Зараз я хочу описати свою головну героїню. Її звати Вікторія Чучман. Вона народилася 19 квітня 1980 року. У неї зелені очі; русяве волосся, спереду висвітлене фарбою; талія не тонка і не широка. Також має ластовиння. Улюблений колір – жовтий. Навчається в Гоґвортсі на Грифіндорі. На початку історії їй 14 років.
P.S. тут і далі примітки зеленого кольору. Думки персонажів позначаються так : * ім’я хазяїна думок *
_ самі думки _
До уроку 5 хвилин. У мене був нюдовий мейк. Я була одягнута в чорні джинси кльош та зелену лляну сорочку. Волосся було розпущене, без зачіски. Я бігла на трансфігурацію. Мене збив якийсь високий, худорлявий хлопець, через що у мене з рук випали усі шкільні речі. Я швидко позбирала речі і продовжила бігти, подумки проклинаючи того хлопця. Коли я вже була у класі, то помітила зникнення.
* Вікторії *
_ Мерлінова борода! Моя закладка для книги загубилася!.. Боже, як я хочу вбити того хлопця! _
Після уроку, в коридорі мене хтось схопив за руку. Я обернулася і здивувалася.
— Ем… Коли біжиш, то… краще дивися під ноги!.. — це був Мелфой. — Ти жива?
— Та наче… — мене здивувало те, що він розмовляв до грифіндорки без прокльонів і такого іншого. — От лише закладка для книги загубилася. Може, бачив?
* Драко *
_ Трясця! Вона все ж помітила… _
— То краще пошукай! Нащо мені речі якоїсь … грифіндорки? — він швидко пішов геть.
* Вікторії *
_ А ні… Він все ще самозакоханий слизеринець. І на що я сподівалась? _
P.S. у всіх окремі кімнати з особистою душовою та окрім ліжка ще є диван. І емоції позначаються дужками: ) – усмішка, ( – смуток, )) – усмішка на всі 32, ))) – говорить крізь сміх.
На наступному тижні до мене підійшла Герміона ( далі вона буде Гермі ).
— Привіт, є питання!
— Гермі, що трапилося?
— Чи є щось між тобою і Мелфоєм?
— Ні… А чого питаєш?
— Тому що він вже тиждень не зводить з тебе очей!
— Ти жартуєш?
— Я абсолютно серйозно.
— Напевно перевіряє чи я все ще бігаю по школі!)
— Тобто? — я їй розповіла події минулого тижня. — Тепер зрозуміло!) Ну якщо між вами нічого нема… То я певне піду)
— Ага, бувай)
Я цілу ніч думала про Мелфоя. Зранку до мене прийшли висновки.
* Вікторії *
_ Так, або ти визнаєш, що ти щось до нього відчуваєш, або живи ілюзією! Добре, визнаю, я щось до нього відчуваю. А тепер що? _
Після я цілий тиждень за ним спостерігала і зрозуміла, що він мені подобається. Потім я ненароком почула його розмову з Паркінсон :
— Але чому?! — вона ледь не ридала. — Чому ми не можемо зустрічатися?!
— Бо я в тебе, трясця, не закоханий!! — він був обурений.
— Тоді кого тилюбиш?
— Тебе це не обходить! Вона розплакалася і побігла геть. Звір, який віднедавна жив у мені, був задоволений. Зовсім скоро Різдвяний бал а мене ніхто так і не запросив! Сукня, ясна річ, у мене вже була. І ось. Завтра бал. Я йшла з “настійок” і хтось схопив мене за руку. Я обернулася і від здивування мало не впала. Це був Мелфой.
— У тебе вже традиція? — запитала я обурено і виплутала руку.
Він був схвильований і нервував.
— Неприємно?
— Ні, то що ти хотів? — я намагалася не подавати ознак симпатії, та це було важко. І замість крижаного голосу, я промовила це досить тепло.
— У тебе є… пара на бал? — він помітно нервував.
— Ні, нема.
