- Радіо – двадцять шосте вересня четвер , відмінний день для початку чогось нового. Адже ніколи не пізно прчинати щось нове , ну так що ж про погоду , з цього тижня у Сеулі розпочинається сизон дощів у інших регіонах поки що буде сухо та сонячно
- — Хані , прокидайся а то спізнишся до коледжу — ніби проспівала мама з кухні під дзвін посуду . Джисон ще й досі мирно спав забувши про свій черговий день у коледжі , навчання тільки нещодавно почалося а воно йому вже набридло .
- — та боже скільки тебе що можна кликати , а ну бігом вставай .
- Джисон ледь відчинив очі та поглянув на годинник
- 8:00
- — щоооооо о господи чому ти мене раніше не розбудила , я спізнююсь —Збираючись говорив він
- — я тебе будила але ти накрився ковдрою з головою і продовжував спати
- Джисон швиденько одягнувся та взявши усі необхідні речі побіг взуватися
- — ну добре я побіг
- — а сніданок — сказала мама йому у слід , але Хан вже вийшов з квартири
- — чорт що за день по перше проспав та ще й дощ на вулиці почався.— сердито бурмотав собі під ніс Сон , але йти за парасолькою вже було пізно тому він накрив голову сумкою та побіг до метро , по мокрих вулицях Сеулу . Забігши у підземний тунель хлопець швидко ринув до вагону який от от вже мав поїхати
- — хух ледви встиг — з полегшенням видихнув він , стираючи з лоба піт та краплі дощу .Хан всівся на вільне місце вткнувшись носом в недавно придбану книгу , це був якийсь детективний рона у жанрі яою , що може бути краще за це.Хлопець читав яой з 12 років , а зараз йому 23 і він досі його читає , таємно мріючи стати героєм однієї такої історії. Нарешті його зупинка хлопець вийшов з вагону і швидким кроком попрямував до свого коледжу , під дощем який став ще в рази сильнішим слава богу йти йому було не далеко і він добрався за хвилин п’ять , як що не меньше . Зайшовши в будівлю на нього отразу накинувся розлючений Йонбок
- — ХАН ДЖИ СОН , де ти лазиш йолопе
- —і тобі доброго ранку Ліксі , як в тебе справи
- —не відходь від теми Джисон
- — ну я цей
- —скоріше
- — припустимо я вчора пів ночі читав манхви , а сьогодні зранку випадково проспав — чухаючи потилицю виправдовувався він перед розлюченим другом .
- — ну я так і знав що ти солодко спав . Хан ти хоч знаєш що мені в цей час довелось пережити
- —і що ж
- —цілого Хван Хйонджина , він ходив біля мене . А тебе навіть не було поряд , все я образився
- — Ліксі не ображайся я обіцяю більше постараюсь непростипати
- —я тебе так просто не вибачу, хіба якщо ти мене нагодуєш токпокі після пар
- — добре , сьогодні після пар я нагодую тебе токпокі
- — ну тоді прощаю , але ще раз ти просиш я не знаю що зроблю з тобою Хан Джисон
- Поговоривши ще трохи вони пішли до аудиторію, де зібрались вже усі їхні одногрупники . Хлопці зайняли вільні місця та робили вигляд що слухають лекцію . Джисон сидів та дивився у вікно за яким ще й досі лив дощ, ходили люди з парасольками , їздили автомобілі та виднілося зображення якогось гарного хлопець який сидів позаду нього , та розглядав через відображення у вікні його леце . Джисон швидко відвернув голову перевівши погляд на Фелікса який сидів біля нього та щось малював у себе в зошиті , його малюнки важко було назвати малюнками набір різних кривих ліній , кругів , квадратів , але іноді і нього непогано виходило і з цього всього завжди виходили лише прекрасні портрети Хван Хьонджин . Деякі свої малюнки він щей досі носить під чохлом свого телефону . Потім Хан перевів погляд на сусідню парту за якою сидів Синмін звичайний ледачкуватий хлопець з брекитами та чудесним голосом , перед ним сидів на рік молодший Єні , він був най молодший в групі та доволі добре навчався . За першою партою прямо біля викладача сидів Чанбін , він був щось питу відміника а особливо як що це придмет містера Бана .
