Виходити з коми набагато важче і довше, ніж здавалось. За кожен міліметр власної свідомості Каї довелось важко боротись і відвойовував він її поступово. Спочатку він ледве міг відкрити очі на кілька секунд та напружити мʼязи в кінцівках, потім зір чіткішав. Через кілька днів повністю повернувся слух, потім зʼявилось розуміння, вміння говорити і зрештою повний контроль над своїм тілом та свідомістю.
Найтяжче далось розуміння власного феєричного провалу. В нього був лише один шанс закінчити усе без зайвих страждань і він не зміг ним нормально скористатись. Коли він тільки погодився на цю безглузду ідею, розумів, що не подужає наслідків у випадку провалу, отже варіант був лише один: смерть. А він вже місяць виказував усі ознаки життя.
Перші години у свідомості Кая дозволив страху поглинути себе. Відчужено дивлячись у вікно, поки медсестра міняла його повʼязки та розпитувала про самопочуття, він прикрив праве око за чубом, що трохи відріс та уявляв, яке саме покарання застосує батько, в яку саме рану вколе Аякс. Страх і відчай змінився здивуванням лише через кілька днів, коли до його сірої та нудної палати увійшло двійко чоловіків та, переставивши стільці ближче до його ліжка, сіли. Кая лиш ковзнув по них поглядом, а потім знову повернувся до вікна. Це був не Дайн і не хтось з його підопічних, отже не цікаво.
– Мене звати Гальфдан, – Кая обернувся. Це імʼя він чув декілька разів від Дайна, – я слідчий центрального управління поліції Мондштадта. – Альберіх швидко пробігся очима по посвідченню, яке йому показали, пересвідчуючись, що має доволі великі проблеми з законом. – Лікарі повідомили, що ти вже можеш відповісти на наші запитання.
“Великий чин поліції, якого знає Дайн? Батько хоче за ґрати мене кинути? Хоча ні, він не ризикнув би лізти в центральне управління. Навряд він особисто забере в мене водійські права, тоді що я зробив? Може, виплило щось з наркотиками?”
– Якої теми стосуватимуться питання?
– Поки ти був у комі, до поліції надійшло повідомлення про фізичне та психологічне насилля над фінансово залежним неповнолітнім, про корупцію в особливо великих масштабах, покривання злочинів та злочинців, доведення до самогубства повнолітньої фінансово залежної особи та ще купа злочинів, ось повний список. – Приймаючи теку з рук асистента, Гальфдан передав її Каї, який починав думати, що ці двоє помилились палатою. Побачивши на сторінках власне імʼя та прізвище, Кая підняв брови і заледве стримався, щоб сказати поліціянтам “Хороший жарт”. – Судовий процес над твоїм батьком, Дайнслейфом та іншими підозрюваними вже почався, але не може продовжуватись через брак інформації зі сторони жертви.
Було досить дивно не почути очікуваних звинувачень на свою адресу, а натомість одразу отримати статус жертви. Скільки Кая про це мріяв? Усе життя чи ще довше? І чому зараз це не відчувалось так яскраво, як повинно бути?
– Почнемо з початку. Ти знайомий з жінкою, на ім’я Карті Альберіх?
– Судячи з прізвища, це моя мати, так?
Асистент Гальфдана підвів здивований погляд на свого командира, але через кілька секунд схаменувся і щось викреслив у своєму нотатнику. Гальфдан виглядав розчарованим і Альберіху вже хотілось доповнити свою відповідь однозначним твердженням, щоб не злити офіцера ще більше. Проте він помилився з визначенням причини цього розчарування.
– Так, це твоя мати. – Голос його залишався доволі приязним, ані крихти розчарування, що промайнуло в його очах. – Розкажи про своє дитинство. Як до тебе ставився батько? Як ставились його охоронці?
Кая почав копирсатись в памʼяті настільки глибоко, що позгадував часи дитячого садочку та початкової школи, які він провів вдома на домашньому навчанні, що слугувало прикриттям для неймовірно жорстоких уроків малювання. Саме через погане засвоєння сином азів анатомії та пропорцій тіла містер Альберіх відтягнув його навчання в початковій школі на один рік. Кая згадав, як зрадів, коли дізнався, що ходитиме до звичайної середньої школи разом з усіма нормальними дітьми. Згадав і своє розчарування, коли Дайн додав, що туди ж ходитиме Аякс.
