Глава 1
Коли ранкові промінчики сонця блиснули на довгі чорні вії, примружившись Рукія прокинулась від останнього спокійного сну. Ні, вона не боялась смерті, не боялась отих злих поглядів які на неї чекають, в її серці панував спокій. Єдине що її тривожило так це те що її брат відвернувся від неї… Відвернувся у такий момент коли не мав би… Хоча вона і розуміла що вона йому – ніхто. Але глибоко у душі все ж була якась хоча б малесенька надія, що він також її кохає, також стримує отой невеличкий барабан всередині, який при погляді на неї стучить мов навіжений. Так хотіло серце, а ясний розум мовляв заспокоїтись, прийняти покарання із високо піднятою головою.
Відкрились великі двері. Увійшли кілька шинігамі одітих у білі накидки. Двох із них Рукія впізнала, вони приносили їй їжу ці кілька днів, а той що стояв у центрі, найвищий із них мовив хриплим грубим голосом:
– Капітан Укітаке попросив принести тобі лист та перо, мовля що хочеш комусь написати прощавальну записку – кинувши їх прямо перед Рукією мовив далі – на рахунок страти, вона відбудеться сьогодні після обіду.
Рукія покірно підібрала перо, лист та конверт. Коли великі двері закрились, вона мовчки подякувала своєму капітанові. Адже як тільки Урахара розказав про свій план Рукії, вона одразу розповіла своєму капітану, сказала про свій вибір, що готова пожертвувати собою. В Укітаке не залишалось іншого вибіру крім того щоб довіритись їй, щоб мовчки дивитись на смерть своєї улубленої шинігамі. Він хтів поділитись цим із Бьякуєю, та Рукія заборонила, не хтіла втягувати в це і його, адже якби все пішло по плану то ніхто б і не згадав що така як Рукія Кучікі колись була, про неї швидко забули б, а якби брат знав, можливо він пішов знову проти всіх, знову проігнорував правила. А зараз що… Зараз він нічого не знає, зараз він відрікся від неї.. Воно і на краще, та в душі настільки боляче… Зібравшись із думками вона із сльозами почала писати лист своєму братові, ні, вона писала не як братові, а як коханому чоловікові. «Дорогий брате…», ні перекреслила, «Дорогий капітан Кучікі»… Да, так і розпочну.
Написавши лист, Рукія і не оговталась як прийшов обід. Знову відкрились великі двері, зайшов капітан Укітаке, його очі були сповнені болю, та Рукія спокійно віддала йому лист, і сказала:
– Відайте його братові… Ні… Капітану Кучікі, покладіть у моїй кімнаті, на мій стіл, він туди зайде… – лише тоді вона трішки нахмурилась, та одразу оговталась і підняла спокійний погляд на капітана – Скоріш всього що після смерті я повернусь назад у те місце де родилась, у тому ж районі Руконгаю… Та не потрібно мене шукати, не знаю чи залишиться моя пам’ять у душі, чи я все забуду.. Та не потрібно мене шукати…
Капітан мовчки взяв лист.
– Надіюсь ми ще зустрінемось… я буду тебе чекати… тут твій дім..
Рукія лише кивнула у відповідь, капітан розвернувся, сльоза покотилась у нього по щоці, та Рукія зробила вигляд мов не побачила цього. Двері більше не закрились, зайшли три шинігамі, ті ж що заходили зранку. Вони взяли її на наручники та повели до місця… того самого місця де вона попрощається із життям. Рукія спокійно прийшла, біля великої деревяної споруди вже стояли капітани, усі.. Поставивши Рукію в центр, головнокомандуючий сказав:
– Твої останні слова, можливо хочеш комусь щось сказати.
Рукія лише спокійно глянула на капітана 4 відряду Унохану, яка із жалістю в очах дивилась на неї, і Рукія мовила дивлячись їй в очі:
– Не потрібно мене жаліти.
Всі просто шоковано дивились на неї не розуміючи смислу, потім вона перевела погляд на свого брата, зустрівшись із його злим поглядом на душі стало важко, та не подавши виду, дивлячись йому у очі мовила:
– Це був мій вибір.
Бьякуя незрозумів що хтіла донести сестра, та в середині наче щось йокнуло.
Рукію підняли вверх. Бьякуя озирнувся, всі капітани дивились у землю, лише капітан Укітаке плакав. Єдиний знав правду, єдиний в кого серце билось так, що він і забув про свою хворобу.
Покарання відбулось, через кілька секунд впав камінчик, камінчик із її душі, Укітаке впав на коліна взявши його в руки, і почав ще більше плакати
– Заради цього?! Ось заради цього ти вирішила розпрощатись із життям?!
Всі стояли в шоці. Укітаке розповів все своїм союзникам, і завдяки цьому вони змогли вберегти хогьоку від Айдзена.
Прийшовши додому Бьякуя не звертаючи уваги на всіх робітників у своєму маєтку, залетів в кімнату Рукії. Чисто. Все акуратно складено, мінімум речей. Стіл. На ньому лист. Підійшовши побачив підпис «Капітану Кучікі від Рукії». Холодно. Ніколи вона так із ним не розмовляла. Завжди ніжне «Ніі-сама». А тут занадто… боляче? Впіймав себе на думці що йому боляче від її слів. Взявши тремтячими руками лист, прочитавши, він впав на коліна. Великий капітан Кучікі, який йшовши пліч-о-пліч із своєю гордістю навіть знизу вверх ні на кого не дивився, впав на коліна від болі що була у тому листі. Від того у що не хтів вірити…
Продовження скоро.
Додати до улюблених