— А… ти хочеш… піти… зі мною? — я здивувалася, куди подівся той самозакоханий слизеринець, адже переді мною стояв явно сором’язливий гафелпавець.
— З тобою? — перепитала я. Та звір усередині мене просто волав ” кажи так “. — Чесно? Хочу) — я зовсім випадково посміхнулась. Чесно! Я не планувала колись йому усміхатися.
* Драко *
_ Мені ж не почулося?.. Вона справді сказала, що хоче? _
— Серйозно?! — спитав він. — Зі мною?!
— А ти бачиш тут ще когось?) А де ж той самовпевнений слизеринець, якого я бачу щодня біля Гаррі?)
— Спати пішов…
— Боже, розслабся. Піду я з тобою на бал!
— Хух… Наче камінь з душі!)
— Давай, повертайся в реальність.
— Ну, тоді до завтра?
— До завтра, Драко.) — я пішла до своєї кімнати.
* Драко *
_ Вона вперше звернулася до мене по-імені… Вау… _
Вже п’ятниця. Нам відмінили уроки в цей день, адже Різдвяний бал. Я у кімнаті збираюся на бал, що буде о 18.30. Я одягнула м’ятну сукню з чорними підборами. У мене було пряме волосся. Я зробила святковий макіяж та вийшла з вітальні. На сходах мене чекав Драко. Він був щасливий. Подавши мені руку, він мовив :
— Ти виглядаєш неймовірно!)
— Як і завжди)
— Не посперечаєшся!) — я взяла його попід руку і ми пішли до Великої зали. Там ми танцювали і розважалися. Згодом я почула голос Драко :
— Знаєш, давай відійдемо?
Ми відійшли, він взяв мене на руки і кудись поніс. Дорогою ми з ним розмовляли.
— Принцесо, — як я зрозуміла, це його синонім до мого імені. — ти ж вмієш зберігати таємниці?)
— Звичайно. Він був у адекватному стані, адже алкоголю на танцях не було.
— Знаєш, є одна дівчина, яка змусила мене про неї думати тижнями. — ми вже були у вітальні Слизерину. — І вона надзвичайно схожа на тебе. Знаєш, у чому ви різні?
— Ну, скажеш, буду знати)
— Дівчина, в яку я закохався, ніколи б не була у мене на руках. Але дівчина, яка закохалася в мене, зараз у мене на руках і слухає мій монолог)
— Можна було це сказати швидше. — він поклав мене на диван у своїй кімнаті. Я сіла і він сів біля мене. — Так чи інакше, твій “монолог” має сенс. Тож я навіть не буду його доповнювати. Ти не проти обіймів? — він мене обійняв і я пригорнулася до нього. Деякий час ми просто сиділи й обіймалися. Згодом Драко запитав :
— А ти не проти поцілунків?) — замість відповіді я ніжно впилася в його дещо сухі вуста. Було приємно і незвично. Невдовзі ми зупинилися через нестачу повітря. Ми заснули в обіймах на дивані.
Я прокинулась в його обіймах. Я обережно встала з дивану, щоб він не прокинувся, і пішла в душ. Потім я вийшла і знайшла у нього одяг, який мені підходив. А саме білу сорочку й чорні штани. Через декілька хвилин я витерла волосся рушником і якраз тоді прокинувся Драко.
— Бачу, ти вирішила відразу відібрати у мене майно?
— А я бачу, ти не проти. Тоді так)
— Ти вже снідала?
— Ще ні.
— Добре, тоді я дозволяю тобі понишпорити в моєму холодильнику. — він пішов у душ. Я тим часом знайшла гарбузовий сік та якісь наїдки. Коли він вийшов, то його волосся було вологим, через що трохи закручувалось.
— Я думав, ти вже поїла.
— Ну так передумай і сідай їсти! Інакше я і тебе з’їм!
— Добре, добре!
Ми поїли і почали щось робити.
— Драко, а ти вмієш заплітати коси?
— Наче вмію, а що?)