В процесі розповіді Гальфдан ставив питання, уточнюючи той чи інший момент, ту чи іншу людину. Так Кая і зрозумів, що в першу чергу його цікавить Дайн, Аякс та його батько.
– Добре, з дитинством ми завершили. З середньої школи ти почав усюди приховувати своє праве око. З чим це повʼязано?
Кая раптом усвідомив, що тепер до повʼязки можна не повертатись. Йому стало неймовірно тепло. Піднімаючи долонею синій чуб, Кая повністю оголив шрам для поліціянтів. В асистента з пальців випала ручка.
– В середній школі я вперше пофарбував волосся без дозволу батька. Він неабияк розізлився, коли побачив. В істериці витягнув у Дайна ніж і порізав навмання. Пізніше наказав носити повʼязку, бо шрам викликає багато незручних запитань.
– В істериці?
– Він – зібрана та холодна людина, але тоді діяв панічно та гарячково. Він виглядав налякано, ніби відчував якусь загрозу від мене.
Гальфдан хмикнув, але Кая знову не зрозумів цей жест. Його вже навіть починало дратувати, що хтось знає про його життя більше, ніж він сам.
Ще трохи розповідей та запитань і опитування нарешті закінчилось, поліціянти залишили Каю наодинці із власними думками знову. Альберіху стало цікаво, чи проходив через подібне опитування Ділюк і що в той момент відчував. В його ситуації це, напевно, виглядало як цілковите приниження. Пальці потягнулись, щоб торкнутись звичної каблучки, але він її так і не знайшов.
Наступного ранку Гальфдан завітав до Каї уже один і, як пояснив, з особистим візитом, а не офіційним. Він виявився однокурсником, пізніше колегою, а зараз просто старим другом Дайна. Кая спробував уявити Дайна у формі поліції, але в нього не виходило поєднати настільки протилежні речі.
– Чому він пішов з поліції?
– Його родина – мігранти. – Це Кая знав. Зрештою, вирахувати хаенрійців не було надто важко. Навіть зараз, зазираючи в очі чоловіка навпроти, він бачив хаенрійця. – Він, як і більшість хаенрійців, надто добре знав, що таке несправедливість і мріяв це змінити… Проте його мрії швидко розбились і він пішов геть, став таким, яким його знаєш ти.
Ця відповідь не загасила інтересу Каї, але будувати теорії навколо такої далекої особистості надто втомлювало зараз. Та й розпитувати, роблячи Дайна основною темою розмови, не хотілось. Можливо, потім він і поговорить, і подумаю про нього, але зараз увесь свій фокус хотілось звести на себе, адже обставини вперше дозволяли йому розслабитись.
Хоч Кая і сам був хаенрійцем по батьковій лінії, проте він ніколи не зіштовхувався з упередженнями на свою адресу. Можливо, над ним стояла тінь його батька, який став одним з перших серед свого народу із чиєю думкою рахувались інші люди. Містер Альберіх чудово довів власним прикладом, що хаенрійці не були людьми нижчого ґатунку, ніхто вже не наважувався запитати у нього про зіниці дивної форми. Він не був елітою від народження, але став нею за життя завдяки кропіткій праці. Проте Кая став елітою від народження, що одразу перекреслювало його “нижчий” ґатунок, як хаенрійця.
– Думаю, вже пізно виховувати тебе чи бути тобі опікуном, але Дайн просив подбати про тебе. Я не надокучатиму і не питатиму зайвих подробиць, тому дай знати, якщо проблеми знову тебе знайдуть. – На тумбочці він залишив власну візитівку.
Кая вже встиг спитати усі речі, які його цікавили. Аякс встиг втекти в Снєжную і навряд ще колись себе проявить, його речі, принаймні те, що було при ньому і вціліло включно з телефоном, який він залишив в школі, вже спочивали на цій самій тумбі. І все-таки він знайшов ще одне доволі важливе питання:
– Хто оплачує мій лікарняний?
