течьо був звичайнісінькою, жалкою сошкою в світі. лише трохи більшою, ніж пилинка. він був мурашкою. чорненьке тіло з кружечків, тоненькі лапки, оченята і мордочка з кусалкамі. він сам знав, який нікчемний, яке у нього жалюгідне життя і що якщо він помре ніхто навіть головою не поворухне. одного разу, з такими невеселими думками він йшов по мокрій лісовій землі до травінок, які він мав перенести в мурашник. він вже збирався обійти калюжку на ґрунті й підійти до тої травінки, як побачив іншого мурашку, його очі були заплющеними, певно він сліпий, а тіло так втомилось що він міг лише лежати й тонути в калюжці. і тоді течьо відчув що вони споріднені душі, і почав розмову.
-привіт, мурашко.
-привіт.
-як у тебе справи?
-нормік тільки тону трошкі, мабуть скоро потону але так впрінципі все гаразд.
-ага, весело. як тебе звати?
-дзьоно.
-а мене течьо, дзьонишка.
-я не дзьонишка.
-хочеш послухати мій віршик?
-мрію.
– тоді слухай.
ішов собі мурашка, жалюгідне сторіннячко
і думав він собі, який він жалкій сошний лох
і так він сумував, а потім побачив пляшечку
і випив всьо до донишка
блін ти такий сексі, давай забабахаєм дітішек дзьонишка?
-…
-чудовий віршик, чи не так?
-…
-за душу бірьот, хіба ні?
-…
і потім дзьонишка виповз з води в правєдном гнєвє, і перетворився на велетенську лобкову вош, мандавошку. течьо був дуже здивований, збентежений, шокований, ррзгублений, сбитий з пантелику і вахуєл. і потім ця вошка перетворила течью на собаку і залізла йому в район лобка і почала кусати його і течьо помер…а потім він воскресився і дзьоно з’їв його повністю, і потім той знову воскресився і дзьоно увіз його в польшу і спалив там і течьо помер💔💔💔😭😭😭😭🥀🥀 і потім перед носом у дзьоно появилася бумажечка, і на ній було написано ‘віршик від течьо номер два’ але там було написано тільки декілька строк.
‘любімий… за што?..’
і дзьона заплакав і втонув
Додати до улюблених