Висновки, які робить Кібом дорівнюють числу наближеному до «я з’їхав з глузду, привітайте, хлопчики і дівчатка».
Перше, що розуміє молодший, що Кім Джонгхьон – ще та зараза. Тепер не проходить і дня, щоб цей янгол, що пав з небес, не назвав Кі «любчиком». Неважливо, де вони, з ким і в якій обстановці. Старший не впускає можливості підійти зі спини, накинути свою руку на чуже плече, в звичній дружній манері, і не видати з себе «любчику, доброго ранку». Перші рази Мінхо доволі часто давився повітрям, або голосними думками (Кібом завжди думав, що такі речі не відбуваються в організмі Чхве) і діва, як справжній друг і хороший товариш, б’є по спині жертву інциденту, ні то намагаючись допомогти, ні то добити.
Друге, що засвоює молодший: «закон джунглів не дурня на кшталт «ти і я – однієї крові», зовсім ні. Закон джунглів – застеби, або будь застьобаний», тому між порятунком Мінхо, він хитро дивиться в очі Джонга, облизує губи і відповідає щось по типу «я мріяв про тебе всю ніч» (в принципі не бреше, бо ночами дуже важко відірвати себе від сторінки інстаграму, яка нараховує сто п’ятдесят п’ять постів). В цей момент вже не тільки Мінхо треба рятувати, але і мовчазного старшого, який ні то перезавантажує систему, ні то зображає той мем, де у вусатого дядька димок з вух йде, через скіпання.
Кібом відчуває перемогу і лютий сором, тому що сам не вірить, що все це каже не комусь зі своїх друзів, а об’єкту свого обожнювання. А найголовніше, що йому продовжують відповідати і, навіть, самостійно розпочинають цю гру.
Так проходить буквально кожен день. Молодший цього особливо не помічав, але виявилося, що в них зі старшокласниками доволі багато місць в розкладі, коли виходить побачитися, а що найголовніше, в них ще й є спільні теми для розмов. Починаючи з обговорення особливо вибагливих вчителів, продовжуючи улюбленими серіалами і закінчуючи різноманітними жанрами музики, які, дивовижним чином, в смакових характеристиках, збігаються.
Джогхьон завжди стоїть поруч з молодшим і в дев’яносто дев’яти відсотках випадків то кладе руку на плече, то своїм, доволі важким і накаченим, тілом спирається на худорляве донсенове. Серце діви в такі моменти б’ється з такою силою і руки так тремтять, що землетрус мало б зафіксувати з позначкою в дванадцять, але ніби ніхто на це не звертає уваги. Ні друзі його, ні Джонга, ні сам Джонг. І, чесно кажучи, Кі вдячий всевишньому за сучасний пофігізм і наївність.
– Кібоме, – вперше на ім’я звертається Джонг, в секунду стаючи серйозним, – чув ти в нас модельєр.
– Хьоне, я – фанатик, – червоніючи відповідає Кі, хоча сам, подумки, вже давно дав собі таке ім’я.
– Я бачив твій ескіз для сукні моєї сестри, він виглядає неймовірно, – без сорому каже старший і в очах його горить щире захоплення і повага.
– Ескіз – це одне, а пошив – зовсім інше. Я зняв мірки твоєї сестри і зробив вже крій, не знаю, чи вийде в точності, як на малюнку, бо, як я вже і казав, я лишень фанатик, але буду сподіватися, що зможу зробити все в найкращому вигляді. – Кібом каже серйозно, замислюючись, він проводить рукою по, доволі, короткій зачісці і обводить пробиту мочку вуха.
– Звучить складно, – в голос думаючи, промовляє хьон, він бере ніжно спітнілу долоню Кі в свою. З його білим волоссям грає весняний вітер, який проникає в коридор крізь відкрите вікно, – але я певний, що в тебе вийде чудово, в тебе неймовірне відчуття стилю.
Краще компліменту для діви не існує. Його очі по п’ять копійок, шкіра стає гусиною і він відчуває себе настільки вразливим і сентиментальним, що ледь відганяє від себе думки накинутися на шию Джонга і розцілувати його. Взагалі, після таких слів, Кібому здається, що він ладний зробити все що завгодно, особливо для хьона.
– Ти лестиш мені, – відводячи очі промовляє тихо донсен.
– Я дуже серйозний, Кі, ти – неймовірний! – в очах Джонгхьона стільки захоплення, що молодший тоне в ньому.
– Кхм, – не витримує Чхве, не те щоб він проти цих любощів, але відчувати себе пустим місцем хочеться на відсотків п’ять, а зникнути – на дев’яносто п’ять. До речі, відсоток останнього бажання зростає, коли тільки що щасливий погляд Кібома темнішає в секунду, коли очі падають на самого футболіста. – Вибачаюся, щось в горло потрапило, ви продовжуйте, не звертайте уваги, – сміється Мінхо, сподіваючись дожити до ранку.
– Та ні, ми щось заговорилися, – червоніючи відмовляється старший, але все ж додає, – про те, я хотів би поговорити з тобою особисто, Кібоме, давай зустрінемося сьогодні в музичному клубі, після занять, окрім мене там нікого не має бути.
Молодший не знає, чи хоче він сказати «так», чи може закричати. Він прочищає горло, а потім все ж промовляє:
– Заняття закінчуються о третій, тож я буду в п’ятнадцять хвилин.
– З нетерпінням чекатиму, – відповідає Джонг, – любчику.
Додати до улюблених