– Ти сам. – Кая вже хотів сказати, що проблеми його наздогнали, але не встиг, бо Гальфдан додав: – Дайн поділився з тобою своїми збереженнями. Ніколи не бачив, щоб він тринькав свою немаленьку зарплатню, тому сума там кругла. – Подивившись на годинник, чоловік не зміг приховати свого здивування та невдоволення. – Добре, мені вже час. Тепер я дам тобі спокій, тож одужуй.
Залишившись наодинці із собою, Кая повторив пошепки ось це болюче “одужуй”, та це не мало сенсу. Чутливість до його ноги не поверталась від одного цього слова. Ось наслідки його невдалого самогубства, яких він так боявся. Але зараз страх притуплявся спʼянінням від свободи, довгим часом лікування і хиткою можливістю виправити усе це.
Вибір між телефоном та конвертом стояв не довго. Телефон лякав його більше, тому його пальці вже обережно розпаковували доволі великий та важкий конверт. Усередині його пальці наштовхувались на безліч фотокарток, але він не хотів їх діставати та до останнього шукав хоч щось схоже на лист і зрештою знайшов. Діставши згорнуті аркуші, Кая розпрямив їх і почав читати.
“Я завжди хотів та сподівався, що твій батько зробить тебе сильніше, бо мої сімейні проблеми зробили сильнішим мене. Це моя найдорожча помилка, але я вже нічого не зміню, тому не шкодуватиму. Я міг звернутись до Гальфдана будь-коли, але зробив це запізно. Можеш ненавидіти мене, ігнорувати чи ще щось, я не претендую на твою любов. Проте я прошу тебе дочитати цей лист, бо мова йтиме не про мене, а про твою матір.
Карті Субрахманья. Тепер ти знаєш її імʼя. Твій батько дуже постарався, щоб приховати всюди це імʼя, але з моєї памʼяті стерти його він не міг. Так, я мав розповісти тобі про неї раніше, зараз я це розумію. Але раніше я думав, що ти не втримаєш язика за зубами і не хотів так легко помирати. Твій батько заборонив будь-які згадки про Карті, до мене він був особливо прискіпливим, тому я боявся втратити своє місце роботи і примарну можливість оберігати тебе, як вона просила.
Ми з Карті були близькі з дитинства, вона була моєю єдиною близькою людиною і я багато чим їй завдячую. Я єдиний відмовляв її від одруження з твоїм батьком, проте вона була впертим закоханим дівчиськом, хотіла романтики до останнього і вірила, що я помиляюсь, навіть пообіцяла бути щасливою для мене. Може ти і успадкував трохи розсудливості від батька, але все-таки в тебе її характер. Я наймався нянькою не для тебе, а для неї, бо знав, що буду потрібен їй поруч. Побачивши цей роман на власні очі, я засумнівався у своїх твердженнях, але це тривало недовго. Карті дуже хотіла дитину, а ще більше хотіла бути матірʼю, їй хотілось подарувати свою любов ще комусь, а твій батько не був готовий до такого потоку свободи, твоя доля була вирішена вже тоді, от тільки Карті не погодилась. Ще не народившись, ти став каталізатором для розвалу їхнього подружжя, який я пророкував.
Вона була чудовою мамою. Їй завжди чудово вдавалось піклуватись про людей та любити, але це був її пік. Вона все ще воювала за тебе із твоїм батьком і все ще програвала. Зрештою, він почав обмежувати її вплив на тебе, зробив усе, щоб ти забув її. Якось вона спробувала втекти і забрати тебе з собою, але їй слід було узгодити свій план зі мною. Твій батько приставив до неї охорону, перевіз в інший будинок і подбав, щоб я не мав впливу на ту охорону. Я памʼятаю її розбиту губу, як трусились її руки, як надривно вона плакала в моїх руках. Памʼятаю, як божевільно вона просила захистити тебе, чіплялась за мене, за свою і твою останню надію.
