Остаточне розлука між двома людьми
ніколи не трапляється, якщо не змирилися обидва.
Небагато подумавши, він заходить до тієї кімнати.
— Гей ти. Не знаю, як звати, але я тобі тут речі приніс, а то ти так легко одягнений, стає шкода дивитися, — промовляє Чонгук, у відповідь тиша, — серйозно? Знову там ховатимешся? Ну, гаразд, тоді я не дам тобі те, що приніс, а ти підеш у тому, в чому прийшов.
Йому ніхто не відповідає. Він вже хотів піти, зробивши висновок: нехай так і йде. Але помічає знову прочинене вікно.
Що? Невже пішов отак… Ну й хай. Чого я взагалі повинен допомагати такому невдячному, з таким неприємним характером і надто довгим язиком. Нехай котиться до своїх. Хай замерзне, так йому й треба», — Чонгук грюкає сильно дверима і йде. Він намагається не звертати увагу на свої почуття, на настрій, що раптово впав.
Через незрозуміле Чону почуття тривоги, засинає він тільки під ранок і спить аж до самого вечора. Йому снився той хлопець із жахливими манерами. Тому, прокинувшись, він не може прийти до тями, що це з ним? Невже він знову думає про нього? Хоча ні, чому знову, якщо він думає тільки про нього постійно. Чонгуку хочеться ще раз побачити такі незвичайні очі, торкнуться його світлого волосся, провести пальцями по тілу. Від таких думок він різко здригається і трясе головою, а потім включає новини, саме той канал, де передають у яких районах бачили людей.
Як і люди, сюаньгейці потребують сна, але оскільки він вже виспався, всю ніч безперервно слухав і слухав новинний канал. Він не знає його імені, проте знає приблизно який район, а після буквально застигає, коли той називають, серце пропускає удар , а Чонгук цьому не надає значення. Хтось сьогодні попався і його увага акцентується на новинах. Швидше за все це того хлопця знайшли, отже, вони більше не зустрінуться. Чонгук його більше не побачить, навіть ім’я не спитав. Чорт. Уся проблема у цьому. Як же муляє думка про те, що він не знає, як звати того.
Він же його вигнав із дому, його вина. Він не зміг його забути, хоча, на його погляд, часу пройшло досить. Ось як можуть з’явитися такі дивні почуття і тривога всього через одну розмову, тим більше не найпривітнішу. Якось усе це не піддається логіці. Чонгук тільки зустрів його і так швидко відпустив. І знову чується в голові це настирливе «забирайся».
Життя ніби зупинилося, колись у Чонгука вперше прокидається ненависть до себе.
Він повільно піднімається і йде в ту кімнату, де вони вперше побачили один одного, вмикає світло і згадує. Згадує, як він його кличе, як той виходить з укриття, як повільно піднімає голову і дивиться на нього широко розплющеними очима. Чонгук пам’ятає все в дрібних деталях, такий худенький і тендітний, але гострий на язик. Він усміхається, а потім підходить до шафи, упирається спиною об дверцята і просто сповзає вниз.
Чонгук мріє про те, щоб сили безсмертя до нього ніколи не повернулися, бо болісно пам’ятатиме про це вічність.
— Що це зі мною? Чому так… так важко, чому так неприємно тут? — пошепки вимовляє Чонгук, а руку кладе на серце, — чому той дурник послухав мене, навіщо пішов? Я ж не втрачу пам’ять про тебе? Якби можна було сфотографувати образ із голови… Я ніби бачу тебе, пам’ятаю кожне сказане твоє слово, — з думок не виходить і те, що вони образили один одного. І Чонгук, як ображений найбільше, вигнав його. Він уперше за стільки років плаче, а легше зовсім не стає.
