Чому він почав це робити?
Це було весело.
Цілувати Чюю було весело. Дивитись, як він червоніє, було весело. Відчувати на дотик його тремтіння — тим паче.
“Я не збираюсь тебе викрадати, заспокойся”.
Дадзай захоплювався тим, як Чюя реагував на нього.
І от вони на шляху до вбиральні. Чюя перехопив Дадзая на перехресті, бо одночасно їх обох не випустили б з класу. Десять хвилин тому Дадзай відпросився у медпункт. Коли Чюя підійшов, він справді задумався, чи не варто піти, куди обіцяв: живіт настільки скрутило від метеликів, що Дадзай ледве стримався, аби не зігнутись навпіл.
Хватка навколо його зап’ястя посилає нутром приємне передчуття, але він списує це на саму неприйнятну сутність того, що вони збираються робити. Сміх, з яким Чюя зачиняє двері, наближаючись до Дадзая, все ж, можна назвати милим. Об’єктивно милим. Це нічого не значить.
Чюя не затягує його до кабінки, як зазвичай, а починає прямо посеред приміщення. Його губи солодкі, до них легко пристратитися, і Дадзай не припиняє усміхатися. Йому збіса весело. Чюя всміхається у відповідь, і стає ще веселіше. Він притискає худе тільце Дадзая до підвіконня, глипає очима на вулицію, ніби відчуваючи чуже застереження, що їх можуть спіймати в будь-який момент. Проте Дадзай цього не боїться, як міг подумати Чюя. Він лише ближче притуляється до Чюї й заохочує відновити темп поцілунку, який йому так сподобався: безконтрольний, інтуїтивний і дуже передбачувано стрімкий. Чюя не був би собою, якби не квапив події. Не те щоб Дадзай мав щось проти.
Вони цілуються аж до дзвоника.
***
Вони пробували робити це вже декілька разів. Обом сподобалося. І з якогось разу це перетворилось на рутину. Жоден з них не може пояснити, що привело їх у точку стосунків, на якій вони перебувають на даний момент. Це продовжується, тому що одного разу почалося. Все.
Щоки Чюї гарно палають, його придих важкий і пахне небезпекою. Його м’язи на стегнах красиво перекочуються, поки він сідлає Дадзая. Чюя не щадить його і цілеспрямовано іде до фінішу. Десь у глибині душі Дадзая вирують незрозумілі почуття, але він лише стряхує головою, переключаючись на більш знайоме — нестерпне збудження й дивовижну чутливість. Всередині Чюї тепло, в ньому хочеться залишитись на вічність, але це мине, щойно Дадзай досягне оргазму, тільки якщо Чюя не запропонує повторити. Його серйозні настрої завжди руйнували процес. Навіщо напружувати мозок так часто? Тіло — ось те, чим варто думати й говорити. З ним мінімум проблем і максимум задоволення.
Тому аби продовжувати ці зустрічі, Дадзаю доводиться грати комедію.
— Ти кінчив першим, слимаку? Як несподівано, — сміється він награно.
Цього разу Чюя, замість контраргументів чи гніву, запалює цигарку. Лунає питання, якого Дадзай завжди боявся найбільше:
— Чому ти це робиш?
Він відчайдушно намагається перетворитись на невидимку. Ні, тільки не тут і не зараз. Тільки не це.
— Що? — вичавлює з себе.
— Вдаєш, ніби це все не має значення.
Чюя відвертається, ховаючи лице, й вимовляти слова стає вдвічі складнішим.
— Тому що це… не має значення? Я не думав, що ти настільки безнадійний. Ти справді вважаєш, що я вмію любити?
— Ти просто себе не розумієш, — поблажливо вирішує Чюя після хвилини роздумів.
Він ухилився від відповіді, але Дадзай знає, що має рацію. Після цього він відмовляється від усіх пропозицій Чюї, уникає його на місіях. Скільки б болю це не принесло, він не може дозволити собі близькість. Не з таким людяним, як Чюя.
Решту років вони практично не бачаться.
***
Він залишив мафію й насилля в минулому. У нього всі шанси влаштуватись на пристойну роботу, адже ніхто, окрім нього, не знатиме, ким він насправді є. Життя от-от може початися наново.
Дадзаю чогось не вистачає. Він впевнений, що здатен влаштувати собі хороше майбутнє, але знайти в цьому бодай дрібний сенс стає дедалі важче. Здається, що все тримається на тонкій нитці, яка скоро розірветься. Він довго розмірковує про це, пригадує, що допомагало раніше.
