Капюшон

– Сьогодні так похмуро.- канадець підняв голову, дивлячись на затягнуте хмарами небо.- Думаєш буде дощ?

– Не хотілося б, щоб це ще зіпсувало все “S” сьогодні.- трохи роздратовано випалив Рижик.

– Треба подивитись прогноз погоди, не маю бажання йти до дому під зливою.

– Тобі краще проспатися, завтра теж до школи треба.

– Ти мені цілий день про це казати будеш?- запитав Ланґа, трохи нахиливши голову.

– Ти тут на панду схожий, і цілий день ходиш як зомбі. Тож поки ти це не виправиш, я буду тобі про це казати!- склавши руки на грудях, продовжив К’ян.- До того ж якщо ти десь вирубишся, впадеш і покалічишся, мене совість замучить.

– Які ми турботливі.

Хлопці прогулювалися після роботи. Мабуть, це був один із найнудніших днів у “Drope sketch”.

Повернувшись до дому, єдине на що вистачило сил у Хасеґави це- дотягти себе до ліжка та звалитись на нього.

***

Стук вхідних дверей змусив прокинутися хлопця.

– Ланґа, милий, допоможи будь ласка розібрати пакети!- почулось з нижнього поверху.

Розплющивши очі та дивлячись у темряву, скейтер почав шукати свій смартфон. Знайшовши його на дотик, світло екрана було занадто яскравим, тож поморгавши очима він все таки звик до світла екрану телефону. «Десята година?!» Новина що він проспав близько трьох годин здивувала канадця. Зібравшись із думками й відкинувши джерело болі очей, він все-таки спустився до кухні.

Там стояла міз* Нанако, розбираючи пакунки. Побачивши заспаний вигляд сина, на її обличчі заграла усмішка.- Я тебе розбудила?

– Ні. Майже, нічого страшного все одно я б і сам прокинувся.- протираючи шию та позіхаючи, промовив Ланґа.

– Хочеш, я на вечерю приготую місо-суп?

– Я тільки за.- підтримав він, дістаючи продукти з пакета і розкладаючи їх по місцях.

За вечерею хлопця не покидали спогади про ситуацію на роботі. Це було щось дивне, хоча тоді пройшло декілька секунд, але враження що тоді час- немов зупинився.

Ланґа просто сидів і не рухався.

Це помітила Хасеґава, та порушила тишу що стояла у приміщені.- Все гаразд?

-А?- Після секундної паузи, підліток все ж таки відповів.- Все в порядку, просто, трохи замислився.

– Це якось стосується тої людини?

– Що?! Ти про кого?

– Пам’ятаєш як розказував про те що посварився з другом? Я про нього. До речі, у вас все налагодилось?- дивлячись на сина, з усмішкою запитала Нанако.

– Т-так, тепер ми нормально спілкуємося.- опустивши погляд під стіл, відповів канадець.

– … Тебе це якось бентежить?

– На справді,… я не розумію що не так зі мною.

Порозмисливши кілька хвилин, – Ну якщо тобі потрібна поміч, то я можу записати тебе до спеціаліста, але… якщо це стосується якоїсь людини, то краще тобі просто поговорити з ним.- сказала Хасеґава.

– Мабуть, ти маєш рацію.- перебираючи їжу у тарілці, думаючи, Ланґа витримав паузу.- У разі чого, я звернусь до тебе.

Хлопець повернувся до вечері. До кінця частування, Нанако так і не наважилася ще раз почати розмову із сином.

***

Тиша що була у кімнаті здавалася такою гучною. Скейтер намагався заснути, але Ланґу не покидали думки про те що він себе обманює, і те що відчуває він: не є тим що відчувають інші люди. Важко роздумувати про те, що раніше з тобою не траплялося. Чим більше канадець про це думав, тим більше з’являлося сумнівів. Тож, він вирішив вийти на свіже повітря, час був достатньо пізній і наближався до опівночі. Одягнувши білу кофту і джинси, він спустився на перший поверх, до вхідних дверей. Взувши свої блакитні кеди, хлопець захопив дошку і покинув дім. Проїхавши перехрестя що було місцем зустрічі хлопців. Їздячи пустими вулицями, він доїхав до набережної, було чути шум прибою. Згодом, на горизонті з’явилися сходи.

Сидячи й слухаючи бій хвиль о бетоні плити, від цього стало спокійніше.

Просидівши так не визначену кількість часу, позаду хлопця почувся шум. Озирнувшись, Хасеґава побачив рудого кота з білими лапами, який вистрибнув зі смітника: мабуть, щось там шукавши. Він нагадав Хасеґаві ситуацію на джерелах.

– Гей! Іди сюди.- протягнув руку, Ланґа покликав кота.- Ти мене налякав.

Насторожено, остерігаючись, кіт все-таки підійшов до скейтера, але вже через мить втік кудись до кущів.

Через деякий час роздумів, вагаючись, Ланґа усе-таки вирішив написати другові. Узявши смартфон до рук, він одразу зайшов у месенджер.

– “Ти спиш?”- Висвітилося на екрані. «Боже, ще тупішого питання придумати не міг?» Пролунав звук повідомлення.

– “Ні”

– “Я зараз на крейзі”- це викликало усмішку на обличчі у канадця.

– “Хочеш приїхати?”

