~моя порада: читати під якусь атмосферну мелодію🌿~
За вікном нестерпно періщив дощ. Хлопець сидів за столом та намагався зосередитися на завданні, та думки розліталися врізнобіч. Він глянув у вікно на шалену негоду й, на велике Синмінове здивування, парубок побачив незнайомця, що безтурботно крокував вулицею, ховаючи руки в кишенях, потемнілих від дощу, світлих штанях. Світловолосий хлопець, здавалося, зовсім не зважав на те, що був мокрим до кожнісінької нитки та волосинки.
Синмін спостерігав за ним, відкинувшися на стільці й мало не падаючи. «От дивак», – подумав він, коли, перепригнувши чергову калюжу, хлопець зник із виду. Однак думки про світловолосого не полишали Синміна. І відкинувши синій олівець, який звично переминав у руці, Синмо встав з-за столу та попрямував до виходу з будинку.
Надворі приємно пахло дощем. Відколи це він почав знаходити цей запах приємним?
До кінця не розуміючи, що відбувається, хлопець вийшов з-під накриття і попрямував прямо по вулиці, навздогін загадковому незнайомцю. Вода миттєво промочила домашню одежу, але це було навіть приємно. Однак парубка вже не було видно, частково й через щільну дощову завісу. Але Синмін все одно пішов, несвідомо копіюючи його манеру.
Дорога вивела юнака до поля, посеред якого ріс величезний дуб. Як він міг так просто там розміщуватися? А йому, часом, не самотньо?
«Що за дурні думки, це ж звичайне дерево».
Але у цей час дуб не був один: у його коріннях ховалася від дощу невеличка фігура. Синмін пішов назустріч через тисячі краплинок, які падали на нього з неба. Він сів біля світловолосого, скопіювавши його позу, поки той пожовував травинку та дивився перед собою.
-Синмо. -коротко кинув темніший хлопець.
-Лікс. -так само не зводячи очей з дощу, відповів новий знайомий.
Вони разом сиділи й слухали шум дощу, заховавшись під уже не одиноким деревом, посеред поля, посеред життя, під час шаленої зливи.
Додати до улюблених