— Мені більше тебе не побачити? Пішов? Тебе більше немає, але ти вирішив залишитися в моїй пам’яті, — Чонгук все сильніше сердиться на себе, — але після тильною стороною долоні проводить по щоках і піднімається з місця, — не вірю, не хочу в це вірити, — Чонгук іде до своєї кімнати, а потім повертається з одягом, який акуратно складає на столі, — я чекатиму на тебе… навіть якщо на це піде безліч часу, — ще раз дивиться у вікно і йде в свою кімнату. Тепер він зрозумів, як це кричати без звуку і плакати без сліз, адже вони більше не ллються. Раніше йому тільки розповідали про прив’язаності, такі як він вибирають собі одного єдиного на все життя. Це і є ключова відмінність сюаньгейця від людини, а не якісь там надздібності, як припустили люди.
***
На третій день, після дивного знайомства з дивним об’єктом, Чонгук знову почув звуки і різко встає з ліжка. Він швидко кидає погляд на годинник і той показував глибоку ніч. Чонгук почувається дуже дивно, він буквально мало не біжить у ту кімнату, а коли відчиняє двері і бачить його… серце ніби зупиняється.
У Техьона, до речі, теж серце зупиняється, він думав, що цього разу вийшло тихіше відчинити вікно, але цей все одно почув. Те приречено зітхає, адже він не може повернутися назад, у нього тепер немає дома, і він планував щоночі сидіти тут (безпечнішого і теплого місця не знайшов), а вранці йти. Але Чонгук, що ввійшов, рубає під корінь, зародившийся план.
— Знову ти? — слова Чона звучать надто агресивно, хоча той лише намагається не показувати своєї радості, — серйозно…
«Дідько. І як тільки почув?» — матюкається Техен.
— Зрозумів вже, мені тут не раді, що я ворог номер один і таке інше. Але мені нема куди йти. Можна мені тут ще і цю нічку посидіти? Я подумаю, куди можу себе діти? — Техьон вкладає всю душу в прохання, говорить спокійно і тихо. Взагалі сил сьогодні в нього не так багато, щоб ще посваритися і залишитись замерзати на вулиці.
— Залишайся, — швидко відповідає Чон, а потім розуміє, що видає себе. Техьон піднімає на нього погляд, невже у цього чужинця є серце та почуття. — У сенсі на одну ніч…
Очевидно, що немає їх у нього. І які думки Техьон помилково міг щойно допустити на свою голову.
— Я тут посиджу, тебе не потурбую. Можеш йти займатися своїми планами по захопленню… Ой, просто планами, вибач, — останнє слово він видавлював із себе. А в голові як мантра на повторі «максимально ввічливо».
— І чому я тебе просто не вижену знову, — звертається більше до себе.
Але Техьон все ж таки вирішує відповісти і трохи схилити ситуацію в необхідне йому русло.
— Бо ти добрий, щедрий, чуйний до чужого горя. І я теж прямий ду-у-уже хороший. Ну й тому що я не піду, — відповідає, а Чон скидає брову, ну й нахабство, — я буду ду-у-же старатися підбирати слова. О, точно, Кім Техьон.
— Що?
— І він мені каже, що я погано розумію, — тепер його черга кидати такі тонкі натяки. — Я Кім Техьон, звати мене так.
— Ти сказав мені ім’я? — дивується Чонгук.
— Ну як би, краще ти звертатимешся по імені до мене, а не «гей, ти» чи ще як.
— У нас прийнято називати лише прізвище, а представлятися на ім’я, коли не відчуваєш загрози і готові розкритися співрозмовнику.
— О, ні, мене в це не вписуй. Я ж сказав тобі його, щоб не бути «гей, ти» і якихось інших підсмислів у це не вкладай… Стоп, ти ж теж представився.
Чонгук мовчить, а потім іде. А чому Техьон дивується? Той сказав йому ім’я, бо не відчуває від Кіма загрози? Ну, виходить, що так.
