Темна глуха ніч.
Попри тишу, чоловік з кольором вогню волоссям, які так йому личать, кожну ніч виходить на патруль.
Прокинувшись о північ після легкого кимарення, Ділюк відчуває під боком ще одну людину.
«Знову довго сидів за роботою. Най йому грець з Ордо Фавоніусом. Єдиних працюючих робітників загружають по горло».
Тихенько встаючи з ліжка, Ділюк хутко вбирається, зі всіх сил намагаючись не порушити сон так солодко дрімаючого Кейї.
Холодна ніч за вікном, от би назад в ліжко під коцик до Кейї..
Но ні, обов‘язок перед містом. Хоч хтось ж має захищати місто, поки, принаймі, один з лицарів солодко дрімає.
Щось підскакує Ділюку, що Джинн також в таку пізню пору не спить, нагружаючи себе всіма обов‘язками відразу. А до неї, в додачу, збоку воркує Ліза, яка пробує затягти діючого магістра в ліжко, хоча би чуть поспати, або почаювати ромашковим чаєм та відпочити.
Перевіривши все необхідне, під кінець, Ділюк не забуває про їхню з Кейею відносно давню традицію.
Колись, коли все роз‘яснилось до кінця та двоє почали більше бачитись, зустрічатись зрозуміли, що відчувають один до одного значно більше.
Небагато часу від того моменту пройшло, як Кейя з Ділюком з‘їхались. Хоча це важко назвати остаточним переїздом в одну спільну оселю.
Насправді, ночували двоє як виходило, деколи у Мондштаті у квартирі Кейї, або ж йшли на винокурню.
Коли спільне життя ввійшло в привичку, що збоку постійно находиться любляча людина, Кейя почав протестувати, що чому так мало часу приділяється одне одному через роботу кожного, який був зайнятий чимось своїм.
В той час, Кейя був менше нагружений роботою порівняно з нині, тому і міг просидіти до самого відходу Ділюка на варту Мондштату, тому і запровадив традицію, щоб Ділюк перед виходом хоча би чуть чуть приділяв Кейї увагу, обґрунтовуючи драматично сказаними словами: «Ох, і як так прожити. Ніхто не любить, ніхто не приділяє увагу. Маєш любимого, не бачиш його цілий день, а потім він втікає кудись на цілу ніч. І хто його знає де він ходить, може до коханки, може до Донни, може.. – драматично, ніби витираючи сльози, закрив очі руками Кейя, – ах, навіть уявляти важко. Вот і як так жити, Люк..».
Після такої вистави, Ділюку було важко відмовити традицї.
Кейї би в гурток акторського мастерства з такою харизмою та емоціями..
Але з часом, роботи прибавлялось більше і більше, причому відразу ж у двох, а Кейя вже не міг чекати до відходу Напівнічного Героя та засинав.
Ділюк побачивши милу картину, як Кейя підперши рукою голову в очікувальній позі, солодко сопить, вирішив повернути капітана кавалерії у ліжко та цілувати перед виходом в щоку сонного Альберіха.
Тож зараз, як і всі ради, на останок поцілувавши Кейю в щоку, Напівнічний Герой вирушив на варту.
Ходячи по нічним тихим вулицям Мондштату, який давно уже поринув у сон, крім, патрулюючого цей сон, хлопця, який в цю мить бродить по місту, вишукуючи якусь красиву квітку.
Так, квітку.
Маленький звичай Ділюка, який був придуманий від нудьги. Таким чином відразу робить маленькі подаруночки для Кейї, коли приходить додому та кладе квітку на полицю поруч з хлопцем біля ліжка.
Пізніше, коли Кейя просинається та баче миленький подарунок свого хлопця після нічного патруля, іде по холодному після ночі кафелю до кухні, де ставить квітку до інших таких ж подарунків.
За скільки часу, чималий назбирався букет, пишний, зібраний з різних видів квіток, які були, на думку Ділюка, самі найчарівніші в той патруль.
Сьогодні ж погляд припав на гвоздики під балконом.. Донни. Ну що ж зробиш.
Тихенько підійшовши до клумби з гвоздиками, Рагвіндр вибрав та легенько взяв одну.
«Вибач, Донно, але вважай це як компенсація за мої потрачені нерви».
Крокуючи додому в час ближчий до ранку після ще одного полюванням за Чарівниками Безодні, Ділюк перебирає у руках квітку, яку взяв ще на початку ночі.
«Хм, біла гвоздика*.. Хоч і не сильний в азбуці квітів, але гвоздика є.. Символом витонченості і відваги, наскільки пам’ятаю. Ха, гвоздика чітко описує Кейю, по іншому не скажеш, витончений і відважний. А білий колір? Щось про життя заради кохання. Ідеально, як не крути».
***
Квапом забігааючий Венті, завертає на кухню, аби безсовісно вкрасти бутерброд, який виглядав ну та-а-ак привабливо для голодного барда, який вже пів години чекає в коридорі оселі свого компаньйона по випивці, який ніяк не може вибрати «в якій ж сьогодні все таки піти сорочці?»
Бутерброд лежав на столі ну прямо під букетом, з якого на священний бутерброд попадали сухі пелюсточки кількох засохлих квіток, які Кейя ще не встиг відібрати.
Здувши пелюстки з їжі богів (буквально), бутерброда, бард підняв голову та ніс залоскотала гвоздика.
Пчихнувши та потерши ніс, Венті зачепився поглядом за цю квітку.
— Кейя-я-я, – протягнув бард.
— Так? – почулось десь із сторони спальні.
— В мене питаннячко. Донні Ділюк надоїв і вона тепер липне до тебе, даруючи тобі свої квіти?
— Що? В якому сенсі?
— Ну-у, що в тебе у вазі робить квітка Донни?
Із сторони спальні долинув дзвінкий сміх.
Сьогодні на барі Ділюк, можна і підколоти.
Хутко попрямувавши на стілець за барною стійкою, Кейя всівся прямо під ніс бармену та перший почав:
— Ай-яй-яй, як так можна, Ділюк, – переконався чи немає поблизу лишніх пар вух, – Напівнічний Герой краде квітки у невинних дівчат вночі. І як тільки совісті вистачає, м? – беззупинно лепетає Кейя. – А після цього ці ж дівчата так захоплено дивляться на Ділюка, не зводячи очей..
— Не верзи дурниць, Кейя. Ніби я ні разу не бачив твій погляд, коли Донна ніби то «невинна дівчина, яка не зводить з мене очей» знову липне. Думаю, якби це був ти, а не я, на тому патрулі, це би була, як мінімум, крадіжка із проникненням, аніж проста квіточка.
— Не буду брехати, так і було би, хах, – знову залунав дзвінкий сміх Кейї.
***
* – Символом чистоти і любові, витонченості і свободи, честі і відваги вважається гвоздика. Але тут не все так просто. Неабияке значення має колір гвоздики. Так, біла символізує життя заради любові, жовта — невіру, зневагу, плямиста, смугаста — відмову, червона —хоробрість.
тг канал: https://t.me/thewindbard (всім всім раді :3)
Додати до улюблених