Вечір. На станції Гоґсмід спалахнули вуличні ліхтарі. Велетенський чоловік з рудою бородою і волоссям та в мішкуватому одязі приближається до платформи для висадки. В його руці газова лампа. На небі з’явилась перша зірка єдина у безкрайому майже нічному небі. Небо чисте як гладь озера що оточує пагорб з величним химерним замком. Тишу вечора розвіяв гучний гудок потяга що наближається до станції. Здалеку видніється потяг і через дві хвилини він зменшує швидкість і кінець-кінцем зупиняється. Велетень наближається до потяга, коли двері відчиняються усі учні поспіхом покидають його.
– Першокурсники за мною! – він голосно крикнув привертаючи увагу учнів. Якась частина натовпу скупчується біля нього. Там також стоїть і Юкі.
Ми стоїмо біля якогось велета, напевно він буде нас супроводжувати до школи. Ліворуч від мене стоїть Канада, а праворуч Литва, Німеччина десь позаду. Ми всі вже у формі, переодягнулись декілька хвилин тому. Велетень розвертається і веде нас із платформи ми йдемо широкими сходинами вниз до озера. Я піднімаюсь навшпиньки і піднімаю голову вище щоб розгледіти куди ми йдемо. Я бачу перед нами трап на озері до якого прив’язано багато човнів.
– Сідаємо у човни по чотири людини максимум. – здоровань веде нас по трапу.
– Україно, залазьте, – мене окликнув Канада він вже сидить у одному з човнів. Коли він встиг? Лілі обережно залазить у човна і бере газову лампу, яка є у кожному човнику. Я тим часом шукаю у натовпі Німеччину. Помічаю Росію з Китаєм та якоюсь дівчиною ще якихось учнів, а потім і мого друга. Він також помітивши мене швидким кроком наближається.
– Вибач, загубив вас із поля зору.
– Нічого, ходімо нас вже зачикалися, – я весело усміхалась і повела його до нашого човна, ми приєднались до Канади та Лілі.
Канада взявся за весла, я сиджу біля Лілі, а позаду Німеччина. Він сьогодні весь час позаду плентається. Ми відштовхнулись від трапу та поплили. Я глянула на всі човни що пливуть. На кожному з них світиться ліхтар, чарівне видовище. По воді пускаються маленькі хвильки від кожного човника. Я піднімаю погляд у верх. Перед нами величний замок. Десятки веж розміщені то тут то там. З деяких його вікон сяє світло.
– Як гарно…
– Так, ти права… – ми з Литвою зачаровано розглядаємо нашу нову домівку на ці сім років навчання.
Всередині ще гарніше ніж зовні. Здоровань провів нас до входу, а тепер ми піднімаємось по сходинах до Великої зали. Стіни із каменю, підлога, сходи все. На стінах великі факели, а над ними різні тварини. То орли то якісь чотирилапі тваринки. Залізні лицарські обладунки також часто зустрічаються. Ми зупиняємось перед величезними дверима, особа що нас вже зачикалась повертається до нас обличчям. Британія у своєму святковому одязі оглядає всіх нас. Він у чорних брюках, білій сорочці та жилетці вишуканого темно-синього кольору. На жилетці вишиті візерунки золотою ниткою. Чорний плащ довершує образ. На лівому оці монокль на золотому ланцюжку та серйозне, але привітне обличчя.
– Вітаю всіх у Гоґвортсі, школі чарів та чаклунства. Через декілька митей ми пройдемо у Велику залу. Вас розділять по гуртожитках це – Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов та Слизарин. Поки ви тут навчаєтесь гуртожиток це ваша сім’я. За досягнення ви будете отримувати очки, а за порушення будете їх втрачати. Наприкінці року гуртожиток з найбільшою кількістю очок отримає Кубок факультетів. А тепер вирушайте за мною.