Кім сидить і думає, не помічає, як летить час, зате помічає, точніше відчуває приємний запах. Пахне просто божественно, походу цей прибулець вміє готувати. А потім миготить думка, а чи справді він прибулець, може людина, яка маскується під цих істот, щоб нормально жити? Але потім сміється сам собі, адже будь-яка перевірка і його розкрили, хоча ні, адже треба торкнутися, щоб зрозуміти хто ти, та й не у всіх є такі здібності.
«Ні, ну він точно знущається, я вже готовий просити їжу. Тим більше, не звикати. Мені ж не вперше просити у людей, але в цих…»
— Техьон, — Чонгук заходить до кімнати, а хлопець заплющує очі, прикидаючись сплячим.
«Що за дурнувата реакція, ти ж їсти хотів», — подумки дає собі пам’ятного Техьон і, розплющивши очі, бачать перед собою Чонгука, який встиг підійти до нього, поки той у роздумах витав.
— Ти їстимеш? Якщо так, то на кухні стоїть, — він дивиться на цю людину якось дивно, надто… м’яко. Техьон заглядається і довше ніж належить, адже звучить наступне запитання: — Ти занадто довго дивишся на мене, чому ти це робиш?
— Та тому, що ти…. ти…. — а закінчити не може, — бо ти ось такий. Робиш не зрозумій кого із себе.
— Не зрозумій кого роблю? Що? Ти хоч зрозумів, що сказав? Це ти тут з себе уявив принцесу, усе їй не так…
— Дівчиськом мене назвав? — Техьон аж підривається на ноги, агресія і обурення хлюпаються через краї, і він вже готовий кольнути у відповідь, але його перебивають.
— На вулиці, мабуть, тепліше сьогодні? — зашибісь, як майстерно натякає. І Техьон справді затикає собі рота рукою, бо на вулиці дуже холодно. — А ще від тебе неприємний запах, ще того разу хотів сказати.
— Спасибі рятувальникам, — кидає Техьон. І бачить, як Чонгук змінюється в обличчі. — Ну, воно саме виривається.
— Ти дратуєш мене, — видихає Чонгук.
І все? На цей раз жодних загроз не кине. Хоча сьогодні з них обох вистачить «компліментів».
— Спочатку йди в душ?
— Що? Та поки ти тут…
— Двері там зачиняються. Телекінезом я не володію. Можеш бути спокійним, я не маю такої сили, яка хоч якось може нашкодити тобі. Я там залишив тобі все необхідне та чистий одяг теж. Потім підеш поїси, на кухні щільні штори повісив, щоб особливо цікаві не могли нічого розгледіти. Посуд брудний не залишай, — після настанов Чонгук іде до себе в кімнату, він хоче дати хлопцеві час. Ну і потрібно знайти на чому тому спати.
Техьон надто довго знаходиться у душі. Він останній раз мився півтора тижні тому, та й то в річковій воді, а чисті речі не носив… вже й не згадає. Тіло ніби тане, ноги підкошуються від того, наскільки добре. Він би не виходив до ранку, якби раптом не згадав про їжу на кухні. Він вилазить із ванни, поспіхом просушує волосся, одягається. Потім швидко йде на запах їжі і буквально все там ковтає, дивуючись, що йому так мало приготували. Робить висновок, що той точно жадібний.
Насправді, Чонгук розумів, що Техьон їв мало до цього, тому не можна так відразу переходити на великі порції. Йому їхній вид був цікавий і тому трохи вивчав, тому багато чого знає.
Техьон задоволений такими дрібницями, він почувається найщасливішим на всій Землі. Але вся радість миттю випаровується, її замінює таке ж величезне здивування, коли бачить, як Чонгук постелив йому ковдру і приніс чим вкритися. Техьон зовсім губиться, від того, як той дивиться на нього і злегка посміхається.
Дивні почуття відвідують Техьона, якісь вони… теплі? Він намагається гнати такі відчуття подалі. Потрібно пам’ятати перед ним завойовник.
