2. Корусант
Після того складного дня, пройшло декілька тижнів. Сім’я продовжувала своє звичайне життя. Але Хан трошки змінився, він почав усвідомленно намагатися використовувати Силу, хоча не зовсім зрозумів що воно таке.
Хан, як вже стало звичним, таскав із собою м’ячик, який намагався підняти у повітря силою думки. Іноді це виходило, іноді ні. І ось знову практикуючись із м’ячем він сидів у вітальні, коли додому зайшов Талик, а за ним ще один чоловік у трохи дивакуватій накидці.
– Хане, привіт. Знов практикуешься? – Батько посміхається, але Хан відчував що він засмучений. – Поклич маму будь ласка.
– Привіт, так. Зараз покличу – Хан повернувся щоб піти покликати матір, але вона якраз зайшла до вітальні.
– Привіт Талику, доброго дня, мене звати Мара, я дружина Талика – Матір побачивши незнайомця трохи запнулася, але привіталась із усіма, чекаючи поки незнайомець назветься.
– Доброго дня, я лицар-джедай Тай Лайвін. Мене направила до вас Вища Рада джедаїв, за хлопчиком на ім’я Хан Кілліан. – Джедай перевів погляд на єдиного хлопчика в кімнаті.
– Тобто, ви прийшли забрати мене? – Хан засмутився коли незнайомець назвався джедаем, оскільки дуже не хотів покидати рідний дім.
– Я так розумію ти і є Хан? Так, я прийшов щоб забрати тебе до Храму джедаїв, щоб навчити тебе володіти Силою, тим, завдяки чому ти лівітував свій м’ячик. – Джедай не запитував хлопчика чи хоче він їхати з ним, але в той же час говорив спокійно, щоб не провокувати у дитини негативні емоції.
– А якщо ми не хочемо його віддавати до Храму? – Втрутився батько, хоча і розумів що його сину все одно доведеться поїхати з цим джедаем.
– На жаль я зобов’язаний забрати його, ненавчений володар Сили – дуже велика загроза в перш за все для нього самого. Хан, в тебе є деякий час попрощатися з батьками, після чого ти підеш зі мною. – Джедай трохи грубо відповідь Талику, але Хан всеж задав ще одне питання.
– А я зможу потім побачити батьків? – Це було мабуть головним питанням для нього.
– Так, але лише після того як станеш Лицарем. Зв’язки з ким небудь заборонені для джедаїв.
– Добре. Мамо, Батьку…
Джедай прочекав поки Хан прощався з батьками. Тай хоч і був прихильником кодексу, але все ж розумів що дитина прощається з батьками, і вирішив дати їм трохи більше часу, ніж те передбачено.
Після того як Хан попрощався з батьками, взяв деякі речі які родичі дали йому з собою, вони з Тайем відбули до космопорту, де джедай взяв кілька квитків на громадський переліт до Корусанту.
Поки вони летіли до космопорту Хан як завжди дивився на зелені луги за вікном, але цього разу вони своєю красою викликали лише сум. Хоча не дивлячись на настрій, Хан уявляв собі як зараз вони зайдуть на якийсь крутий космічний корабель та джедай повезе його у його нове життя, але його очікувало розчарування, коли джедай пішов купляти квитки.
Враження Хана трохи виправились коли вони почали взлітати, оскільки він ніколи до того не покидав планету, тож перший політ у космос був для нього хвилюючим. Вони злітали вище і вище, і Хан затаївши подих спостерігав як синє небо змінюється безкраїм космосом, наповненим незліченною кількістю зірок які виглядають інакше, коли дивишся на них через оглядові вікна кораблю. Хан почав уявляти собі як мандрує від системи до системи.
– Так багато зірок, і всюди є населені планети? – Не відриваючи погляду спитав Хан, він знав відповідь від батьків, але не спитати це зараз не міг.
– Майже. Майже біля кожної зірки є населена планета.
– Крууто. Цікаво, чи побував хоч хтось на всіх? – Питаючи в нікуди промовив майбутній джедай.
– Ні, не думаю…
У цей момент пролунало попередження від пілотів, і через кілька секунд корабель стрибнув у гіпер простір. Його вид захопив Хана не менше ніж зорі, але швидко набрид через свою однообразність.
Хану не зовсім сподобалось мандрувати таким транспортом, бо це було нудно, допоки він не почав допит джедая, щоб дізнатись більше про цю загадкову Силу, про яку говорив той при їх знайомстві.
– Лицар джедай, а що таке Сила, про яку ви казали? Вона лише дозволяє тягати предмети у повітрі?
– Сила Хане, “”це те, що дає джедаю його могутність. Це енергетичне поле, створюване всіма живими істотами. Вона оточує і пронизує нас. Вона пов’язує Всесвіт воєдино””, і ні, це не тільки здатність переміщувати предмети. Її можливості не мають меж, головне лише бути наполегливим і мати терпіння. Керувати цією енергією тебе і будуть вчити у Храмі. – Тай відповів спокійно, дивно сидячі на своєму місці з заплющеними очима.
