Наступного тижня приїхав Гаррі. Йому довелося слухати нашу версію “Happy Birthday”, адже декілька днів тому в нього був день народження. Після цього він обійняв кожного і ми пішли снідати. За столом Фред сказав :
— Гаррі, в нас є новини!)
— Справді?? Ви мені розкажете чи, як завжди, самому треба здогадатися?
— Ну, ми підемо на Світовий матч з квідичу! — мовив Рон. — Там буде Віктор Крум!
— І… Це все? Та невже?) — допитувався Гаррі, якому вже кортіло дізнатися все.
— Гаррі, якби це було все цікаве, то було б нудно) — продовжував тягнути інтригу Фред.
— Мерлінова борода! Кажіть вже! — Гарріне терпіння закінчилося.
— Добре! — не витримав Джордж. — Тут є 2 людини, що зустрічаються!
— Невже?? — допитливість, по-моєму, є переважаючою рисою Гаррі. — Хто?
Замість відповіді, Джордж начаклував наді мною з Джіні маленькі феєрверки, від яких у очах Джін заблищали маленькі іскорки.
— Воу… Тобто,.. Джіні з Вікою?.. Ого… — Гаррі шоковано намагався зрозуміти цю інформацію.
— Дайте хлопцю трохи часу. Напевно, для Гаррі це дуже неочікувано) — мовив містер Візлі. Здається, ці слова привели Гаррі до тями, і він відповів :
— Все нормально,.. тобто… я хотів сказати… Ем… Я радий за вас!.. Нарешті я це сказав!
Це всіх розсмішило, тому ми залилися голосним сміхом. Коли всі заспокоїлися, то Рон запитав :
— А о котрій ми прокидаємося завтра на матч?
— О четвертій ранку ви маєте вже прокинутися. — відповіла місіс Візлі.
— О котрій??! — Рон вигядав дуже обуреним. Місіс Візлі, дивлячись на нього згубним погядом, відповіла :
— О четвертій, Рональде. — якщо місіс Візлі звертається до тебе повним ім’ям, то не факт, що після розмови ти виживеш.
— Чого так рано!? — Рон вже був розлюченим. — Не можна пізніше?!
— НЕ МОЖНА, РОНАЛЬДЕ ВІЗЛІ! — вже зірвалася на крик Моллі Візлі. Всі за столом попригиналися від її крику. Доїдали ми сніданок у повній тиші.
Вночі, коли вже всі спали, я тихо встала з ліжка і лягла до Джіні. Вона лиш пригорнулася до мене, і я її обійняла. Певний час ми просто мовчки лежали. Згодом Джіні підвела на мене погляд, після чого пошепки сказала :
— В тебе холодні ноги.
— Я знаю. — віповіла я шепотом. — Я тому й прийшла до тебе)
— Ну так тепер холодно мені! Забери від мене свої ноги!
— А як не заберу, то що?)
— А як не забереш, то я тебе скину з ліжка! — на цих словах вона почала штовхати мене до краю ліжка. Я почала відбиватись від неї, і не помітила, як була вже біля краю. Ми отак билися, аж допоки я не почала сповзати з ліжка. Я не одразу зрозуміла, що падаю, та коли зрозуміла, то запанікувала(звучить так, наче я не з ліжка падаю, а з якоїсь гори). Я швидко обперлася об підлогу лівою долонею, від чого було дуже боляче. Джіні, зрозумівши що відбувається, підсунулася до краю і глянула на моє налякане обличчя. Вона схопила мене за футболку і затягнула назад до ліжка. Коли ми вже вдвох були на ліжку і усвідомили, що сталося, то почали тихо сміятися. Раптом ми почули, що з ліжка Гермі доносяться звуки.
— Дівчат, можна тихіше? Тут хтось намагається поспати!
— Вибач, Гермі.
— Надобраніч.
— Вам теж не завадило б поспати. — сказала Гермі, після чого ми її не чули.
Ми з моєю дівчиною намагалися не видавати звуки взагалі, тож ми лежали і дивилися одна одній у вічі. Через якийсь час, коли мені набридло мовчати, я прошепотіла :
— У темряві твої очі здаються сірими) — на це Джіні лиш посміхнулася та відповіла :
— А твої – карими) — після чого вона піднялася, сіла на мій торс і нахилилася наді мною. — А твої губи видаються дуже смачними) — вона опустилася ще нижче і ніжно поцілувала мене. Я обвила руки навколо її талії і, притиснувши її ближче до себе, поцілувала її наполегливіше. Джіні запустила свої пустотливі руки мені у волосся, і від її доторків у мене пробігли мурахи по шкірі. Помітивши це, вона розірвала поцілунок, знайшла ковдру і накрила нас нею.
— Не хочу, аби твої холодні ноги стали ще холодніші) — вона чмокнула мене у ніс.
— Це так мило) — я щиро посміхнулася. — Ти не хочеш, аби я замерзла)
— Я не хочу, щоб твої холодні ступні заважали мені цілувати тебе.
— Ні, ти не хочеш, щоб я замерзла) — замість відповіді, вона легенько пройшлася кінчиком язика від моїх ключиць до лінії нижньої щелепи, чим викликала у мене тихий стогін. Вона приклала палець до моїх губ, показуючи мені бути тихою, після чого палко поцілувала мою шию, поставивши засос. Оглянувши червоний слід, задоволена собою молодша Візлі встала з мене і, натомість, вляглася біля мене.
— Віко, нам рано вставати, а ми ще не спимо. — вона єхидно посміхнулася і глянула на мене.
— Джін, ти маєш рацію, треба поспати) — мовила я і накрила нас ковдрою. Джіні підсунулася ближче і, вмощуючись зручніше, тихо замуркотіла. Я обійняла її. Вона прошепотіла :
— Обожнюю, коли ти мене звеш Джін) — я її чмокнула у щоку і ми заснули.
Додати до улюблених