- Нарешті пара закінчилась
- — Хані пішли зі мною в туалет — сказав Фелікс збираючи речі в сумку
- — Бокі ти шо сам сходити не можеш
- —ні не можу , а як що там він
- — боже , ну добре пішли — сказав Хан закотивши очі
- Зайшовши в туалет вони побачили Хвана який розмовляв з якимось доволі симпатичним хлопець.
- Дивно вперше бачу цього хлопця у нас в коледжі — пумки сказав Сон — Це ж він той хлопець що так уважно дивився на мене підчас пари . Вони отразуж звернули увагу на Джисон та Фелікса коли ті тільки зайшли , і почали щось бурно обговорювати . Потім Хьонджин вдарив іншого хлопця по плечу і ринувся в сторону хлопців , підійшовши ближче він легко провів по лиць Лікса рукаю
- —о…о г..господи що т..ти робиш — Йонбок весь почервонів , ось такого він точно не очікував в реальному житті адже таке у нього було лише у най солодших снах . Хьонджин посміхнувся дивлячись на почервонівше лице хлопць
- — боже чого ти так трусишся я ж нічого не роблю . Слухай Фелікс — Хьонджин почав повільно наближатися до обличчя молодшого . Як тут він відчув різкий удар в живіт —ай чотр , ти шо робиш ?— від болі зігнувся він опираючись на стіну
- — те що треба —Сердито сказав Лі та взявши Хана за ріку вийшов із туалету
- — боже мій боже чувак схоже цей хлопець перший який не тане від твого милого обличчя — посміхаючись сказав Мінхо
- Хьонджин сердито подивився на свого брата та пішов наздоганяти тих двох
- — о-бо-же мій
- — шо це тільки що було , він наче тобі подобався , а як що Хван хотів освідчитись у своїх почуттях а ти з ним так .
- —та я сам не знаю аааааааа , ах Лі Йонбок який ж ти бовдур — тримаючись за голову сказав Лі
- —так ось де ти —Промовив наздогнавший їх Джині .
- Фелікс злякано поглянув на нього та закрив обличчя руками
- — господи , господи, господи
- Хьонджин підійшов до нього дуже близько та притеснув до стіни .
- —що тобі від мене потрібно ідіот
- — якого чорта ти дозволяєш собі руки розпускати малюк
- —а мені що хтось забороняв ?
- —ну так, я
- — я чогось цього не пам’ятаю
- —то запам’ятай — Джин наблизив своє лице ближче , бувши в декількох сантиметрах від губів блондина . Фелікс не знав що йому робити, серце билося занадто швидко і здавалося от от вискоче з грудей , він так довго цього хотів і так довго уявляв собі це, але йому було якось ніяково
- — а можна це не при мені робити , боже клоуни
- Джині швидко від линув від лиця Бокі
- —що ти сказав , а ну повтори
- —а я тобі не папуга що б ще раз повторювати
- Джині сердито підійшов до Хана дивлячись в його темно карі очі
- —боже досить вже ведеш себе як мала дитина , чесне слова — Почувся голос позаду них . Це був двоюрідний брат Хвана який повернувся до їхнього коледжу після армії
- — ааай добре . Ну що ж пішли Хо а то мама вже чекає нас вдома — Він закинув руку на плече Мінхо . Коли вони відходили від Хана з Ліксом Мінхо кинув погляд у бік русявого та легко посміхнувся . Від чого у Джисона ледь серце з грудей не вирвалось , переставши дивитися на хлопців що віддалялися далі по коредору Хан нарешті звернув увагу на Бокі
- — ей Лікс ти як
- —ц..це просто жах , чого ти постійно все псуєш !?—Зі сльозами на очах підвищивши голос сказав Фелікс —ти ж знаєш про мої почуття до нього , знаєш як давно я цього хотів ти все це прекрасно знаєш Хан !
