Є великі причини, чому люди в Ордені вибирають те, щоб купатися у своїх кімнатах – Комуї та зілля. Так само є причини, які змушують Лаві зараз переховуватися в бібліотеці, коли нікого немає і всі розійшлись по своїм робочим місцям – Комуї та зілля. Всього дві причини, а він вже з голови до самих ніг брудний. Але є ще одна причина, чому Лаві любив зілля Комуї – прибирали ластовиння. Коли він був молодшим, то йому дуже не подобалось ластовиння, яке розсипалось по всьому його обличчю та і тілу загалом. Лаві думав, що то не гарно, і він сам себе прозвав, щоб ніхто не знав, маком, бо мав яскраве руде волосся, яке могло зливатися з вицвілим маком, а ще ластовиння було прикрасою. Тому в Ордені, коли Комуї створив зілля, що ховало ластовиння, то хлопець був першим. Але через контакт з водою ефект цього зілля спадав досить швидко, тому Лаві наносив його зранку. Сьогодні ж Лаві його взагалі не наносив, бо весь час проводив в бібліотеці, але Комуї й сюди дістався.
Цей хворий на голову учений влетів до Лаві та вилив на нього щось, від чого хлопець почав швидко скидав із себе одяг, який неприємно смердів. хлопець був незадоволений тим, що тепер йому треба було натягнути на себе жакета, та сидіти в ньому. Хто ж міг подумати, що саме у хвилину, коли він переодягався, то в бібліотеку захочеться зайти Агнії, яка тільки недавно повернулась з місії, на яку відправлялась з Кандою та Алленом. Він був відвернутий до дверей спиною, тому не міг бачити, що дівчина округлила очі, почервоніла і вилетіла з бібліотеки, тільки гучний звук від дверей, відірвав Лаві від думок і від речей, які він скидав на підлогу.
Агнія бігла по коридору настільки швидко, що сама Ліналі б не наздогнала її в чорних чоботах. Агнія бігла так швидко, а перед очам вона не бачила ні дороги, ні людей, тільки голу спину Лаві, та ластовиння, що розсипалось зірками по всій його спині. Дівчина ще більше червоніла, але в глибині душі вона відчувала, що хотіла б залишити пару поцілунків на тому ластовині. Це були гріховні бажання, вона знала. От би їй хтось сказав, що робити, як відмовитись від таких бажань.
Дівчина влетіла в Науковий відділ, і сховалась під стіл Джонні. За останні дні, вони знайшли спільну мову, і часто він розказував їй всяке цікаве, що вона навіть не знала, тому вона вважала його своїм другом. Джонні, якого із силою відкинули з кріслом назад, зараз дивився під стіл, де сиділа Агнія, яка була червоніша спілого помідору.
Тепер в Науковий відділ забіг Лаві, але в ньому було щось нове, не таке як завжди. Не враховуючи піджак, який він застібнув на останній ґудзик.
– Джонні, ти не бачив Агнію? – його обличчя було все в ластовинні, від чого здавалось, що він в блискітках. Його зелене око бігало по Науковому відділу, шукаючи Романову.
– А… – Джонні поглянув під стіл, де Агнія махнула рукою, щоб показати, що проти зізнання, де вона. – Її тут не було.
Лаві помітив його запинку Джонні, але нічого сказав, а тільки вилетів з Наукового відділу, але відходити від нього не став, бо знав, що Агнія саме там. Інколи він ревнував Романову до Ґілла, але нічого не казав ні їй, ні хлопцю, бо думав, то його помилка, що такого не могло бути, щоб він кохав її.
Лаві просидів до ночі, але Агнія так і не з’явилась, тому він покинув місце свого чатування, та пішов до бібліотеки, інколи ловлячи на собі погляди. В них він бачив цікавість, якусь несподівану радість.
Хлопець закрив двері бібліотеки, та почав переписувати книги, які треба реставрувати. Гарний почерк Лаві розлітався по аркушах, вимальовуючи на них історію різних часів, і кожна історія пов’язана з чимось таким, що спричиняло війну та страждання людей. Історик писав, відволікаючись, не помічаючи нічого. Поки він робив щось, то його думки не займали незрозумілі раніше почуття, Рудоволосий і не помітив, як заснув.
