Мітла
від vickatoriyaГоловна героїня народилася 19 березня 1980 року. Звати її Вікторія Блант. На початку їй 11 років.
Думки персонажів позначаються так : * Ім’я *
_ Думки персонажа _
***
10:35, 1 вересня
— Мам, я так хвилююся!
— Люба, не переймайся. Якщо щось станеться, або напиши нам з татом листа, або підійди до декана свого гуртожитку. Добре?)
— Так, звичайно! Хоча, сподіваюся, нічого не станеться… )
— Я теж)
10:50
— Ну все, ми на станції 9¾! Іди сідай у потяг)
Ми обійнялися і я пішла до Гоґвортського Експресу. Я зайшла у купе до хлопчика з жабою.
— Привіт!) Можна?
— Е… Т-так… Сідай… ) — він чомусь хвилювався.
— Як тебе звати? Мене – Віка.
— Мене… Невіл… А, чого питаєш? — мене спантеличило його питання.
— Та просто… Дружити хочу. — він спочатку здивувався а потім зашарівся.
— А… чого з-зі мною? Я ж невдаха!
— Справді? Ти не схожий на невдаху! У тебе є класна жаба! От у мене нікого не має…
— Класна?.. Його звати Тревор… Хочеш… потримати його? — Невіл зашарівся.
—Так! Авжеж!)
— На. Тільки обережно!
— Ага. — я взяла Тревора в долоні і сіла навпроти Невіла. — Ти такий милий)
— Це ти к-кому?.. — Невіл ще більше зашарівся.
— Тревору… — я швидко додала. — І тобі!.. Ви обидва милі!)
Невіл так зашарівся, що закрив лице долонями. До купе зайшла дівчинка з неслухняним каштановим волоссям і трохи великими передніми зубами.
— Привіт!) — мовила я.
— Привіт! Я Герміона Ґрейнджер. А ви?
— Я – Віка, це – Тревор, а оно — я показала на Невіла, який досі прикривав своє обличчя. — його зашарілий господар – Невіл)
— Аааа, зрозуміло. А ви вмієте чарувати?
— Ні! — відгукнувся Невіл і прибрав з обличчя руки.
— Ну… трохи… — це трохи вміщало в себе 2 роки тренувань з чарування з моїм дідусем. Герміона повеселішала.
— А які ти вже можеш надсилати?
— Ну там : Люмос, Нокс, Алогомора, Вінґардіум Левіоса…
— Я знаю набагато більше! — вона почалала перечислювати, напевно, всі закляття у світі. Я так заслухалася, що не помітила, як Тревор зник!
— Ой! А де моя жабка?? — налякано скрикнув Невіл. Ми почали бігати по потягу і шукати його. Коли знайшли, то переодяглися в мантії (лише ми з Невілом, бо Герміона вже давно була в мантії). Після того Тревор знову намагався втекти, та в нього не вийшло.
Ми приїхали і якийсь здоровань поплив з нами до Гоґвортсу. Його звати Геґрід. Я дуже хвилювалася щодо гуртожитку, в якому я буду. Невіл і Гермі вже були на Грифіндорі, як і Гаррі Поттер. Я думала про них коли мені одягли Сортувального Капелюха. Він мовив :
— Хм… Вірнісь… прагнення допомогти… амбіціозність… о, то ти любиш копати всередину проблем! Цікаво… — я усміхнулася цим словам. — Нехай… Грифіндор!
Грифіндорський стіл радів новому учню. Я сіла між Невілом і рудим хлопчиком.
— Віко! Я такий щасливий, що ти знами!) — крикнув мені Невіл.
— Я теж!) — відповіла я. Мене штурхнув рудий хлопець.
— Тебе Віка звати?
— Так, а тебе?
— Рон. Рон Візлі.
— Віко, ти з нами! Ура!) — крикнула мені Гермі.
— То ти знайома з цією навіженою всезнайкою? — запитав Рон.
— Вона не навіжена! Вона просто хоче знайти друзів!
— Ну ок…
— Якщо вона тобі не подобається, то просто не розмовляйте! Це не дає тобі право її ображати! Тим паче у моїй присутності!
