Маленький хлопчик забігає до затишного кафе, де майже нікого немає. Один відвідувач сидить біля вікна і щось записує до свого блокнота, попутно попиваючи щось із чашки. Чоловік кидає погляди на перехожих і знову щось пише, максимально абстрагувавшись від кафе і його шумів.
Глянувши у бік барної стійки, хлопчик натрапив на вивчаючий погляд і трохи зіщулився від нього. Чоловік, що знаходився по той бік величезного столу, викликав якусь дивну паніку і малюк занепокоївся.
– Ти один? — поцікавився хрипкий голос, співробітник кафе піднявся зі свого місця і обійшов барну стійку, наближаючись до цього крихітного дива.
—Я? — непорозуміння перепитує дитина і плескає своїми довгими віями.
— Ти, — усміхнувся хлопець, оголивши свої білі зуби.
— Ооо, — простягнув хлопчик і став озиратися в приміщенні, щось старанно дивлячись.
Чоловік присів навпочіпки поруч і терпляче чекав, коли ж йому дадуть відповідь. Хлопчик не плакав і за ним із дорослих ніхто не зайшов, тут щось не так. Хіба може така маленька дитина, на вигляд років трьох, гуляти одна, так ще й ближче до вечора. На хлопчаку була яскраво-жовта футболка та синій комбінезон, а на ногах білі такі милі (у душі чоловік пискнув від розчулення) маленькі кросівки. Поки співробітник розглядав дитину, той продовжував вивчати приміщення, куди він потрапив. Тільки чоловік відкрив рота, щоб нагадати про себе, пролунав дивний звук позаду.
— Пи, — пролунав гучний писк позаду офіціанта, і чоловік напружив усі свої м’язи.
— Ооо, моє курча, — радісно вигукнула дитина, а хлопець округлив очі від шоку.
Старший розвертається і бачить як на підлозі, біля стільця сидить жовте курча. Дитина попрямувала в його бік і спритно спіймала у свої маленькі долоні, такого ж милого пташеня. Це пернате диво не тікало і якось надто спокійно дозволило себе укласти в обійми. Домашнє курча, чи що?
— Розумієте, аджоссі, це мій друг, і він вирвався в мене. Я злякався і побіг за ним, а він швидкий та хитрий, заскочив сюди. У вас там двері були прочинені, добре, що я ще помітив хвостик цього пустуна,— повільно й старанно розповідає хлопчик, але все-таки побоюється ще дядечко, а раптом лаятиме.
– Кхм, вау, – вимовляє загальмовано старший і дивиться на цю парочку.
— Ви не гніваєтеся? — поцікавився милашка, притискаючи до себе пернатого, що вивертається.
— Ні, на що? — розгубився чоловік, не розуміючи проблеми.
—Ну він міг злякати вас або щось зіпсувати,— вигукує цей милашка.
— Налякати? — перепитує той і голосно сміється з цього.
Він уже такий великий, невже це дитя думає, що він може злякатися такого маленького курча.
—Я схожий на того, кого можна легко злякати? — поцікавився чоловік.
—Ні, ви більше схожі на того, хто буде злитися за будь-який промах,— чесно відповідає дитина, чим викликає ще ширшу усмішку у старшого, адже прав.
—Хах, ну дякую, малюку,— весело дме губи чоловік.
— Я не малюк, а Пак Джин, — каже дитина і повторює за чоловіком — надує свої маленькі губки качечкою, і зараз серце старшого зупиниться від надлишку мілоти.
— А я Мін Юнгі, малюк Джині, — дражниться старший, за що отримує злий погляд від дитини. — Але, Джине, де твої батьки?
Вже яка спроба дізнатися у цього хлопчика з ким він і куди відвести, адже його сім’я вочевидь хвилюватиметься за це неслухняне диво.
— Ох, — схвильовано зітхнув Пак. – Татко.
– Де він? — стурбовано запитує Мін, спостерігаючи різку зміну настрою, малюк сильно засмутився і запереживав.
— Він залишився там, він біг за мною, а… — почала дитина.
— Пак Джин, — лунає ззаду грізний крик, і всі в кафе сіпаються від цього крику біля входу.
— Папочка, — тихо вимовляє молодший і опускає погляд.
— Ти взагалі думаєш? Куди ти помчав? У мене трохи інфаркт не трапився,— кричить старший Пак, дивлячись злим і стривоженим поглядом.
