Березень 1959 року
Прохолодний березневий ранок приніс в дім на площі Гримо, 12 приємний гармидер. Ще б пак – єдина дочка Поллукса та Ірми нарешті виходила заміж! По будинку снували високодостойні гості, сходи та вітальні прикрашали арки з зачаклованих мерехтливих зірочок та димових спіралей, букети екзотичних квітів в вазах, котрі висіли прямо в повітрі, та серпанкові комети. Величезний торт з фамільним гербом Блеків стояв у прохолодній комірці за кухнею, замкненій Алогоморою, оскільки маленька Цисі Блек вже тягнула до нього свої рученята.
Сама наречена бігала туди-сюди, перекидаючись кількома словами то з одними, то з іншими гостями, приймаючи вітання і абсолютно не хвилюючись, що може потрапити на очі недоброзичливцям – вона не вірила в дурні прикмети, котрі застерігали дівчат від зайвих очей в день весілля. Вальбурга виглядала просто прекрасно – витончена закрита сукня з органзи нагадувала перевернутий келих шампанського, верх сукні прикрашало горностаєве хутро. Висока зачіска увінчувалася великою золотою тіарою, а розкішна фата спускалася аж до землі. Тільки букета ще не було – його мала принести старша племінниця Белла, котра з батьком та сестрою Медою повинна були прибути з хвилини на хвилину.
-Ану ходи сюди! – Вальбурга жартівливо підхопила Цисі на руки. Дівчинка, котра стрімголов мчалася сходами, аж зойкнула від несподіванки, але відразу ж дзвінко розсміялася.
-Вальбурго, це дуже хороша прикмета, коли наречена трохи потримає на руках дитину в день свого весілля, – манерний голос в передпокої змусив міс Блек трохи різкувато обернутися.
-Містере Болкер, яка приємна несподіванка, – Вальбурга подала руку своєму новоприбулому начальнику, – але я не вірю в забобони.
Керівник Британської філії Міжнародної конфедерації чарівників тільки засміявся:
-Подарунок вручатиму коли приїде наречений.
Вальбурга спохмурніла, оскільки половина гостей вже вручила подарунки особисто їй. Її наречений Оріон ще не прибув, це не могло не злити завжди пунктуальну міс Блек. Вона провела рукою по білявих кучерях племінниці і та зістрибнула з рук. Дівчинка стрімголов побігла нагору до своєї матері Друелли, котра якраз робила макіяж Ірмі. Вальбурга усміхнулася їй навздогін – дівчинка доволі метка як на свій вік і запам’ятала розташування кімнат в домі – а то довелося б їй самій йти так далеко і зайвий раз бачитися з невісткою.
Наречена поправила мініатюрні сережки в формі крапельок і рушила нагору – в другу вітальню. Вона любила це місце через його атмосферу – важкі зелені штори та порт’єри майже не пропускали сонячне світло і віддзеркалювалися в засклених і наглухо зачинених шафах, нафаршированих магічними артефактами; портрети то усміхалися, то супилися, то спали. І сюди ніхто не заходив.
Вальбурга відкрила важким сріблястим ключем невелику шафку, дістала пляшку Огденського, клацнула пальцями – склянка тут же підлетіла на заклик. Наречена налила повну ємність і залпом перехилила, не забувши цокнутися зі своїм викривленим відображенням у склі дубової шафки.
-Ай-яй-яй, Веллі. Така чарівна наречена і п’є такі нежіночні напої. А от фату могла б і не одягати – я знаю, що ти вже втратила цноту. Краще б капелюшок одягнула.
Щоки Вальбурги налилися вогнем і вона рвучко обернулася на голос. Фінеас Нігелус Блек, котрий з тихим ляскотом з’явився в порожній сріблястій рамі навпроти, єхидно дивився на свою правнучку, ховаючи усмішку в клиноподібній борідці.
-Фінеасе Нігелусе, ВАС НІХТО НЕ ПИТАЄ! – відрубала Вальбурга портретові.
-Твоє право, дорогенька, опануй свій норов, а то чоловік втече до закінчення медового місяця, – гучний ляскіт ознаменував зникнення Фінеаса Нігелуса. За мить на місці портрета було тільки скло та срібляста рамка.
Вальбурга,не довго думаючи, перехилила ще одну склянку, злісно ляснула дверцятами іншої шафки, дістаючи коробку з шоколадними казанками. Прожувала цукерку і відчула легке запаморочення. Сперлася на стіну і заплющила очі.
