Мій фанфік “Зв’язок” також розміщений на AO3 за наступним посиланням: https://archiveofourown.org/works/39637920
Сидячи на даху будинку, Сакура спостерігала як сонце поступово заходило за обрій і темна сітка ночі покривала все більше невелике селище, опускаючись із самих гір і доходячи до просторів лісів. Дівчині стало водночас спокійно і якось самотньо на душі, коли вона розглядала все довкола, але не знаходила того, що більше всього хвилювало.
Саске покинув селище ще три роки тому і про нього не було навіть найменшої згадки, допоки вона не зустрілася з ним в схованці Орочімару. Тоді Сакура навіть подумати не могла, що нарешті побачить його, і як буде болісно проводжати його поглядом. Втім, дівчина не полишала надії, що Саске повернеться в селище, адже ще зберігався сполучний місточок, який єднав його зі своєю рідною домівкою.
Серед натовпу людей їй завжди здається, що він проходить десь поряд. Їй простіше думати, що він сидить десь біля забігайлівки і їсть рамен з Наруто, чи тренується на самоті на території клану Учіх. Саске далеко, але живе у спогадах так чітко, немов зовсім не хотів зникати.
Сакура сильно втомилася і хотіла відпочити. Вона знала, що самих лише думок буде недостатньо, щоб повернути його, але якщо вона постійно про нього думатиме він завжди залишатиметься поруч, спалахуватиме яскравим вогником в її серці.
Харуно вдягнула свою піжаму та лягла до ліжка, намагаючись заснути. На вулиці стало зовсім темно і десь вдалині пролунав ледь відчутний на слух гуркіт грому. Дівчина на мить розплющила очі і відчула, що стало якось прохолодно в кімнаті, а на вулиці здійнявся сильний вітер. Залишаючись напівсонною вона скинула із себе ковдру та вилізла з ліжка, прямуючи до відкритих вікон. Вона обережно на кінчиках пальців дісталася іншої сторони кімнати та виглянула назовні. Простоявши деякий час вона зачинила вікна та натягнула занавіски, думаючи повернутися скоріше до теплої ковдри.
— Сакуро, — почулося раптово позаду, коли вона опинилася посеред кімнати і не змогла ступити далі.
Дівчина подумала, що їй тільки так здалося — вона часто в своїй голові прокручувала голос Саске, але, щоб достеменно впевнитися, розвернула своє тіло назад. Таким він був і тоді. Саске стояв біля закритих вікон і маленькі промінчики світла відкривали ділянки його обличчя. Він був у звичайній білій сорочці і темно-синіх штанях, підперезаний фіолетовим поясом, що радше всього нагадував якийсь химерний вузол. З правого боку поясу виглядав прикріплений металевий футляр, в якому знаходився сріблястий меч.
Саске поволі підійшов ближче, не виказуючи ніяких емоцій, крім дощової мряки на обличчі. Сакура була збентежена і навіть не могла повірити своїй радості. Вона миттєво кинулася зі свого місця і підбігла до нього, зіткнувшись з його тілом та обійнявши за плечі.
— Саске, ти повернувся! Саске! — так лагідно і відчайдушно, з крихітками насолоди і болю водночас в голосі, його могла окликати тільки Сакура.
— Сакуро, можеш будь-ласка відійти на три кроки від мене, — попросив хлопець, відмовляючись від обіймів дівчини.
Вона ледве зібралася з духом, щоб відпустити його, та відступила назад, продовжуючи дивитися в його темні очі. В цих очах більше не було чогось доброго та світлого як раніше, а якесь незрозуміле відчуження, риси байдужості і ненависті, холодна втома. Від цього погляду в неї почав виступати рясний піт на обличчі, а усмішка перетворилася на висохлу дугу, немов вона потрапила під вплив чогось незрозумілого.
— Ти не залишаєш мені іншого вибору, Сакуро, — сказав він, намагаючись перейти одразу до суті. — Цей зв’язок, який сформувався між нами, заважає мені рухатися далі. І я прийшов сюди, щоб це питання остаточно вирішити.
Вона завжди відкидала думку про те, що він здатен зашкодити їй, але він говорив і поводився так, немов хотів дійсно заподіяти їй шкоди.
— Що саме ти хочеш вирішити? — запитала обережно вона, на що Саске лише зловісно посміхнувся.
— Напевно ніхто зараз в селищі листя не спроможний пригадати моє ім’я без думки, що я став ніндзя-відступником. Тільки ти, маленька дурненька дівчинка, ще вважає, що я можу спокутувати свої гріхи і повернутися назад в рідний дім.
— Ти уникаєш питання. Що привело тебе сюди?
— Ти, — відповів напружено він після короткої паузи, сховавши очі за густим чорним волоссям. — Я повернувся через тебе, Сакуро, але не для того, щоб залишитися у селищі, а для того, щоб вбити тебе. Для того, щоб здолати Ітачі я маю бути безсердечним і бездушним виродком, а ти залишаєшся єдиною перепоною на моєму шляху стати сильнішим. Цей зв’язок між нами став занадто міцним і саме через це повинен бути знищений.
