На наступний ранок
Відкривши очі Мінхо побачив Хана який все ще солодко спав , хлопець вперся головою йому у груди та заховався під ковдру та що тільки потилицю було видно . Він розгубився побачивши таку картину але нічого зробити не міг , Хан був таким милим, його русяве волосся стирчало в різні боки та пахло полуницею , а його ніжні маленькі ручки лежали у старшого на талії , Мінхо захотілось поцілувати Хана у потилицю але він знав що вони ще дуже мало знайому та й Джисоні може не відповісти його легким почуттям взаємністю . Він ще довго міг би розглядати сплячого хлопця як би той не прокинувся . Відкривши очі молодший побачив перед своїм обличчям чиїсь груди він спочатку нічого не зрозумів , але потім відскочив
—господи вибач , я цей ну я не спеціально
— чому ти так постійно шугаєшся ти думаєш що я не зрозумів що ти не спеціально , та почав би рахувати тебе дивним чи геєм— насупивши брови сказав Мінхо
— я просто , просто цей — Джисон губився в словах та не знав як ще себе виправдати
— боже який ж ти ааааааааааааа — прогарчав старший закотивши очі
— ну я просто цей я не спеціально
— та я вже зрозумів , досить виправдовуватись ходімо щось перекусимо доки ті двоє сплять
—ага
Вони встали з ліжка та попрямували на кухню перед тим вмившись та почистивши зуби
— боже чим він харчується — сказав Лі заглянувши у майже порожній холодильник—ну тоді прийдеться типи каву , тобі робити ?
— а ? що ? ні мені не можна
— ну добре , а чому?
— та у мене там деяк…— невстиг договорити він . Через різкий шум та галас що доносився з сусідньої кімнати
—ААААААААААААА ААААААААААААА ААААААААААААА ААААААААААААА ХВАН ЯКОГО ЧОТРА ТИ СПИШ БІЛЯ МЕНЕ ТА ЩЕ Й ГОЛИЙ, ЗБОЧЕНЕЦЬ—почулися крики Фелікса , Мінхо з Ханом переглянулись та посміхнулись . Як тут раптом з кімнати вискочив голий Фелікс а заним в слід вийшов здивований такий ж голений Хьонджин
— о боже Хані як ти можеш так просто тут сидіти цей збочене мене зґвалтував викликай поліцію
— чого ти кричиш ідіот — потираючи сонні очі сказав Хван
— зтули пельку , що зґвалтував мене а зараз робиш вигляд що ти не винний і взагалі не пам’ятаєш що вчора було
— та боже нікого я не ґвалтував , і я добре пам’ятаю що учора було — з посмішкою на обличчі бовкнув він .
— так ? Ой ну добре я тобі вірю , ідіон— Фелікс добряче дав Джині ляща
—а можете ви спочатку одягнутися а потім вирішете свої проблеми — прикриваючи очі долонею сказав Мінхо— а то не дуже хочеться дивитися на вас голими
—що ?— в один голос сказали стоячі у дверях хлопці , переглянувшись вони тільки замітили що були зовсім без одягу . Та почервонівши швидко побігли одягатися
— пх все можеш відкривати очі—Сказав Хо Джисонові який закривав своє лице долонями . Він ніжно забрав руки з його обличчя
— це жах вони варті один одного — з посмішкою на обличчі сказав почервонівший від дотику Мінхо , Хан
— ага , обидва ідіоти
—ну добре мені час іти а то мама хвилюватись буде
Він вже обернувся спиною до Хо ,та зібрався йти до дверей як тут його за руку схопив Мінхо
— зачекай нам ж в один сторону можемо піти разом як що ти не проти ?
— так д..давай я н..не проти — тримтячим голосам сказав Сон
— ну тоді добре
Вони пішли одягатися . Одягнувшись хлопці підійшли до дверей та вже збирались виходити .
— зачекай це ж не гарно так просто йти не сказавши їм нічого — прошепотів Джисон
— ну так
— ми пішли — сказали в один голос вони , ще досі збиравшимся хлопцям. Та вони їх зовсім не почули адже у них були свої справи
— навіщо ти це зробив
— вибач
— ти так вибачаєшся наче щось зробив зовсім не важливе ти скористався мною та ще й зранку назвав ідіотом — сидячи на ліжку говорив Йонбок закриваючи обличчя руками — н…..навіщо ти це зробив , мені гидко та боляче навіть думати про тебе , ненавиджу , ненавиджу прошу зникн — через сльози говорив Йонбок
— Бокі , ти плачеш ?— Хван присів біля Лікса та поклавши руки йому на коліна сказав — вибач я не хотів зробити тобі боляче і ніколи б не зробив , адже люблю тебе Лі Йонбок
— що ?