Вона приховувала свою вагітність від батьків, хоча термін був ще зовсім крихітним. З Оріоном їх єднала швидше недовга дружба і та близькість була непорозумінням, коли Вальбурга перебрала з вогневіскі. Батьки надзвичайно зраділи, коли дочка, котру вони вже вважали старою дівою-кар’єристкою, заявила, що виходить заміж і хоче, щоб весілля організували за кілька тижнів. Причину такого скоропального рішення ніхто не запитував. Оріон – тихий і неконфліктний молодик, молодший за Вальбургу на 4 роки, більше того – її троюрідний брат – здавався їй нормальною кандидатурою для того, щоб батьки відчепилися і щоб вона не ростила позашлюбну дитину. А її кар’єра…Що ж, народить і повернеться в Філію.
Раптом рипнули двері і пролунав трохи дивний тенор:
-Вальбурго, чого ховаєшся? Ти ж завжди була рада мене бачити.
На порозі стояв статний темноволосий молодий чоловік з холодним поглядом.
-Томе???Я…тебе не запрошувала?!
-Мене не потрібно запрошувати, – холодно обірвав її Том. – Твій брат Сигнус запропонував мені прийти.
Він зайшов всередину кімнати та повільно пройшовся по периметру. Звісно Вальбурга його знала вже дуже давно – Том Реддл теж навчався в Гогвортсі, проте спілкуватися вони почали лише тоді, коли дівчина прийшла в Борджин і Беркс і побачила там Тома. Вона часто приходила в крамничку, вела диспути з юнаком, поки не зрозуміла, що закохалася в нього. Чи в його погляди? Том так переконливо твердив про необхідність панування чистокровних магів, про сучасну деградацію чаклунського суспільства, про майбутнє відродження аристократичної диктатури…Вальбурга була просто в захваті – здавалося, що хлопець висловлює все те, що думає вона. Дівчина не припинила його обожнювати навіть тоді, коли він став її першим сексуальним партнером, фактично без її згоди. Після цього вони не бачилися кілька років, Вальбурга тихо страждала, шукала себе в магії, самовдосконалювалася і поглиблювала відчуття власної значущості. А тоді буквально два місяці передружби-недостосунків з Оріоном, неочікувана вагітність і поспішне весілля.
-Ти знову п’єш? – Том став майже впритул до Вальбурги, від його різких сандалових парфумів аж паморочилося в голові.
-Намагаюся розслабитися, все мене злить. Альфард приїхав вчора і наговорив дурниць. Я розізлилася, виставила його за двері і заборонила приходити на весілля. Тепер шкодую – рідний брат все-таки.
-Ні про що не шкодуй, дивися, що я приніс, – Вальбурга аж тепер помітила, що в руках Тома знаходиться якась темно-синя коробка. – Відкрий її, – звелів він.
Вальбурга повільно відкрила і аж оторопіла – середина коробки була оббита чорним оксамитом, а в ньому потопала невелика срібна діадема, оздоблена сапфірами.
-На ній захист від родових проклять. Я сам придумав це закляття. І в цьому є символізм – синє і старе, позичене й нове. Одягни її, Вальбурго.
Вальбурга не знала, що й сказати. Голос Тома діяв на неї подібно Імперіусу. Вона слухняно зняла фамільну тіару і одягнула ту, що приніс гість. Том махнув паличкою і прикраса надійно зафіксувалася на волоссі. Він взяв Вальбургу під руку і потягнув до дзеркала в кутку.
-Прекрасно-прекрасно, – пробурмотів Том, коли наречена нарешті побачила своє оновлене відображення. – А чому ти без палички?
-Мама говорила, що в день весілля наречена має бути без палички. А їй я суперечити не хочу.
-Дивно чути слова «суперечити не хочу» з вуст Вальбурги Блек, – Том хрипко розсміявся.
-Томе, а як же твої плани? Ти ж створював якусь організацію з захисту чистокровних, наскільки мені відомо. Я хочу все знати і хочу вступити в її лави. Ти знаєш, що я вмію переконувати і могла б стати непоганою вербувальницею – знайомства, гучне прізвище, зв’язки, на короткій нозі з міністерським начальством…
-Годі, Вел, мені не потрібна твоя допомога на даний час! – Том різко обірвав дівчину.
Вальбурга різко кинулася до протилежної стіни, ледь не зачепивши зелений торшер.