Від такого Сакура не могла зв’язати всі свої слова і всі свої думки. В пошуках сили Саске був готовий заподіяти шкоду будь-якій живій людині, але найгірше в цьому те, що він хотів заподіяти шкоду закоханій в нього дівчині. Якщо він переступить цю межу, то його серце наповниться несамовитим болем, майже таким же болючим, коли він втратив всіх своїх близьких, але цей біль з’їсть його набагато сильніше, оскільки він повністю перевтілиться в монстра, в такого ж як його старший брат. Він зненавидить себе настільки сильно, що активує в собі Мангеку Шарінган.
— Ти не зможеш протистояти мені, тому що занадто слабка, але я гарантую тобі безболісну смерть.
— Все змінилося, Саске. Я більше не та маленька незграбна дівчинка, яку ти знав колись раніше. Я стала сильною.
— Справді? — огризнувся хлопець, напруживши свій погляд. — Якщо ти стала сильною, то ти можеш нарешті мені дати гідну відсіч. Не стримуй себе і вдар мене щосили. Зроби це, Сакуро.
Сакура й справді була сильною, але не настільки, щоб виступити проти Саске. Вона його занадто любила і жаліла, що просто не здатна була причинити йому болю. Її кулаки зжались щосили, а Саске просто згорав від нетерпіння, очікуючи від неї чогось більшого. Він хотів, щоб вона опиралася йому і вважала найбільшим негідником у світі.
— Я кохаю тебе, Саске! — несамовито вигукнула вона і не втримала сліз, коли її тіло неймовірно тремтіло.
— Я так і думав, — промовив холодно Саске та поглянув з гнівом на свою кохану. — Ти була кращою ученицею Цунаде, але все-одно з усією цією силою не здатна протистояти мені. Кожної ночі ти про мене думаєш і промовляєш моє ім’я як мантру. Ти млієш від мого погляду, моїх очей. Мені навіть не потрібно користуватися своїм шарінганом, щоб доводити тебе до такого стану. Ти слабка, тому що ти маєш до мене почуття, а вони для мене зовсім нічого не значать. Я ніколи не любив тебе, Сакуро. Як можна кохати людину, яка постійно змагається за мене з подружками, засинає і прокидається з моїм ім’ям на вустах, не їсть і не п’є через мене, шукає порятунку у вологих мріях?
— Ти завершив? — запитала в нього Сакура, коли в її очах замість любові була ненависть і презирство до Саске, яких він так сильно очікував.
— Я можу продовжити, — відповів з викликом він.
— Я не дозволю тобі! — Сакура і сама не розуміла, наскільки в неї ще було так багато сили, щоб так грізно відповідати йому. Замість страху було лише відчуття приниження, яке вона не могла терпіти від нього. — Та як ти смієш таке говорити про мене? Що ти про мене знаєш взагалі? Ти далі свого носа хоч щось бачиш чи просто намагаєшся не помічати? Я не дозволю тобі насміхатися над моїми почуттями до тебе.
В цей момент Саске опинився зовсім близько біля неї та спровокував своїх білих змій, щоб вони повністю покрили її тіло. Дівчина опиралися щосили, але численні змії зв’язали її ноги та почали поступово рухатись далі аж до самого горла, обвиваючи її все більше та унеможливлюючи кожен новий рух. Саске був задоволений, але раптово зупинив своїх змій, коли вони майже дістались горла куноічі.
В такому стані Сакура нічого не могла зробити. Вона тільки гнівалася на нього та плювалася йому в лице. Їй здавалося, що Саске було тільки байдуже, або він тільки розігрував байдужість, яку вона зненавиділа з неймовірною люттю.
— Мені відомо про всі твої думки та бажання, Сакуро, — прошепотів Саске, коли його обличчя стало більш ніжним та вбивчий погляд зник.
Від цього його дивного перевтілення Сакура затамувала подих і нічого зовсім не розуміла. Саске не був схожим на вбивцю чи негідника, а в його очі повернулися тепло та доброта.
— Ти прочитав їх своїм шарінганом?
— Ні.
— І чого я хочу, Саске? — завагалась вона з питанням, коли його очі залишались неймовірно близько до її самих.
— Поцілувати мене, — відповів він, а потім доторкнувся рукою до її обличчя.
Змії почали сповзати з тіла Сакури та поверталися під сорочку Саске. Дівчина була розгублена, коли він так ніжно та лагідно торкався до неї: гладив її волосся та опускався рухами до талії. Вона збентежено посміхнулася і її щоки налилися рум’янцем, коли він зачепив кінчиком свого носа її, а потім зустрівся своїми вустами з її власними.
Сакура більше не гнівалася на нього, а лише притискала його до себе, до свого серденька. Саске набридло себе постійно обманювати та приносити біль іншим. Він знайшов своє місце поряд з нею.
Додати до улюблених