Одна не найцікавіша справа — це багато, але дві — це вже занадто! Комусь може здаватись, що робота детектива дуже захоплива і романтична, Осаму Дазай був би першим, хто посперечався б із цим твердженням. Агентство хіба що котів з дерев не знімало (хоча один раз довелось шукати зниклу тварину). Банальні вбивства, буденні крадіжки, вбивче нудні супроводження високопосадовців — це лишень короткий список справ, якими зазвичай займалось Збройне детективне агентство. Хорошим, на думку Дазая, вважався день, коли необхідно було запобігти терористичному акту чи хоча б стикнутись з організованим злочинним угрупованням, готовим знищувати всіх, хто стане у нього на шляху. У своїх найсміливіших фантазіях Дазай уявляв, як вмирає від кулі в голову на початку робочого дня. Обов’язково на початку (чи хоча б в середині), щоб востаннє зруйнувати план на день Кунікіди. І обов’язково від кулі в голову (чи хоча б в серце), щоб знайти порятунок від нудьги швидко та безболісно. Однак цим мріям не судилося втілитись у життя.
Якби хтось вирішив написати про нову справу детективний роман, на обкладинці красувалося б щось на кшталт “Загадкове нічне вбивство в бібліотеці”. Однак для Дазая єдиною загадкою було, чому саме він мав розслідувати цей злочин. Звісно, це було питання більш метафізичного штибу, адже детектив відразу зрозумів, що Кунікіда просто відправив на місце злочину всіх, кого не хотів бачити в офісі — Дазая, який його зводив, та Ішіхару Нен, з якою уникав зорового контакту, напевно відчуваючи провину за те, що відмовився розслідувати справу її матері. Кенджі зголосився сам, адже в його рідному селі ніколи не ставалось вбивств. Дазай сумнівався, чи підхожа це перша справа для панни, адже Ішіхара могла б злякатися крові, мертвого тіла, зомліти чи щось подібне, що відбувалось з такими людьми при зіткненні з жорстокістю реальності. Однак його побоювання не справдились. Поки юний буддист відвертав увагу поліціянтів розмовами, дівчина з великою цікавістю роздивлялась мерця, здавалось, ще трохи й паличкою його штрикне, ніби дитина, що вивчає велетенський світ.
Дазаю так уважно вивчати тіло не треба було, він вже бачив все необхідне — вбитий чоловік близько сорока років, одягнений в білу сорочку і класичні штани. Причиною смерті, скоріш за все, була втрата крові — не може бути, щоб дірка від гострого предмету в його шиї та ця бура калюжа були просто збігом. Вбивство сталось десь в проміжку від півночі до другої години. Судячи з положення тіла і слідів крові, в момент удару вбитий схилився над столом, але на самому столі було всього декілька бурих крапель. Значить там лежало щось, що закрило стіл від крові, а потім кудись зникло.
— Що взагалі можна робити вночі в бібліотеці? — жваво спитала у детектива Ішіхара, втративши цікавість до мерця.
— Вбитий був науковцем, дружив з бібліотекарем, попросився залишитись тут на ніч, щоб зібрати інформацію для свого дослідження.
— Це тепер значить дослідженням називається, — пирскнула дівчина, Дазай розумів, про що вона. — Якщо ми тут скінчили, як вам думка про обід?
Дазай ніколи не був проти відволіктись від роботи, тим паче в такий сонячний день. В повітрі пахло весною. Для багатьох ця пора року асоціювалась з надією. Після холодного лютого здавалось, ніби з першими теплими днями все зміниться, в ці часи народжується багато оптимістичних планів на рік і дітей, що були зачаті під час літньої відпустки. Все ж квітень — найжорстокіший місяць. У Дазая горизонт планування складав приблизно три дні, для такої людини гіршої пори року, ніж весна, не існувало. Однак детектив до цього вже давно звик. Весна була однією з безлічі речей, які не викликали в ньому жодних емоцій.