-Справді? А чи багато ти знаєш чаклунів, котрі готові підірвати існуючий лад?! Котрі не згідні з політикою міністерства і з дискримінацією чистокровних?! Котрі готові міняти цей світ на краще?! Добре, нехай не я, для тебе я просто краля з хорошої сім’ї і міністерська чиновниця, котрій важлива репутація. А от Оріон? Він повністю розділяє мої погляди, візьми його в якості розвідника. А я буду поза штатом, але завжди на горизонті. Повір, я готова померти заради того, щоб справедливість повернулася на своє законне місце, – Вальбурга вже заламувала руки і кусала губи з розпачу.
Том тільки посміхнувся. Треба буде зачаклувати її Сіленціо. Ця неврастенічка для нього нічого не означала, хоча інструментом могла б послужити. Але не зараз. Такі тільки шкодитимуть на перших порах.
-Чого мовчиш, Томе?! – істерично крикнула Вальбурга, ледь стримуючи сльози. – Я кохаю тебе вже довгий час. А може і не тебе, а проекцію моїх ідеалів? Я підтримую всі твої погляди. Чому ти не хочеш бачити мене серед своїх соратників?!
-Еверте Статум! – спалах жовтогарячого світла вирвався з палички Тома і влучив прямо в Вальбургу. Вона відлетіла сантиметрів на двадцять, вдарилася головою об шафу і без свідомості впала на підлогу.
В цей же момент знизу залунали звуки зачаклованих дзвоників. Приїхав Оріон і батько Вальбурги вирушив нагору, щоб традиційно провести доньку до нареченого.
Наречена вчасно прийшла до тями, піднялася на ноги і намагалася сфокусувати затуманений погляд на Поллуксові.
-Вітаю, містере Блек, – чемно привітався Том. – Ваша дочка трохи випила для сміливості, я почув, що хтось нервово міряє кроками кімнату і говорить сам до себе, вирішив заглянути, щоб переконатися, що все добре. Вона перечепилася через килим трохи невдало впала, але я думаю, що все гаразд.
Поллукс стурбовано глянув на доньку.
-Все гаразд, батьку, – посміхнулася Вальбурга, помітивши, що батько дивиться на її нову прикрасу. – Я одягнула тіару, подаровану містером Реддлом, оскільки в мене нема нічого синього на удачу.
Вона підійшла до Поллукса, взяла його під руку, востаннє глипнула спідлоба на Тома і попрямувала донизу.
Оріон стояв біля свого пишновусого батька Арктуруса, обабіч стояв вічно знервований Сигнус з двома старшими дочками – маленькими дружками. Дівчатка, одягнуті в подібні сукні кольору «попіл троянди», аж роти привідкрили від захвату. Белла підійшла назустріч тітці і вручила їй красивий букет з білих орхідей, котрі каскадом спадали вздовж невеликої основи, а довкола квітів літав мерехтливий серпанок захисних чарів.
Поллукс зітхнув, поправив окуляри та старим традиційним жестом поклав руку дочки в руку новоспеченого чоловіка. Всі кинулися вітати пару, оскільки святкування мало бути в домі Арктуруса, де вже очікував міністерський чиновник, котрий мав зареєструвати шлюб, та десять ельфів-домовиків, котрі квапливо довершували останні штрихи святкових столів. Ермелінда Кребб – кузина матері Вальбурги – тільки встигала клацати магічним фотоапаратом.
Присутні зі сміхом та жартами взялися розз’являтися – з такої нагоди Поллукс зняв захисні чари. Друелла та Ірма ще пішли до торта, тільки Вальбурга стояла на місці, тримаючи нареченого під руку, та дивуючись, що обійшлось без викидня. Її досі боліла голова і вона знала, що це не побічний ефект вагітності. Не знала тільки, що завдана їй сьогодні травма даватиме про себе знати все подальше життя. Вона викине з серця Тома, котрий, спускаючись сходами, ще встиг шепнути їй якусь гидоту про «любов до молодших кавалерів», але не викине з голови його переконання, розділяючи їх до самої смерті.
Вальбурга зітхнула і розз’явилася разом з Оріоном. За кільканадцять секунд вони вже стояли перед масивною аркою в великій залі, котра радше нагадувала оранжерею, та приносили вічні обітниці.
https://t.me/fanficsdeclaudette – тут анотації фанфіків, картинки та фото
Додати до улюблених