Варто було годинниковій стрілці зробити свій останній ривок, як Кунікіда почув неквапливий стукіт у двері. Дочекавшись запрошення, в кімнату увійшла дівчина. В детективне агентство її, як це часто буває, привела біда – два місяці тому її мати загинула.
За інших обставин Дазай ніколи не пропустив би хитрий погляд дівчини. Неспокійне минуле навчило детектива передбачати небезпеку настільки добре, що це іноді грало проти нього. Нова справа здалась йому неймовірно нудною. Він ще не знав, що вже дуже скоро його думками заволодіє передчуття нової цікавої гри.
Попри те, що дім Ішіхари був пустим вже два місяці, в ньому ще збереглося тепло, і навіть залишки затишку були закопані десь в камінному попелі. Ацуші помітив це відразу. У нього ніколи не було місця, яке він міг щиро назвати словом “дім”, тому до таких речей юнак був чутливим. Йому не складно було уявити маленьку дівчинку, що зростала у цьому антуражі в оточенні родинного тепла і турботи. На цей стілець вона залазила, ніби виходила на сцену, щоб прочитати вірш дорослим. В цьому кріслі біля каміна вона сиділа в мами на руках, слухаючи казку. Тут, посеред кімнати, їй вручали подарунок на день народження. Сімейні фотографії на поличках розповідали історію щасливого дорослішання дівчинки. Напевно, батьки прагнули закарбувати кожен крок свого дитяти, радіючи його успіхам і підтримуючи в часи невдач. Скільки фотографій було в Ацуші? Рівно три. На кожній з них він стояв в казенному запраному одязі на фоні однотонної стіни, витягнувшись, мов струна. На кожній з них він був один — замість родинного тепла холодні формальності бюрократії.
— Чим яскравіші сімейні фотографії, тим більше пилу ховається за їхніми рамками, — усміхнулась Ішіхара, прослідкувавши за поглядом юнака.
Дівчина сиділа в кріслі, оббитому темно-зеленим бархатистим матеріалом. Ідеальна постава, підборіддя паралельно підлозі, схрещені ноги з притиснутими одна до одної стопами, злегка відведені вбік, тільки тінь втоми, що впала на обличчя, і легка усмішка додавали Ішіхарі певної розслабленості. Вона флегматично спостерігала за детективами, що вивчали її будинок. Напевно, цьому спокою і грації дівчина навчилась у своєї матері. Юнак легко уявив, як ще зовсім малям Нен, розбивши колінку, прибігала до мами, а та сиділа, як її донька зараз, і з усією добротою жаліла дитину.
Ацуші для чогось підняв одну з фоторамок, заздалегідь знаючи, що нічого там не знайде. На поличці було рівно стільки пилу, скільки може накопичитись за два місяці. Юнак поглянув на Дазая і Кунікіду, вони в сусідній кімнаті оглядали комод з темного дерева. Ацуші не знав точно, що йому слід шукати, тому нерішуче ходив вздовж поличок з фотографіями. Він побоювався, що колеги застануть його за цим марним заняттям, але також боявся, що засміють за беззмістовність дій, звісно, вчинити якусь невиправну помилку теж було страшно — все це змушувало його залишатись на місці. Така кількість витраченого на фотографії часу не могла не принести результатів. Ацуші помітив, що на всіх фотографіях було зображено тільки дві людини — Ішіхару Нен та її мати. Він хотів спитати у дівчини про батька чи інших родичів, але вона заговорила першою.
— Ацуші-кун, рекомендую тобі обшукати шафи на кухні. Здається, там ховається важлива зачіпка — печиво, — змовницьким тоном запропонувала дівчина.
Раптом дії юнака набули сенсу. Він впевнено крокував до нової мети. Не те щоб йому хотілось їсти, але кухня знаходилась далі від кімнати, в якій працювали його колеги, що зменшувало шанси викриття його ледарювання.
— Пригощайся, — підштовхнула його Ішіхара, коли печиво було виявлене.