— Так і зроблю.
— Чудово. — я почала їсти із зіпсованим настроєм.
Після бенкету ми з Гермі пішли у нашу кімнату. (у нас двохмісні кімнати із особистою ванною кімнатою)
— Ем… Можна тебе називати Гермі?
— Так, звичайно)
— Гермі, якщо тобі хось щось скаже чи зробить неприємне – кажи одразу мені. Домовилися?
— Домовилися. Тільки ти теж мені кажи, ок? — я обійняла її. Потім ми заснули.
Час до Різдвяних канікул пролетів непомітно. Ми з Гермі і Невілом ходили в хижку до Геґріда. Там ми пили чай і розмовляли на філосовські теми. Нас ніхто не зачіпав.
— Вікуль.
— Ммм?
— Завтра вже канікули.
— Нарешті! Не буде домашки! Юху!)
— Так, але…
— Що?
— Я їду до бабусі, а ти тут лишаєшся…
— А, так(
— Ага…(
— Ти мені писатимеш?
— Авжеж!
— Тоді все не так погано!)
— Я так тебе люблю!..
— О, Гермі… — я підійшла до неї і обійняла. — Я теж!)
Всі канікули я провела у совиній вежі та бібліотеці. Ще я іноді ходила попоїсти у Велику залу.
2 курс
Ми сидимо у Великій залі і спостерігаємо за сортуванням першокурсників. І тут викликають до Сортувального капелюха Джіні Візлі. Я чомусь не могла відвести від неї погляд.
* Вікторії *
_ Вау… Вона така… Така… Руда і в неї таке ластовиння… Боже! Що зі мною? _
— Агов, Блант! Вітай молодшу Візлі!
— Вона з нами?
— Так! — я почала плескати в долоні з усіма.
* Вікторії *
_ Ура! _
Після бенкету я наздогнала Джіні у вітальні.
— Гей! Рада за тебе!)
— Дякую) Тут усі інші Візлі були, тож так)
— Ти дуже… класна!
У неї трохи змінилася посмішка.
— Хм, класно) А як тебе звати?
— Віка.
— Приємно познайомитися, Віко!)
— І мені!)
— То, до зустрічі)
— Бувай) — я трохи зашарілася і пішла в кімнату. — Гермі?
— Що, Вікусь?
— Я хочу тобі дещо… розповісти.
— Так, авжеж! Слухаю. — вона сіла біля мене на ліжко і уважно дивилася на мене.
— Ти ж знаєш, що мені подобаються хлопці?
— Так.
— Так от,.. мені і дівчата подобаються.
— Оу… — вона виглядала по-розумному розгубленою. У мене наверталися сльози.
— Ми перестанемо бути подругами? — запитала я тремтячим голосом.
— Що? Ні! Звичайно ні! — вона мене міцно обійняла. Я плакала в її плече. — Бісексуальність.
Я ковтнула сльози і поглянула на неї.
— Що?
— Ну, бісексуальність. — повторила вона. — Коли подобаються і хлопці і дівчата, незалежно від того, який у тебе гендер.
— О, зрозуміло… То виходить, що я – бісексуалка?
— Так.
— А ти?
— Мені подобаються хлопці, тож я гетеросексуалка.
— А які ще є… види сексуальності?
— Лесбійки – дівчата, яким подобаються дівчата. Ґеї – хлопці, яким подобаються хлопці. Ще є асексуали. це коли в тебе не має сексуального потягу до когось. Є ще якісь, але я їх не знаю.
— Дякую)
— І тобі дякую, що розповіла)
— Я розповіла, бо думаю, що закохалась.
— Скажеш, у кого?
— У Джіні) — я трохи зашарілася.
— Візлі?
— Так)
— Ти не кажи їй поки що цього. Перший день у школі і все таке.
— Добре) Можна, я буду ділитися з тобою своїми почуттями до неї?
— Так, звичайно! — вона мене знову обійняла. Ми заснули в обіймах. Пройшов тиждень. Я сиділа у Великій залі і снідала. До мене підійшов хлопець.
— То це ти Вікторія Блант?