Чоловік був одного зростання з Юнгі, але статура, що виднілася через футболку і обтягуючі штани, була накачена. Волосся чорного кольору, у той час як у Міна вони були м’ятні. У батька дитини були пухкі губи та відточені риси обличчя. Він був настільки гарний, що Юнгі мимоволі залюбувався, зовсім забувши, що чоловік має дружину та дитину.
— Папочка, але Квон вирвався з рук і мені треба було його зловити,— тихенько пояснює Джин, погладжуючи курчата, що притихло від криків.
— Я з тобою стану сивим раніше, — кидає Пак і підходить до сина, сідаючи поруч, оглядає його.
— Зі мною все добре і тим більше зі мною був Юнгі, — каже малюк, бачачи, як тато заспокоюється.
— Хто? — піднявши брову цікавиться батько, вперше почувши від сина незнайоме ім’я.
– Я, – вимовляє якось невпевнено Юн, біля такого чоловіка хочеться бути слабким і нічого з собою він поробити не може.
Пак трохи сіпається і повертає голову, помічаючи поруч хлопця, що сидить дуже близько до нього. Старший вивчає працівника, наголошуючи, що той дуже милий та красивий. Такого хлопця хочеться забрати до себе та не відпускати. “Цікаво, а він любить дітей?” — промайнуло в голові тата дитини.
—Спасибі,— вимовляє батько, притискаючи до себе сина і цілує його чоло. — Пак Чимін.
— Мін Юнгі, — сором’язливо вимовляє офіціант і його щоки трохи червоніють.
— Папе, а можна я Юнгі покажу своїх друзів та сім’ю Квона? — тягне дитина, обмірковуючи слова, щоб правильно все вимовити.
— Ох, ем, ну якщо він захоче, — пропонує Пак і дивися на хлопця біля нього.
— Звичайно він хоче, — влазить Джин, показуючи на пташеня, нібито кажучи: «дивися, а хто не хоче на них подивитися?»
—Я думаю, це незручно,— подає голос Мін, дивлячись на чоловіка поряд.
— Незручно на стелі спати,— весело відповідає молодший Пак, бо часто чує цю фразу від тата.
— Ахаха, так, ти маєш рацію Джині, — реготів каже Пак. — Підемо, Юнгі, подивишся на нашу невелику ферму і познайомимося ближче.
— А як же ваша дружина? — цікавиться Юнгі, адже йому не хочеться влазити в сім’ю і щоб через нього були сварки і скандали.
—Я не одружений, тобі ще довго? — легко відповідає Чим і встає на випрямлені ноги, бо за пару хвилин затекли.
— Ні, до кінця зміни десять хвилин, — зніяковіло відповідає Мін, так само рівняючись із чоловіком.
– Відмінно, наша ферма знаходиться недалеко звідси, – сідає на диван Чимін і садить до себе дитину на коліна.
— Недалеко? — перепитує Юнгі, хмурячи свої брови.
— Ну, так, щось не так? — зацікавлено вимовляє Пак, спостерігаючи за милою мімікою хлопця.
— Але тут тільки одна ферма,— шепоче Юн і перелякано дивиться на Чиміна, якого бавила ця емоційність на обличчі нового знайомого.
Весь розумовий процес можна було простежити лише за емоціями на обличчі. У відповідь отримує позитивний кивок.
— Невелика? — волає Мін, розуміючи вже хтось перед ним сидить.
Близько півтора року тому до міста приїхав чоловік, який викупив величезну територію та землі неподалік міста. Там усі знесли і почалися нові споруди. Як тільки всі будівлі були закінчені завезли різних тварин. Ферма дуже швидко піднялася на ноги, і зараз майже все місто забезпечує саме вона. Так само пройшла чутка, що власник, хоче побудувати невеликі заводики.
— Збирайся Мін Юнгі, нам хоч недалеко їхати, а все ж таки загороду. І не хвилюйся, залишишся в нас,— каже Пак, загальмованому хлопцеві, який стояв і плескав віями, відкриваючи-закриваючи рота.
— Так, Юнгі, тобі сподобається, — радісно заволав малюк на руках у чоловіка. — Дякую, Квон, що забіг сюди.
Чимін і Юнгі подивилися на дитину і подумки погодилися з його словами. Дякуємо цьому курча Квону.
Додати до улюблених