Ацуші не був впевненим, чи можна прийняти цю пропозицію, чи буде це ввічливим, і чи можна взагалі їсти в обшукуваних будинках. Однак йому в житті не так часто траплялась можливість скуштувати солодощі — печиво спокушало юнака. Він знову боровся з нерішучістю.
— Це буде наша з тобою маленька таємниця, — підморгнула йому дівчина.
Ацуші погодився. Несподівана щедрість Нен змусила щось всередині нього тріпотіти. Всі цінності світу тьмяніли на фоні цього дарунка. Юнаку здавалось, що він тримає у руках скарб, Ішіхара ж просто піднесла йому жовту коробочку з сухим печивом. Ацуші намагався їсти акуратно, щоб залишалось якомога менше крихт. Він придивлявся до структури частування. Цікаво, як його готують?
— Складно, напевно, тобі, — задумалась Ішіхара. — Багато сумнівів, постійно здається, що ти не на своєму місці, ніби прикидаєшся, і зараз прийде хтось і тебе викриє.
Ацуші завмер, не доніс навіть печиво до рота. Він з підозрою і побоюванням дивився на Ішіхару, готуючись почути щось неприємне.
— Так буде не завжди, — м’яко продовжила вона. — З часом ти наберешся досвіду, познайомишся з собою і почнеш бачити світ навколо значно чіткіше, тоді ти озирнешся, і всі сьогоднішні труднощі здаватимуться тобі дурницями, — Нен погладила юнака по голові, і в цьому жесті було щось материнське.
Ацущі захотілось плакати. Так, йому складно, Так, він не розуміє, чого хоче і що для нього цінне. У нього нема жодних талантів, він ні на що не здатен. Кожен день він змушений вступати у бій зі своєю нікчемністю. Він боїться не виправдати надій свого рятівника. Йому страшно від думки про те, що одного ранку на роботі він почує, що в ньому помилялись. А такі думки відвідували його нерідко. І нема у цьому світі нікого, хто міг би з ним їх розділити, позбавити хоч частини тієї ноші, яку юнак ніс.
Ацуші захотілось обійняти Нен, уткнутися обличчям в її живіт, ніби він малюк, щоб вона продовжувала гладити його по голові, і жодне горе не посміло б до них наблизитись. Цей інтимний момент перервали колеги Ацуші.
— Ми не знайшли абсолютно нічого корисного, — протягнув Дазай. Здавалось, він не був цим здивованим.
— Ішіхара-сан, я знаю, близьким буває складне в це повірити, але… — почав Кунікіда.
— Ні, я знаю, про що говорю. У моєї мами не було депресії, вона не страждала — жодних причин для самогубства, — твердо перервала його Нен.
— Звідки така впевненість? — промуркотів Дазай.
Дівчина відвернулась, опустила погляд, піджала губи.
— Ішіхара-сан, прошу вас, допоможіть нам розібратись в тому, що трапилось з вашою мамою. Боюсь, інакше таємниця залишиться нерозкритою, — м’яко підштовхнув її Дазай. Він завжди знав, що слід говорити в такій ситуації, виманити чийсь секрет для нього було простіше простого.
— Уся справа в проклятті, — трохи повагавшись, Нен перевела погляд на Дазая. — Надемпатія — я завжди точно і напевно розумію емоційний стан іншої людини, тому я одразу дізналася б, якби маму щось хвилювало.
— Неймовірно корисна здібність. Стільки способів використання можна вигадати, — задумався Дазай. — Здається, ви згадували про фінансові проблеми. У мене є для вас ділова пропозиція, — розплився у посмішці він.
— Дазай! — суворо прогримів Кунікіда, здогадуючись, про що думає його колега. — Можна тебе на пару слів? — процідив він крізь зуби.
