Він запросив на танець…Не мене…Ця ненависна дівчина гарно пасувала до його обійм. До мене вже рвонула подруга.
-Господи, можливо він…не подумав і він…
-Слухай, не варто. Він дав ясно зрозуміти, що я йому не потрібна, а я…я просто дурепа!- серце забилось із неймовірною швидкістю…Боляче. Як же боляче…
-Ну давай ми підемо в кімнату і поговоримо, і…
-Стоп, тебе чекає Фелікс, цей танець вирішує долю людини…Ти ж знаєш, що танець станцьований на Зимовому балу універу завжди дає приголомшливий поворот долі. Іди…Я впораюсь.
-Ліно, я не можу тебе залишити,-Фелікс зрозумів мій погляд і повів її танцювати, перед тим добряче влетівши в плече…йому. Це було останнє, що побачили мої очі.Простір заполонився димкою, а через мить я стояла посеред поляни всіяної лавандою.
-А-а-а-а-а-а-а!!!!-у небеса вирвався потік магії, чомусь прийнявши облік полярного сяйва. Серцю ставало все болючіше. Так погано мені не було вже давно. З кожною сльозою, що котилась по моїм щокам, сяйво ставало яскравішим, тіло боліло все дужче, а лаванда не дарувала жодного спокою. Чому? Чому він так вчинив?Невже…Навіщо було казати про любов? Про спільне майбутнє?Наївна,довірлива дурепа!
***
Ридання заполонили тишу лісу. Звірі, котрі звикли бачити її веселою, були у скорботі разом з нею. Вони не знали причини, проте вона була і непотрібна. На поляну прибігла лисиця, лань і заєць. Вмостились збоку біля досі ридаючої дівчини, а вона все випускала з себе біль, допоки не відправилась у царство Морфею.
Додати до улюблених