Цей фанфік є перекладом з англійської мови твору “Path of The King” (https://www.fanfiction.net/s/7657235/1/Path-of-the-King).
Якщо ви не знаєтесь на фандомі “Fate”, то раджу не починати читати цей твір, так як він вимагає від себе мінімальних знань канону оригінальних творів.
Trace On.
Два слова. Безглузда витрата повітря для будь-кого, крім рудоволосого хлопця.
Два слова, які охопили все його існування. Тригер для його рішучості. Чудова абракадабра. Не що інше, як самонав’язана омана.
За іронією долі, він був сповненим ілюзіями. Він марив, що може бути Героєм. Він обманював себе, що зможе врятувати всіх. Однак реальність була не такою вже й здійсненою. Реальність перемагала мрії та героїв кожну хвилину кожного дня. Він це дуже добре знав. Він це знав і йому було байдуже.
Він зусиллям підвів своє скривавлене тіло і знову випрямився. Його м’язи боліли від того, через що проходили зараз. Його рани сочилися кров’ю все сильніше і сильніше. Авалон працював швидко, але навіть піхви Екскалібура не могли перешкодити силі незліченних Благородних Фантазмів.
– Trace On.
Два слова.
Найбільша омана.
Нездійсненна мрія.
Вічно-недосяжна Утопія.
Незважаючи на біль, на його обличчі з’явилася посмішка.
Зрештою, меч і піхви не могли бути такими різними, чи не так? Ні, насправді вони повинні були ідеально віддзеркалювати одне одного, щоб підходити. Різні інструменти з різним призначенням, але дуже схожі. Це була іронія чи доля, що вони зустрілися? Не важливо. Це не мало значення. Незважаючи на обставини, перед ним був лише один шлях.
Йому не потрібно було нічого, крім цих двох слів, щоб продовжувати свій рух уперед. Все, що йому коли-небудь було потрібно, щоб кинути виклик своєму справжньому супернику. Єдиний, кого він не міг сподіватися перемогти, і водночас єдиний, проти якого йому не дозволялося програти.
Ні білявому Королю Героїв, що стояв перед ним.
Ні тому безсмертному напівбогу, який боровся за сніжноволосу дівчину.
Ні тому священику, який перетворив у реальність свій божевільний сценарій.
Ні Главі стародавнього роду Магів, зробленому з хробаків
Ні тим феноменам, які були викликані для функціонування цієї безглуздої війни.
Нікому іншому – тільки собі.
Вічна боротьба, кінцевим результатом якої може бути лише поразка. На щастя, хтось настільки спотворений, на кшталт нього, не хотів би нічого іншого, окрім цієї безнадійної битви.
Це не була війна проти реальності. Це була боротьба з самим собою. Проти спокуси здатися, відкинути свої мрії, жити, задовольняючись тим маленьким, що він зумів зберегти, не жертвуючи насправді нічим важливим.
Ніколи. Він ні на мить не допустив би такого. Це цілеспрямоване переконання, та наївна впертість і рішучість були опорою його хибного існування.
Він скрипнув зубами, його м’язи напружилися, і Од потік по його каналам. Біль було відкинуто, страх розчавлено, сумніви знищено. Як людина, він не міг сподіватися на перемогу. Жодна людина не може по-справжньому боротися зі Слугою. Але він уже не був просто людиною.
Я – основа меча мого…
Благородні Фантазми з Вавилонської брами випускалися в нього зі швидкістю кулі. Зі скреготом сталі їхня атака була зупинена в повітрі рівною кількістю однакових клинків, що вилетіли з боку хлопця.
Кров моя – Метал, Скло – серце моє…
Ще один ряд зброї полетів в його бік, схожий на величезні стріли. Зарозумілість Гільгамеша була його найбільшою слабкістю. Перемога мала бути досягнута на його умовах або не досягнута взагалі. Він навіть не думав про те, щоб використати Еа, Меч Розриву, щоб розправитися з хлопчаком. У відповідь з’явився Ро-Айас, витягнутий з Пагорба Мечів поштовхом думки рудоволосого, і щит розтрощив летючі клинки.
Терпів незмінний біль, щоб явити зброї без ліку…
Реальність навколо почала давати тріщини, поки хлопець продовжував скандувати, зіштовхуючи своє власне Походження проти Світу. Король навіть не звертав на це уваги, бо вважав нижче свого достоїнства визнати якогось негідника, як цього Фальсифікатора, реальною загрозою.
Пройшов нескінченне число битв…
Як завжди, зміни почалися зсередини. Рани майже миттєво закрилися з металевим відзвуком. Якби хтось потрудився перевірити, було б очевидно, що вони насправді не загоїлися, а скоріше закрили себе крихітними лезами, що наклалися один на одного.
І жодного разу я не відступив. Жодного разу я не збився зі шляху…
Його канали світилися силою. Мана текла в його тілі через його ланки. Його плоть була посудиною для сили, хоч це явище не дотягувало до можливостей Слуг. Не те, щоб це мало значення. Тауматургія була про волю, а не про грубу силу, і він мав її в надлишку.
Я ні про що не шкодую. Це єдиний шлях…
Світ формувався на вірі та переконаннях хлопця. Магія межуюча з Чаклунством. Найближче схоже явище було Дивом, на яке він і не міг сподіватися, використовуючи свої обмежені навички. Причина його слабкостей і джерело його сили.
Безумовно, це тіло зроблене з мечів…
І явлю я вам через нього – Безмежну сила клинка!
Полум’я огорнуло їх, окреслюючи межі його Дзеркала Душі, відсікаючи звідти владу світу, який не приймав його переконань.
Полум’я. Як і те, що вбило його багато років тому.
Полум’я. Таке, з якого він був врятований.
Полум’я, що сформувало його як Меч, яким він вирішив стати.
Пагорб Мечів представ перед ним. В його руках Каншо і Бякуя, Клинки, що були вмістилищем його накопиченого досвіду, мерехтіли в світлі заходу сонця, яке приготувало сцену для протистояння між бійцями.
– Ось він Я, Король Героїв. Чи вистачить у тебе зброї?
Він кинувся вперед, не звертаючи уваги на образи слуги класу Лучник. Їхні леза зустрілися з гуркотом сталі, і в цю єдину мить, коли іскри засліпляли все, його розум промотав все назад, до того моменту, коли він тільки почав йти своїм шляхом.
Додати до улюблених