Тільки-но вхідні двері за детективами зачинились, Нен, мов кицька, в декілька рухів подолала відстань, що відділяла її від вікна. Дівчина акуратно відсунула край штори. Вона серйозно і зосереджено спостерігала за тим, що відбувалось на вулиці.
— Ішіхара-сан, а чому ви називаєте свою здібність прокляттям? — невпевнено спитав Ацуші. Дівчина ніби вже встигла забути про його існування.
— Для віри нема місця там, де існує факт, так і для довіри не може бути там, де нема місця таємницям, — доброзичлива посмішка скрашувала зосереджене обличчя.
Ацуші теж підійшов до вікна. На вулиці Дазай та Кунікіда про щось сперечались.
— Моя надемпатія гірше навіть за читання думок, розумієш, Ацуші-кун? — дівчина нарешті відволіклась від подій за вікном на юнака.
— Чому? — не розумів Ацуші.
— Мозок може брехати, — Нен торкнулась вказівним пальцем скроні. — А серце — ніколи.
Кунікіда й Дазай закінчили обговорення і прямували назад. Нен плавно відійшла від вікна і зайняла невимушену позу в кріслі. Ніхто з детективів явно не був задоволений результатами розмови. Різкі рухи Кунікіди й прісний вираз обличчя Дазая говорили про те, що згоди досягти їм не вдалось.
— Кунікіда-сан, я все розумію, — звернулась до детектива Ішіхара. — Повірте, ви й близько не перший, хто так реагує, дізнавшись про моє прокляття. Моя мати, напевно, була єдиною людиною, здатною прийняти цей мій недолік, саме тому мені так важливо дізнатись якомога більше про обставини її смерті, — в бездонному вирі її очей розчинилась крапля печалі. — Заради цього я готова стійко зносити всі труднощі, які піднесе мені життя. Можливо, якби я була з нею в той тяжкий момент, я б змогла її вберегти, тому хай це буде карою за мій наївний егоїзм, — посмішка Нен втратила виразність, просякнута меланхолією.
На обличчі Кунікіди відобразилась боротьба: йому було шкода дівчину, але поступитись емоціям він так просто не міг. Однак ненадання допомоги нужденним все ще давалось йому непросто. Неспроможний виносити внутрішній конфлікт, Кунікіда ухвалив рішення.
— Я думаю, ми можемо запропонувати тобі стажування у Збройному детективному агентстві, а коли директор повернеться з відрядження, він прийме рішення, — детектив явно звертався до Нен, але дивився на Дазая, мабуть, визнаючи поразку у дебатах. — Однак спочатку нам треба переконатись у твоїй здібності. Наприклад, що зараз відчуває Ацуші?
Юнак весь цей час старанно удавав, що його нема в кімнаті, намагаючись замаскуватись під камін чи полички з фотографіями. Він не розумів, про що сперечаються його колеги, і чому здатність Нен є проблемою. Коли погляди всіх присутніх звернулись до нього, він здригнувся від несподіванки, його брови підскочили, очі округлилися.
Здається, йому самому слід визначити, що він відчуває, інакше, як зрозуміти, що Нен не помиляється? Дівчина пильно подивилась на нього. Ацуші запанікував. Що як вона зрозуміє його почуття раніше за нього самого?
— Ацуші розгублений, — відповіла Нен, і ця відповідь означала згоду на стажування.
— Це очевидно для будь-кого, хто має очі, — розвів руками Дазай. Дівчина засміялась, прикриваючи рота долонею.
— А вам, Кунікіда-сан, весело. Схоже, вам ця гра здається дотепною, — продовжила Ішіхара.
Обличчя Кунікіди витягнулось у здивуванні. Він і сам не підозрював у себе таких емоцій, поки Нен йому на них не вказала. Дівчина перевела погляд на Дазая і не сказала більше жодного слова. Однак нікого з присутніх це не змусило сумніватись в її здібності.