– Тобто якщо я можу керувати Силою – я можу все? І цьому всьому мене і будуть вчити джедаї?
– Не все Хане. Сила дає великі можливості, але і так само несе велику небезпеку для джедая. Багато чого може привести тебе до Темної сторони, а це дуже небезпечно. Тому у храмі тебе навчать основам Світлої сторони, добра, якщо не вдаватися в деталі. У Храмі тобі дадуть багато знань, чи зможеш ти чогось досягти користуючись ними – це залежить від тебе. – Тай трохи посміхнувся, бо згадав, як колись те саме йому казав джедай що забрав його до Храму.
– А скільки вчать у храмі джедаїв? – Хан ще сподівався що через пару років повернеться додому, хоча усвідомлював що навряд чи все буде так просто.
– Все життя – Джедай перестав посміхатися. – Все життя це навчання. А в храмі ти проведеш 10 років, після чого тебе візьму у падавани лицар чи майстер, і він вже допоможе тобі розвинути себе. А тепер давай полетимо мовчки. Я не дуже люблю розмовляти. – Тай розслабився та наче зібрався поспати. Але Хану все ще було цікаво ставити питання. Лицар витримав ще кілька годин, після чого почав відповідати коротко та без подробиць, від чого той на нього образився.
На Корусант Хан прибув дуже стомленим, через досить довгий переліт, але побачивши з вікна таксі Храм джедаїв, у нього з’явилися нові сили та бажання для запитань, але він був зупинений лицарем, тільки но відкривши рота для запитання.
– Так Храм великий та надихає, але зачекай трохи, ми майже прилетіли. Поставиш свої запитання своєму наставнику. Тобі проведуть екскурсію та розкажуть про Храм. – На одному диханні промвив лицар, не даючи Хану вставити слово.
– Добре, я трохи почекаю, лицар-злюка. – Хан образився на таку поведінку лицаря, тож продовжив роздивлятися Корусант у вікно. Таксі ніби навмино пролітало там де відкривався просто неймовірний вид на Храм з одного боку, і величезні кам’яні джунглі верхнього рівня Корусанта.
Храм дійсно надихав Хана. Величезна споруда з баштами, на такій собі рівнині з будівель, бо поруч не було жодної споруд що були вище за нижню частину храму. Величезні статуї біля входу, було видно навіть у польоті.
“Схоже, мені сьогодні ще доведеться бачити захоплюючі речі”
Прилетіли вони десь опівдень, над Корусантом високо весіла зірка, освітлююче все довкола. Залетівши до ангару, вони вийшли з таксі, та лицар кудись швидко повів хлопчика, коли Тай вирішив все ж трохи розповісти Хану про те що зараз буде.
– Хан, зараз ми ідемо до твого наставника, він розповість про клан до якого тебе назначили. – Вони вийшли з ангару і почали йти по величезному коридору, що був пофарбований у спокійні кольори, час від часу біля стін стояли статуї різних джедаїв. – Клан – це навчальна група, у якій ти будеш вчитися поки будеш Юнлінгом. Спочатку тобі може здатися що в храмі легко загубитися, але це насправді не так, головне уважно стежити за дорогою. – Джедай розповідав це хлопчику відповідаючи на частину питаннь, але створюючи нові.
Вони пройшли багато поворотів та пару ліфтів, допоки Тай не сказав хлопчику чекати, а сам зайшов у якесь приміщення. Через пару хвилин вийшовши з ще одним джедаєм.
– Майстре Сайнубе, це новоприбулий Хан Кілліан.
– Вітаю, майстре – Хан з переляку поклонився майстру, який виглядав досить дивно, та мав дивну палицю, на яку спирався.
– Новий юнлінг. Мене попереджали про тебе. Дякую лицаре Лайвіне, далі я займуся новим юнлінгом.
– На все добре майстре. Ну, тепер став свої питання Хане. – З якоюсь усмішкою промовив лицар та пішов у невідомому напрямку.
– Що ж юний Хане, ходімо, я проведу тобі невелику екскурсію. Твої заняття почнуться завтра. – Майстер розвернувся та повільно пішов по коридору, спираючись на свою палицю.
Хан пішов поряд, намагаючись запам’ятати дорогу, в той час я майстер Сайнубе почав розповідати йому про те, що його чекає. Хоча швидку покинув це, упевнившись що коридори майже однакові та почав слухати уважніше.
– Тож Юнлінг. Тебе розподілили до клану Геліост. Клан – це група у який юнлінг навчається, доки не стане Падаваном. На тебе чекає довгий шлях, Юнлінг – це лише твій перший крок. – Майстер йшов повільно, говорив теж повільно, в цілому у Хана склалося враження що він взагалі не може робити щось швидко.