— я люблю тебе , якщо мої почуття не взаємні то я все зроз…— не встиг договорити Хьонджин як Йонбок поцілував його
— правда ? Я думав твої вчорашні слова це дія алкоголю на твій організм
— ні зовсім ні я справді люблю тебе , і ці почуття живуть в мені доволі давно — тримаючи за щоки молодшого сказав він .
— я також люблю тебе Хван Хьонджин.
Мінхо та Джисон вийшли з квартири попрямувавши по осінім дощовим вулицям Сеулу .
— слухай Джисон — сказав Хо дивлячись на пухкенькі щітки молодшого
— що ?
— може прогуляємось
— давай я не проти — все ще з недовірою сказав Хан
— ти знаєш гарні місця тут ?
— так неподалік є дуже гарний парк він на березі річки і атмосфера там восени просто прекрасна , ходімо туди
— пішли.
Вони йшли Джисон з захопленням розповідав про щось ніби відаючи усі свої емоції у розповідь , а Мінхо дивився на нього та легко посміхався . В очах молодшого ніби палав у вогнях весь світ , а у старшого зароджувплось кохання . Коли до парку залишалося тільки перейти через дорогу . Хан не замітив шо на світлофорі загорілося червоне світло , та без зайвих думок все ще засліплений якоюсь з розповідей ступив на дорогу. Йому засигналив автомобіль який нісся прямо на нього
— Джисон !!— викрикнув старший
— все ось тут і настане мій кінець — повернувши голову подумки сказав Хан. Як тут Хо схопив його за руку та притягнув до себе. Відкривши очі Джисон зрозумів що не помер , а знаходиться у обіймах Мінхо
— Хані боже чому ти такий не уважний — відтягнувши молодшого за плечі сказав Хо .
— я просто не побачив — Хан почервонів та опустив погля донизу
— будь уважніший я так перелякався за тебе.
— добре хьон , може вже підемо , дивись зелене світло йти вже можна
— так звичайно пішли .
Йшовши парком вони обоє милувалися прекрасною осіньою природою, жовті клени стояли ще й досі усі в листі хоча його вже багато лежало на землі , його покривали краплі дощю .
— о хьон пішли слядемо на он ту лавку буля озера , вона здається такою естетичною .
— о так пішли , я також саме хотів запропонувати .
Прийшовши до лавочки вони одразу ж всілися на неї
— вау яка краса — сказав з захопленням Мінхо поглянувши на цей прекрасний пейзаж , неподалік від лавки майже у самій воді ріс величезний клен з якого подало листя яке легео за вітром летіло кудись на сусідній баріг , колір води в озері прийняв жовтий відтінок від листя і не дивлячись на хмарну погоду, від цих кольорів здавалося шо на вулиці яскраво світить сонце . Мінхо та Джисон спокійно говорили як тут раптом Хан почув мяукіт маленького кошеняти
—чш тихо Мінхо — Сказав він встаючи з лавки , він пішов на звук до дерева . Підійшовши ближче Хан побачив маленьке сіро біле кошеня — о боже яке миле хьон скоріше йди сюди — Сон присів поглядити кошеня — малюк чому ти тут один? Як можна було залишити таке чудо тут одного .
— боже люди жахливі — сказав Мінхо підійшовши ближче до Джисона — воно таке гарнюнє
— так , я так би хотів його забрати але у мами алергія на котів тому малюк вибач . О хьон а може ти його забереш ? — з сяючими очима запитав Джисон .
Ну і як такому милому можна відмовити — подумки сказав Мінхо
— я не проти у мене є вже два Суні і Дуні я думаю вони подпужаться .
— правда ! Хьон ти такий добрий — від радості підскочив молодший, та підслизнувся на мокрому листі і може б впав як би не Мінхо який підхопив його за талію
— Джисоні акуратніше — сказав він та не втримався і вони обоє впали в воду , добре що біля берега була мілина
— хахахахаха і ти ще мені кажеш акуратніше хьон — сидячи у воді розсмівся від ситуації Хан , але він раптом затих поглянувши на Мінхо, лице молодшого почало наближатися все ближче та ближче , і бувши в декількох сантиметрах від старшого він доторкнувся до його волосся та сказав — у тебе клиновий листочок у волосі застряв — Джисон легко його забрав та піднявшись з води простягнув руку старшому — ходімо а то захворієм і кошеня втече
— так , пішли — сказав Мінхо взявши Хана за ріку
Вилізши з води , Мінхо взяв футболку з свого портфеля та загорнув у неї кошеня , і вони всі мокрі та з маленьким сплячим кошеням пішли до метро . Зайшовши у вагон вони сіли одне біля одного. Хлопця їхали в тиші ніби не хотіли розбудити маленький клубочок щастя на руках у Мінхо.