Ацуші разом з Дазаєм відправились опитувати сусідів. Задумувалось, що юнак мав чомусь навчитись у старшого колеги, але йому здавалось, що підхід Дазая неможливо опанувати, з таким народжуються, не інакше. В очах Ацуші горіло захоплення, поки він спостерігав, як його наставник спілкується з людьми. Вони говорили про погоду, про кращу пекарню району, про секрети вирощування томатів — про що завгодно, окрім справи. Місцевим здавалось, що вони просто теревенять з приємним юнаком, поки той крихта за крихтою вивуджував з них інформацію. Якби на наступний день хтось спитав у них про детектива, вони й не згадали б, що з кимось говорили. Сусіди не дізнались геть нічого про подробиці справи. Дазай дізнався все необхідно. Принаймні так було заплановано.
— Сусіди бачили людей в чорних костюмах у день виявлення тіла жертви, — повідомив Дазай, повертаючись в будинок. Кунікіда явно очікував продовження. — Ну, і все. Більше нічого підозрілого ніхто не помітив, і не підозрілого також, — розвів руками детектив.
Звісно, інформації було мало, значно менше, ніж їм зазвичай вдавалось дізнатися в перший день розслідування. Однак більше нічого їм вижати все одно не вдалося б, детектив повернулись в офіс. Ацуші радів, що Нен взяли на роботу. Він згадав про ніжні почуття, що наповнили його, коли вони були на кухні, а потім — про здібність дівчини. Все тепло з серця юнака перетекло у вуха. Виходить, вона знала про той його момент слабкості. І навіть про сором, що переповнили його в момент усвідомлення. Ацуші крадькома подивився на Нен, але вона була захоплена обміном шпильками з Дазаєм і ніби геть не помічала юнака. Ацуші це заспокоїло.
***
Осаму Дазая не надто хвилювало, що вони нічого корисного не знайшли. Врешті-решт, відсутність знахідок — теж знахідка. Вона могла б означати, що нічого незвичного не сталось зовсім. Однак це нудна версія, яку слід прийняти, якщо інших варіантів не лишається. З іншого боку, можливо, хтось з професійним підходом до справи заздалегідь потурбувався про те, щоб детективи нічого не виявили. Люди в чорних костюмах, яких бачили свідки, дещо турбували Дазая — він знав одну організацію з такою уніформою, але висновки робити було рано. Жертва не складала враження привабливої мішені для таких людей.
В офісі агентства ніхто не заперечив рішенню Дазая запросити Ішіхару Нен на стажування. Врешті-решт, вона була милою дівчиною, а не голодним сиротою, підібраним на березі ріки. Детектива це порадувало. Хоч у нього і була купа переконливих аргументів, витрачати сили на ще одну дискусію на кшталт тієї, що була у них з Кунікідою, не хотілось. Також ніхто не висловив побоювань щодо здібності Ішіхари, чого вона так боялась. Особливо тепло дівчину прийняла Йосано. Нарешті у лікарки з’явилась напарниця для походів по магазинах.
Попереду було ще пів дня. Дазай вирішив присвятити цей час розслідуванню, обравши собі в напарники Танідзакі. Їм треба було навідатись на місце роботи жертви, яке раніше вказала її дочка. Те, що Ішіхара Нен тепер його колега, геть не означало, що її можна залучати до розслідування цієї справи. Якщо вона якимось чином причетна, це могло б завадити детективам.
В точці, на яку вказала Ішіхара була невеличка кав’ярня. Світлий інтер’єр, великі вікна, кава в милих кухликах з синім візерунком, акуратні десерти — все, як і має бути. Один тільки недолік був у цієї кав’ярні — в ній ніхто не чув про Ішіхару Шиґе.
— Може, вона давно звільнилась, ніхто і не згадує вже, — припустив Танідзакі.
— Можливо, — відповів Дазай, підійшовши до вікна. Цей бік кафе виходив на іншу вулицю, перпендикулярну тій, з якої вони зайшли. — Вона сиділа тут і чекала, поки мама вийде з роботи, — згадав Дазай слова дівчини.