Вона майже не була тверезою після цього. “Пити, щоб забути минуле, збайдужіти до теперішнього та не побачити майбутнього”, – от як вона це назвала і мені це декого нагадує. Це було найгірше, бо я нічим не міг їй допомогти. Я шкодую, що залишив її, коли вона просила не йти, я зірвався, але не повинен був цього робити. Мені не слід було йти, бо на ранок я зустрів лише її труп, вона розрізала собі вени. Твоя найперша близька людина померла вночі двадцятого листопада, коли тобі майже виповнилось 4 роки. Вона любила тебе понад усе, понад власне життя. Вона не змогла пережити твою втрату, бо ти був єдиний, для кого вона була достатньо досконалою, достатньо потрібною. Її світ крутився лише навколо тебе і впав, коли цей центр забрали. Сподіваюсь, тобі вистачить розуму не звинувачувати її. Напевно, цього листа буде недостатньо, щоб ти полюбив її так, як вона хотіла. Проте, я хочу, щоб ти знав, що вона не покидала тебе, не була першою ліпшою, яка народила і пішла далі. В тебе була мама, була людина, яка любила тебе лише за те, що ти народився. Я хочу, щоб ти це памʼятав.
В неї були чудові батьки, мама була з Монду, приїхала в Сумеру, щоб втупити в Академію, а тато місцевий студент. Шкода, що вони дуже рано померли. Карті була дуже запальною і непосидючою в дитинстві, я досі дивуюсь, як вона була відмінницею. Ми жили в одному районі, ходили до одної школи, але потім ми вже не були постійно поряд. Вона вчилась на архітекторку в Академії, закінчила з відзнакою і переїхала до Монду, де був великий попит на архітекторів тоді. Спочатку жила у родичів по маминій лінії, побудувала кілька великих проєктів. Твій батько був її клієнтом, він замовив в неї свою картинну галерею, яку вона назвала своїм найвеличнішим творінням. Коли вони почали зустрічатись, Карті майже перестала працювати, зрештою він змусив її звільнитись і не дозволяв повернутись, тому вона опинилась у фінансовій залежності і терпіла усе те, що терпів ти. Вже пізніше, коли її тримали під охороною в іншому будинку, їй відкрили рахунок, але тоді вже гроші не мали для неї сенсу. Вона любила своє синє кучеряве волосся і дуже сумувала, що твоє не таке, вона не виходила з дому без своєї червоної помади, любила вино ґуральні “Світанок”, коли воно тільки набувало популярності, любила червоні троянди, а ще більше лілії калли, вона ніколи не вміла закохуватись в нормальних людей, завжди багато говорила, мріяла спроєктувати цілі квартали у своєму неповторному стилі, обожнювала червоний колір, спілкувалась з усіма, але плакала і поверталась тільки до мене. І без упину говорила про тебе. Її поховано на кладовищі старого собору Західного Вітру під дівочим прізвищем.
Твій батько заборонив згадувати про неї не від великої ненависті. Він і досі безтямно її кохає, наскільки такий псих може кохати. Насправді він боїться, що одне лише її імʼя може якось не так вплинути на тебе. Піком цього був день, коли ти пофарбував волосся. Ти повна копія Карті, але чорне волосся все псувало. Коли ти повернув собі рідний колір, він по-справжньому злякався, що втратив над тобою контроль. Чи, може, він злякався привида Карті, який стояв перед ним – це не важливо. Вибач, що не був достатньо швидким тоді.
Я вклав сюди кілька десятків речей повʼязаних з нею. Переважно це фотографії, є записки і листи та інше. Я подумав, що тобі це потрібніше, ніж мені. Аякс більше не чіпатиме тебе, усіх людей, які могли дотягнутись до тебе, я затягну з собою за ґрати. Гальфдан наглядатиме за тобою замість мене, спробуй довіритись йому. Скоро ти отримаєш спадок, але я все одно позичив тобі трохи мори. Дякую, що прочитав.”
