Сара Чідоїн потерпала від відчуття того, що за нею хтось стежить. Де б вона не була, спиною відчувала чиїсь очі, які слідкували за нею, не пропускаючи без уваги жоден її рух. Друзі Сари, Джо та Рьоко, теж це не дуже подобалось. Подруга навіть висунула думку про похід до поліції, але Чідоїн швидко її відкинула з аргументом про відсутність будь-яких доказів. Думка розповісти батькам навіть не трималась довше секунди в голові — вони й без цього нею сильно опікуються, особливо батько, а через можливість існування якогось сталкера, вони замкнуть її в домі, не пускаючи на вулицю “за для її ж безпеки, звісно“. Тому Сара дотримується найкращого, тільки на її думку, рішення: звести нанівець будь-які розмови друзів щодо переслідувача, а усі свої дивні відчуття присутності когось стороннього поряд називати лише проявом її великої уяви із сумішшю невеликого стресу через майбутні екзамени в школі. Це мало спрацювати, чи не так? На думку дівчини це потрібно було розв’язати проблему. У теорії.
Одного гарного дня Сара вийшла зі школи трохи пізніше аніж зазвичай через учителя, який її затримав після уроків, попросивши допомоги із книжками та паперами. Точніше, так було лише на словах. Наче справа всього на декілька хвилин, але інші викладачі, побачивши ученицю яка не може відмовити, не втрачали такої можливості й завантажили її дрібною роботою, яку ВЗАГАЛІ-ТО мали виконувати вони. Але цієї “дрібної роботи” було настільки багато, що змогла вільно видихнути дівчина далеко не за одну і не за десять хвилин. Рьоко навіть спочатку хотіла їй допомогти, щоб потім піти додому разом (друзі намагались якомога частіше супроводжувати Сару додому, за що вона їм, звісно, вдячна, проте вони це роблять так, нібито є якась проблема, а її, на думку Сари, зовсім немає), але Чідоїн лише із хитрою посмішкою відповіла, що після школи їй ще треба зайти у декілька магазинів за дорученням батьків (батьки ніколи їй не доручали покупки) тому най краще Рьоко йде додому разом із Джо. За це вона отримала підозрілий погляд від подруги й зляковано-вдячний-зніяковілий погляд від друга. Звісно вона давно знала про його симпатію до Рьоко, тому використала шанс залишити їх наодинці із надією, що Джо зможе зробити перший крок до зближення. Вона дійсно сподівається, що цей дурник не буде просто балакати безупинну якусь маячню, чи навпаки, мовчати мов води в рот набрав.
І тільки через кільканадцять хвилин, коли Сару нарешті відпустили додому, вона зробила крок, щоб вийти зі школи та здивовано завмерла, дивлячись навколо себе. На небі темні нічні хмари намагалися закрити собою блискучі білі цяточки та новий місяць, щоб поглинути вулицю у темряву, але це їм не дають зробити увімкнені ліхтарі.
Яка зараз година?! Як довго вона була в школі?!
Дівчина б із радістю подивилась час на телефоні, але він повністю розряджений і користі з нього ніякої.
Краще скоріш повернутися додому, перш ніж мати почне хвилюватися. Якщо вона буде хвилюватися, то подзвонить батьку, який знаходиться у відрядженні, а якщо батько почне хвилюватися, то, напевно, Сару буде шукати вся поліція Японії із вертольотами та подібними штуками як у фільмах. Може здатися, що це перебільшення, але краще не перевіряти.
Дівчина зробила ковток, різко захотівши склянку прохолодної води, і міцніше стиснула шкільну сумку, починаючи швидким кроком йти вперед. Попри її неслабку фізичну силу через заняття у клубі кендо, Сара не дуже рада перспективі йти нічними вулицями додому, боячись якихось мутних особистостей, які, не дай Боже, вирішили саме сьогодні вийти на полювання слабкої здобичі.
Але ви дещо не знаєте про Сару Чідоїн, хоча могли здогадатися.
Їй ніколи не щастить.
І зараз вона бачить попереду себе ліхтар на стовпі, що періодично миготить, а під ним стоїть якась темна висока фігура людини.
От лайно.
Вона чує у вухах своє серце, яке зараз лусне, так воно швидко билося. Тілу стало спекотно від адреналіну і починає виділяти піт.
