В перший тиждень Мінхо дізнається стільки чуток, що аж самому дурно стає і при чому, виявляється чутки є про всіх і про кожного. Він дізнається, що Момо з паралельного класу зустрічається з студентом третього курсу економічного, що хлопці з баскетбольного клубу затято шиперять свого капітана Мін Юнгі і ту денс машину – Чон Хосока, просто тому що цитата: «вони дихають в лад один одного», після цієї фрази, Чхве захотілося навчитися жити, як камінчик, не дихаючи, бо не дай Боже, хто не то щось подумає. Хоча про нього і Кі теж були чутки, мов би вони одружена пара. На цьому моменті Мінхо з піною у рота доводив хвилин п’ятнадцять, що, якщо б він з Кібомом щось мав би, то в найкращому випадку залишився б сивим, а в гіршому – мертвим.
Але що стосується Джонга, то він був переможцем по кількості чуток. Хтось казав, що він любить пишних дівчат, хтось навпроти вважав, що любилися йому тіла худорляві. Хтось говорив про те, що бачив старшого в компанії дівчат молодших, а хтось брудно розповідав про роман з викладачкою. Від цього всього хотілося хлоркою вимитися, а ще, послати Кібома на всі чотири боки і сказати, що тепер це його головомийка, але варто було Мінхо тільки почати про це розмову, як Кі одразу починав нити, що його кинули, що він не може, що він спалиться і взагалі «Чхве, коли ти бачив, щоб я функціонував в соціумі добре». Мінхо боїться зізнатися, але він не здивований, що з таким характером, Кібома вважали занозою в дупі всі, окрім тих щасливих, яким поталанило зустріти Кіма в дні сонячні, коли погляд Джонга на секунду затримався на діві і він, окрилений, не допоміг комусь.
Чхве знову збирає усю волю в кулак, пару пігулок від головного болю і нудоти, бо йому слухати це все сміття ще довго, і йде на пошуки правди. Настільки рішуче, що розвертається на п’ятках на шляху до свого клубу і біжить порушувати спокій музикантів.
– Джонгхьон-хьон, – кричить він ще не відкривши двері, та й ще так голосно, що серце самого згаданого зупиняється на одинадцять з половиною секунд і він видихає на дванадцятій, – я чув тобі подобаються грудасті брюнетки старші на роки три, це правда?
Джонг випадає в цей раз на добрих хвилини дві, а після його обличчя прикрашає рум’янець і він, встаючи з-за піаніно, прямує до Мінхо, щоб вивести того в кабінету.
– Чхве, чи не здається тобі, що ти трохи прифігів. Ну добре, ти зриваєш наші репетиції, іноді, я навіть не проти, але з яких пір ти в нас любитель чуток?
– Ну хьон, – ниє Мінхо, боючись ні то за те, що його стукне зараз Джонг, ні то за те, що потім його стукне Кібом. – Зрозумій, я хочу теж дівчину, а ти такий крутий, я думав, ти мене з кимось познайомиш.
– Тобто, ти тільки що кричав, ніби тебе різати п’ятеро тільки тому, що на особистому фронті проблеми?
– Так? – для Мінхо це звучить дивно, але якщо бути придурком, то до кінця.
Джонгхьон видихає тяжко і відпускає руку Чхве, тільки зараз помічаючи, з якою силою за неї тримався.
– Немає в мене нікого, та і господи, хто сказав таку дурість, що я люблю старших і грудастих?
– Тобто тобі подобаються пласкі і по-молодше?
Кім дає копняка Мінхо, не жалкуючи сили, сподіваючись, що в мізках людини навпроти станеться переворот і він не буде задавати тупорилих питань.
– По-перше, засвої, кожна дівчина прекрасна і казати про них так неповажливо – себе з брудом змішувати, а по-друге, моє серце дійсно зайняте, але я вільний, тож як підкатити до когось не підкажу, бо банально і сам того не вмію, а давати поради, по типу «підстав їй підніжку, хай розіб’є носа, але тебе помітить» – вважаю тупим, бо я пробував в молодшій школі, вона помітила, але волосся видрала після.
Чомусь, коли Мінхо уявив собі маленького Джонга з видраним волоссям, стало загалом лячно, які історії ще зберігає його голова. Але зрозуміло було одне, що у Кібома водночас і шанс з’явився, і в той самий момент пропав, бо не стане ж той дізнаватися, хто та, кому належить серце хьона.
Але Кі стане. Це стає зрозуміло в той момент, коли погляд його сяє так, ніби нова ідея озорила його. Він підіймається на ноги, біжить перебирати листки паперу, натхненно наспівуючи крайній з каверів Джонгхьона, а після знову біжить до Мінхо, готовий розповісти, які ж нові пташки-дурашки відвідали його голову.
– Тобто вона брюнетка, молодша і не володіє особливо пишними формами? – уточнює парубок.
– Він не підтвердив це, – зауважує Мінхо і робить ковток содової.
– Але не заперечив, хоча про інші факти дав ясно знати, що вони дійсності не відповідають.
– Так, але…- Мінхо закусує губу, але все ж наважується сказати те, що в голові, – звідки ми знаємо, що хьон не бреше?
– З того, що хьон чесний? – посміхається сам собі Кібом, щось малюючи в папері.
– Чи може з того, що ти довірливий ідіот, тому що, нагадайно мені, скільки разів ви спілкувалися?
– Два рази, – не звертаючи уваги на розумні зауваження з боку Мінхо, продовжує чьоркати.
– Півтора, дай Боже, бо твої «вибач» чи «привіт» за повноцінний діалог навряд чи зійдуть.
– Я не брехав, коли сказав, що два рази говорив з ним, ми обговорювали випускний і …- Кібом на секунду зупиняється, а потім в увесь голос кричить – Мінхо!
– Боже, та не лякай ти так, – вода розливається по підборіддю і футболці Чхве.
– Я знаю, як мені дізнатися більше, напевно, йому потрібна допомога з костюмом чи підготовкою до випуску, напевно я міг би допомогти. – Мінхо закочує очі, але не наважується відмовляти друга, бо бачить, що очі того сяють ще дужче. Та і чесно, хай і сама діва щось зробить для свого щастя, бо сам футболіст вже замахався.
Додати до улюблених