- — боже заспокойся чого ти так волаєш ну подумаєш не вийшло в нього поцілувати тебе ну й шо . Я в цьому не винний як би він цього дуже хотів то він би це зробив не дивлячись ні на що
- — ти нічого не розумієш—Розлючено сказав він , встав з підлоги та пішов у інший бік залишивши Хана одного
- — ну і йди нюня
- Хан забрав сврї речі та по закінченню пар пішов додому . Він йшов до метро під осінім дощем який зовсім ще не щюх а навпаки став навіть сильнішим . Сон знову спустився у підземний тунель та зайшов у вагон , але місця були усі зайняті і довелось стояти , він сперся на поручень діставши книгу
- — от дідько вся мокра ааааааааааааа боже
- Але це йому не завадило продовжити читати , як тут у вагоні хтось почав соватись та пихатися . Через це Хану довелось відійти від поручня, але він зачепився за чиюсь ногу і почав падати зажмуривши очі він був готовий до того що прямо зараз його обличчя буде на підлозі , як тут чиїсь сильні руки підхопили йому
- — акуратніше дивись під ноги —сказав Мінхо спіймавши Джисона .
- Хан відкрив очі і побачив перед собою того гарного хлопець який цілий день ходив з Хваном . Він акуратно тримав Джисона за талію і дивився в саму душу так неначе знав його все життя .
- …..—молоді люди ви ще довго будете так стояти ви взагалі то тут не одні їдете
- — ой вибачте
- —т..так вибачте —Джисон відійшов в бік ставши поряд біля Мінхо, як тут в вагон зайшли ще люди і Джисона притиснуло до Лі так що йому бола видно все , кожен прищь на підборідді Хо та його прекрасні губи
- —б..боже вибач я не…не спеціально
- — та нічого ти думаєш я не бачу скільки тут людей , звичайно ти не спеціально.
- Джисон старався відірватись від Хо але це було марно людей було занадто багато і їм довелось так стояти до наступної зупинки
- Нарешті ця концервна банка закінчилась і Джисон вийшовши з метро попрямувавши під дощем додому , ні на мить не переставаючи думати про того хлопця , про його посмішку , очі , губи , волосся , голос, він був ідеальним .
- —мам я вдома— сказав Хан знімаючи кросівки
- — о Джисоні , ти їсти будеш
- — ага я такий голодний ти насипай а зараз руки помию і прийду
- — йди мий і таблетки випити не забудь
- — добре
- Прокричав він з ванни стоячи перед здерколом і миючи руки .
- Поївши та прочитаючи ще декілька сторінок роману він вирішив піти спати адже день був доволі важкий та й погода клонила в сон . Він випив пігулки прописані психотерапефтом , та ліг під ковдру намагаючись заснути але ніяк не виходило всі думки були лише про нього , того хлопця з коледжу —хм як ж його звали м..м…Мінхо так так точно Мінхо .
- — Джисоні ?— ніжно промовив Хо
- —М…Мінхо що що ти робиш
- — а ти що не бачиш —Він посміхнувся та сів біля хлопця , почав цілувати його шию
- —ні з…зачекай М..Мін ах ц…це занадто ах
- Кожен дотик та поцілунок Мінхо наче розченявся на тілі Джисона . Старший засунув свої ніжні сильні руки в штанці Хана стиснувши в руках його соковиту дупцю
- — ах хьон м — простогнав Хан від дотику , цілуючи плечі , вуха , та шию Мінхо
- —Хані ти точно цього хочеш ?
- —т…так я готовий зробити це з тобою прямо зараз
- — але ж Хан
- — давай я хочу відчути тебе в середині себе
- —Хані вставай а то знову запізнишся
- — м що , а добре зараз встаю —Він піднявся з ліжка та пішов в вмиватися
- —боже й присниця таке
- —що ? ти до мене говориш
- —ні мам ,я сам з собою
- — ну добре — Прокричала мама з кухні
- — ага
- поснідавши та зібравши речі він знову вирушив до коледжу поки на дворі й досі йшов дощ .
Додати до улюблених