На честь нашої перемоги над гоблінами нам влаштували прекрасну вечірку з піснями та музикою і найголовніше шикарними наїдками. Астаріон одягнув свою шовкову сорочку та розгулював в пошуках партнера. Першим в його погляд попав Галсін — друїд-ведвідь.
-Гарний вечір ви нам влаштували. – промовив Астаріон.
-Радий, що тобі подобається.
-А чому ти не п’єш? – Астаріон відпив зі свого кубка.
-О, ні! Коли в вип’ю я перестаю себе контролювати та співаю.. Не думаю, що тобі б хотілося це почути.
-А чому б і ні? – грайливо посміхнувся Астаріон.
-Може іншим разом. Іди розважайся.
Галсін дав зрозуміти Астаріону, що нічого сьогодні у нього не вийде..
-“Я набрався хоробрості, щоб з ним поговорити, а він мене відшив… Де ж мій любий Ґейл?”
-Сумуєш? – сходу запитав Астаріон.
-Думав про свою кішку. Як вона там…
-Про кішку? А про нас не хочеш поговорити? Розважитися…
-Вибач, сьогодні я не в настрої для…. нас.
-“Зрадник. А сам підкочував до мене… Це ще не кінець чарівнику. Де ж сховався Вілл?”
Астраріон помітив Вілла на березі озера, який грався з Дряпком.
-Я тебе знайшов. – спробував налякати Вілла Астраріон тихенько підкравшись до нього зі спини.
-Так… я думав, що добре сховався. Чому ти тут, а не розважаєшся?
-Думав з тобою потанцювати. Тут прекрасна музика. – Астаріон підморгнув Віллу.
-Вибач, але сьогодні я хочу залишитися сам.
-Ти з Дряпком.. – зауважив Астраіон.
-Ти мене зрозумів…
-“Все ясно з ним, знову невдача. Тінесерда надіюсь мені не відмовить”.
Астаріон прийшов вчасно Тінесерда якраз наливала собі черговий бокал вина.
-Випиваєш сама?
-Хочеш приєднатися? – Тінесерда простягнула фляжку вина Астраіону.
-Не відмовлюся.
-Хочеш можемо зустріти пізніше на одинці, щоб не було так шумно.
-Звісно. – Астріаон погодився.
Коли уже всі лягли спати Астаріон відкрив очі трохи подумавши таки пішов на зустріч з Тінесердою. Вона уже собі налила вина і вдихала запах орхідей, що росли поруч з озером. Астаріон залпом випив вино і подивився в очі Тінесерди.
-Треба було взяти бочку вина? – Вона посміхнулась.
Астаріон нахилився і поцілував Тінесерду. Вона йому піддалася і до світанку вони пристрасно цілувалися.
-Скоро світанок… нас будуть шукати. – Тінесерда підвелася з кам’яного настилу.
-Почекають. – Астраріон ще ніжився на ложі.
****
Битва у Підмороці… битва поруч з тобою розпалює в мені нестримне бажання віддатися тобі. – несподівано промовив Ґейл.
-Саме зараз? – здивувався Астаріон, витираючи закривавлений кинджал об черговий труп.
-Це не може стримати мої почуття, але мушу стриматись… тут трохи не підходяще місце. – заспокоївся Ґейл.
Не пройшло так багато часу і однієї ночі ілюзія Ґейла запросила Астаріона на зустріч. Прийшовши Астаріон побачив, що Ґейл чаклує над зірками в небі.
-Як красиво! – Астраріон був вражений побаченим.
-На жаль, це все, що можна тут створити пристойного. Якби ми були в дома я б тобі таке показав… – Ґейл обірвався на слові, коли Астаріон пильно дивлячись йому в очі присів поруч на траву.
-Як на мене все добре. – Червоні очі очі Астаріона блиснули сяйвом задоволення.
-Добре, що ти прийшов.
-Тобі страшно? – з цікавістю запитав Астраіон.
-Я наляканий… я ще хотів так багато зробити, але коли ти поруч мені не так лячно.
-Ти завжди можеш на мене сподіватися.
-Я тебе кохаю. – Ґейл з надією глянув на Астаріона.
Астаріон нічого не відповівши поцілував Ґейла.
-Я покажу тобі прекрасну ілюзію.
