Деколи, я боюся ночі,
Бо не знаю що буде завтра.
Деколи, мені страшно засинати,
Бо боюсь що не проснусь.
Мені страшно прокидатись зранку,
Я боюсь просто боюсь…
Що не буде більше ранку,
Не зустріну я більше світанку,
Не буде більше мами й тата,
Не буде рідного міста мого,
України не буде більше…
Як же я боюся зранку прокидатись!
Як же я ненавиджу ніч,
Нестерпно довгу, ніч змін
Які водночас радують й лякають,
Новин від яких сльози на очах моїх, та радість за перемоги України.
Я немовби божевільна тихо собі страждаю,
Нагадуючи собі що: “Який завтра буде день я правда не знаю…”
Дні стали для мене роками, а завтра таким одночасно страшним і благанним.
Кожен раз я прокидаюсь із страхом мов тремчу від холоду лютого 24 дня.
Але новини повертають мене на місце нагадуючи що це 15 травня.
А я просто хочу жити спокійно не боячись завтрашнього кінця.
Додати до улюблених