– Що?! – Викрикнув Хан з обличчям ніби побачив стадо свиней.
Уже темніло. Але сонце не зайшло ще повністю за горизонт. Декілька самих яскравих зірок уже світило на темно синьому небі. Місяць вже стояв, побачити його було вже не так складно, як здавалось. Форма його була повна, ні одної затемненної частини не було і не мало на данний момент бути. Вуличні ліхтарі, які вже ледве працювали засвітилися. Але все ж…один з ліхтариків який був нахилитий до озера, згас. В одному з яскравих будиночків пофарбованих у різного кольору фарби, було три хлопця. Чонін, Лікс які сиділи на старому червоному покривалі, яке деколи поколювало оголену шкіру хлопців. Хан який стояв перед ними дивлячись на кожну деталь їх обличчя.
– Хлопці?! Ау!? Це точно не інопланетні гномики? – Щілкаючи пальцями перед обличчями Лікса і Чоніна, сказав Хан.
Чонін різко відмахнув дві руки Джисона. Якщо обличчя Лікса було мрійливе, деколи навіть здавалось що він зараз точно не в нашому світі. Обличчя Чоніна трохи було роздратоване. Ні не через те, що Хан так реагував, а через те що не міг повірити, що майже весь Божий день провів з Син Міном. І йому навіть подобалось. Да, не такого він очікував коли ішов до нього в альтанку.
– Хан! Досить, що тут такого? – Запитав Чонін у Джисона.
– Що такого?! Тобто Лікс який майже кожен день розповідав, як його бісить Хьонджін, почав з ним зустрічатися та ти який здружився з Син Міном, від якого ти ховався цілими днями тут. Звичайно, нічого дивного зовсім!
– Ой все досить, хотя те що Лікс почав з тим Хьонджіном зустрічатися, реально дивно. – Промовив Чонін помітив, що Лікс дивиться на якусь старезну картину з білими в чорну пляму конями. – Гей проснись! – Пихнув Чонін того в плече.
Лікс трохи здригнувся, обличчя знову прийняло нормальний вигляд. Він повільно повернув голову до Чоніна не розуміючи, про що вони взагалі зараз говорять.
– А? Що? – Промовив швидко Лікс.
– Ти розповіси нам як ти з Хьонджіном почав зустрічатися. – Промовив Чонін.
– Да! А то я взагалі нічого не розумію, ранком було все як завжди, а тут таке! А ну розказуй! Він тебе зачарував?! – Сказав Джисон.
Руки Джисона потягнулись до щічок Лікса, що б потіскати рочервонівші не знати від чого та покриті рижими цяточками під назвою веснянки щічки. Але не встигли вони дотягнутися, як Чонін відмахнву їх до низу. Пролунав невеликий хлопок перед очима Лікса, що змусило його відпригнути трохи назад. Тим самим ліжко, а саме пружини заскрипіли. Повернувшись в своє звичне до цього положення, Лікс почав говорити:
– Ну після річки…Хьонджін побіг за мною…коли ми вже були вже в нашій прихожій ми поцілувалися, це було дуже приємно, я відчував, що він справді кохає мене, от я впевнений! Потім він повів мене в інший куток табору на альтанку… там у нас був с-секс.
У Чоніна та Хана відвисла челість. На них уже падало яскраве світло як відбивалось об блискітки які були на обох стіни. Скоро як говорить, хлопці підняли свої щелопи проковтнувши гучно слину.
–Це дуже мило! – Промовив Хан склавши руки в замочок і підніс до свого підборіддя, нарешті присівши на такеж скрипівше ліжко навпроти.
– Ну не знаю…цей тіпок дуже дивний, я йому не довіряю. – Промовив Чонін схрестивши руки на своїх грудях.
– А? Малий це чим я такий дивний? – Запитав Хван.
З прихожої почувся голос Хьонджіна який вже став на дерев’яний поріг та спершись об вхідний отвір. Очі оглядували туж оголену дерев’яну підлогу, ті три ліжка які були навіть не по лаковані, які здавались дуже старими, ті обої з квітками які були ж і в його кімнаті та цю чортову люстру задекорована дешевими камінчиками. Але потім його очі які були на обличчі, як і таж усмішка, нарешті впали на Чоніна. Той в свою чергу мовчав, поки Лікс не перекотився через ліжко і підбіг до Хвана.
– Хьонджині! – Викрикнув Лікс.
Хьонджін обвив талію Фелікса одною рукою продовжуючи спертися об дверний отвір. Він нахилив голову до низу, що б їх обличчя були близько і цьомнув того, а потім ще раз, а потім і ще. Хан умилявся цьому, але на вигляд просто посміхнувся.
