— Батьку, прокидайся,— шепоче вже подорослішав малюк, сидячи з боку Пака і штовхаючи його в плече.
— Ммм, — мукає старший і намагається далі урвати хвилинку сну.
— Батьку, ну ми ж домовилися,— ображено бубонить Джин, штовхаючи сильніше за батька, головне не розбудити тата.
— Встаю, — хрипить від сну Чимін і ледве розплющує очі.
— Чекаю на кухні, — кидає восьмирічний Пак Джин і ховається за дверима.
Пак заплющив очі, але відразу ж розплющив їх, а то знову засне. Повернувшись на інший бік, глянув на чоловіка, що спав поряд. Юнгі виглядав умиротворено і так мило, навіть через п’ять років стосунків він продовжував милуватися своїм чоловіком. Зараз у хлопця було руде волосся, і воно йому страшенно йшло.
Коли Юнгі прийшов додому з новим кольором, Чимін ледве стримався, щоб не розкласти його прямо на підлозі в передпокої, аж надто сексуально він виглядав. Але вночі він все ж таки здійснив усі свої бажання та бажання.
Потрібно було вставати та йти до сина, який явно сердиться на нього за довгу відсутність. Провівши великим пальцем милою щічкою Юнгі, він виліз із теплої постільки і поплентався до Джина.
— Батьку, ти такий повільний,— захитавши очі, скаржиться молодший Пак.
— Гей, врахуй мій вік, — удавано обурюється Чимін і, потріпавши сина, що надувся, по волоссю, приступає діставати всі інгредієнти для пирога.
— Батьку, я все дістав за списком,— суворо вимовляє Джин і вказує на стіл, де справді вже все стояло. — Думаєш, йому сподобається?
— Ти пам’ятаєш, як він пищав від того, що ми влаштували сюрприз-пікнік на нашому місці? — питає Пак, перевіряючи чи все на місці.
— Хах, тоді я думав оглухнути, але хіба він не милий? — мрійливо питає Джин, дивлячись на батька, який із серйозним обличчям дістає форму.
— Ви наймиліші мої хлопчики,— вимовляє Чимін, піднімаючи повні любові очі на сина.
—Я радий, що Квон тоді загубився, і ми знайшли такого чудового тата,— зізнається малюк, дивлячись у вікно.
— Ох, синку, Пак ставить усе на стіл і підходить до дитини, укладає її в сильні обійми. —Я люблю тебе, Джіні.
— Ти вирішив мене задушити? — пихкає молодший, але не поспішає виплутуватися з батьківських обіймів.
— Отже, треба спочатку змішати сухі інгредієнти,— каже Чимін, відпускаючи сина.
—Я цим займусь, а ти там сам відділяй жовтки від білків,— швидко тараторить Джин.
—Гей, ти повинен був цим займатися, я занадто старий для цього,— заперечив Чимін, адже в них ніколи не виходило зробити все правильно, і Юнгі часто переробляв за ними.
—Не-не-не, я малюк, пальчики маленькі, не можу,— зареготав молодший і приступив до свого заняття.
— Зрадник, то малюк, то вже дорослий. Вирішив одразу на двох стільцях всидіти, так? Не вийде,— пихкає Пак, бере яйце і крутить у руках, обмірковуючи, як би до нього підступити.
—Не бухти, батьку, а краще відділяй, я скоро… апчхи,— різко чхає Джин і все в тарілці миттю піднімається в повітря.
— Ахахаха, — засміявся Чимін і зігнувся навпіл, побачивши обличчя сина. — Карма, синку, справа серйозна.
І ще сильніше засміявся, не в змозі зупинитися, бачачи, як Джин пихкає і намагається позбутися інгредієнтів на собі.
— Ти точно мій батько? Зраднику, чого смієшся? — мило обурюється молодший Пак.
— Ох, я не можу,— тримаючись за живіт, регоче Чимін, дивлячись на ці спроби бути суворим і серйозним. — Ти весь у муці, боже.
– За що ти так зі мною? — бухтить молодший, але не витримує і починає сміятися разом із батьком.
— Юнги нас уб’є, — стираючи сльози, вимовляє Чим, оглядаючи поверхні кухні, вкриті білим порошком. — Прибирати доведеться тому, хто це зробив. Ну що ж вдієш.
— Ей, — вигукує Пак. — Не чесно ж, готували разом і прибиратимемо разом.
