– Це точно можна пити? – Клів вже з пів години крутила слоїк в руках. – Саеліс Ліпронум сказав, що в мене зміняться нюх, слух та очі.
– Не зміняться, а покращяться. – Кессі вже зібрала волосся у високий хвіст, відкривши тату на задній частині шиї у виді тонкого зеленого стебла з невеликими світло-рожевими квітами по бокам.
– Мені все одно страшнувато. Якщо в мене алергія на якийсь компонент? Я ж не знаю хто і що тут намішав.
– Що не знаю, але намішала це Екандейо – наша відьма. – Кессі одягла дивакуваті рукавички на три пальці, великий та мізинець залишалися відкритими.
– Це що?
– Рукавички для стрільби з лука.
– Ти вмієш з лука стріляти? – очі Клів загорілися, мов у дитини.
– Так, це моя основна зброя.
– Круто. А навчиш мене стріляти?
– Якщо будеш гарно вчитися, то чому б і ні. – знизала плечима Кессі та посміхнулася. Вона дістала з шафи колчан та закріпила ременями за спиною.
– Я запам’ятаю твої слова.
– Давай пий і я піду. Не залишу ж я тебе одну. Як щось станеться?
– Добре, дякую. – Клів відкрила слоїк та випила все одним ковтком.
– Ну як?– Кессі присіла на ліжко поруч з Клів.
– Ніяк.– Клів дивилася в підлогу відстороненим поглядом, намагаючись зрозуміти свій стан.
– Взагалі нічого?
– Та начебто ні…– в наступну мить Клів схопилася за вуха, зажмурила очі та несамовто закричала.
Вона спустилася з ліжка на підлогу. Кессі опустилася до неї. Вона щось говорила, але Клів цього не чула, вона лиш відчувала ніжний дотик долоні хранительки на її спині. Але Клів було байдуже, все її тіло кричало від болю, спазми вражали кожну часточку. Здавалося, вона відчуває кожен процес, що відбувається всередині. Це було щось дивне, невідоме, небезпечне, страшне. За мить Клів різко відпустило. Вона підняла голову, важко дихаючи.
– А казала мені мама не брати нічого з рук незнайомих дорослих.– вона втомлено заплючила очі та потерла скроні.
Клів почула гомін інших хранителів в масокуті, стрімкий потік джерела на подвір’ї, спів пташок у лісі, ріст трави, чарівний спів жінки на невідомій мові, метушню в селищі неподалеку.
– Ти як?– тихо запитала Кессі, але Клів здалось ніби вона кричить.
– Не кричи так.– Клів скривилася та затулила вуха долонями. – Наче тортури пережила.
– Скоро ти абстрагуєшся. Без необхідності ти не будеш чути все навколо. У нас в масокуті для комфорту в кожній кімнаті є магічна звукоізоляція.покращяться.– Кессі намагалася говорит якомога тихіше.
– Гарна річ. Допоможи піднятися.– Клів простягнула руку Кессі, хранителька піднялася сама та допомогла сусідці.
Клів нарешті розплющила очі. Світ здавався набагато яснішим, але тепер вона бачила кожну часточку навколо. На диво, в кімнаті вона не побачила ні однєї пилинки. Кессі глянула на Клів.
– Матінко.– Кессі затулила вуста руками, вона дивилася так, наче примару побачила
– Що таке?– Клів наблизилася до дзеркала, на неї дивилася пара червоних очей з вертикальними зіницями. – Я стала кішкою?
– Я…я таке тільки в “Оповіді”¹ зустрічала. Я дійсно думала, що такого вже не існує.– Кессі до сих пір стояла в ступорі.
– Що зустрічала? Що це? Що вже зі мною не так?– не витримала Клів.
– Це мітка бога.
– Що саме? Колір очей? Зінці? Якого бога взагалі? Ви ж язичники? Було б непогано уточнити трохи.
– Ходімо. – Кессі схопила Клів за руку та спробувала зрушити з місця.
– Куди?– Клів вперлася, Кессі подивилася на неї.
В голові з’явився образ жінки з малиновим волоссям, на неї була пошарпана кольчуга, а з продовгуватої рани на щоці ще струменіла кров. Жінка тримала шолом в одній руці, а в іншій – меч. Вона знаходилася серед руїн будиночку. Воїтелька зустрілася поглядом з кимось, чиїми очима бачила Клів, жінка обережно підійшла до неї та присіла поруч, лагідно усміхнувшись.
– Це що тільки що було?– Клів прийшла до тями вже в той час, коли Кессі тягнула її по коридору на другий поверх.
Кессі наполегливо постукала в, уже знойомі Клів, різьблені двері. Вони зайшли всередину.
– Які люди.– Тео розтягнувся на кріслі для відвідувачів, наче він був в цьому кабінеті господарем. – Доброго раночку.
– Перестань бавитися.– вже втомлено сказав Хевард.–Що сталося?
– Ось.– Кессі посадила Клів на вільне крісло. Тео зацікавлено подивися на подругу.
– Що саме ти маєш на увазі?– спантеличено запитав Хевард.
– Мої очі. Може хоч Ви поясните мені що це за чортівня? Це якась там мітка.
– Очманіти! Це ж мітка бога.– втрутився Тео.
– Та що це означає?
– Про це писала Перемисла в “Другій Оповіді”.– Хевард склав руки у замок.– Домінус нагородив дитя міткою, яка давала силу дивну – бачити гріхи. Всі цього боялися, а той схибленний радів. Ніхто не знає, що могло б статися, якби малий не помер, не витримавши тягар дару.
– Навіщо давати комусь такий дар? Це ж дивно.– Клів помалу почала приходити в себе.
– Можливо, Домінус хотів створити праведника, який буде ходити по світу і відпускати гріхи.– висунув свою гіпотезу Тео.
– А може хотів створити досконалу заміну Тенебрісу.– припустив Хевард.
– Давайте про це подумаємо іншим разом. Що зі мною? Мені теж це дав Домінус?
– Все може бути. Будь-який бог може її дарувати.
– Є якийсь спосіб це визначити?
– На жаль.– Хевард похитав головою.
– Хоча б дізнатися навіщо мені це і мою здібність можна? Чи я теж гріхи бачу?
– Завтра підемо до Екандейо, вона повинна знати більше.
– Завтра? Чому так пізно?– обурилася Клів.
– Сьогодні всі зайняті. Завтра я звільню час для цього.
– Так у мене є і сьогодні час.– Тео підняв руку та подивився на всіх присутніх. –Що? Та не вб’є ж вона мене.
– Хто її зна. Ти їй добре насолив.
– Ну добре.– зітхнув Тео.– Тоді я хоч посиджу з ліем. Не варто їй зараз наодинці бути.
– Гарна ідея.– погодився Хевард.
– Я йому не довіряю.– сказала Кессі.
– Я теж.– погодився Хевард.
– Гей! Я тут взагалі-то.– образився Тео.– Що я вам поганого зробив? Хевард, ти ж мене стільки років знаєш.
– Саме тому я тобі і не довіряю. Але не буду заперечувати того, що про Клівію ти гарно піклуєшся. Все йдіть, нам всі потрібно працювати.
¹”Оповідь”– стародавній цикл з трьох книжок-літописів, написаний Перемислою, Даяною та Судимиром.
Додати до улюблених