— Так. А ти..?
— Олівер Вуд. Капітан квідичної команди.
— А, точно! Я тебе на матчах бачила!
— Так)
— То… що ти хотів?
— А, точно. Не хочеш приєднатися до квідичної команди? Нам бракує гравця.
— Ким?
— Загоничем. Він літає по полю і заважає команді суперника отримати квафл.
— А це сильно небезпечно?
— Ну, скажемо так, у квідичі найбезпечніше сидіти на трибунах і вболівати за свою команду. Тож… так. Це небезпечно. Але, як то кажуть, ” Хто не ризикує, той не грає у квідич”. Ти з нами? Ти можеш спробувати! Навіть, якщо з мітлою не дружиш. Хоча мені казали, що ти доволі непогано літаєш.
— Ну, я спробую.
— Ура!
— Коли приходити?
— Сьогодні, 16:00.
— Добре. — він пішов щасливим. А от Джіні навпаки, засмутилась. — Джін, ти чого?
— Я обожнюю квідич і теж хочу грати! Чого першокурсників не беруть у квідич?
— Думаю, в майбутньому, там з’явиться для тебе місце)
— Сподіваюся.
О 15:40 я вже була в роздягальні.
— Привіт)
— О, Віко, привіт!)
— Точно, Гаррі! Я й забула, що ти граєш.
— Та нічого! Ось, бери форму.
Я переодяглася і пішла до Фреда з Джорджем.
— А де можна взяти мітлу?
Ф: Ну…
Дж: Ходімо, тут недалеко!
Через 10 хвилин
— Думаю, візьму цю!
Дж: Впевнена?
Ф: Вона всіх скидає і нікого не слухає.
— Потоваришуємо!)
На полі
— Так, всі тут? — Олівер порахував нас і продовжив.— Такс… Джордж буде вчити новеньку а всі інші за мною!
Джордж підійшов і запитав :
— Літати вмієш?
— Наче так.
— Тоді для початку ми 2 рази облетимо поле. — я намагалася сісти на мітлу. Вона десь хвилину пручалася і він мовив. — Напевно доведеться взяти іншу. Ти зі мною чи… — він недоказав, адже я зірвалася з землі і почала летіли. — Мені таке подобається! А тобі, сестричко?)
— Дуже! — гукнула Джіні. Тільки зараз я її помітила і через це ледь не впала.
— Обережніше!
Коли ми закінчили, то Вуд мовив:
— Ну, як тобі?
— Хочу щ… — Фред прикрив мені рота рукою. — Мгм?!
— Не смій казати ще! У нас і так тренувань до фіга!
— Боже, яка ти наївна. — мовила Кеті Белл. — Ти ще пошкодуєш про свої слова!)
Усі розсміялися.
— Наступне тренування в п’ятницю о 17:00.
Коли я вийшла з роздягальні, до мене підійшла Джіні.
— У тебе класно виходить!
— Дякую)
— І ти взагалі класна! — в неї по щоках пішов зрадницький рум’янець.
— Д-дякую…) — я теж вкрилася рум’янцем.
— А ти грала колись?
— У квідич – ніколи.
— А мене Фред з Джорджем навчили!)
— Класно мати таких братів…
— Еге ж…
Так ми дійшли до моєї кімнати.
— Ну все тоді…
— Бувай…
— М-можна тебе…
* Джіні *
_ поцілувати?.. Стоп! Що?! _
— … обійняти? — завершила я боязко.
— Так… — у Джін аж очі загорілися. Я її міцно обійняла і пішла до себе.
* Вікторії *
_ Так! Я це зробила! _
* Джіні *
_ Що зі мною?? _
У квітні в мене був перший матч із іншим гуртожитком. Із Гафелпафом. Я хвилювалася.
Під час матчу моя мітла почала дивно себе поводити. Вона наче хотіла мене скинути. Через якийсь час безлічі спроб осідлати мітлу, я все таки впала. Я зменшила силу удару за допомогою чарів, та все ж пошкодила ліву ногу. Мадам Гуч зупинила матч і підбігла до мене. В цей же час до нас підбігла Джіні. Вона мовила :
— Нехай дограють матч! Я відведу її до медпункту. — мадам Гуч так і зробила. Джіні взяла мене попід праву руку, а ліву поклала на своє плече і повела з поля.
