Не думаю

«Я тебе люблю». Я знав що ти це скажеш, ці слова, але не підозрював який ефект вони створять зі мною…

Препарування – дуже захоплива річ! Ти не помічаєш нічого і нікого довкола.

Я якраз розрізав плоть між нігтьовою пластиною та кутикулою на пальці лівої руки Тома Халфорда – садівника Її Величності(Майкрофт пообіцяв за цю справу велику суму, це б дозволило нам з Джоном не турбуватися про безглузду квартплату мінімум як півроку, і спокійно займатися справами), спільника викрадача мопсів королеви. Щось привернуло мою увагу, воно кричало та розмахувало руками. Мені все стало ясно.

– О, містере Холмсе, нарешті Ви зійшли з небес, – Джон був сердитим, не таким, як завжди. – Удостоїли нас своїм поглядом ясних очей!

–  В чому справа докторе Ватсоне? – я спробував підіграти йому, розрядити обстановку. Здається, це називається «гумор».

– Шерлоку, ти знущаєшся?! – він перетнув кімнату в два кроки і став переді мною: злий та агресивний; жовна напружені, колір очей став на тон темнішим… гарно. – Ти відчуваєш чим штиняє?

– Ти знову поміняв одеколон? – знову намагаюся жартувати, але, певно, даремно –  Джонові очі стали майже чорними. Дедукція кудись здременула. – Ні, звісно ж ні… – розгублено втягнувши повітря, відчув легкі ноти мандаринової цедри та шкірки гранату, кори верби… і чому раніше не звертав уваги на цей запах, хоча мова зараз не про парфум Джона. Точно! – Зрозумів!

– Ну, розумнику, і…? – за спиною мого друга по всій кухні був дим… згарятина? І тут я допетрав: це був газ. Різкий запах одоранту*. У мене сльозились очі, а я цього навіть і не помітив.

– Забув зняти чайник! – ляснув по столу долонею і скальпель полетів додолу. Коли звук металу вщух, Джон розвернувся на закаблуках і попрямував до виходу. – Ей, ти куди це? – звісно, я отямився від того, що Ватсон швидко йде собі геть. – Ти чого такий злий? – схопивши його за плече, потягнув назад. Джон втупився на мене, як на пришелепкуватого, але його обличчя вмить розслабилось, наче, й хвилини тому не було тієї розлюченої людини. Куточки тонких уст ледь-ледь затремтіли в посмішці:

– Я тебе люблю.

І пішов.

Чи був я приголомшений? Ні. Звісно ні. Я вже давно здогадувався про це. Хімія кохання для мене була простою та цілком зрозумілою до дрібниць, але… Але вона перестала бути такою. Тепер, коли він зронив таким зізнанням, тепер.

Звісно, Він турбувався про мене, і страх втратити мене знову, зробив його справжньою фурією чи фурфієм, ай не важливо. Це повинно бути виправленим.

Сьома вечора. Додивився новини(що це на мене знайшло?), я розтопив камін, провідав місіс Хадсон, зачесав пальцями волосся, сів у своє крісло.

Восьма вечора. Підкинув полінець жадібному вогню, закурив. Витяг скрипку з футляру – все в порядку і шашілі* нема.

Дев’ята вечора. Розбив останні вуглинки у вогнищі на дрібні кавалки. Думки так і не повернулися до нормального русла.

– Ти чому іще не спиш?

Обертаюся і піймаюся з навпочіпок, обтрушуючи попіл з пальців. Ти дивишся на усі мої рухи зачаровано та очікуючи.

– Джоне, давай присядемо? – жестом вказую на диван і ти киваєш. – Треба поговорити.

Ми сидимо мовчки і ні один із нас не починає розмову. Вугілля тліє, кидаючи останні відблиски на наші обличчя: на моє бліде та твоє злегка смагляве. Наважуюсь першим:

– Джоне, ця ситуація, що склалася між нами, тебе ні до чого не зобов’язує. Останнім часом я трохи розгублений, звичайним людям цього не видно, але я ж знаю. – Чую легкий смішок в мою сторону. – Я не розбираюся в цьому усьому… не думаю, що складу тобі хорошу партію. Ось. – Заплющую очі, готуючись вислуховувати драматичний діалог, але ж це Джон.

– «Не думаю», –  хто б казав. –  Передражнює він мене. – Знаєш, я дуже втомився Шерлоку, – нахиляється і впирається маківкою свої голови мені у груди, а далі трохи задирає підборіддя догори, теплим, вологим, повітрям торкаючись тканини моєї сорочки, – пішли спати.

Я ненавиджу себе за те, що знаю, чому в мене прискорився пульс, кров перетворилася в коктейль з гормонів, стало шумним дихання, тіло – невагомим. Краще б це усе забув, але ж це Джон – з ним можна бути своїм, справжнім.

– Ти правий. Час відпочити.

«Ви ідіот» – лунає в моїй голові. І я мимоволі усміхаюсь, проводжаючи поглядом, обтягнуту в овечу пряжу сильну спину, яка направляється до моєї спальні.

*

Одорант – речовина, яку додають до газу, щоб надати йому сильного специфічного запаху.

Шашіль – коричневий жук завдовжки 2—3 мм, личинки якого, розвиваючись переважно у мертвій деревині (меблях, будівлях тощо) чи борошні, точать їх.

Додати до улюблених