Згортаючи листки назад тремтячими пальцями, Кая закусив нижню губу. Він звик вважати, що в нього ніколи не було родини, він вже починав вірити у батькову характеристику матері. Жити з розумінням помилки, що його таки хтось любив, як сина… буде набагато важче. Його мама померла, коли йому ще 4 років не було, але йому вже було соромно за усе своє життя. Якби він знав про це раніше, він жив би по-іншому, менше пив або не пив би взагалі, не курив, не вживав наркотики, не поводився б так бездумно, не вбивав себе, не втікав би, не ненавидів би власне відображення в дзеркалі та власне життя. Він був би кращим, бо йому було б кого розчаровувати. Але він надто звикся, що усім байдуже на нього. Він міг бути будь-ким, лише вчасно повинен був зіграти роль для батька. І він обрав бути розчаруванням. Йому хотілось перепросити особисто, благати про прощення знову і знову, навіть якби його і пробачили.
Стираючи сльози, чи радше, розмазуючи їх, він розпрямив наступний, пожовтілий від часу, папірець. Судячи з його нерівності хтось його трохи намочив. Чорнила вже вицвіли, літери необережно скакали по аркушу врізнобіч, що ускладнювало процес читання.
“Мій любий Кає, я сподіваюсь, ти добре спиш і жахи покинули тебе, сподіваюсь, ти добре харчуєшся і не відмовляєшся від фруктів, як раніше, сподіваюсь, ти тепло одягаєшся і не відкидаєш ковдру вночі, сподіваюсь, ти ніколи не знатимеш, що таке самотність і тебе буде кому обійняти та підтримати, сподіваюсь, твій досвід не буде таким болісним, але буде достатнім, щоб уникати болю, сподіваюсь, ти не помітив моєї відсутності, бо так тобі буде легше. До біса чемність, роби і говори так, як вважатимеш за потрібне. Не бійся помилок, але не бери з мене приклад і вчасно виправляй їх. Будь собою і ніколи не соромся, піклуйся в першу чергу про себе. Я хотіла б побачити безліч речей, які ти зробиш вперше, як підеш до школи, вперше закохаєшся, як почнеш шукати себе. Але я вперше за місяць відчуваю себе тверезою і тепер розумію, що це вже неможливо, тому я зроблю єдине правильне, що можна зробити. Вибач, що йду, ти не заслужив, ти не винен в цьому. Я не хочу, щоб ти бачив, як низько я впала, але я навряд знову встану на ноги. Я не вірю, що ти пробачиш мені, але дуже хочу. Сподіваюсь, що ти ніколи не зрозумієш мого вчинку і ніколи не опинишся в подібній ситуації. Я завжди буду на твоєму боці, завжди любитиму, ти завжди будеш моїм любим сином, що б ти не сказав чи що б не зробив, ти ніколи не розчаруєш мене. Продовжуй жити, Кає, будь ласка. Тримайся Дайна, якщо буде надто важко. Не всі люди такі, як твій батько, є і хороші, неймовірні люди. Я обіцяю, що ти знайдеш принаймні одну таку людину. Я люблю тебе, Кає, люблю більше життя. Твоя жахлива мама. 20.11.N”
В конверті він знайшов безліч її фотографій. Вони були датовані, деякі підписані. Найстарша фотографія зафіксувала кучеряву дівчинку років 12 поряд з такого ж віку блондином в окулярах. Наймолодша фотографія показувала ту ж саму дівчинку через років 20, яка годувала свого сина. Кая бачив її на будівництві картинної галереї, як світились її очі! Знайшов і потерту фотографію з гаманця Дайна, яку бачив лише здалеку раніше. На кількох фотографіях був навіть його батько, але Кая ледь його впізнав. Він не вірив, що той щасливий чоловік через кілька років перетвориться на психа, що зруйнував стільки життів. Кая упізнав і батьків Джин, і Гальфдана, і навіть батьків Аякса поруч зі своєю мамою. Була навіть фотографія до біса щасливої Карті поруч з Крепусом Раґнвіндром на фоні будівництва, ймовірно, “Долі янголів”, бару, що неймовірно ефективна збував продукцію напряму від виробника.
Каї хотілось ненавидіти Дайна за зволікання, але в нього нічого не виходило. Адже саме завдяки Дайну і його сентиментам він нарешті познайомився зі своєю чудовою мамою.
Завітайте до мого тгк “Фрікрайтерка намагається писати“, якщо вам сподобалась ця робота.
Додати до улюблених