— Дякую, Джін)
* Джіні *
_ Джін?.. А мені подобається… _
— Нічого особливого)
— Не знаю, що це з мітлою. Вчора все нормально було, а сьогодні вона наче сказилася!— Джіні лише дивно усміхнулася.
— Сильно забилася?
— Ні. Я прихопила з собою чарівну паличку, тож все не дуже погано)
— Хм… Розумно)
— О Боже!.. Що вже сталося? — мадам Помфрі повела мене до ліжка.
— Вона впала з мітли й забилася.
— Де саме?
— Ліва нога. — відповіла я. Вона оглянула мою ногу.
— За тиждень буде як новенька!)
* Джіні *
_ Ну, і тижня, мабуть, вистачить. _
— Зараз я знайду потрібні ліки. — вона вийшла.
— Дякую, Джіні)
— Будь ласка)
Я випила ліки і Джіні мовила :
— Ти не проти, якщо я тут ще побуду? В мене є ще час, поки Рон не помітив моєї відсутності!
— Так! Звичайно! — вона поклала мою долоню в свою і мовила :
— Тим паче, що без тебе і матч уже не той… — у мене аж метелики запурхали у животі. Вона так зачаровано дивилася на мене, що по моїм щокам проступив цей зрадницький рум’янець. Вона це помітила і посміхнулася.
— Ти така чарівна коли рум’янієш)
— Джіні!))
— Хаха!))
— Справді?)
— Так) — вона це мовила і нахилилася до мого обличчя, від чого теж зашарілася. Я тихо сказала :
— Думаю, рум’янець тобі підходить більше, ніж мені) — вона була настільки близько, що я відчувала її дихання. Повільне, заворожуюче, тепле дихання. Та вона лише заправила моє волосся за вухо і припіднялася.
— Я, певно, піду. Рон якщо мене не побачить, то вб’є!)
— Тобі правда, треба йти? — сумно запитала я.
— Так(… Але я ще прийду!
— Тоді ок… — вона встала і пішла. Коли я її вже не бачила, то мене різко огорнули смуток і відчуття втрати. Тут до мене забігла Гермі і накинулася з обіймами. Вона відпустила і сказала :
— Я бачила Джіні… Ем… Що ви робили так довго?? — вона випалила це все на одному диханні.
— Та нічого… хоча…
— Розповідай! — я їй розповіла про те, як Джін нахилялася і таке інше. — Чесно кажучи, виглядає, як відвертий флірт.
— Думаєш, це може бути взаємно?
— Думаю, що так) — вона мене обійняла і пішла. Через годину до мене забігла вся наша квідична команда і вони одночасно запитали :
— Ти як?
— Мерліне, як вас багато!)
— Сильно забилася?
— Тільки ногу.
— Радій, що не шию!)
— Фред! — дорікнула йому Анджеліна.
— Що?) — я посміхнулася. Вони ще трохи побули і пішли. Ввечері, коли мадам Помфрі давала мені ліки, у неї в руках був якийсь папір.
— Що це?
— Це тобі листа передали. — вона віддала його мені і пішла. Я розгорнула його і прочитала :
” Вікусю, привіт! Вибач, що не зайшла ще раз 🙁 У мене не виходить, завал по урокам…
* Вікторії *
_ Думаю, це від Гермі _
… Я дуже хочу стати для тебе близькою подругою, бо я ти мені дуже подобаєшся… ііі… так. Сподіваюся, що ми з тобою станемо ближче одна для одної і зможемо ділитися секретами!)♥
∴ На добраніч ∴
Твоя Джін
××× “
— … Вау… — я говорила до себе дуже тихо. — ” ти мені подобаєшся “… ” ми з тобою станемо ближче одна для одної “… То, може… це взаємно..? — у мене потекла сльоза і крапнула на папір, змазавши слова ” подобаєшся ” і ” зможемо “. Склавши і притиснувши листа до себе, я заснула.
0 Коментарів