– Будь ласка, Джеймсе, ще раз! – тонкий жіночий голос тремтів і благав.
– Але це вже і так занадто, моя пані, – м’який чоловічий голос пролетів кімнатою, ніби метеорит.
Невисока дівчина напружено прикусила червону нижню губу, підіймаючи на співрозмовника погляд виразних сірих очей. Довгі локони смоляного волосся падали на груди. Щоки залилися ніжним рум’янцем, що очі здавалися все темнішими, ніби затягували в густий туманний ліс.
Вона сиділа у глибокій ванні, закинувши ноги на край. Тіло у воді прикривало важке лляне плаття, яке щільно прилипло до нього. Біла тканина стала немов прозорою, повторюючи рельєф фігури. Нескінченні спідниці заплутувалися та легким каскадом спадали донизу. Рожеві банти прикрашали мокре вбрання та втрачали приємний вигляд. Тугий корсет рівною лінією огортав бюст, переходячи на короткі рукави. Тонку світлу шию стягувала довга доріжка із перлів, що, здавалося, не мали кінця-краю. Правою рукою дівчина стискала один край, щоразу прикушуючи губу.
Її погляд благав чоловіка, проте високий світловолосий помічник здивовано дивився на неї у відповідь. Коричнева лляна сорочка приємно огортала його тіло, а розлогий комір стримувала перехресна лінія тонкої чорної стрічки. Від одного лиш погляду медових очей мурахи пробігали тілом, повторюючи це знову і знову. Помічник герцогині лиш нервово перебирав пальцями та дивився у бік важкого дерев’яного відра з льодом.
Скляні вікна ззовні прикрашали морозні візерунки. М’якими завитками вони тягнулися вверх, нагадуючи старе розлоге дерево, на якому ростуть яблука. Дівчина малою завжди мріяла побачити того художника, що залишає ці картини щоночі. Але так і не змогла. Не встигла.
Тепер вона сиділа у ванні посеред великої кімнати, заставленою шафами, вазами із тепличними рожевими трояндами та височезним дзеркалом навпроти неї. Золота рамка оздоблена майстерними малюнками квітів, що милували око. Аристократка зі смутком дивилась на своє відображення та шумно видихнула. Холодна вода ковзала по шкірі, проникаючи в кожен її сантиметр. Було холодно і щоразу проймала дрож, але вона хотіла цього. Мусила хотіти. Дівчина дивилась, як великі перлини обтягували шию, ковзнула нижче і глянула на пальці, що ледь не посиніли від холоду. Шматки льоду плавали на поверхні, торкаючись ніжної шкіри. Леді тихо зашипіла та взяла до рук невеликий уламок замерзлої води. Тіло пронизав біль, ніби хтось ударив мечем, дихання стало важким та повільним, а на очах з’явилися сльози. Джеймс все ще стояв поряд, зі страхом та співчуттям розглядаючи дівчину.
– Ваша Королівська Вельможність, але ж Ви можете захворіти, – турботливо мовив чоловік, розмішуючи у відрі лід.
– Я маю бути витривалою, – рівним тоном відповіла вона та повернула голову до вікна. – Інакше утримати владу батьків у мене не буде сил.
– Пані Фрідо, – знову тихо продовжив він, та герцогиня стояла на своєму.
Вона хотіла бути сильною не лише духом, але й фізично. Її захоплювали характери та сила лицарів, що служать при дворі, вміння володіти зброєю та словом. Дівчина хотіла бути такою ж. Такою ж впливовою, як батько, або такою ж умілою, як старий лицар Річард, що вірно служить герцогу.