— Я хочу, щоб ти мені заплів 2 коси)
— А сама що, не вмієш?) — я сиділа на краю його ліжка, а він сів позаду мене і почав заплітати моє волосся. Я посміхнулася сама до себе і зняла з зап’ястя 2 резинки для волосся.
— Коли я сама їх плету, то вони виходять криві. А ти не проти) — він продовжив заплітати коси. Коли закінчив, то мовив :
— Ну, думаю, не кривіше, ніж у тебе)
— Боже, Драко! — я оглядала зачіску в дзеркалі. — Це чудово!
Я швидко обернулась, обійняла його і прошепотіла йому на вухо :
— Дякую, Драко)
— Будь ласка, принцесо) — я його поцілувала. Через 2 години я вийшла з вітальні Слизерину зі своїми речами та пішла до своєї кімнати. Там я переодяглася в свої штани та улюблений рудий світер. Я спустилася до вітальні. Я вхопила на собі погляд Гермі і підійшла до неї. Вона сиділа у кріслі біля каміну. Я сіла у інше крісло.
— Ти така щаслива! Що у вас було??
— Ну… ми лише цілувалися…
— Слухаю! — я розповіла їй про події з Мелфоєм. — Що ж, подруго, вітаю!)
— Дякую, та мені цікаво, що скаже Гаррі на це. Бо в них з тхором взаємна ненависть)
— Та не переймайся цим. Я його примушу не вбити того тхора. Інакше я вб’ю його)
— Дяка) Піду віддам йому його речі, бо забуду.
— Добре, йди) — я пішла до своєї кімнати, взяла його речі, і пішла до вітальні Слизерина. Я ввела пароль, щоб зайти до вітальні і пішла до його кімнати. Я постукала в двері.
— Відчинено! — одізвався Драко. Я зайшла, зачинила за собою двері й мовила :
— Принесла твій одяг)
— А, це ти. Дякую)
— Що будеш сьогодні робити?) — я поклала одяг на диван.
— Хотів запитати те саме!
— Я ще не придумала.
— Тоді, може, разом проведемо цей день?)
— Давай, я тільки за!)
— І ще дещо… Давай, будемо зустрічатися?
— Відповідь очевидна) — він підійшов до мене та впився в мої губи. Потім ми провели цілий день разом. Тепер моїми улюбленими уроками стали зілля й настійки та захист від темних мистецтв, адже тоді ми були зі слизеринцями.
На наступному тижні ми з Драко бачилися лише у великій залі під час обіду. А все через те, що нас завалили домашніми завданнями. Я, навіть, у п’ятницю вночі ридала через це.
І ось, нарешті, субота! Я прокинулася, одяглася і поглянула на себе в дзеркало. Я вночі ридала, саме тому у мене було зранку опухше лице. Була сьома ранку, у коридорах не було людей. Я йшла до кімнати Драко. Постукала в двері.
— Хто там ще?! — його голос тремтів. Я зайшла, зачинила двері й побачила його лице. Почервоніле й опухше. Очі були червоні й мокрі. Рукава його піжами теж сухими не були. Він стояв біля столу. Я підійшла до нього.
— Драко, що трапилося? — я дивилася йому у вічі. Він мене швидко обійняв і притис до себе ( дуже сильно притис ). Він розплакався ( як я зрозуміла, знову ). Я його обіймала і від цього була щасливою. Здається, лише біля нього я була найщасливішою. Адже з ним я була щирою і справжньою. Мені хотілося бути біля нього справжньою. Він продовжував плакати, від чого моє плече поступово ставало вологим.
— Драко, — я пестила його по спині. — ти мені розповіси, що сталося? Він шморгнув носом і відповів :
— Віко, я не можу жити без тебе!.. Ці наші з тобою погляди, які перетинаються кожного дня… Я не можу більше так!.. — він продовжив плакати.
— Я розумію! Існувати без тебе – справжні муки! І я теж… більше так не можу… — на мої очі наверталися сльози, тому я теж розплакалася. І я зрозуміла, наскільки він мені цінний. Так класно, коли в тебе є людина, в яку ти закоханий. Особливо, коли це взаємно.