Усе добре. Ще не так вже й пізно. Це просто людина, що йде додому з роботи. Але фігура не рухалася ні вперед, ні назад, наче чекала поки Сара наблизиться до неї і… і-
Вона чує кроки позаду себе. На вулиці було так тихо, але дівчина тільки поряд почула їх, ніби людина не хотіла, щоб знали про її присутність й тому до цього рухалася беззвучно.
Почуття від цих кроків таке саме як і від тих невидимих нікому поглядів у її спину.
Ох, Сара, не час для твоєї хворої уяви.
Кроки зупинилися і вона окрім свого серцебиття чує тихий чоловічий голос. Настільки тихий, що фігура попереду точно його не почує.
— Прошу вибачення, Вам допомогти?
Дівчина знову робить важкий ковток і з обережністю дивиться на людину поряд із собою.
На неї спокійними темними очима дивиться молодий чоловік із довгим чорним волоссям. На ньому якась форма, а зверху неї… фартух? І чи це у нього в руках не сковорідка??? Чідоїн здивовано кліпає, а голова від хвилювань починає боліти ще сильніше.
Ну, ця людина не виглядає як вбивця чи насильник. Чи бачила Сара їх у житті? Ні, але Сара добре знається на людях. У неї внутрішній радар із мітками “ХОРОШИЙ / ПОГАНИЙ”. На фігуру попереду радар волає “ПОГАНИЙ-ПОГАНИЙ!!”, а ось цей чоловік зі своїм тихим глибоким голосом та досить… домашнім образом точно без вагань став на мітку радара “ХОРОШИЙ”.
Тому дівчина робить стверджувальний знак головою і чоловік поряд із нею обережно простягає руку вільну від пательні, до її сумки, і перш ніж вона вчепиться в неї, досить голосно каже їй:
— Ти дуже затрималася сьогодні у школі, що я був вимушений піти туди подивитись чи не викрали тебе часом по дорозі.
Сара, зрозумівши що це вистава для тої самої фігури, почала рухатись в тому ж темпі, що і незнайомий добродій, починаючи розповідати про надокучливих викладачів, які не хочуть робити свою ж роботу (вона боялась, що якщо почне вигадувати на ходу, то точно щось не те бовкне, тому вирішила казати правду). Чоловік дивився на неї та так уважно слухав наче йому дійсно була цікава її балаканина.
Такий хороший актор!
А тим часом вони вже підходять до тої самої фігури й Сара одним оком вирішила подивитись на неї ближче, але одразу ж їх відводить. Усе її тіло не сильно здригнулося. Вона зустрілася поглядом із насичено зеленими очима, які випромінювали нездоровий блиск, наче у божевільного (уява, лише уява, Сара, та гра світла ліхтаря) і це ще й на додачу з широкою посмішкою на обличчі.
Швидко оминаючи людину під ліхтарем, більше не дивлячись на неї, дівчина та чоловік йдуть ще кілька хвилин із супроводом монологів Сари, бо добродій більше нічого не казав.
Коли вони відійшли на достатню відстань, щоб більше не бачити того дивного типа, Чідоїн глибоко видихнула, ніби затримувала подих.
— Дякую, красно дякую. Далі я сама впораюсь, мені недалеко. Не знаю, як віддячити вам…
— Просто намагайтесь по можливості виконувати доручення вчителів не так допізна, як сьогодні, — так само тихо і спокійно, як першу свою фразу, сказав чоловік.
Сара не втрималася від сміху.
— Так точно, сер. Прикладу до цього всі свої зусилля! Бувайте, доброї вам ночі.
Дівчина пішла в сторону свого будинку, не почувши нічого у відповідь.
Здається, цей чоловік досить немногослівний, але все одно допоміг незнайомій дівчині у біді — таких би більше!
Сара, сама не зрозумівши навіщо, обернулася, але на місці де стояв незнайомець, імені якого вона так і не спитала, нікого вже не було.
Дивно, вона не чула кроків, щоб він йшов.
Але більше вагатись не варто — мати точно її покарає якщо вона ще хоч на хвилинку затримається. Тому, зовсім не відчуваючи очей, що за нею стежать, із посмішкою на обличчі, Сара спішила додому, ненавмисно згадуючи в голові гарного добродія із пательнею в руці.
Додати до улюблених