— Тебе не засмучує, що нам довелось відкласти справу твоєї матері? — краєм вуха піймав Дазай питання Кенджі, що було адресоване Ішіхарі.
— У мене є мета, заради її досягнення я готова чекати хоч все життя, — з незвичайною серйозністю відповіла дівчина.
— Так, адже твою матір все одно вже не врятувати, — задумливо відповів юнак, не помітивши здивованих поглядів своїх колег. Декілька миттєвостей німої сцени Дазай витратив, аналізуючи всі можливі причини дивовижної поведінки Кенджі. Однак Ішіхара його перервала, їй такий наївний цинізм здався кумедним, дівчина розсміялась. Це не здавалося нормальним, але чомусь заспокоїло Дазая, і він про ту ситуацію більше не думав.
Обід зайняв декілька годин, випадково затягнувшись до часу, коли опитувати родину загиблого було б непристойно, тому компанія вирішила повернутись в офіс, відклавши роботу на потім. Дазай не без здивування помітив, що Ішіхара та Йосано стали мало не найкращими подругами й тепер захоплено цвірінькали про щось своє.
На наступний день мотивації працювати не додалося, але навіть найнудніша справа сама себе навряд розкриє. Для Кенджі у Кунікіди знайшлось завдання важливіше, але навряд цікавіше, тому вирішивши, що заздрити тут нема чому, Дазай вирушив у будинок вбитого удвох з Ішіхарою. З найближчих родичів у жертви залишились дружина та неповнолітній син. Що може бути романтичніше, ніж разом з прекрасною панною слухати схлипи вбитою горем вдови про чудове родинне життя, зруйноване жахливою трагедією? Наприклад, що завгодно. Нічого цікавого вона не розповіла — все, як завжди: жили добре, про недоброзичливців вдова нічого не знала, в ніч вбивства була вдома. де ж ще бути порядній жінці в такий час, про роботу чоловіка знала не багато, і кожне слово збігалося зі сказаним раніше бібліотекарем. Яке прикре марнування часу. Однак повертатись в офіс, де доведеться писати звіт, Дазай не поспішав, тому дозволяв дамі вивергати терабайти абсолютно непотрібної інформації.
— Як пах ваш чоловік? — раптом перервала низку банальностей Ішіхара. — Можливо, він користувався парфумом? — пояснила вона своє питання, помітивши розгубленість у погляді вдови.
— Не пригадую такого, — обережно відповіла та.
— У нього були якісь захоплення? — продовжувала Ішіхара. Вона ставила питання спокійно і стримано, за тоном її голосу і виразом обличчя неможливо було визначити, до чого вона веде, але Дазай знав, які висновки Ішіхара зробить з цієї розмови.
— Кожен вівторок він грав з друзями в боулінг, а в п’ятницю вони зустрічались в барі, — відповіла вдова. Подумати тільки, за два питання отримати більше корисної інформації, ніж з попередніх двадцяти хвилин монологу — непогано.
Врешті-решт, унікальні набори слів у вдови скінчились, і як тільки її балаканина за рівнем захопливості почала конкурувати з написанням звітів, Дазай блискавично прийняв рішення переключитись на сина вбитого. Кімната юнака була єдиним яскравим місцем в бежевому божевіллі інтер’єру цього будинку. На стінах висіли плакати, бунтуючи проти атмосфери спокою і розміреності сімейної ідилії. На полицях залишалися забутими декілька іграшок, нагадуючи, що ще нещодавно мешканцем цієї кімнати була дитина. Товсті книги на серйозні теми сантиметр за сантиметром відвойовували простір в останніх уламків дитинства, передбачаючи, що вже дуже скоро тут житиме дорослий.
— Твої батьки часто сварились? — почав Дазай, прослухавши вступну частину про ідеальну родину і відсутність ворогів.
— Ні, — відчужено відповів юнак, що цілком можна було списати на бажання дистанціюватися від стресової ситуації.
— Які у тебе стосунки з мамою? — Дазай не любив ось так ставити прямі питання, в цьому не було жодного шарму, але в такій ситуації від нього очікувалось саме це.