– Як там Мінхо? – Запитав Джисон.
– Джисон чудово, сидить в телефоні якусь белеберду завантажену дивиться. – Промовив Хван. – А ти Чонін? Не хочеш запитайте де Син Мін?
Чонін відвернув головну в стіну коли його нога почала потроху дьоргатися.
– Пф…нада він мені!
– Ну ну…– Промовив Хван з невеликою посмішкою.
Хьонджін увійшов у кімнату повністю досих пір тримаючи Лікса за талію рукою. З карману він дістав карти, які були заборонені у таборі.
– Ну що зіграємо? – Запитав Хван.
– Тобі що зайнятися немає чим? Іди он свої дружкам це втерай! – Викрикнув Чонін трохи роздратована.
Чонін добре розумів що той йому нічого не зробив, але в середині нього була невелика підозра, що щось тут точно не то. Щей в багаття підкидувало те що він друже з Син Міном. Хван підійшов до того і кинув йому в обличчя пачку карт яку згодом Чонін впіймав руками. Їх обличчя стали дуже близько. А в свою чергу Лікс нічого не робив, вирішивши просто мовчати і опустити очі в пол. Почуття Чонін загострилися. По теплій від сонця яке недавно стояло на небі шкірі пробіглись мурашки. Але очі не бігали, а обличчя було серьйозне не подаючи ніякого вигляду.
– Послухай, я звичайно не Син Мін, але те що він зробив з тобою за будівлею вожатих можу. – Промовив Хван.
Як тільки Джисон помітив, що ситуація набирає обороти, відразу підбіг відштовхнув їх один від одного.
– Досить! Не сваріться, давайте краще справді пограємо?. – Промовив Джисон.
Після цих слів настала глибока тиша. Всім відразу стало не зручно. Лампочка почала мигати додаючи цій ситуації більшої моторошності. Почулися співи сверчків за відкритою форточкою.
– Так…давайте зіграємо
Вони сіли на прохолодну підлогу та почали грати. Комусь везло, а комусь ні. Зазвичай у грі не везло Чоніну поскільки той постійно гарячкував і робив деякі не правильні ходи. А ось Джисону везло най більше по скільки він обдумував кожну деталь у своїх ходах.
Минав вечір зірок на небі стало набагато більше ніж на початку. Деколи був чутний нарешті вітер, що не могло не радувати. Загалом хлопцям сподобалась гра, лише Чонін деколи поглядував на Хвана з коса.
Карти з різними символами як наприклад піки були розкидані по підлозі. Чонін та Джисон вже лежали в ліжку під одіялом в повній темряві, а ось Лікс, очі якого при місячному світлі сяяли, як діамант всперся на підвіконня та став дивитися на Хвана який стояв на творі на темно зеленій траві. І ось їх руки зустрілися і почали ніжно погладювати один одного.
– Зустрінемось завтра Ліксі?
– Так, Хьонджині… тільки не натвори нічого по дорозі. Добре? – Промовив Лікс з невеликою кількістю переймання.
– Окі!
Хван став на шпиньки по скільки вікно зроблене з старого як земля дерева було височенько. Лікс в свою чергу нахилився, що б тому було легше. І ось вони зустрілися своїми губами. Вітер війнув на них і їх волосся розвіювались, що деякі волосинки влучали їм в очі які були закриті. Невеликий смак полуниці яку вони смакували на вечері в столовій відчувався в перемішку з табаком, без якого не міх Хван. Руки Лікса дібралися до щок Хьонджіна і міцно зжали їх. Їх рожеві губи ковзали один на одному, неначе якийсь яскравий танець від якого не можна було відірвати очей. Якщо на справді минуло декілька хвилин, то для Лікса це було лише ніби одина мить. Їх губи розлучились і розплились незабаром у невеликій посмішці. Хван став повністю на ноги і взяв пальці Фелікса та ніжно поцілував.
– Бувай. – Сказав Хван з ніжністю в погляді.
– Бувай.
Хван почав іти до свого будиночку. Коли їх руки розлучилися від великої відстані Лікс продовжував дивитися, поки той не зникне з його поля зоря. А коли все ж таки Хвана не було вже видно, Фелікс відсторонився від вікна, з невеликим скрипом дошки. Руки різко закрили вікно, з грхотом на всю кімнату.
Мій тгк: https://t.me/mymymymy_re
Буду дуже вдячна за підтримку♡
Додати до улюблених