небес продемонстрував пензель і величезну чорнильницю, наповнену дивною рідиною. Щось на зразок густого чорнила, але з різким металевим запахом.
— Він креслив знаки прямо на бар’єрі, незабаром після чого він впав, убитий темною магією, що роз’їдає його біля самого основи. Кожен присутній тут може переконатися, що в чорнильниці не фарба з ягід і сажі, а справжня кров із домішкою землі самої гори Тунлу.
Шепіт осуду, що переростає в гул, прокотився рядами.
— Ні, цього не може бути… Раднику?.. — Се Лянь зробив кілька кроків до чоловіка. Він, дивлячись на того, кому він був готовий довірити своє життя, не міг повітрити, що той ладен був зрадити увесь світ. Це не схоже на правду. Той лише співчутливо глянув у відповідь і посміхнувся, обережно киваючи.
— Все, що було сказано Вашою Високістю, найчистіша правда, — кивнув радник, чому чергова хвиля під грифом «яке нахабство» прокотилася рядами богів війни. Хтось уже поривався навіть врізати смертному, щоб той упав навколішки і просив у такому становищі пощади, але його втримали. Се Лянь все ще не міг зрозуміти, що відбувається. Чомусь тон радника нагадував йому такий самий суд із десятком свідків, який раніше влаштували йому. Адже він із таким же спокійним обличчям приймав звинувачення у жорстокій розправі та кривавому дійстві. Мабуть, якби не Хва Чен, який знає все і про всіх, він би, можливо, вже втретє був би вигнаний із Небес.
— Так я й думав, навіть не відпиратиметься. Я радий, що тобі вистачило розсудливості не сперечатися з небожителями. Чи готовий ти прийняти свою провину і покарання?
— Так, — смиренно схилив голову мудрець, — але…
— Але? – Цзюнь У уважно вслухався.
— З огляду на те, що я сам зізнався у своїх діяннях, я, як мешканець піднебесної, маю право сам вибрати спосіб своєї страти, адже так?
Кілька присутніх у залі Богів Літератури та Права закивали, підтверджуючи правомірність запиту чоловіка.
— Ні! Стійте, ні! Це не може бути правдою, — перебив ще раз усіх Се Лянь, за що був удостоєний ще одного застережливого погляду від Небесного Імператора.Лише одна мить, і принц уже не міг промовити жодного слова, бо його губи були щільно зімкнуті.
«Це для твого ж блага», — почув він фразу, здається, сказану не лише вголос Небесним Імператором, а й подумки радником. Юнак був приголомшений. Через стільки років радник, звичайна людина, все ще пам’ятав і використовував пароль від його духовної мережі?! Немислимо! Да і взагалі, яким чином він ще живий?!
«Уважно дивись на лезо і нічого не бійся», — заспокоїв його ще раз голос чоловіка, який, здається, вирішив зробити щось неймовірно жертовне заради загального блага — так не схоже на радника, але… Це був саме він, сумніви та підозри про підміну у Се Ляня були тут же розпорошені.
— Тоді я хотів би прийняти смерть із рук самого Небесного Імператора, проте я хотів би бути розрубаним клинком на ім’я Хунцзін.
Се Лянь різко видихнув. Що за погане знамення намагається створити наставник, намагаючись померти від клинка, що належав колись його учневі? Власний меч, що опинився у нього не так давно, не діставався ним ні разу. Це була смертельна, але справедлива зброя, що здатна не тільки завершувати життя, але й демонструвати справжнє обличчя того, хто дивиться на неї.
Цзюнь У обернувся, подивившись на Се Ляня і, не отримавши жодної відсічі від приголомшеного принца, зробив кілька кроків уперед і особисто дістав потрібний меч з піхов юнака на очах у всіх. Клинок, колись подарований їм новому небожителю, блиснув у руках бога.
— Хай буде так. Ти помреш так, як просиш.
Принцові знадобилося колосальне зусилля волі, щоб не закричати від жаху. Але він надто довго культивувався, щоб не подолати єдиного мирського бажання. Зусиллям волі він переніс погляд від засудженого на смерть радника на лезо клинка. У ньому всього на мить відбився не сам глядач, а той, хто тримає меч. Цього було достатньо, щоб принц, розірвавши силою Хва Чена чари, що слабшають, закричав.
— Стійте! Усі подивіться на відображення! Перед нами не Цзюнь У! Це Бай Усянь!
Такий відвертий хараман, відчайдушно кинутий потопаючим. Слова принца були схожи на брехню, проте кожен, чий погляд упав на лезо клинка, тут же побачив те саме, про що говорив Наслідний Принц Сяньле. На обличчі Небесного Імператора у відображенні, крім звичного образу було розміщено ще кілька менших голів. З широко розплющеними очима, всі вони ворушили губами і смикали носами, немов намагалися привернути до себе увагу.
— Це правда! Зупиніться! Що відбувається?! – зал охопила паніка. Сам Цзюнь У завмер, повільно опустивши меч убік і глянувши у віддзеркалення. Невдоволено скрививши обличчя, він глянув на радника з прищуром.
– Тьху. Знову вилізли. Спритний хід. Думав, що якщо збереш тут усіх і відкриєш їм правду, щось зміниться? Ні, любий мій радник, ні ти, ні твої друзі не мають значення. Ніхто з усіх присутніх тут мені не рівний, — чоловік окинув поглядом залу, затримавшись ненадовго на Се Ляні.
— Поки що не рівня, принаймні.
Немов змовившись, боги війни кинулися вперед, і тут же неймовірної сили хвиля відразу відкинула їх, чи не розмазуючи тіла по стінах.
– Ви всі – діти з пісочниці. Можете навіть не намагатися.
Ще одна хвиля змусила більшість богів закричати від болю. Хрускіт кінцівок і виття підказали Се Ляню, що ті, хто був у полі зору бога, щойно отримали відчутні внутрішні травми.
— Вони погано поводилися. Радник теж. Але зараз мова про тебе, – Цзюнь У обернувся, дивлячись на Се Ляня. — Я ж дав тобі зрозуміти, що я проти того, щоб ти говорив. Чому ти такий дурний і неслухняний?
Мить, і темрява вуаллю закрила погляд Се Ляня. Здається, його вирубали сильним ударом, можливо, навіть ззаду.
Додати до улюблених