Ранок був прекрасним, особливо після того як я помстилася своєму колезі, ну насправді ми ніхто одне одному, однак не буду брехати, він добіса гарний, але все таки ми ніхто одне одному, лише колеги, та і Остапенко не любить таких як я, худих до кісток і депресивних на думках, хоч я і потроху починаю жити нормально, втім спогади не дають про себе забувати:
Київ, 7 років тому:
Цей день змінив моє життя, тоді я вирішила піти на вечірку, бо одногрупниці запросили, та і вихідні якраз, то чому б і ні, одягнувши своє улюблене плаття, я спустилася на вулицю, де на мене вже чекав Олег, я не знала ще його і не думала що він буде таким покидьком:
— Привіт, це ти Лада?
— Так, я. А ти хто?
— Я Олег, може підвезти тебе на вечірку?
— Гаразд, а ти нічого зі мною не зробиш?
— Та не бійся, я не кусаюсь) — з усмішкою сказав хлопець, але я чогось довірилася йому тоді, на жаль це було даремно, втім на той момент я була засліплена своєю наївністю і поїхала з ним на ту вечірку..
Київ, теперішній час, квартира Лади:
Після цих спогадів у мене були сироти по шкірі, бо тоді я була 20-річною дівчинкою, яка хотіла вивчитися на психолога, однак це була не єдина моя мрія, я хотіла сім’ї та чоловіка поряд який би підтримував мене, але не судилося, про те досі нагадують синці по всьому тілу, в тому числі там де і був мій опік від кип’ятку, я терпіла все це пекло 2 роки, і весь цей час мене били і ґвалтували, тільки після того я стала дорослою і холодною жінкою, проте Толік викликає дивні відчуття, ніби ми друзі вже багато років або якісь закохані, бляха ненавиджу це слово і я не фанат свята закоханих, бо це для мене просто звичайний день, можливо для когось це привід побути разом, а для мене ні, раптом пролунав дзвінок від Щербини, не вагаючись, я взяла слухавку:
— Привіт Лад, приїжджай до студії, обіцяю це не розіграш
— Скоро буду, але я не буду миритись з цим придурком
— Слухай, може зробити так скажімо ваше віртуальне примирення
— Добре, я не проти. Аби не бачити одне одного. — через 5 хвилин пролунав відеодзвінок від Остапенка:
— Привіт Лада, я розумію що погано повівся з тобою, але я пропоную такий собі мир, як тобі це
— Знаєш, а я погоджусь на це, хоч ти не та людина кому я можу довіритись
— Ти у мене теж не викликаєш довіри, тому ми тут будемо колегами, а поза роботою ми ніхто
— Що мені за це буде?
— Ну ти і шахрайка, Лада. Якщо так то через рік, ти більше не будеш працювати на Торонто, домовились?
— Я згодна, Толь.
— Воу, ми так не домовлялись!
— А це вже додаткова умова, тому не дивуйся) — усміхнувшись, сказала Канішевська, Остапенко в душі сам хотів посміхатись, ця дівчина викликала у нього дивні відчуття, хоч вони були знайомі дуже мало:
— Ну гаразд, Лад. Тоді о 6 чекаю на тебе, я вже придумав сюжет для відео
— Окей, тоді до зустрічі, Толь
— До зустрічі, пані депресивність
— Та іди ти! — Лада вибила слухавку і чомусь раділа як дитя, ніби тільки що вони спілкувалися не як вороги, а як самі справжні друзі
POV Остапенко:
Я приїхав до студії з лікарні, бо через Ладу довелося оглянутись, а удар у неї дійсно сильний, і відразу на порозі вже чекав Щербина який помітив мої бинти на обличчі:
— Привіт Толь, а хто це тебе так?
— Ти не повіриш, це Лада
— Лада? Отак? — той заржав, а мені ніфіга не було смішно, бо я лише хотів розіграти, а вийшло навпаки:
— Так, вона. Бо я її вчора хотів розіграти, а вийшло ось що — показуючи на свої бинти, виказав колега:
— Ну я звісно знав що Лада тендітна, однак тут я бачу ніфіга не тендітна, висновок більше не розігруй її, і знаєш у мене є ідея, я зараз подзвоню до неї і ви помиритесь
— Я не маю наміру з нею миритись!
— Толь, ти хочеш щоб тебе вигнали з Торонто? Я думаю, що ні. Тому нічого не знаю, ви будете миритись по відеозв’язку
— Ти здурів?! Ні, і ще раз ні
— Це ж відеозв’язок, а не вживу
— Ну гаразд, але це лише заради Торонто — він взяв телефон і почав дзвонити до неї, я чесно кажучи і сам був не проти зарити цей гештальт, втім за однієї умови, на роботі ми гарні колеги, а поза ми ніхто одне одному, через хвилину Макс підійшов і сказав що Лада погодилася, і я сором’язливо але все ж, через 5 хвилин подзвонив до неї по відеозв’язку:
— Привіт Лада, я розумію що погано повівся з тобою, але я пропоную такий собі мир, як тобі це
— Знаєш, а я погоджусь на це, хоч ти не та людина кому я можу довіритись — журналіст закотив очі, бо також не довіряв їй, проте доводиться миритись, аби працювати тут:
— Ти у мене теж не викликаєш довіри, тому ми тут будемо колегами, а поза роботою ми ніхто
— Що мені за це буде? — я всередині розізлився на неї, але все одно якби ми були запеклими ворогами на роботі, нічого гарного з того б не було:
— Ну ти і шахрайка, Лада. Якщо так то через рік, ти більше не будеш працювати на Торонто, домовились?