— Знаєш, з тобою так класно!)
— Знаю) — ми поцілувалися. Цей поцілунок був наче свіжим ковтком повітря для нас, який дав нам другий шанс на життя. — Шкода, що не можна переїхати жити до тебе!)
— Згоден) Та ми можемо більше часу проводити разом. Вгості там заходити одне до одного…)
— Звичайно можемо! Нагадай цього ми раніше цього не робили?)
— Домашка…(
— Точно(
Ми сіли на його ліжко і я схилила голову на його плече.
— Давай хоч на вихідних бачитися?)
— Моя б воля, я би не розлучався з тобою!) — я чмокнула його в щоку. Ми провели день разом. І ми аж до літніх канікул намагалися бути разом. У останній день перед канікулами до мене підійшов Драко.
— Привіт! Хочу розповісти тобі класну новину!)
— Слухаю)
— Ми домовилися з твоїми батьками, що ти проведеш із нами літо!
— Ого… Прям ціле?
— Уявляєш?) — я на радощах міцно його обійняла. — Ем… Не задуши мене… З ким ти тоді літо проведеш?
— Точно…) Ми їхали у потязі й він розповідав мені про їхній будинок.
— У нас стіни ізольовані від сторонніх звуків, тому ти не докричишся до мене, навіть, якщо будеш у сусідній кімнаті.
— Думаю це було зроблено спеціально)
— А ще, ми будемо з тобою жити в одній кімнаті) — це він сказав пошепки і дивно посміхнувся. Коли ми вийшли, то нас зустріла Нарциса Мелфой, мама мого хлопця.
— Добрий день, місім Мелфой!)
— Доброго дня, Вікторіє) Привіт, Драко)
— Привіт, мам.
Ми приїхали до маєтку Мелфоїв на авто. До того як ми приїхали, Драко мені розповідав, що його батьки смертежери. Точніше, що батько смертежер, а про мати він не впевнений.
Я піднялася разом з Драко і нашими речами до нашої кімнати. Це доволі велика кімната, з великою шафою, комодом, вікном, приємним на дотик килимом, з окремою ванною кімнатою та великим ліжком.
— То от чого ти так дивно посміхався, коли розповідав про цю кімнату. Тут одне ліжко)
— Батьки не проти, ти як?
— Мені норм. — я поклала валізу на підлогу, підійшла до ліжка і впала на нього. Було зручно, тому я розляглася на ньому і лежала. Невдовзі я запитала. — Тут ще хтось живе?
— Тітка Белла. Та вона зараз в Азкабані. — він помітив мій запитальний погляд і додав. — Мамина сестра.
— Лестранж?
— Так. Але вона тебе не чіпатиме! Можеш на мене покластися.
— Повірю тобі. Ввечері я пішла у ванну кімнату. Коли я повернулася, то ліжко було вже розстелено. У ванну пішов Драко. Тим часом я вирішила продовжити читати книгу, яку почала на початку року.
— Хм, не знав, що ти любиш читати.
— Справді? Усі це знають… Дивно, що я тобі цього не казала. — я підняла на нього погляд. Він був у шортах, його торс був оголений. Виглядав він доволі сексуально. Він сів біля мене на ліжко. — Знаєш, чим особлива ця книга?)
— Навіть не здогадуюсь! Чим?)
— Саме від цієї книги ТОДІ загубилася закладка. Пам’ятаєш? Наша перша зустріч)
— Знаєш, я тобі зараз покажу дещо) — він встав з ліжка і підійшов до своєї валізи. Він щось звідти взяв і повернувся на ліжко. Він показав мені саме ТУ закладку, яка загубилася.
— Як ти..? Звідки вона в тебе??
— Вона тоді не загубилася…)
— Тобто?
— Після того, як я тебе збив, я помітив, що то була ти, і вирішив забрати цю закладку, бо вже тоді був у тебе закоханий)
— То може ти мене ще й збив спеціально?)
— А це, доречі, була випадковість!)
— Та невже?))
— Я поспішав Снейпа, бо він попрохав мене йому допогти у класі. — я відклала книгу і поглянула на нього.