— Вона моя найближча людина, — відповів юнак жвавіше. Враховуючи, що він тільки нещодавно втратив батька, так триматись за матір загалом нормально.
— А з батьком? Ви часто проводили час разом?
— Останнім часом не дуже, — задумався підліток. — У нього просто роботи багато було, але раніше ми їздили на риболовлю, катались на велосипедах, — огидно типово.
— Як думаєш, у твоєї мами міг бути роман? — раптом спитала Ішіхара, яка до того розглядала книжкові полички. Небезпечний момент. Люди, серця яких потонули в скорботі, гостро реагують на такі питання.
— Звісно, ні! Моя мати не могла так вчинити! Вона любила батька, у них завжди все було добре! — скочив з місця юнак. Дазай вже приготувався збавляти градус розмови, але це не знадобилось.
— Послухай, — по-материнськи ніжно звернулась до хлопчика Ішіхара. — Ти читаєш багато детективів, тому, думаю, знаєш, що партнерів жертв часто підозрюють першими, — дівчина зробила паузу, даючи юнаку час, щоб впоратись з цією думкою. — Звісно, ми віримо в невинуватість твоєї матері, але чи буде розбиратися поліція? Тобі може здатися, що розказавши нам щось важливе, ти комусь зрадиш, але тобі не обов’язково викладати одразу все, — змовницьки посміхнулась Ішіхара — Ти просто натякни, дозволь нам допомогти твоїй мамі.
Сумніви відбились на обличчі юнака. Він точно щось знав. Можна було б його підштовхнути до рішення, натиснути, змусити розповісти все і відразу, але значно краще залишити варитись у власних сумнівах до готовності, періодично помішуючи. І це спрацювало.
— Вам краще розпитати його друзів, з яким він ходить в боулінг, — нарешті відповів юнак, закінчуючи розмову.
День був ще більш сонячним, ніж попередній, і проводити його за звітами Дазаю не хотілось ще сильніше. Він згадав, що Йосано не була зранку в офісі. Можливо, провідати її не така вже погана ідея, хоч Дазай зазвичай таким не займався. Однак він часто підносив колегам сюрпризи своєю поведінкою, їм варто було б вже звикнути. З іншого боку, піти з роботи після обіду означало б приректи Ішіхару на нерівну боротьбу зі звітами — абсолютно не джентльменський вчинок. Хоча відколи це Дазая хвилюють такі речі?
— Як для першої справи, досить непогано, Ішіхара-сан, — похвалив детектив новоспечену колегу.
— Дякую, — посміхнулась вона. — Намагалась виправдати всі ваші очікування.
— Так намагались, що вийшло їх навіть перевершити. Ви щось відчули? — спитав Дазай, маючи на увазі здібність дівчини.
— Вбитий користувався парфумом, — згадала Ішіхара захопливе дослідження минулого дня. — Розумієте, що це означає? Починається на “а”, закінчується на “р”, — хитро усміхнулась дівчина, ігноруючи сенс його питання. Дазай, звісно, розумів, хоч і вважав такі висновки досить поспішними.
— Мені здається, ми сьогодні відмінно попрацювали, — зауважив детектив, не бажаючи продовжувати розмову про роботу. — Краще за робочий день, закінчений опівдні, може бути хіба що робочий день, котрий взагалі не починався. Пропоную розходитись по домах, — Дазай помітив, що ця пропозиція не особливо порадувала його напарницю.
— Тітонька наполегливо рекомендувала покинути її будинок, — відвела погляд Ішіхара. — Тому я, напевно, повернусь в офіс, а там вже вирішу, що робити.
Розум Дазая моментально породив план дій. Чим ближче він буде тримати дівчину, тим складніше їй буде брехати та приховувати важливі деталі, тим простіше буде детективу переграти її, докопавшись до істини.
— В такому разі не вважайте за грубість, але я змушений запросити колегу, яка опинилась в складній життєвій ситуації, пожити у себе, — тріумфально посміхнувся він.