— Ти гарний після душу, — Чонгук дивиться все також, а в Техьона пропадає посмішка, по-перше, дивніших комплементів він не чув. В якому сенсі гарний після душу? По-друге, йому так просто заявляють такі речі. — У тебе щоки горять, так ти виглядаєш ще більше… — Чонгук ледве стримується, щоб не сказати слово «сексуально». Раніше він не обривав фрази, його вчили домовляти і до того моменту майже завжди так і було. Техьон же взагалі не в цій реальності, він застряг ще на першому компліменті. — Спершу я думав дати тобі бірюзову толстовку ще тоді, коли вперше побачив, але ти пішов. Потім я подумав, що персиковий колір тобі більше підійде.
— Ти думав, яку толстовку мені дати, ще і після того, як я пішов, — уточнює Кім, — ти думав, що я повернуся?
— Так, я ніби відчував, що ти живий і незабаром прийдеш.
— Навіщо ти викладаєш усе мені, міг би збрехати…
Ну так, все ж таки люди брешуть, щоб приховати якісь непотрібні почуття тим більше не один хлопець не скаже іншому, що той гарний, що в того горять щоки і іншу подібну нісенітницю. Цей Чонгук стовідсотково не людина. Техьону не по собі від того, наскільки відкрито звучать усі фрази прибульця.
— Мене вчили говорити не приховуючи. А ти – друга причина. Я не хочу брехати тобі. У мене є таємниці, але і їх я тобі відкрию з часом.
— Не треба, — якось різко перебиває Техьон, у нього щоки вже горять далеко не від нещодавно прийнятої ванни, а від… від чого? Він плутається, не знає, що сказати. — Нині не треба нічого говорити. Чи можна я вже ляжу спати?
Чонгук востаннє окидає хлопця поглядом і просто йде. Тільки тому, що він, Техьон, його просить. Тепер вже впевнений на всі тисячні відсотки, що закоханий, саме так земляни описують такий великий спектр емоцій, коли серце шалено стукає, коли рвешся захистити, хочеш зрозуміти, хоч тобі і складно. А Техьон ще й надто емоційний, нахабний, зарозумілий, не той, хто вміє слухати, а головне не той, хто вміє чути інших. І він стільки разів хоче тицьнути йому цим, але завжди стримано мовчить, коли той піднімає на нього сірі очі, ніби наскрізь дивиться.
Це кінець для нього, полюбити вони можуть лише один раз, іншої спроби не буде, а Чонгук щойно витратив її на якогось там Кім Техьона, людину.
Він чув, що люди можуть закохуватися, грубо кажучи, десять разів на місяць, довго їх почуття не живуть. Вони часто не здатні розвивати та адаптувати своє кохання. З першими труднощами те кудись випаровується, і вони шукають інше, легше, доступніше, а коли й те ускладнюється, то пошук відновлюється заново, часто не розриваючи старих стосунків, це вони називають «зрадою».
Хоча чого тут переживати. З боку Техьона не відчулася хоч якась зворотна віддача, навіть відчуття подяки відсутнє геть-чисто. Значить, той нічого не відчуває.
На світанку Чонгук тихенько заходить до Те, підходить, і сідає навпочіпки, дивиться на його гарне обличчя. Тягнеться рукою до його волосся, щоб прибрати їх назад, але відразу ж відсмикує руку, Техьон не дозволяв до себе торкатися. Так само безшумно залишає кімнату. Сьогодні йому потрібно вийти на роботу, хоч начальник і є його другом, не можна постійно користуватися цим, відлинюючи.
Кім прокидається по обіді, потягується, а згадавши, де спав, різко підскакує. Голова трохи закружляла, хлопець хапається за неї руками і сідає назад. Він ненавмисно проспав, але Чонгук навряд чи знає, інакше вже прискорювального йому дав, щоб забирався і повертався лише вночі. Хоча, ні, стійте. Якщо Техьону не зраджує пам’ять, той учора був надто добрим із ним, говорив щось про красу. Тепер на свіжу голову легко думається, і це здається більш дивним і трохи лякливим.