По той бік скла була жвава дорога, а за нею — провулок, що вів прямо до входу в громадську лазню. Дазай попрямував туди, керований більше інтуїцією, а не раціональними міркуваннями. Як безглуздо було б з боку Ішіхари збрехати про місце роботи мами. З іншого боку, якби люди завжди були розумними, раціональними та казали тільки правду, детективні агентства не були б потрібні. Яким нудним був би цей світ!
У закладі було тепло і пахло гіацинтами. Танідзакі зіщулився, намагаючись сховатись у своїй величезній кофті, щоб займати ще менше місця, ніж зазвичай. Дазай відкрив світу свою фірмову усмішку й почав загравати до жінки середнього віку, що сиділа на рецепції.
— Вона вже давно тут не працює, — нудьгуючи відповіла вона, лишень крадькома поглянувши на фотографію, яку показали їй детективи. — Але ми можемо запропонувати вам щось свіжіше.
— Не працює? — Дазай надав своєму обличчю засмучений вираз з нотками здивування. — Мені здавалось, з таких пристойних місць просто так не звільняються. У неї були якісь особисті проблеми?
— Вік, — вести порожні діалоги жінці не вельми хотілось.
— Не витримала конкуренції? — уточнив детектив.
— Та ні, вона була досить популярною серед відвідувачів, — згадувала працівниця. — Вона тонко відчувала інших людей — дуже корисна навичка для такої роботи.
— Можливо, неприємності з колегами?
— Ні, її всі любили, і вона була доброзичливою з усіма, жодного разу не було такого, щоб вона не прийшла на допомогу, коли хтось потребував, — легка усмішка засяяла на сірому обличчі жінки. — Просто одного разу в житті кожної настає момент, коли хочеться присвятити життя іншим речам, от і все.
Дазай і Танідзакі залишили жінку нудьгувати в пропахлій гіацинтом безодні піни й хтивості. Здавалось, солодкий запах просочив їх повністю, вкрив ніздрі зсередини. На зворотному шляху детективам всюди ввижався цей нав’язливий аромат, відводячи думки від головного питання: чому Ішіхара Нен збрехала про місце роботи своєї матері.
— Може, вона просто не знала. Мати могла приховувати це від неї, — припустив Танідзакі.
— Ти дійсно вважаєш, що про таке можна не знати? — заперечив Дазай.
— Тоді, можливо, вона просто соромилась розповідати таке. Врешті-решт, не найприємніші спогади, напевно, — роздумував юнак.
Дазай не відповів. Він думав про маленьку дівчинку, що самотньо сиділа в кав’ярні, вона пильно слідкувала через вікно за дверима закладу, про те, що в ньому відбувалось, їй було поки рано знати. Напевно, вона могла просидіти так годину, дві, але, скоріш за все, довше. Дівчинка дорослішала, пізнавала світ, і таємниця тих дверей перед нею поступово розкривалась. Ні, вона точно знала. В день їхнього знайомства дівчина легко і весело говорила про своє минуле, не відчуваючи жодних сумнівів у власних словах. Вона не соромилась. Багато говорити про себе — теж спосіб себе приховати. Дазай це знав, а тепер з’ясував, що Ішіхара Нен теж знала. Справа вже не виглядала такою нудною, як здавалось на перший погляд.
Детективи повернулись в офіс не вчасно. Кунікіда якраз вів роз’яснювальну роботу з Рампо, вмовляючи того приєднатись до розслідування. Відтоді, як вони повернулись з будинку Ішіхари Нен, він сидів у навушниках і наполегливо ігнорував реальність. Звісно, всі знали, що коли Рампо не хоче щось робити, змусити його може хіба що директор, але Кунікіда продовжував наполягати. Ацуші скоцюрбився в кутку, намагаючись злитись зі стіною. Дазай його розумів, він теж волів би повернутись на пів години пізніше, коли найнапруженіша частина добігла б кінця. Всі інші, схоже, відчувши недобре, встигли вчасно розійтися.