Джеймс незадоволено видихнув та досипав ще трохи льоду в посудину. Тихе ричання розлетілося кімнатою. Фріда до крові прикусила губу та стиснула пальцями бік ванни. Вона трималася так, ніби зараз потоне без шансів на порятунок. Витончене тіло тремтіло і стискалося. Кожен м’яз пронизував гострий нестерпний біль, від якого голова йшла обертом. Живіт скручувало в тугий вузол, а горло ніби тримала міцна рука, не дозволяючи зробити маленький подих. Гарячі сльози хлинули з очей, залишаючи тоненькі доріжки на червоних щоках. Вона застогнала від болю, ковтаючи в’язку слину, що більше нагадувала тугу карамель. Холод цілував тіло, залишаючи лише морозні сліди. Дівчина намагалася розслабити його, та щоразу зводило від болю та важкості. Глибоко видихнувши, вона з головою пірнула, а помічник аж крикнув від жаху. Лиш тоненька червона нитка крові розтеклася по воді.
– Пані Фрідо! – він миттю підбіг до дівчини та витягнув за талію.
Вона не відчувала своє тіло, та й узагалі нічого не могла відчувати. Ноги тягнулися за нею, тому чоловік швидко підхопив її на руки та поніс назад до спальні. Губи тремтіли та стали синіми, а тіло розтікалося по руках помічника. Цього разу вона переоцінила себе та відчувала гострий біль, якого не було ніколи. Дихання збилося та тремтіло, а серце ніби виривалося з грудей. Тихий стогін зірвався з вуст, коли нова хвиля терпкого болю торкнулася ніг. Мокре плаття залишало холодну доріжку після кожного кроку Джеймса, та і його вбрання теж потребувало заміни. Він відкрив двері сусідньої кімнати та впевнено рушив до ліжка.
Високі стіни прикрашали картини та свічки. Поодаль від входу стояло велике ліжко з червоним балдахіном, а зліва від дверей – акуратний золотистий столик із дзеркалом. З іншого боку розташовувалася шафа, а вільні куточки ароматно оздоблювали квіти. Приємна суміш рослин зливалася з ароматом медових свічок, що догорали. Тепле повітря допомагало розслабити м’язи та глибоко вдихнути. Чоловік поклав дівчину на м’яку постіль та розгублено бігав очами по кімнаті.
– Я зараз покличу покоївок, вони допоможуть Вам переодягнутися, – він швидко кивнув головою та побіг до інших дверей, які розташовувалися прямісінько навпроти ліжка.
– Не розповідай їм правду. Будь ласка, – Фріда почала повільно знімати одяг, щоб швидше позбавитися відчуття холоду в тілі.
Помічник зупинився, розмірковуючи, але назад не обертався. Лише тихо додав: “Я нічого не скажу”.
Джеймс покинув кімнату, залишаючи дівчину на самоті. Тремтячими руками, вона стягнула із себе вбрання і стала навпроти дзеркала. У відображенні пильно роздивлялася наслідки своїх тренувань: декілька невеликих шрамів після бою на мечах, червоні сліди від крижаної води та багато маленьких родимок, що нагадували сузір’я. За хвилину до спальні зайшли дві невисокі жінки у простих платтях, які миттю підійшли до шафи.
– Ваша Королівська Вельможносте, нам сказали, що Вам необхідно замінити одяг. Щось трапилося? – почала пані з виразним німецьким акцентом. Її родина вже не одне покоління працює у них, проте їхнє коріння сягає Німеччини.
Світловолоса пані обережно витягнула ніжну смарагдову сукенку, прикрашену справжніми дорогоцінними каменями. Сьогодні переддень Різдва, а це означало обов’язкову сімейну вечерю у родині герцога Німмельського. Завтра мають справляти розкішний бал у помісті іншого герцога – Бритнімельського. До цієї події всі кожного року готуються завчасно, адже вона супроводжується не лише приємною музикою, довгими теревенями між поважними людьми, але і святкуванням важливого свята – Різдва, яке всі з нетерпінням чекають.
