А що якби кожна людина починала свій ранок не з метушні та прокльонів сонця,яке чомусь ,до біса,все ще світить? Хоча це єдине,що стале в цьому королівстві,та і це не факт. Якби люди перестали надмірно думать,все було б набагато легше та краще,бо дуже часто наші сумніви стримують нас від дій,і панні Фортуні приходиться добряче постаратися,щоб ми знов мали шанс. Але шанс є завжди. І Мерлін,на власному досвіді це зрозумів. Не будьте як Мерлін,не мніть цицьки ,коли бачите шанс.
Чудовий зимовий ранок в Камелоті. Сніг ніжно падав на землю ,вкриваючи її холодним шаром. Ялинки також обсипані сніжинками ,ніби цукровою пудрою. І Мерлін міг би годинами кружляти лісовою поляною і в його голові могла б грати новорічна пісня,яку Гвейн часто наспівує собі під ніс. Загалом,музика в його голові грала на всю ,поки з даху конюшні на його голову не впала бурулька. Вухастик зойкнув і його спіткала реальність новорічного сезону: шалені черги за продуктами,подарунками та постійний гамір. Але якщо чесно,гамір на продуктовій площі був завжди,але в період свят він особливо посилювався.
Хлопець ображено фиркнув бурульці і розкрошив її ногою. Юнак зітхнув і поплентався до палацу, Артур точно його чекав. Ця думка змушувала Мерліна найоржитись,мов півня. Звісно принц чекав його. Йому негайно треба було принести теплого чаю. В очах молодого чаклуна це виглядало неймовірно романтично та героїчно,звісно ж ,з боку Мерліна. Вухастик героїчно зробив принцу чай і коли він знову завітав до покоїв Артура,поставив її на стіл. Артур глянув на слугу і подякувавшки,(що було абсолютно дивно)поставив чашку на стіл.
— Мерліне,я що тобі казав про цукор в напоях?
— Гм, побільше цукру,мілорде? А ваша королівська дупця не злипнеться від такого цукрового чаю? — зухвало сказав Мерлін.
— Я думаю , що мені варто б закувати тебе в колодки. І ми б подивились як твоя дупа злипнеться від холоду. — принц закотив очі ,відпиваючи трохи чаю.
Слуга фиркнув.
— До речі , Мерліне. Одягайся тепліше.— зауважив князь.
— Що?Чому?— юнак заметушився. Невже принц дійсно хотів закувати його в колодки в такий холод?
— Ми йдемо в ліс, ми маємо подивитися,чи немає у місцевості розбійників.
— Так ,сер..Але який ідіот буде зараз красти,в таку завірюху?— відповів Мерлін.
— Мерлін,це не твого розуму справа,це наказ короля— нетерпляче бовкнув князь.
— Гаразд.— огризнувся слуга.
— Чекаю тебе біля воріт ,через двадцять хвилин. Не дай Боже ти запізнишся ,клянусь своєю короною,я кину тебе в підземелля.
Мерлін показав йому язика і вийшов,готуючись запізнюватись вже зараз. Коли двері замкнулись , принц видав тихе радісне «так!» ,вочевидь ,він був радий прогулятися зі своїм слугою….
Додати до улюблених