Якщо все так, як думає Техьон, то він ніби подобається Чонгуку, а значить можна спробувати виграти пару плюсів для себе. Потрібно побути трохи милим з ним, хоч він вже й забув як це. Дивно й те, що Чонгук чоловік, однак йому ж не стосунки будувати, а лише підіграти, це буде просто його чергова місія, щоб вижити. І це абсолютно нормально, адже Техьон впевнений, що правильно чинить, подумаєш прибреше де потрібно. Та він взагалі ангел у порівнянні з цим Чонгуком. Тож нічого страшного. Але якщо він запрохає взаємність…
Жорстко відшивати в жодному разі не можна, бо відразу ж вилетить надвір. Як тоді бути? Кім думає, що вирішуватиме проблеми в міру їхнього наступу. Тепер треба йти на кухню, шукати чого поїсти.
Вже ситий і задоволений Техьон вирішує подивитися будинок, поки того немає, адже він би вже попався на очі якби був. Те вже бачив усі кімнати крім коридору, який він швидко переглядає, а потім іде до кімнати чужинця.
А ця кімната більша, світлі шпалери, також висять щільні штори. Спить той на великому двомісному ліжку, поки сам Кім на підлозі. І стоп, що він бачить… диван? Техьон підходить, оглядає і… шок. Та він розкладний! З якого тоді він спить там на підлозі? А, ну хоч воно й зрозуміло: не хочеться спати в одній кімнаті з малознайомим, але ж це всього приблизно сім годин, у чому проблема? Залишається лише ламати голову.
Чонгук приходить пізно, він спеціально затримався, адже треба було наздогнати втрачене. Він іде до своєї кімнати, потім ховається у ванній. Через якийсь час заходить на кухню, де сидить Кім, він не пішов у свою кімнату, адже потрібно налагоджувати контакт.
— Де ти був?
— Працював. Не думаю, що тобі буде цікаво слухати, чим я займаюся.
— Мені зовсім не цікаво, просто починаю розмову. Нам же треба про щось говорити.
— Наприклад про те, що ти спав, а не пішов на світанку, а вчора говорив…
— Я ж не спеціально… Зачекайте. Якщо ти знаєш, то чому не розбудив?
— Було пізно.
Техьон мовчить і щиро не розуміє: він його то гарним називає, то жене геть. Чонгук бачить, що хлопець про щось замислився.
— Гаразд, скажу, сам ти навряд чи своєю голою додумаєшся. Можеш залишатися тут скільки завгодно, не обов’язково йти.
— Я ж тобі не подобаюсь.
— Подобаєшся, — коротко нагадує Чонгук, а Техьон знову завмирає. Як він може так спокійно заявляти про таке і тим паче хлопцю?
— Я не в сенсі за зовнішністю, я мав на увазі характер з усіма його негативними…
— Щось не зрозумію, то ти вважаєш себе дуже хорошим, — Чонгук видає йому його ж слова, — а зараз інше твердиш. — А взагалі, я вже змирився з ним, ну з твоїм характером.
— У мене він чудовий був раніше. Але після вашого вторгнення…
— Знову стара пісня, — зупиняє Чонгук, — не хочу говорити про те, що було.
— Якби я був причетний до вбивства невинних, то теж мовчав би.
— Я нікого не вбивав. Це не моє завдання. Я тільки-но можу повідомити, де знаходиться людина.
— Ось і воно! — перебиває Техьон, — ти просто робиш це руками інших. Якби ти не повідомив, то людина залишилася б живою, а так вона мертва. Знаєш вбивати руками інших ще гидкіше, хочеш з води вийти сухим? Чого мовчиш, слухати правду не приємно?
— Правду? Замовкни! Ти несеш нісенітницю, — підвищує тон Чонгук.