— Я згодна, Толь.
— Воу, ми так не домовлялись!
— А це вже додаткова умова, тому не дивуйся) — усміхнувшись, сказала Лада, а в душі я чогось сам хотів посміхатись, хоч ми колись бачились, втім тоді були інші обставини, а зараз ми просто незнайомі одне для одного:
— Ну гаразд, Лад. Тоді о 6 чекаю на тебе, я вже придумав сюжет для відео
— Окей, тоді до зустрічі, Толь
— До зустрічі, пані депресивність
— Та іди ти! — коли вона закінчила розмову, я відчув якусь радісну енергію, якої останнім часом не було, Лада випромінює якусь неймовірну світлу енергію, хоч я і ненавидів її, водночас мені хотілося бути поряд з нею і ловити цю енергію, до мене вже підійшов Макс, який по моєму обличчю побачив щось не властиве мені, і промовив:
— Толя, з тобою все гаразд?
— Так, мені здається, я стаю щасливим..
— Цікаво, і хто ця володарка твого серця?
— Та не те щоб я закохався, просто..
— Дай вгадаю, це Лада?
— Ні, але зізнаюсь вона випромінює якусь енергію, тому я і усміхаюсь
— Все починається з цього, а потім ви станете чоловіком і дружиною..
— Та ні, яке чоловік і дружина! Я досі не відійшов після смерті Юлі..
— Але життя продовжується, і ти маєш знайти когось, з ким ти будеш щасливий
— Давай не про це
— Окей, вибач. Краще потрібно підготувати все до випуску, ти сказав на коли їй приїхати?
— Звісно, я ж не стану її знову розігрувати
— Гаразд, але якщо щось таке станеться, я за неї горою!
— Що теж закохався у неї?
— Ні, у мене інша на думках. І це не Лада, тому не переймайся
— Навпаки, я буду радий якщо ти зробиш її щасливою
— Я ж сказав, у мене інша на думках
— А якщо не секрет, то хто це?
— Ну не секрет, пам’ятаєш Марту?
— Так, звісно. Вона ще з вечірки втекла чомусь, Чирков розповів про це.
— І от, вона мені у думках сидить після того як вона пішла з вечірки..
— Воу, то ти закохався у неї з першого погляду?
— Ага, після того вона подумала що я хотів щось зробити з нею, але завдяки Ладі ми помирились
— Стоп, а вона тут до чого?
— У неї перша освіта психологія
— Не знав що вона психолог, а я думав що там все навпаки
— Може перестанеш про неї казати погане щось? Ти ж сам тільки що зізнався що любиш її
— Яке люблю, вона просто колега
— Ну ти ще згадаєш мої слова!
Через кілька годин, студія Телебачення Торонто:
Ми тільки що закінчили писати випуск, і чесно кажучи мені сподобалося бути у парі з Остапенком, я збиралася вже йти, аж раптом мене зупинив Толя:
— Слухай, я був не правий. З тобою працювати одне задоволення — я знала що це брехня, але так як ми тепер співведучі, то я вимовила:
— Дякую, ну тоді до завтра
— До завтра) — вийшовши з офісу, я вирішила покурити, хоч давно кинула це, але після цього хотілося кудись викинути свою душу, бо нещодавно я отримала повідомлення від свого брата який сидить у в’язниці за наркотики:
— Привіт, допоможи мені, будь ласка. Я обіцяю що не буду красти і просити гроші, мені потрібна свобода — я нічого не писала, бо скільки разів допомагаючи йому, я підставляла себе, мені більше не хотілося бути дурною і наївною дівчинкою, я хотіла жити сама по собі, і я не хочу закохуватись, я не хочу щоб мене били і ґвалтувати кожен день, я не хочу щоб мені розбивали серце, я не хочу знову декілька років бути у депресії, я хочу радіти сонцю за вікном, я хочу радіти квітам які ростуть поблизу, я хочу бачити всі заходи і сходи сонця, я просто хочу бути собою, і я навіть не помітила як до мене підсів Остапенко:
— Ти чого тут сидиш?
— Просто хотів викрасти тебе, а що?
— Жарти – це не твоє
— Я знаю, але навіщо вбивати себе
— Бо а нафіг мені жити, у мене немає нікого, мати померла від раку, батько був алкоголіком, мій брат у в’язниці за крадіжки і наркотики сидить, єдине що мене рятує це робота, читання і ось..
— Але це не привід так думати, у тебе ще все попереду
— Краще йди, нічого тобі з беззахисною дівчиною сидіти
— Мені все одно ні до кого повертатись, то ж я посиджу і подивлюсь на нічне небо
— Це щось типу романтичне?
— Ні, це щось типу підтримки. Можна обійняти тебе?
— Та пофіг, обіймай. Мені втрачати нічого.
— Окей, як скажеш — Толя однією рукою обіймав Ладу на сходах біля дверей студії, через деякий час відчувши що на його спині теж замкнулись руки, сильніше притиснувши до себе, він обережно гладив її по спині, ніби кажучи що все буде добре, і вони сиділи там довго, спостерігаючи за нічним Києвом
Додати до улюблених