– Сьогодні ти побачиш залу тисячі фонтанів, отримаєш свою форму, та познайомишся зі своїм кланом. Живе клан у клановій кімнаті, там є також місця для виконання завдань та відпочинку…
Майстер розповідав багато новому Юнлінгу, періодичні відповідаючи на питання, як то “Скільки тут джедаїв”, “Як орієнтуватися у храмі”, “А коли дадуть поїсти”…
– Майстре, а який сильніша здібність джедаїв? – Хан багато почув від майстра Сейнубе про силу, про те що його будуть вчити нею володіти, і згадав як джедай що його забирав сказав “Її можливості не мають меж, головне лише бути наполегливим і мати терпіння.”. Тож було цікаво побачит на власні очі чого він зможе досягти якщо буде приклададти вдосталь зусиль.
– Сильніша здібність джедая? Терпіння. Так, сильніше за все це терпіння. Той хто має терпіння – зможе все. – Майстер посміхнувся та приклав руку підборіддя роздумуючи.
– Дякую майстре, але я мав на увазі навик володіння Силою. – Хан був незадоволений що його не так зрозуміли, але все ж запам’ятав, бо про терпіння йому каже вже 2й джедай з 2х з якими він розмовляв.
– А це, юний Хан, ти дізнаєшся поки будеш вчитися. Головне пам’ятай, багато які навички, знання та дії можуть привести тебе на темну сторону.
– Ясно. А що таке та Темна сторона?
– Темна сторона, це одна з двох сторін Сили. Вона заохочує тебе до влади, до бажання більшої сили. Вона затьмарює розум, і затягує, як болото. Той хто віддасця темній стороні – втрачає себе. Ти ще не раз почуєш багато про сторони сили, не квапся.
Вони пройшли ще деякий час, на зустріч їм траплялися джедаї що йшли по своїх справах. Різні раси, різні джедаї, але всі вітались з ними,хоча більше з майстром, та йшли далі.
Майстер Сайнубе показав Хану залу тисячі фонтанів. Це не дуже зворушило юного джедая, хоча будь хто міг сказати, що у цій залі, у якій здавалося зібрані взагалі всі рослини, навіть дихалося легше.
Хану вже набридло йти дуже повільно, але коли він пропонував прискоритися, майстер Сайнубе нагадував йому про терпіння, чим немало дратував хлопчика, але зробити з цим він нічого не міг. Через декілька, як йому здалося годин, вони дійшли до коридору в якому було декілька дверей, і підійшли до двері яка була підписана “Клан Геліост”.
– Ось і твоя кланова кімната. Зараз ми зайдемо і залишу тебе, через кілька годин клан повернеться з занять. – Майтер відчинив двері та пішов у кімнату.
– Майстре, а якщо вони мене не приймуть?
– Впевнений, все буде добре, з часом ви звикните один до одного. – Майстер показував на ще декілька дверей, показавши кімнати, розповів про вільний час, та підійшовши, показав на одну з ряду дверей – Це, твоя кімната. У кожній кімнаті живуть парами, тож твій сусід прийде разом з усіма. Там є форма, датапад, на якому є розклад та деяка література. Підручники у шафі.
– Дякую майстре. Я завтра іду з усіма на заняття?
– Так. Більш детально тобі розкажуть твої соклановці. Мені вже час.
– Зрозуміло майстре. – Хан трохи розгубився коли майстер Сайнубе розвернувся і пішов, залишивши його наодинці. Тож Хан почав оглядати кланову кімнату.
Тут були робочі місця, м’які крісла-дивани, просто вільний простір. Нічого за що могло вразити юного джедая, окрім невеликої таблички біля виходу з емблемою клану та написом: “Ви надзвичайно проникливі, якщо перебуваєте в Клані геліоста. Засвоюйте добре уроки зберігачів знань, і ніяка таємниця від вас не приховається.”
Після огляду кімнати, яка задался Хану якоюсь занадто скучною, тож він вирішив піти у свою кімнату поки не прийдуть інші учні цього клану.
Кімната Хана не вразила. Дзеркальна кімната, у сірих та тілесних кольорах. Ліжко, шафа. і в принципі все. Місце для занять у загальній кімнаті. У шафі, як майстер і казав, Хан знайшов робу з чоботами та поясом, що на вигляд здалася дуже не зручною та важкою для дитини. Декілька книжок, одна з которих була у сірій обкладинці “Шлях джедая”, та декілька на різні теми. Кілька пустих комірок та планшет. Хан ніколи таким не користувався, тому взяв його та сів на ліжко.
Планшет як виявилось був підручником та зошитом одночасно, там була електронна версія знайдених книжок, розклад, різні правила та поради для Юнлінгів, та програма для запису тексту.
З кімнати Хан вийшов лише тоді коли почув що до кімнати хтось зайшов. Він побачив що до кімнати зайшло декілька дітлахів його віку, пара твілеків, забрачка, тогрута та люди.
“Сподіваюсь ми зможемо знайти спільну мову”
Додати до улюблених