– “Я заснути все не можу”- палець навис над значком відправити. «І нащо я це пишу?» стерши текст хлопець залишив тільки коротке повідомлення “Я скоро буду”

***

Проїжджаючи вечірніми вулицями десь з далеку почувся галас натовпу – це значило що хлопець прямує у вірному напрямку. За воротами його зустріли яскраві вогні прожекторів, крики людей і багато профі які могли зробити гідну конкуренцію. Серед цього всього Хасеґава намагався знайти свого друга, у якийсь момент око зачепилося за червоне волосся, це був той  кого шукали. К’ян стояв поруч із групою скейтерів, спостерігаючи за трюками інших. Проходячи через натовп, Ланґа все- таки зміг окликнути рудоволосого. Рекі його помітив і повернувся даруючи свою усмішку.

– Все-таки приїхав? – майже кричачи із-за навколишнього шуму звернувся К’ян.

– Та, а де інші?- озираючись по сторонах запитав блакитноокий.

Їдучи скрізь натовп, — Мію- я сьогодні не бачив, Чері та Джо, мабуть, десь ходять, а Шедоу-  зараз ганяє я якимось чуваком.- розповідав кароокий.

– Зрозуміло…

– Дивись!- різко указуючи рукою на скейтера неподалік який виконував дроп-ін.- Як у нього так високо вийшло?

Ланґу ні трохи не здивувала така бурхлива реакція друга. Йому подобалось ця риса характеру К’яна, спостерігати за ним у такі моменти й переживати ті ж емоції.

Атмосфера на “Crazy” була як завжди суєтною і гамірливою, це не давало піти у думки з головою і змушувало насолоджуватись моментом. Дивлячись за К’яном що хотів повторити трюк, спроба за спробою Рекі намагався отримати потрібний результат. Найбільше Ланґу дивувало те, що навіть після невдачі Рижик все одно усміхався. Хасеґава споглядав за майданчиком де були рампи для скейтингу, спираючись на стіну, спиною він відчував холод бетону. Відкинувши голову назад та заплющивши очі, всі навколишні звуки почали зливатися в один шум на фоні.

У якийсь момент блакитноокий відчув щось мокре у себе на обличчі, це змусило хлопця знов повернутись у реальність. Поруч нікого не було, але дивлячись на асфальт і як з’являються сліди від крапель дощу, стало зрозуміло що це було. Повернувши назад свій погляд, дивлячись на Рекі що прямував до свого друга зі скейтом у руках.

Ланґа опер лікті на коліна і поклавши голову зверху, чекав Рудого.

– Не досхочу тобі дощик?- із посмішкою, все так само тримаючи голову, запитав блакитноокий.

Поставивши скейт поруч з сидячим Ланґою, він почав одягати капюшон від худі.- А ти чого розсівся? Чи ти хочеш почекати коли дощ ще сильнішим стане?

– А може мені подобається.- усміхаючись відповів канадець.

Рекі завмер, кілька секунд просто з непорозумінням дивлячись на Хасеґаву.- Чого ти такий веселий?

– Нічого, забудь.- відвернувши голову, озирнувшись навколо він піднявся зі свого місця.

– З тобою точно все гаразд? Чи ти застудився поки тут сидів?- трохи єхидно запитав кароокий.

– Відчепися.

Хлопці попрямували до головних воріт “S”, на виході їх зустріла пара секюріті у червоних кепках.

– А для чого ти сюди приїхав?

– М?

– Ну ти не катався навіть, просто сидів.

– А! Просто я не міг заснути, от і вирішив провітритись.- розповідав канадець дивлячись собі під ноги.- Мабуть, це через те що я у вечері спав.- його обличчя у цей момент було ніби взагалі без емоцій.

Рекі це трохи здивувало, щось йому підказувало що його друг не хоче це обговорювати. – От воно як.

Дощ ставав все сильнішим, взуття та одяг хлопців поступово просякали водою. На Окінаві у цей період достатньо тепло у ночі, але від подуву вітру все одно ставало прохолодно.

Дорогою до дому хлопці майже не спілкувались, було чути тільки шум дощу, вітру та ляскіт кроків.

– Щось цікаве сталося доки мене не було?- канадець вирішив порушити це зніяоквіле мовчання.

– А? Та ні, окрім того, що Шедоу знову с кимось забився.

Скейтер перевів погляд на свого рудого співрозмовника, волосся яке стирчало з- під капюшона стало мокрим і прилипало до лоба, а сам він виглядає як якийсь мокрий цуцик. « От ні, щоб нормально натягнути капюшона?»

– Завтра можливо теж дощ буде, мабуть, краще залишитись вдома.- казав Рижик дивлячись на дорогу, він перевів погляд на Хасеґаву.

-А?

– Ти знов десь літаєш?- втомлено про бормотів К’ян.

– Вибач.- він зупинився на місці, тим самим привернувши увагу друга, який теж зупинився дивлячись на нього. Протягнувши руки до голови скейтера він поправив капюшон друга, щоб той краще закривав волосся.

Рекі здивовано промовчав пару хвилин.- Це що за акт турботи?- видав хлопець усміхаючись.

– Хто б казав. Ти тут постійно про мій стан здоров’я печешся.

– Ну добре.

Зробивши все так, як вважає правильним Хасеґава, вони продовжили свій шлях додому.

_________

Міз- універсальне звернення до жінки (незалежно від її сімейного стану — може бути одруженою чи ні)

Вітаю👋. Нарешті я його доробив. Нічого точного про вихід наступного розділу казати я не буду, але він вийде скоріше ніж цей. Дякую за читання, ваші оцінки і коментарі зігрівають мені душу! ( Тепер Добі вільний і може піти поспати!)

Додати до улюблених