— слухай Хані — порушивши тишу між ними сказав Хо
— а ?
— чи цей ну , чи не міг би ти мені дати хоч якийсь свій контакти ну типу номер або ж акаунт у якісь соцмережі
— так звичайно
Вони обмінялися телеграмами та знову їхали у тиші . Та ось зупинка Мінхо
— ну що ж бувай Хані я напишу тобі коли прийду додому
— так добре , бувай
Він розвернувся та вийшов з вагону залишивши Хана на одинці з своїми думками про все що сталося .
— телеграм ? невже я йому цікавий невже сподобався . Та ні маячня якась як я міг сподобатись такому ідеальному хлопцю як він — Думав він їхавши додому та крутивши у руках ручки від шопера . Нарешті його зупинка він вийшов з вагону та попрямував додому
—мам я вдома
— нарешті , йди їсти
— добре тільки зараз переодягнуся та руки помию .
Він зняв мокрий одяг та стояв і спокійно мив руки як тут йому прийшло повідомлення
Мінхо — ти вже вдома ?
Від шоку він ледь не випустив телефон до раковини , трішки відійшовши від повідомлення він нарешті віжписав хлопцю
Хан — так , вже так
Мінхо — ну це добре . Що робиш ?
Хан —збираюсь йти їсти . А ти ?
Мінхо —я , їм
Хан — ну тоді приємного апетиту
Мінхо —дякую Хані
Серце хлопець забилося сильніше та почало боліти , він вже не вперше назвав його Хані але чомусь цього разу у нього була така реакція наче Мінхо в кохані йому освідчився
— Хан Джисон ти ще довго там будеш просто так стояти , я для кого їсти насипала — з кухні прокричала мама
— а ой , ііііду — Протяжно сказав він та пішов на кухню . Поївши він пішов в свою кімнату , та весь залишок дня він спілкувався з Мінхо .
Хан — як там кошеня?
Мінхо — о з ним все добре , Дорі поїв та зараз пузиком до верху спить біля мене
Хан— Дорі? Ти його назвав Дорі , йому так підходить
Мінхо — так нашому малюку Дорі дуже підходить
— стоп що ? Нашому малюку — Джисон знову і знову пречмтував повідомлення Мінхо. Його серце почало битися сильніше а в животі приємно літали метелики .
Мінхо відправив Джисонові фото Дорі , маленький сіренький котик лежав на грудях хлопця поклавши голову біля шиї впираючись в неї головою
Хан — боже він такий милий
Мінхо — Так дуже милий
Мінхо —ой вже пізно ну добре я вже напевно буду йти спати , на добраніч Хані
Хан — так я також, добраніч
Він намагався заснути але в нього не виходило всі його думки були про Мінхо , вони були так мало знайому але здавалося що вони знають один одного все життя . Нарешті він зміг заснути
РАНОК
—о боже моя голова розколюється та ще й ніс закладений господи —Він кашлянув , та пішов вмиватися . Мама скоріше всього пішла в магазин за покупками та на манікюр тому вдома він був один .
—о Боже як ж мені погано це все через те що ми в озеро впали аааааааааааа
Вмившись він пішов на кухню , заглянувши в холодильник Хан зрозумів що нічого не хоче їсти тому просто зробив собі чай
Мінхо – ти вже прокинувся ?
Хан – ага
Мінхо – що робиш
Хан – та ось чай п’ю . А ти ?
Мінхо – а я біжу до Хьонджина бо в нього там якісь проблеми
Хан – жах дай боже вони не пов’язані з Феліксом
Мінхо – ага
Хан – о мама прийшла піду скажу їй шо мені погано
Мінхо – чого погано, що сталося ?
Хан – та нічого такого просто трішки захворів
Мінхо – ну тоді одужуй по скоріше
Хан – добре постараюсь
Він сказав мамі що захворів і вона йому сказала не йти в коледж . І так минув тиждень, на початку поки застуда була ще не така сильна Джисон пішов прогулятися з Мінхо , але він знову потрапив під сильний дощ та йому мама дала пезди і через це він лише лежав на ліжку та спілкувалися з Мінхо і Феліксом .
Додати до улюблених