Двері позаду нього відчинились. Я була попереду нашої групи тому одразу побачила це приміщення. Ми вирушили за моїм новим професором. Я глянула на стелю, там літали свічки! А сама стеля нагадувала нічне небо. По всій довжині зали протягнулися чотири столи чотирьох факультетів. А попереду в самому кінці зали на всю ширину був стіл на підвищенні за яким сиділи професори, а посередині якийсь сивий чоловік. Гадаю це директор.
– Тут кльово! – Канада захоплено все розглядав, як і я.
– Ага
Ми пройшли аж до підвищення, Британія піднявся на нього та розгорнув сувій що весь час був в його руках. Вся зала затихла в очікуванні чогось. Британія взяв якийсь капелюх із стільця.
– Це сортувальний капелюх він розподілить вас на факультети. Я буду викликати по одному. міс Авґуста Австрія!
Дівчинка із світло-каштановим волоссям та трохи хвилястим вийшла вперед та піднялась по сходинах. Вона сіла на стілець Британія опустив їй на голову капелюх. Капелюх почав рухатись та задумливо угукати. Через декілька секунд він заговорив.
– З вас міс буде чудова художниця, Рейвенклов!
Стіл з крайнього лівого боку запалився аплодисментами дівчинка поспішила до них сісти. Коли аплодисменти затихли Британія продовжив.
– Аґнес Австралія – дівчинка із блондинистим волоссям вийшла на підвищення та сіла. Вона мені когось нагадує її риси обличчя схожі до чиїхось, але ще не можу збагнути до чиїх.
– Є хоробрість та доброта, – капелюх затих обдумуючи, – що ж Ґрифіндор!
Дівчинка щиро усміхнулась а стіл праворуч від Рейвенклову та блище до центру весело зустрічав нову ґрифіндорку.
Ще декількох учнів розприділили на Рейвенклов та Ґрифіндор. Дівчину із коричневим волоссям що ошивалась біля Росії на Слизерин. Зараз вийшла знайома мені дівчинка Грейс Греція – вона дочка міс Гарації, яка часто приходила до Британії поточити ляси за чашечкою англійського чаю. На її руду кучеряву голову опустили капелюх.
– Гафелпаф!
– Вітаю! – сказала я їй коли вона проходила біля мене. Розприділили ще зо десяток учнів.
– Кеннет Канада!
– Ну все я пішов.
– Удачі – Канада віддалився від мене та пішов до стільчика. Він сів та поводився ніби спокійно, але я його добре знаю його очі кажуть про інше.
– Такк…такк,знаю! Ґрифіндор! – очі Канади засвітились. Він весело на мене глянув, а коли сів за стіл до інших показав мені схрещені пальці. Я також показово їх схрестила.
– Кінгжао Китай!
Друг Роса сів на стілець капелюх в нього на голові заговорив.
– Дуже хороший розум, чисокровність, хитрість. Слизерин!
Слизеринці аплодували, а одна з професорок також китайської зовнішності вперше за вечір посміхнулась. Це що її син? Коли всі затихли викликали ще зо три учні і Британія оголошує далі.
– Лілі Литва! – Лілі нервово кліпнула.
– Не хвилюйся все буде добре. – я підбадьорювала її.
– Давай вперед.
Вона неквапливо вийшла сіла на стілець і явно була схвильована. Капелюх задумався.
– Не дивлячись на ваш м’який характер, Ґрифіндор! – я зааплодувала сама перша, а за мною і грифіндорці. Литва побігла до свого столу та сіла біля Канади. Вони дивилися на мене та усміхалися.
– Нордфрід Німеччина! – весь зал одразу почав перешіптуватись. Німеччина, який стояв біля мене нервово водив очима, коли він вийшов всі погляди були прикуті до нього. Він сів і Британія одягнув на нього капелюх.
– Німецька чистокровнісь. Давненько я такого не бачив. На який факультет тебе оприділити? Розум, начитаність та величезна жага показати що ти не такий яким тебе уявляють. Слизарин чи Ґрифіндор?…Ґрифіндор! – цього разу всі не так активно аплодували, хіба що деякі вчителі та учні для пристойності. Я недивлячись ні на що хлопала в лодоні. Німеччина встав та пішов до столу де його зустрічали не так радісно. Син Темного Лорда на Ґрифіндорі звучить, як анекдот.