— Так я тобі і повірила!))
— То ти мені не віриш?)) — він відклав закладку і пильно придивився до мене.
— Не вірю!))
— Ах так!)) — він почав мене лоскотати а я почала відбиватися від нього.
— Відпусти мене!!)))
— Ти мені віриш?)
— НІ!!)
— Ну тоді у мене не лишається вибору!
— Мелфой! Ні!
— Мелфой так !) — він продовжив мене лоскотати. Він мене довго лоскотав і тут неочікувано зайшла Нарциса.
— Що у вас тут коїться? — він нарешті перестав мене лоскотати і я злетіла з ліжка до неї.
— Він мене зараз залоскоче до смерті!
— Драко, може поясниш?
— Вона мені не вірить!
— І це єдиний вихід?
— Або так або…
— Або ти перестаєш мене лоскотати, або я зараз тебе на тхора перетворю! І знову будеш тхором!
— Знову? — Нарциса дивно на нас поглянула. Драко піднявся з ліжка і викрикнув :
— Якщо я тебе зловлю, то залоскочу до смерті!)) — я швидко обернулася і побігла сходами донизу. На моєму шляху опинився містер Мелфой.
— Що за нічні перегони?!
— Тату, не заважай!!
— Драко, перепрошую? — та він вже біг за мною на вулицю. Я вибігла з будинку і побігла подвір’ям до яблуневого саду.
— Далеко зібралася?)
— Відчепися, тхір!!
— Сама винна! — він дістав чарівну паличку і викринув якесь закляття, та я його відбила. Потім я забігла за ріг і він пробіг повз мене. Я швидко побігла в будинок. Там був обурений Люціус.
— Міс, може поясните, що це за марафони ввечері? — довелося все розповісти.
— От, і тому тепер він хоче залоскотати мене до смерті!
— Ну, він не русалка, тому цього не зробить) Ідіть спати, я з ним розберуся.
— Дякую, надобраніч. — я пішла до кімнати, лягла в ліжко і намагалася заснути. Через якийсь час зайшов Драко. Я зробила вигляд, що сплю. Він ліг біля мене і обійняв. Я почула, як він пошепки мовив :
— І як вона могла подумати, що я її хочу вбити?) Віка, Віка… Яка ж ти все таки потішна…). — після цього я заснула.
…
Кінець важкого п’ятого класу. Літо. Я знову у Мелфоїв. Вечір. Драко пішов у ванну. Я почула тихе :
— Віко, принеси, будь ласка, рушник. Я принесла йому рушник і швидко вийшла, зачинивши двері. Коли він вийшов, у ванну пішла я. Підійшовши до дзеркала, я побачила папірець. на ньому було написано ось що :
” Дякую за рушник!) У мене є важлива новина для тебе “.
Більше нічого. Я помилася і вийшла.
— Драко, що за новина?
— Сідай. — він показав на ліжко. Я сіла біля нього. — Тільки це не має вийти за межі цієї кімнати!
— Добре.
— Ем… Батько хоче… щоб я став… смертежером.
— Вибач, що?? — до мене не одразу дійшло. — Смертежером?!
— Тобі не почулося.
— Я не хочу нікого образити, але… якого біса?! Чому якщо твій батько допустився помилки, ставши в лави смертежерів, то і ти маєш це зробити?! Це безкоштовний шлях до жахливого життя! Я б не змогла жити, знаючи, що будь якої миті мені можуть наказати вбити усіх моїх знайомих!
* Драко *
_ Хто ж міг подумати, що ми сходимось у думках? _
— Тому Я – проти того, аби ти став смертежером! Сходимось ми з тобою в поглядах, чи ні! — він мене дуже міцно обійняв. Наче востаннє. Я зарилася пальцями у його волосся і почала його розкуйовджувати.
— Я нізащо не стану смертежером! Обіцяю!
— Я тобі вірю) — він мене поцілував і ми лягли спати.
