попередження: фік написаний таким чином, що у ньому є дві різні кінцівки. Вони будуть відповідно розділені, ви це побачите. Сподіваюсь, хоча б одна із них вам сподобається, приємного читання! -----
— Пташка, що помирає на свободі чи пташка, що живе у клітці?– невисокий молодик зупинився у провулку, зверхньо звертаючись до безхатнього, що сидів на сирому асфальті.
— О, це загадка? Я люблю тільки загадувати..– посміхаючись відповів світловолосий хлопець.
Фіолетові намистини, що знаходились у зіницях потемнішали, а худощава рука з обдертими нігтями ледь-ледь торкнулась маківки сидячого. Але очікуваного ефекту не відбулось.
— Ти обдарований?– виплюнув слова дивний незнайомець не прибираючи руки, а навпаки повністю розмлабляючи на чужій голові.
— Я Микола. І звісно, ви нічого так, але тіло не продаю.– зі смішкои додав хлопець.
— Ха-ха-ха,– в’яло похлопав у долоні темноволостй молодик.— Не хочеш стати частиного нового світу..?
***
Тепер я ладен поставити усе на кін. Вроду, життя, свободу. Усі рефлекси, думки відклбчаються, варто лиш йому заговорити. Скільки часу пройшло з нашої першої зустрічі? Скільки і вже знаходжусь у неволі аметистових очей? Ще кілька сот думок вириєм літали у голові, проте ці дві були єдиними, на які я не міг знайти відповіді. Коли починав думати, голова тріщала, накидувала сценарії, які ніколи не стануться, а потім… просто вимикалась. У такі моменти незвично мовчазний я робив лише одну річ: використавши “Шинель” знаходив його, де б він не був і захоплюючи ноги, талію, плечі, що попадеться в полон засинав, наче мала дитина. І не завжди прокидався один. На початку, звісно пробудження було більш не приємним, все-ж прискати холодною водою у обличчя не кращій будильник, або методичне посмикування коси. Це-ж до біса боляче!
Але яким би не було пробудження: тягуче-приємним в обіймах улюбленого Бога чи болісно-дратуюче від слідів брудної підошви чужих чобітків на рум’яному, заспанному обличчі після нього не слідувало нічого. Ні розмов, ні криків, не роз’яснень. З часом тільки Федор почав просити робити чай. Три столові ложки на дві чашки, без цукру – формула ледве помітної посмішки.
Моменти невизначеного інтересу, простих жартів набули більш вираженої форми: більше часу разом, слів, дотиків. Здається, найгірший сон став реальністю: бо, раніше недосяжне, холодне Божество стало теплим і рідним, настільки важливим, як і свобода. “Як я можу бути вільним по-справжньому, якщо так залежу від прив’язоності?“– на заміну всім попереднім питанням прийшло тільки одне.
***
— Пам’ятаєш, у першу нашу зустріч ти запитав: “Пташка, що помирає на свободі чи пташка, що живе у клітці?”– прогулюючись нічним містом запитав різноокий. Погляд єдиного ока, що було видно грав із хвилями неспокійної, темної річки, близ якого вони зараз перебували.
— Так. Ти нарешті визначився?
— Авжеж, і готовий розповісти! Пташка, що живе у клітці помирає швидше, через тугу по рідному дому, польотам. Пташка, що помирає на волі отримала вдосталь вражень. Вона була у “теплих краях”, пам’ятає рідну домівку, можливо навіть знайшла пару. Тому моя відповідь: воля і свобода!
— Цікавий хід думок.– кивнув темною головою Достоєвський.
— А ти міг очікувати від мене чогось не цікавого? Тепер у мене є питання до тебе!– переводячи погляд на бліде, досконале по всім особистим міркам лице каже Микола.
— Хм, цікаво…
— Людина має померти вільною чи жити ув’язненою?
— Це ж те саме питання, на яке ти тільки відповів.
— Ні, там же про птаха! Люди не птахи!
1-ша кінцівка
— Хм. Думаю, людині ні до чого боротись за жалюгідне життя у неволі. Хіба.. Ти що робиш?– з піднятою бровою питає чоловік.
— Серденько, ти ж знаєш, що твоя думка для мене – важливіша за власну. Дякую, що вирішив допомогти із складним вибором..– витягнувши сокиру із “Шинелі” любляче відповідає Гоголь.
Федір занадто довго знайомий з цим фріком, щоб лякатись подібному. І це помилка. Остання помилка в його житті. Велика сокира легко розрубує легені та живіт, випускаючи такі-ж ідеальні нутрощі, як і їх власник на думку вбивці. Жертва мовчала, ні крику, ні стону, наче він був готовий до цього в будь-який момент. Занадто очікувано! Настільки, що четвертуючи свого Бога світловолосий замаявся. А чого він там не бачив? Тільки закінчивши з головою він обережно обмив її на берегу річки. Колір шкіри не дуже відрізнявся від того, коли по її капілярам розгянало кров серце. Замилувавшись такою привабливою частиною любого Микола мало не забув й про себе. Звісно, так гарно із самим собою не зробиш: обережно почистивши усі частини-чверті тіла юнак розклав їх у майже ідеальне сердечко! Нога-нога, рука-рука, тіло-голова. Витягнуте серце без крові вже почало псуватись. Не гарно. Треба швидше закінчити картину! Топор змінився на бензопилу, і широкі долоні у червоних рукавичках завели її, приставивши до тулуба. Філігранна робота! Верхня та нижня частина тулуба безвольно впала, псуючи чистоту багряною кров’ю. Гарна смерть завжди краща, за паскудне життя.
2-га кінцівка
— Дивлячись про яке ув’язнення йдеться. Бути заручникои погано, але завжди із життя можна винести більше гарного, ніж поганого. Якщо про фактичне ув’язнення– можна втекти, якщо про ув’язнення обставинами– вони рано чи пізно завершаться, якщо про емоційне ув’язнення– воно властиве навіть богам. Не переймайся сильно через це. Просто живи далі. Твоя світла голова, ще має побачити “новий світ”, який я створю.– коли погляд жовтого ока зустрівся з фіолетовими, здивоване обличчя Миколи за підборіддя підхідхопив Федор і через мить торкнувся тонкими, потрісканими вустами інших. Й справді, таке грішне ув’язнення виглядає зовсім не погано..
Додати до улюблених