– Наомі Нова Зеландія! – дівчинка із схожим обличчям, як у Австралії тільки темним волоссям ступила на підвищення. Вона сіла, їй на голову поклали капелюх.
– Гафелпаф!
Напевно вони з Австралією сестри і напевно щей двійнята. Навколо мене стояло людей п’ятнадцять, а моє ім’я ще далеко в списку.
– Росс Росія! – блондинистий хлопець вийшов з високо піднятою головою, сів та упевнено чекав. Але чекати не треба було довго капелюх одразу сказав “Слизарин!”. Він посміхнувся та пішов за крайній правий стіл. Приєднався до своїх приятелів, але коли він глянув на мене і наші погляди зійшлись його погляд був погрозливим. Я відвернула голову. Ні, мені не було страшно просто не приємно. Британія викликав все нових і нових учнів і тепер нас на розподіл залишилося п’ять.
– Родослава Україна!
– Що? – яка Родослава? Відколи я нею стала? Я зупинилась і глянула Британії в очі він ствердно кивнув. Тим часом я не звернула уваги, як всі як один повернули до мене свої погляди, а коли я проходила повз деяких учнів вони перешіптувались.
– Це справді вона?
– Та невже?
– Я гадав це всього лиш байка.
Я піднялась на підвищення, сивий чоловік що сидів по центру напружився очікуючи. Я сіла на стілець. Всі погляди справді були прикуті до мене. Канада та Литва підбадьорливо мені усміхались. Капелюх на моїй голові ворухнувся.
– О міс Україно, як довго ми вас чекали. Який факультет вам обрати? У вас багато хороших провідних рис характеру. Доброта, справедливість, хоробрість, чудовий розум.- капелюх замовк, – Точно Ґрифіндор!
Не тільки Ґрифіндор, але й майже всі факультети крім Слизерину аплодували. Навіть Британія тихо нахилився до мене.
– Я і не сумнівався. Вітаю. – я була щаслива та усміхалась, проте здивована. Тому так само пошепки відповіла йому.
– Дякую, але розкажете потім про Родославу?
– Сьогодні ввечері після того, як вас розселять зайдеш до мене. – Я кивнула головою і поспіхом йшла до ґрифіндорців. Підійшла спершу до друзів.
– Ми на одному факультеті Україно! – Канада та Лілі
вітали мене. Я вже збиралась сідати, як мене окликнув хтось. США!? Він сидів недалеко і я підійшла до нього.
– Вітаю Україно, – майже офіційно почав він. – бажаю тобі удачі у цьому році і якщо будуть якісь питання запитуй. Я хоч і не староста факультету, проте я тут багато що знаю. Мій батько, як не як тут професор.
– Дякую США. І в мене до тебе перше питання.
– Яке?
– Де кабінет твого батька?
– А тобі навіщо?
– Я маю дещо в нього запитати.
Він недовірливо на мене глянув, але кивнув.
– Добре, якщо хочеш я тебе туди проведу після розселення. Домовились?
– Дякую
– Завжди, будь ласка.
Я вже йшла в кінець столу де й сіла біля Німеччини поки продовжився розподіл. З США точно все добре? Він якийсь дивний. І я тобі допоможу, звертайся і “завжди, будь ласка”. Він що якоїсь настоянки з кабідету Британії напився чи що? Хоча ні, якби Британія дізнався що США хоч каплю чогось свиснув напевно Америка вже б на цвинтарі лежав. Я усміхнулась від цієї думки. Останнього учня обрали на Рейвенклов. І Британія сів ліворуч біля директора. Він взяв якусь срібну ложку та постукав нею по скляному кубку для напоїв. Зал затих. Сивий чоловік встав.