— Але ж, хто тут чхає, той і прибирає,— серйозним тоном вимовляє Чимін.
— Почекай, а ти купив шоколад? — схопившись питає Джин і мчить до холодильника, перевірити на наявність плиток.
– Ми будемо робити фруктовий пиріг, який шоколад, – вимовляє Чимін і розбиває перше яйце, яке благополучно вислизає повністю в тару, де жовток розтікається, змішуючи з білком. — Ааааа, що за магія поза Гоґвортсом.
— Які фрукти, батьку? — суворо вимовляє Пак Джин і підходить до старшого, що мучиться.
— Звичайні персики чи вишня, — знизує плечима Чимін і легенько стукає по яйцю ножем, починає переливати з однієї половинки шкаралупи в іншу жовток, але той потрапляє на край і лопається, падаючи в тарілку. — Та що ж таке?
— Шоколадний пиріг смачніший! — продовжує стояти на своєму молодший.
— З фруктами буде в мільярд разів смачнішим, — протистоїть Чим.
—Шоколад,— тисне молодший.
— Фрукти, — вторить йому Чимін.
—Шоколад, нам з татом він більше подобається, це ти любитель фруктів. Пихаєш їх куди можна і не можна,— намагається переконати старшого Джин.
— Я… — починає Пак, але його перебивають.
— А що тут відбувається? — з’являється у проході сонний Юнгі. — Ох ти ж. Ви що тут творите?
— Юні, а чого ти встав так рано? — ласкаво питає Чимін, підходячи до шокованого хлопця.
— Ваші крики розбудили, — відгукується Мін, оцінюючи поле бою хлопчиків та інгредієнтів. — Так все ж таки, що ви тут влаштували?
— Нічого, тату, може ти ще поспиш? — Милонько пропонує Джин, підходячи до хлопця.
Юнгі обіймає дитину і цілує у верхівку.
— Намагаєтеся мене вигнати з моєї кухні? — цікавиться Юнгі у таких нудотно-солодких хлопчиків.
— Ти що, звісно ні, коханий,— каже Чимін, залишаючи поцілунок на почервонілі від сну щічці Міна.
— Може, краще я приготую? — пропонує Мін, роблячи спроби порятунку кухні.
— Юнги, піди ще поваляйся в ліжечку, рано ж, — переконує Чимін, а молодший киває на підтвердження.
— Мг, ну я тоді в душу піду, а потім до своєї дівчинки хочу сходити, — відповідає Юн, дивлячись м’яким поглядом на хлопця.
— Правильно-правильно, вона нудьгує за тобою, сходи,— пожвавішав в обіймах молодший, розуміючи, що нічого вони з батьком не встигають.
— Так, пройдися,— підтакує старший, випускаючи м’якого Юнгі.
— Шоколад краще, — кричить із глибини будинку Мін, а потім ховається в душі.
— Ось бачиш, батьку, — гордо хмикає Джин. — Але нам треба поспішити, інакше нічого не встигнемо приготувати.
— Так, ти маєш рацію, у нас є максимум година, — погоджується Чимін і приступає старанно виконувати свою роботу.
Юнгі, вийшовши з душу, одразу надів свій робочий одяг і попрямував у стайню. Вийшовши через задні двері будинку, хлопець потрапив до невеликого саду, де вже з’являлася зелена трава та бруньки на деревах. Мін зробив глибокий вдих прохолодного весняного повітря і пішов стежкою в стайню.
Пройшовши до приміщення, де було тепло і пахло сіном, Юн пішов одразу до Джулії, попутно вітаючись з усіма тваринами.
—Привіт, моя гарна,— каже хлопець, підходячи до загону, де була біла кобилка. — Сумувала за мною, красуне?
Кінь заржав і висунув голову, принюхуючись до гостя. Дізнавшись запах господаря, вона почала спокійно отримувати ласку від нього. Хлопець ніжно погладжував коротку шерсть Джулії.
—Я тобі приніс щось смачненьке,— відірвавшись від свого заняття, каже Мін.
Засунувши руку в глибоку кишеню теплої куртки, витяг звідти рафінад; побачивши улюблені ласощі, кінь подав голос і радісно замахав хвостом.
— Ахаха, ти неймовірна, — усміхнувся тепло чоловік, підносячи до рота Джулії цукор, він відновив свої погладжування іншою рукою.
