Як сильно б хотів, або не хотів Етер забути Тейват — йому аж ніяк це не вдавалося. Навіть після того, як виконав свою найголовнішу місію — знайшов свою дорогоцінну сестру. Більше у тому світі настільки важливих цілей у мандрівника не було. Тоді що так тягне його до Тейвату? Смуток, Ностальгія, Любов, або ж…Кохання?
— Звісно, цей світ чудовий, унікальний. У ньому ми пережили багато пригод, познайомились з неймовірними людьми, божествами, іншими істотами. Але повернись до реальності, брате, ми тепер разом. Хіба не цього ти прагнув? Хіба не досягаючи саме цього, ти пережив ті пригоди? Хіба не шукаючи мене, ти познайомився з тими істотами? Те, що тобі потрібно — перед тоб–
—Люмін, ти маєш рацію. Саме тебе я шукав, і саме через усі ці пошуки я знайшов цих людей, істот та пригоди. Але деякі з них відкарбували своє місце у моєму серці. І ці сліди печуть, як розтоплене залізо з кузні, бо сумую і за ними. Вони моє щастя. Біля них, і з тобою я почуваюся щасливим.
—Етере, невже ти хочеш назад у Тейват?
—Хоча б привітатись, погостювати…
—З твоїх розповідей я зробила висновок, що ти хочеш залишитися там назавжди.
—Про це я подумаю…Але все ж, відправляємось у Тейват?
—Куди ти, туди і я.
Через певний проміжок часу близнюки вже були у Тейваті. На щастя Етеру, вони опинилися в Інадзумі, на острові Нарукамі, бо саме тут живе його кохана.
— Та сама атмосфера Інадзуми, як колись…Аж почуття дежавю навіяло. Яке ж чудове місто, музика…Брате, що ти думаєш про це? Брате..?
Поки Люмін вела філософський монолог, Етер вже прямував до дому дівчини мрії, залишивши сестру саму. Який ж невідповідальний брат! Навіть не сказав, куди пішов і наскільки. Невже чари тієї красуні настільки заполонили розум мандрівника?
Сонце вже хилилося за обрій, чаруючи Інадзуму фіолетовим небом. Чарівне місто стало ще чарівнішим. Милувалися цим чудом усі— діти, старці, навіть птахи, але тільки не Етер. Герой Інадзуми був зачарований набагато сильнішою чарівністю, ніж хто б міг подумати. Кохання ніби й проста річ, але й дуже загадкова.
Як тільки Сонце повністю сіло за обрій, Етер вже стукав у двері до дівчини. Вони відчинилися майже миттєво
—Доброго вечора, панно Аяко
Додати до улюблених