— В цій вашій справі геть нема чого розслідувати, — пожалівся Рампо. — Коли з’явиться нова справа, гідна такого великого детектива — щось цікавіше за звичайне самогубство, повідомте мене, — відрізав той, вириваючи у Кунікіди свої навушники.
— Стає все цікавіше, — пробурмотів Дазай, перериваючи битву за навушники. — Рампо сказав, що це було самогубство. Ішіхара стверджувала, що це точно не самогубство, — відповів він на питальні погляди, піднявши вказівний палець. — Ніхто з них помилятись не може, значить хтось бреше, — Дазай був задоволений своєю спостережливістю, але ніхто з колег його захвату не поділяв, вони дивились на щось за його спиною.
Дазай озирнувся. Звісно, там стояли Ішіхара Нен та Йосано Акіко, обвішані паперовими пакетами. Мабуть, дівчата ходили по магазинах. На обличчі лікарки відобразилось роздратування, Ішіхара ж ще ніби роздумувала, яку емоцію їй продемонструвати. Дазай не відчував жодних незручностей через те, що дівчина почула його слова, але вислуховувати виправдання йому не вельми хотілось. Він припускав, які аргументи вона буде використовувати, щоб довести, що не бреше, і точно знав, що на них відповісти. Звісно, всі повірять Рампо, і тоді, можливо, вирішать відмовитись від справи — найкращий результат для Дазая.
— Все гаразд, — спокійно заговорила дівчина з легкою усмішкою, вона виглядала, мов ягня, що добровільно йде на заклання. — Я розумію вашу недовіру, адже ми не так давно знайомі. Ці звинувачення мене геть не ображають, — вона поклала пакети на стіл, зайнявши місце, з якого могла бачити всіх присутніх. — Однак Збройне детективне агентство — моя остання надія! Ви мені не вірите — нехай! Вважайте це самогубством, тільки допоможіть мені з’ясувати обставини смерті матері! — в її голосі сльози дзвеніли нотою ля третьої октави.
Дазай майже відчув провину, але швидко розчавив її в собі. Непередбачуваність зазвичай викликала азарт, але на цей раз дратувала. Він швидко зрозумів, що Ішіхара зробила. Вона не збиралась змагатись з ним у дотепності та винахідливості. Вона навіть не стала спростовувати звинувачення! Замість цього вона натиснула на людяність його колег. Йосано і так була на її боці, Танідзакі не зможе відмовити жінці в біді, а от Кунікіда…
— Вибачте, Ішіхара-сан, — впевнено почав він. — Але якщо наш детектив каже, що нема сенсу розслідувати цю справу, значить так воно і є, — в цей раз його внутрішня боротьба вирішилась інакше.
Усього на мить Ішіхара стиснула губи, але Дазай це помітив. Він уважно слідкував за її обличчям. Дівчина сердилась. Звісно, адже вона втратила прихильність лідера групи.
— Але ми не можемо просто відмовитись від справи! — Ацуші, який весь цей час мовчки спостерігав, вирішив все ж прийти на допомогу дівчині. — Адже ми все одно маємо допомагати нашим клієнтам! Якщо ви, Кунікіда-сан, не бажаєте цим займатись, дозвольте хоча б тим, хто хоче! — палко вигукнув юнак.
Хоч його слова і здались багатьом наївними, Кунікіда не мав причин йому відмовити. Спекотне повітря офісу моментально охололо, задуха відступила. Ішіхара сердечно дякувала Ацуші, навіть погладила його по голові. Юнак моментально розцвів від цього жесту. Попрощавшись з усіма, Ішіхара лизнула Дазая холодним поглядом і пішла. Врешті-решт, він програв, Ніхто навіть уваги не звернув на її брехню. Однак поразка не засмутила Дазая. Від роздратування не залишилось жодного сліду. Думками його заволоділо передчуття нової цікавої гри.
Додати до улюблених