Сон тягнув за руку до обіймів, а Лаві не проти був потрапити в сон, в який він потрапив, поки в сні тому не з’явилась труна. Труна була красивою, чорною, а в ній на синьому бархаті лежала Агнія. Тонкі руки складені на грудях, губи бліді, а очі закриті. Лаві дивився на неї, і здавалось, що чує крик і голос, що гукав його. Голос обривався, а потім він чув плач, який зривав із гачка страх. Хлопець відступи від труни, але знову наткнувся на таку труну, і нову вона лежала в тій труні, тільки тепер вона нагадувала якусь фею
Біла сорочка з вишивкою, вінок з квітів, що на її голові, і обличчя її було спокійним, таким, якого не побачиш ні в кого. Лаві знову відступив, коли почув голос… Свій голос, який лився з темноти, а потім тонув. Голос його зривався на крик, казав, що він винен в смерті дівчини, а Лаві притискав руки до вух, і не міг спинити сліз. Він відмовлявся він того, що вбивав Агнію, але знову і знову бачив труни, де вона була.
Хлопець зривається на біг, все навколо змінюється, і тепер він бачить Агнію, вона стоїть перед ним всі в білому, красива і така нереальна. Синій погляд дівчини зупиняється на обличчі Лаві, але тут він бачить, як вона перевертає долоні вверх, і з них тече червона кров, вона падає на білу підлогу, а дівчина починає м’яко всміхатися.
– Ти вбив мене, Лаві. Ти вирвав моє серце. – вона говорить тихо, наче співаючи, але нічого він не може сказати їй, тільки дивиться на те, як біла сукня стає червоною, а потім дівчина підіймає очі до неба, і з її волосся падає залізна корона, вона говорить: – Я померла через тебе, і ти помреш через мене, кляну тебе Лаві!
Лаві різко відкриває свої очі, і пару хвилин дивиться перед собою. Він не розуміє, що відбувається, поки не відчуває приємного холоду, який проникнув у залу бібліотеки через відкрите вікно.
***
Агнія спала погано, але сни їй снились дуже яскраві, особливо, якщо брати до уваги те, що Лаві в тих снах цілував її, знімав з її тіла речі, солодко щось говорив на вухо. Дівчина в тих снах відчувала, як горіло тіло, а серце вилітало птахою з грудей. Вона шепотіла його ім’я, цілувала ластовиння, і вимальовувала на ньому малюнки. Їй здавалось, що вона тоне в тому неймовірному почуті, тоне від тих неймовірних доторків, які так солодко обпалюють шкіру. Доторки робили так, що в її душі розквітали квіти.
Агнія не боялась його, не лякалась поцілунків, що залишав Лаві в тому сні. Груди, плечі, губи, руки, пальці – все це знаходилось у його владі. Він цілував її повіки.
– Ці очі мої. Ці два моря, які я бачу кожного разу, вони тільки мої, тільки для мене. – його губи знову залишають солодкий поцілунок на повіках дівчини, і Агнія тане, як сніг від сонця.
Тане, і повільно відкриває повіки. Вона бачила перед собою стелю, темну і неприємну, таку, що давила на неї. У вікно закотився місяць, залишаючи після себе срібну дорогу бажань, які були в її серці. Агнія остаточно прокидається, а потім чує стукіт.
Дівчина підіймається, та йде до дверей, а коли її погляд зустрічається із зеленим поглядом Лаві, то вона моментально червоніє та опускає свої очі. Лаві не знає чому, але зараз, коли він бачить таку Агнію, то хочеться чогось особливого, хочеться притиснути її до себе. А дівчини не могла дивитися в це знайоме і таке чуже обличчя, що було в ластовинні. Поки історик молодший не переступає поріг, не обіймає притискаючи її до себе. Чи може той страх так сильно вдарив йому в голову, а може то він вигадав собі щось, але зараз він не контролює себе. Рудоволосий цілує Агнію.
Сині очі з його дитинства тепер перед ним. Сині небеса, які заховали в собі скарби, про які не знають люди. Сині очі, що належать тільки йому.
Лаві цілує її, притискаючи, переступаючи межу, а дівчина довго не може прийти в себе, не відштовхує від себе його, поки не розуміє повністю, що відбувається.
– Ні! – вона так різко відштовхує хлопця, дивитися на нього переляканим поглядом, наче він дізнався страшну її таємницю. – Не… я…
Але вона не може договорити, не може просто так дивитися в очі Лаві, вона знову тікає. Тікає, залишаючи Лаві самого, з якимось тупим виразом обличчя.
“Краще було б, якби я не змогла згадати тебе, а ти б ніколи не згадував мене! Краще було б померти разом з монастирськими дівчатами! Лаві, вибач, вибач мені…” – дівчина збігла з третього поверху, пронеслась на вихід, а коли вислизнула на вулицю, то в обличчя вдарив приємний холодний вітер.
Вона заспокоюється.
Додати до улюблених