Мін ніколи не думав, що йому так сподобається життя на фермі. Коли він уперше сюди приїхав, територія була невелика і відчувалося, що тут він чужий. Кожна тварина була для нього милим, але не більше. Згодом, як змінювалися їхні стосунки із сім’єю Пак, змінювалися і погляди на життя у такому середовищі. Юнгі полюбилося доглядати коня Чиміна, і той згодом подарував йому Джулію, протилежність його Герцогу. Кінь фермера був чорним і досить великим, у той час як його дівчинка тендітнішою і білосніжною.
Відносини хлопців розвивалися поступово, але через рік Чимін все ж таки упросив його переїхати остаточно до них. Мін довго відмовлявся, поки раптом Пак не психанул і, приїхавши до хлопця, зібрав його речі та відвіз. Потім територія почала розширюватися, тварин побільшало. З’явилися нові заводи, і роботи Чиміна з’явилося набагато більше, іноді навіть не було часу пообідати. Додому приходив стомлений, тоді з’явилися скандали та сварки, де хлопці вихлюпували всі свої тривоги один на одного.
Під час таких сварок Джин і прибіг до заплаканого Юнгі, називаючи його татом і просячи, щоб той не плакав. Того дня вони зрозуміли, що в їхніх стосунках є ще одна важлива людина, яка так само страждала від цього всього. Чимін навчився поєднувати все, і тепер мав час на коханих. Звичайно, іноді були сварки та непорозуміння, але хлопці намагаються вирішувати їх одразу, а не затягувати.
— Щось я тут вдарився у спогади,— тепло посміхнувся Юнгі, притулившись до Джулії чолом. — Я вже піду, бо мої там можуть і будинок рознести.
Мін дає ще шматочок рафінаду і поспішає повернутись додому, щоб перевірити, чи всі цілі. Увійшовши до будинку, його зустріла тиша. Швидко скинувши взуття, хлопець попрямував у глиб будинку, дивлячись на всі боки, вже незвично тихо в них.
— Хлопці, — кличе Юнгі, проходячи у вітальню і завмирає.
У центрі кімнати стоять його хлопчики. Гарно одягнені та чисті, яскраво посміхаються, побачивши Міна.
— З Днем Народження, тату,— весело каже Джин, стоячи в темних штанах і білій сорочці, волосся покладене назад, на хлопцях однаковий одяг.
Наразі він виглядав точною копією Чиміна.
“І коли він встиг так подорослішати?” промайнуло в думках Юнгі.
Джин підходить до хлопця, що яскраво усміхається, і простягає йому гарний виріб, зроблений ним самим.
—Спасибі, рідний, це найкращий подарунок,— каже Мін і притягує до себе дитину, цілуючи її щічки.
— Ти так щороку кажеш, — посміхаючись, промовив молодший Пак і уткнувся в шию хлопця.
— Тому, що твої подарунки най-найбільші, — пояснює Юн, підводячи блискучі очі на Чиміна.
— Сподіваюся і мій подарунок буде най-най, — м’яко вимовляє Пак, Джин ретується до дивана і дістає камеру, щоб зафіксувати момент.
Чимін повільно опускається одне коліно і утримуючи у руках букет квітів, лізе в кишеню.
—Я дуже хочу почути відповідь «Так»,— зізнається Пак. — Знаєш, я так сильно люблю тебе, що вже не уявляю свого життя без тебе. Ти став для нас яскравим сонечком, ти подарував нам теплі спогади та багато чого навчив. Знаєш, я взагалі заготував мову, але забув. Тому я просто скажу, як є. Люблю і любитиму. Ти станеш моїм чоловіком, Мін Юнгі?
Юнгі, прикривши рота долонькою, просто не вірив у те, що відбувається, по його щоках стікали сльози щастя. Якби йому тоді в минулому сказали, що завдяки одному жовтому курча він зустріне свою долю, він би не повірив. Навіть би послав. Але зараз, стоячи в їхній спільній вітальні і дивлячись, як очікує на нього дивляться улюблені очі, він киває головою і робить крок до коханого.
– Так, – тихо вимовляє Мін і нахилившись цілує рідні губи.
— Тепер ти точно від нас нікуди не дінешся, тату, — радісно волає Джин і налітає на пару.
— А я хіба кудись збирався? — питає Юнгі, дивлячись радісно на молодшого.
— Тепер у тебе вже й немає вибору, — реготав Пак, притискаючи сім’ю до себе.
Додати до улюблених