— Тому я маю заткнутися? Бо де править сила, там правда мовчить.
Правда? Можливо. Але тільки кому він намагається її донести, його ж явно не збираються почути.
—Я, — Чон показує на себе, — взагалі то тебе не здав.
— Та й не без вигоди для себе.
— Без неї.
— А кого здав, вони то через тебе… — Техьон вирішує трохи зменшити оберти агресії і не каже слово «загинули».
— Добре, — зітхає Чонгук, — висловлюйся. Нам жити тепер разом, кажи все, що думаєш.
— А ось і скажу. Вже зрозуміло, що довго я не проживу зі своїм язиком, зате хоч висловлюся наостанок — йому й правду набридло мовчати. Вже втомився від цього. — По-перше, ти казав, що я тобі подобаюся, то викинь це з голови. Я ніколи не зможу пробачити вам вторгнення та загибель своїх рідних. Знаєш, правду кажуть, що піднявший руку, не знає як це боляче. Але знає той, хто зазнав удару, тобто люди. Ти заперечуєш правду, слухаєш свій уряд, він же точно не може брехати, ну так. Ви знищили цілу расу, просто всіх без розбору. Ми ж просто просили вас піти, а ви підняли зброю через те, що ми не розділяємо вашої думки. Нам не цікаві ваші пропозиції, плани, цілі щодо покращення життя. Вас не просили нам допомагати. Нам не потрібна ваша допомога. Просто припиніть це і зваліть, ось прямий зараз покиньте планету, приберіться до себе і все закінчиться, ми відбудуємо самі нашу планету. Поліпшуйте життя там, де справді просять. Ви ж лише надали нам ведмежу послугу. Це наша планета, наша територія, ми не хочемо жити з вами та вашими порядками. Ти гадки не маєш скільки болю я побачив за цей час, скільки сліз. Ти кажеш, я злий, а яким же мені бути, коли на моїх руках помирала мати, а я нічого не зміг зробити, коли батько не повернувся з чергової вилазки, коли вбивали брата, коли найкращий друг загинув, прикриваючи мене собою. Яким після такого звірства я маю бути? Біль залишиться зі мною до кінця, і я не зможу його відпустити, він у кожній втраті, у кожному прощальному слові, яке я почув, у кожній правді, яку ти заперечуєш, — Техьон на секунду замовкає, а потім запитує: — а кого втратив ти? — відповіддю служить мовчання, — я не хочу слухати твої брехливі аргументи, в яких ти доводитимеш, що я неправий. Озирнися навкруги, розплющ очі, ви майже знищили нас, ціле людство і добиваєте тих, що вижили, на зруйнованих землях будуєте для себе домівки. Ви прийшли не з миром, адже той, хто прийшов з миром, не бере зброї.
Тє мало не плаче, стримує, начебто, давно виплакані сльози. Він стільки разів прокручував це в голові, стільки разів душив спогади. Може піти сьогодні вночі і більше не повертатися, після таких слів не зрозумій, що може статись. Але ж він обіцяв близьким, що спробує протриматися, спробує вижити. Хоч самому трохи смішно від такої казкової обіцянки.
Чонгуку взагалі не хочеться говорити, він побачив ще один бік Техьона, який не прийме його, після пережитого. Але Те ще й не знає всіх відмінностей між ними.
— Що я маю сказати?
Що? Невже після всього сказаного йому нічого відповісти? Він буквально душу перед Чонгуком розкрив, а тому й сказати нічого… І Техьону чомусь боляче від того, що сказати нічого саме Чонгуку, а не комусь іншому.
— Нічого, — пошепки вимовляє хлопець, йому зараз хочеться плакати. Щоб ніхто не чув, він іде до себе в кімнату, падає на ковдру та дає волю сльозам, легше при цьому не стає. Його знову змусили згадати те, що той так довго ховав у пам’яті.
Додати до улюблених