Ґейл відвів Астаріона до ілюзії свого будинку. Тут було багато книг і сувоїв. Серед книг він відмітив одну, що ілюструвала любовні втіхи богів.
-Хочу одну з практик застосувати на нас. Ти ж не проти?
-Мене влаштовує і Ґейл, що переді мною. Але якщо ти бажає, то добре.
-Ти не пожалкуєш.
Душі Астаріона та Ґейла обвивалися одне з одною і пристрасному танку і з блаженством.
***
В черговий раз Астаріон, після важкої битви, ліг спати. Він швидко задрімав, бо стомився за весь день. Його сон переніс його в астрал до Імператора. Він сидів з оголеним торсом на камені.
-Ти мене так спокушаєш? – запитав Астаріон оцінюючи його фігуру.
-Якщо ти хочеш.
-А чому я маю відмовлятися?
Імператор підніс Астаріона в повітря на рівень своїх очей, очікуючи його подальших дій. Астаріон потягнув на себе Імператора, взявши за щупальце, і не довго думаючи, поцілував його. Імператор в екстазі застогнав. Астаріон зрозумів це як ерогенну зону і тому продовжив цілувати та легенько стискати його щупалець. Імператор обвив тіло Астаріона рештою щупальцями як свою потенційну жертву.
Астаріон любувався своїм сплячим коханцем. Йому було добре та спокійно. Імператор прокинувся, бо його сила на мить ослабла і в їх сон увірвались супутники Астаріона, серед яких були Тінесерта та Ґейл. Вони побачили їх оголеними та за секунду зникли.
-Вибач, я не можу захистити твій розум від них, лише від Абсолют.
-Я розумію. Сам винен.
-Ти шкодуєш?
-Ні, пробач. Просто я не дуже хороший для тебе… і, я так розумію для всіх.
***
Мізора вперто не хотіла покидати наш табір, спостерігаючи за нашими наступними діями.
-Не хочеш покинути наш табір? – увірвався терпець Астаріону.
-Ні, мені цікаво, що ж буде дальше з вашою дружньою компанією. А ти такий напружений не хочеш розслабитися?
-А чому б і ні? – Астаріон загорівся новою можливістю розслабитися.
-Тоді до вечора. – Мізора кинула вогники своїми диявольськими оченятами.
Астаріон дочекавшись, щоб усі заснули проклався до лігва Мізори. Тут нічого не було окрім однієї каменюки на котрій вони стояли.
-Ти готовий відчути те, що ніколи не відчуєш з людськими істотами?
-Я ж тут. Давай. – Астаріон у передчутті закрив очі.
Мізора магічною силою залишила Астаріона без одягу. Астаріон відчув як його тіло пронизує крижаний холод північного океану, а за мить він опиняється в жерлі вулкану. Ця біль для нього приносить задоволення та неземне бажання розчинитися в цьому хаосу болі та страждань.
-Можливо мені зупинитися? – Мізора трохи послабила свою хватку.
-Нііі… – Астаріон протяжно промовив.
Мізора продовжила проводити його всіма колам своєї жаги. Обгорнувши його спрагле тіло своїми великими крилами вона довела його до краю прірви, яка врешті-решт викинула його в реальність.
-Усе… Мізора граціозно покрутила своїм хвостиком.
-Але.. – Астаріон стурбовано глянув на неї.
-Тобі тут треба з деким поговорити. – вказуючи на Ґейла. – Я вас залишу.
-Як ти посмів? Я віддав всього себе тобі? Як мені тобі довіряти? – не вгамовувався Ґейл.
-Це просто секс. Ти ж знаєш, що я зрадив Тінесерді з тобою? А тепер ображаєшся? Так, я такий ненаситний. Що ти хочеш від мене?
-Уже нічого. Ти зламав мою віру у стосунку між людьми. Дякую. – Ґейл розвернувся та пішов у своє шатро залишивши Астаріона одного.
***
Казадор – убитий і Астаріон був вільний. Друзі були поруч. Ну як поруч? Лише ввечері… Оскільки, після знищення прамозку та всіх його пуголовків Астаріон позбувся можливості перебувати на сонці та насолоджуватися його теплими променями, які він так полюбив…
Додати до улюблених