Я знову дивлюся на нього,
Чаклую для нього одного,
Захищаю, кохаю, дарую,
Я розумію, що сам себе катую.
Він – коронний принц, а я лиш слуга,
Я думав ми друзі, а може і більше,
Але все змінилося,
Бо він покохав іншу.
Багато думок було в голові,
Спокус багацько, не одна і не дві.
Та допомагав я йому,
Бо не було більше кому.
Коли я стариганем був,
Ти впізнав по очах мене.
Коли в лісі страшний вітер дув,
Ти мене шукав, як рідного себе.
Який біс привів мене до тебе,
До такого великого, вінценосного цабе?
Ти просто бовдур, так і я не краще,
Мене чепився якийсь дур, і стало то все пропаще.
Мої чари – то дар,
Моє кохання – непотрібне почуття,
Але ти описуєш це як пекельний жар,
І кажеш, що не можеш змінити свого життя.
Але то є не так, ти сам це знаєш,
І своїми почуттями моє серце краєш.
То до неї пристаєш,
То мені шанс даєш.
Я не хочу страждати
Від нашої долі.
Хочу просто себе закопати
Подалі від нікчемної волі.
Ти радієш мені, але я для тебе друг,
Я кохаю тебе, але ти для мене дух.
Вийдеш заміж за дівку,
А я й далі буду перемотувати моментів нашу плівку.
Ти знову йдеш їй на зустріч,
А коло неї лицарі,
Я уже не скажу тобі цю важливу річ,
Бо ти біля неї вже, як і інші царі.
Додати до улюблених