…
На шостому курсі було анітрохи не легше, ніж на п’ятому. Я заспокоювала Гермі, адже Рон лизався з Лавандою. Джіні, адже вона порвала з Діном. І на додачу ще й Гаррі, який заспокоював Гермі, спілкувався з Роном і до того ж був закоханий у Джіні. А мене, в свою чергу, заспокоював Драко. Він був єдиною людиною, яка мене розуміла, і у якої я можу заночувати у вихідні.
А ще батько Драко наполягав на тому, аби він став смертежером. Драко мені на це поскаржився.
— Знаєш, Драко… Син Луціуса Мелфоя, можливо, і став би смертежером, та мій хлопець – ніколи!
— Твоя правда)
Одного дня я була у Великій залі і почула розмову Паркінсон з якимось слизеринцем :
— Може, не треба? — вона була схвильована. — У неї є хлопець!
— Справді? І хто ж він? — байдуже спитав слизеринець. Пенсі щось прошепотіла йому на вухо. Він просто підморгнув мені і пішов. Пізніше вийшла я. Мене хтось притис до стіни і впився в мої губи. Я намагалася його відштовхнути, та він і далі стояв. Від нього тхнуло вогневіскі і цигарками. Нарешті він відпустив мене.
— А ти дивна) — це був той самий слизеринець.
— Чого ти хочеш?! — я говорила до нього грубо.
— Теодор Нотт. До ваших послуг)
— Чого ти хочеш від мене??
— Воу… Спокійніше… Це всього лише поцілунок!)
— Всього лише?! Ти без мого дозволу мене поцілував! Мені байдуже хто ти і чим займаєшся! Ти порушив мої особисті кордони! А це вже розцінюється як насилля!!
— А ти, випадково, не Ґрейнджер? Сильно нудиш!
— А ти, випадково, не ґвалтіник?! Сильно схоже! — тут підбігла Пенсі.
— Нотт! Я ж тобі сказала не чіпати її! Ти глухий чи що?! — вона дала йому ляпаса і обернулася до мене. — Вибач, будь ласка! Він же в нас думає, що йому можна все! Чесно, я його відмовляла!
— Паркінсон, ти не винна. Не забирай його вину на себе! — це був Драко. Я підбігла до нього і обійняла. — Ти як?
— Нормально. Якого він це зробив?
— Це звичайна практика… Ми вже кому тільки не казали… Але ж Дамблдору начхати на Слизерин!.. — він звернувся до Нотта. — Що, не твій день?)
— Ой, від’їбися! — він пішов, а за ним і Пенсі.
Після шостого курсу я переїхала до Драко і тепер жила з ним. Ми не лишалися на сьомий рік. Його батьків майже не було вдома. Одного разу моя цікавість все таки пересилила.
— Драко, а куди вони постійно зникають? Твої батьки і Белла?
— Куди не знаю. Знаю лише, що десь зі смертежерами тусуються.
— Для чого?
— Щоб придумати, як вбити того Поттера.
— Вони справді думають, що в них вийде?
— Не знаю. А чого це тебе так цікавить?
— Бо Гаррі мій друг!
— Точно…
…
Під час війни у Гоґвортсі я сильно переймалася за Драко, аби він лишився живим. Після того, я ми перемогли, я знайшла його і обійняла. Я почала плакати.
— Гей, принцесо, чого ти плачеш? Ми перемогли, все скінчено)
— Та якою ціною…
— Мені теж прикро за наші втрати… Та ми їх не забудемо! Чуєш? — я його поцілувала.
Пізніше ми були на похоронах усіх, хто загинув. А вже потім, 26 червня, у нас було весілля. Через два роки, 29 липня 2000 року, у нас народилася донька – Мія Люсі Мелфой. А 13 березня 2003 року у нас народився син – Скорпіус Регулус Мелфой.
Сподіваюсь вам сподобалася ця історія! Я буду в подальшому намагатися ще викладати свої роботи. Мені цікава ваша думка, як читачів та авторів щодо цієї роботи. Гарного ранку, дня, вечора чи ночі!)♥
Додати до улюблених