— Навіть не знаю, — награно задумалась дівчина. — Адже ми не так давно знайомі, раптом ви почнете схиляти свою колегу до самогубства чи ще чогось непристойного.
— Запевняю вас, жодних самогубств без взаємної згоди не відбудеться, — пообіцяв Дазай, добре розуміючи, що варіантів у дівчини не багато. Ішіхара Нен погодилась.
Детективам все ж довелось повернутись до офісу, щоб забрати речі дівчини — спортивну сумку середніх розмірів, чудовий вибір для кочового способу життя. Дазай повідомив Кунікіді нові подробиці справи, і помітив, що Йосано так і не з’являлась в офісі, запевнив колегу, що йому необхідно відвідати лікарку. Раптом вона вмирає вдома від застуди не в змозі дістати ліки, у такому разі просто необхідно прийти їй на допомогу. Кунікіда поставився досить скептично до такого приводу для відсутності на робочому місці, але його заперечення не приймались. Вдома Дазай галантно поступився своїй гості ліжком, переселившись на диван, після чого дійсно вирушив відвідати Йосано, все ж у її відсутності щось насторожувало.
Лікарку Дазай знайшов у стані хворобливої меланхолії. За зовнішнім виглядом нескладно було здогадатись, що вперше за день вона встала з ліжка, щоб відчинити двері детективу. Він заходив з різних боків, щоб акуратно і ненав’язливо дізнатись причину такого стану дівчини, але безрезультатно. Вона ніби зненацька втратила причину жити. У кожної людини є свій орієнтир, дороговказ, провідна зоря, прагнення до якої змушує їх проживати день за днем. Без неї людина неповноцінна, просто істота, що не живе, але існує. Для Йосано всі зірки тепер були однаковими, а тому жодна з них не мала цінності. Дазай до болю добре розумів, що вона відчувала, але для цієї дівчини такий стан був вкрай неприродним.
— Мені здається, приймати Ішіхару Нен в агентство було помилкою, — раптом поділилась Йосано.
— Чому? — спитав Дазай, розуміючи, що наближається підтвердження його побоювань.
— Вона мила приємна дівчина, але в ній є щось страхітливе, — Йосано роздивлялась підлогу, підбираючи слова. — Вона ніби привид неспокійного минулого — коли вона йде, в грудях залишається діра, — дівчина перевела погляд на Дазая, шукаючи в його очах розуміння, але не знаходячи.
Дорогою додому детектив аналізував емоції, які залишала по собі Ішіхара. Веселощі, цікавість — називати почуття йому завжди було непросто, але якоїсь нової діри він точно не відчував. Детектив згадав той холодний погляд, він здався йому знайомим, але Дазай ніяк не міг зрозуміти, де він його вже зустрічав. Чому він взагалі запросив Ішіхару приєднатись до детективного агентства? Адже це саме він наполягав на прийнятті на роботу дівчини, не чекаючи на повернення директора. Так, у неї корисна здібність, але цього недостатньо. Йосано, Кенджі, сам Дазай — всі навколо Ішіхари починали поводитись дивно. Здається, вперше за останні декілька днів датчики небезпеки в голові детектива запрацювали. “Необхідно терміново зрозуміти причину цієї дивовижі, інакше може статись щось погане,” — кричала тривога в його серці.
У квартирі у Дазая горіло світло, очікуючи повернення хазяїна будинку. Ішіхара приготувала вечерю, на кухні пахло їжею та теплом. Дівчина захоплено цвірінькала про нову справу та інші дрібниці, розмова лилась рікою, підтримувати її було дуже просто та природно. Цей вечір залив серце детектива світлом, тривога, злякавшись цього, скоцюрбилась в найтемнішому і найвіддаленішому кутку. Дазай звик до світу, сповненому небезпек, тому і зараз бачив їх у найневинніших речах, шукав зв’язок між кількома випадковостями. Нещодавні переживання здавались йому тепер смішними та надмірними. Він радів такій рідкісній нагоді по-справжньому прожити вечір.
Додати до улюблених