– Дорогі першокурсники, в Темний ліс ходити заборонено, а ще в кімнату на четвертому поверсі, якщо ви не хочете завдати собі шкоди чи чогось гіршого. Вітаю всіх з навчальним роком, а тепер бенкет. – він розвів руками в повітрі після чого на столах почали з’являтися страви, напої.
– Привіт, мене звати Фред або Фінляндія. А ти Україна, правильно? – хлопець із темно-синіми очима та сірим волоссям підійшов до мене.
– Так, а що?
– Просто хотів познайомитись і в тебе таке незвичне ім’я можливо розкажеш колись про нього?
– Звичайно, але давай можливо завтра.
– О так, звісно
Він швиденько пішов за свій стіл до Рейвенклову, що це було? Не дивлячись на це я нарешті сіла їсти. Канада навпроти вже їв курячу ніжку, а Лілі картоплю. Коли Фінляндія відійшов вона звернулась до мене.
– Це хто?
– Ну його Фред звати. – я кинула собі салату та картоплі.
– Це я почула, а ти з ним раніше зустрічалась?
– Та ні, – я не дуже охоче відповідала, тому що була дуже голодною.
– Україно, а чому професор назвав тебе Родослава?
– Мене це також цікавить, – Кан відірвався від вечері.
– Чесно я ще сама не знаю, пізніше скажу.
– Юкі я тебе знаю все життя, тому викладай. – мій друг був серйозний. – ти надіюсь знаєш що твої проблеми наші проблеми і твої пригоди наші пригоди.
– Та знаю знаю, просто я сьогодні маю піти до Британії і він має мені розповісти.
– Так би образу, а то “пізніше скажу”.
Він так смішно мене парадував що я розсміялася.
Я з’їла все що хотіла і звернула увагу на те що Німеччина був якийсь сумний і я його розумію. Він вже давно поїв і лише дивився в одну точку на столі.
– Німеччина ти як? – він навіть на мене не глянув.
– Як завжди.
– Та не сумуй ти так, вони ж не можуть знати який ти, а плітки сам знаєш розлітаються, як пиріжки особливо якщо їх розносять активно. – він просто поклав голову на руку.
– Я знаю Україно, але я всеодно відчуваю себе паршиво.
– Слухай в тебе ще буде можливість показати хто ти є насправді.
– Ти серйозно? – в його очах я бачила песимізм.
– Абсолютно, чи тобі нагадати що в нас ще сім років навчання?
– Не треба, я знаю.
Вже трохи веселіше відказав він.
Ми йдемо по коридору, а потім виходимо до сходів.
– Це сходи, які рухаються тому будьте дуже обережними.
І справді різні сходи рухались то туди то сюди. Тут можна навіть порахувати поверхи. Стіни цієї ніби вежі були обвішані картинами, які рухались!
– Вітаємо у Гоґвортсі. – це сказала жіночка у гарному капелюшку на одній з картин. Ми рухалися по сходах, а тоді стали біля портрету якоїсь дамочки.
– Це Гладка Пані і якщо їй сказати кодове слово вона впустить у гуртожиток Ґрифіндору.
– Не така я вже й гладка! – обурено сказала вона та махнула своїм білим віялом.
– Щоб зайти потрібно сказати пароль – волас ґрайпен.- не зважав на неї староста. – Повторіть за мною. Волас ґрайпен.
Ми всі повторили і Гладка Пані впустила нас всередину.
Ми опинились у затишній залі з камином. Зала була у червоних та золотих тонах. Багато м’яких диванів та подушок.
– Це прохід у спальні, – староста вказав на прохід в одній із стін. – спальні хлопців праворуч, дівчат ліворуч. Ваші речі вже принесли. Якщо є якісь питання задавайте.
Ми всі мовчали.
– Добре, тоді я йду, а ви не забудьте глянути розклад. Всім гарного вечора. – він попрощався та вийшов із зали, а ми всі почали підніматися по сходинах, хлопці піднімались праворуч, а ми з Лілі та дівчатами ліворуч.
Додати до улюблених