Чюя.
Його обличчя, сміх, його відданість — речі, що у свої часи творили з Дадзаєм магію. Він ніколи собі не зізнається, як саме це називається. Це безглузда затія, дитяча поведінка, але наступного ранку він знову думає про це.
Коли в Чюї день народження?
Трясця, всього за три дні. Дадзай сподівається, що встигне морально підготуватись до зустрічі. Співаючи під ніс, він обирає найкраще вино й змушує бідних кур’єрів приволочити прямо до Чюї величезний торт без його відома. З’явиться він вдома раніше чи ні — не грає ролі.
Дадзай проводить кілька зайвих годин під його вікнами. Нарешті наважується — скоріше, просто повертається до реальності, бо його ритмічна хода туди-сюди не мала жодного продуктивного результату — і залізає всередину.
Неофіційні батьки Чюї — Морі з Койо — єдине, що спало на думку, коли Чюя планував цей день і мав вигадати, що зробить в першу чергу. На самому порозі його затягують у цупкі обійми, від яких неможливо відмовитися. На очі набігають сльози.
Можливо, Чюя запізнюється. Дадзаю відомо, що приблизно о цій годині він повертається з нічних завдань, якщо ті є. Те, що його немає вдома, свідчить, що вони таки були. Нічого, Дадзай зачекає.
Будівля, в якій має відбутись квест, пригнічила б своєю похмурістю, якби Чюя не був схвильованим зустріччю з друзями. Оце так, скільки років минуло, а вони досі залишаються поряд. Він коротко посміхається, перш ніж увійти.
Оселя Чюї змінилась до невпізнаваності. Колись хаотично розташовані меблі замінились на звичайну схему обстановки, кольорів стало значно менше. Кухня, якою Дадзай проходиться тричі, аби не нервувати надто сильно, майже порожня. Наче тут нечасто бувають люди. Звісно, нічого з цього не дивно, проте щось усередині Дадзая неприємно стискається при думці, що він не зміг стати свідком дорослішання Чюї.
Чюя припарковує байк біля по-смішному дорогого ресторану. Він знає, що Юан не зробить його щасливим, але йому достатньо того, що вона його любить.
Дадзай сідає на підлогу й спирається головою на батарею, намагаючись не заснути. Де ж Чюя? Невже він не ночуватиме вдома?
Вони прямують до Юан. Швидко, нетерпляче. В дзеркалі байку Чюя бачить, як її волосся роздуває вітром. Якщо казати про привабливість, він ніколи не був проти зустрічатися з нею. А все інше не має значення.
Дадзай прокидається від співу пташок і нав’язливого сонячного проміння. Як же зараз не до цього. Чому Чюя не повертається? Щось сталося дорогою назад? Чи на самому початку? Чорт, в нього немає навіть в кого спитати. Дадзай розірвав усі зв’язки, про те, що він живий, не здогадується жодна душа.
— Що ти тут робиш?
Він здригається від несподіванки. Напевне, задумався, тож навіть не помітив, як Чюя прийшов. В Дадзаї піднімається паніка, він з жахом усвідомлює, що зовсім не готувався до цієї миті. Що йому сказати? Звідки йому знати, чи в них є спільні інтереси?
— З днем народження, — вилітає з рота на автоматі.
— Сьогодні не мій день народження. Що ти тут робиш?
Голос Чюї звучить відсторонено, хоч він і намагається здатись розгніваним. Це навпаки робить речі гіршими. Бо це означає, що Чюя розчарований. Йому байдуже. Бо це те, чого від Дадзая варто очікувати.
Чюя нічого до нього не відчуває.
— Послухай, я чекав на тебе увесь день.
— Тобі краще піти, — не дозволяючи Дадзаю договорити, каже Чюя.
Він вперто чекає, доки не бачить, як Дадзай киває й прямує до дверей. Чюя видихає.
— Як воно було? — питає Дадзай, обличчям до дверей.
— Просто прекрасно.
І він знає, що Чюя має це на увазі.
Тільки на виході Дадзай помічає, що вино, яке він весь цей час надійно стискав у руках, ніби від цього залежало його життя, досі на місці. Проте він не повертається. Знає, що так треба. Хоч остання його надія помирає, його тішить, що Чюя принаймні з’їсть його торт. Маленький містер-економіст ніколи не давав добру пропадати дарма. На вуста налізає посмішка.
Дадзай не знає, чи доживе до вечора, але він по-справжньому радіє за Чюю.
Додати до улюблених