Доки покоївка допомагала туго затягнути жорсткий корсет, її помічниця повільно розчісувала мокре волосся. У кімнаті затягнулася мертва тиша, проте це дало змогу Фріді нагрітися та відчути долю легкості в тілі. Коли ж підготовку було закінчено і жінки залишили її одну, дівчина босоніж підійшла до дзеркала та задумливо розглядала себе знову. Корсет так тиснув та стягував, що дихати було складно, бюст значно виділявся на цьому тлі та був яскраво підкреслений блискучими смарагдами, які переливалися усіма відтінками зеленого на світлі свічок. Дівчина провела кінчиками пальців по ключицях та м’яко прикусила губу, проте відчула щемливий біль у подряпині, яку зробила раніше. На столику стояла невеличка колба з парфумами та скринька з прикрасами, до якої й потягнулися руки. Вона відкрила її та відразу знайшла необхідну річ. Обережно витягнула з коробки темно-зелену оксамитову стрічку, прикрашену камеєю із зображенням дівчини. Довгі локони падали на спину, ніби водоспад. Наступним кроком герцогиня взяла флакон ароматної рідини. Квітковий шлейф відразу линув доверху, витанцьовуючи вальс по всій кімнаті. Тонким стрижнем вона елегантно ковзнула по ключицях та шиї, легко посміхаючись. Тепло ковзнуло по тілу, проте ноги все ще тремтіли.
Фріда обережно одягнула білі панчохи та темні зелені туфлі. Востаннє кинула погляд на відображення та рушила з кімнати. Святкова вечеря мала початися зовсім скоро.
Довгими коридорами лунав гучний стукіт туфель, на що відразу оберталися працівники двору. Вони привітно усміхалися герцогині та бажали приємного Різдва. Усе було прикрашене свічками та гілочками хвойних дерев. Аромат тепла та зелені розслабляв тіло та створював справжню святкову атмосферу. Портрети на стінах переливалися на тьмяному світлі, але в очах предків ніби теж з’явився різдвяний настрій. Фріда бігла коридорами, а низ важкого плаття заплутував ноги та тягнувся позаду. Вона усміхнулася та промчала сходами вниз, до таємної кімнати біля чорного входу. На старих дверях біля виходу висіла м’яка накидка, яка вмить опинилася на її плечах. Дівчина видихнула та вибігла на подвір’я, глибоко видихаючи гарячу пару з рота. М’які великі сніжинки кружляли довкола, падали на обличчя та одяг. Фріда озирнулася довкола та побігла до башти лицарів. Вона хотіла встигнути зробити все до вечері.
Висока кам’яна будівля “росла” неподалік. Важкі дубові двері зі скрипом відчинилися прямо перед носом герцогині. Вона часто дихала, поправляючи спідниці плаття. Висока міцна постать постала перед нею у службовому убранні. Рудоволосий чоловік з бородою та легкою усмішкою дивився на неї, виструнчившись.
– Чим я можу бути корисним, Ваша Королівська Вельможносте? – у грубому голосі було чути усмішку.
– Я хочу дещо дати Вам, Річарде, – дівчина засунула руку в мініатюрну кишеню в одній із шовкових спідниць та поклала на свою долоню масивну каблучку.
Стара родова прикраса із гравіюванням ініціалів династії Німмельських. Династії, яка потрапила до Англії із Німеччини у шістнадцятому столітті та змогла досягти високого статусу. Каблучка була символом вірності та відданості двору, і дівчина хотіла, щоб вона опинилася в руках лицаря, який був її таємним вчителем лицарського мистецтва.
– Я хочу подякувати Вам за те, що дозволили мені тренуватися та виховувати таку ж силу, якою наділені лицарі. Це честь для мене, – вона вклонилася та протягнула річ чоловікові.
Річард шоковано та збентежено дивився їй у вічі, намагаючись знайти найменшу підказку. Але її наміри були чистими. Відчуття вдячності виявилося сильнішим за будь-які матеріальні потреби. Чоловік обережно взяв до рук подарунок та став на коліна перед герцогинею.
– Для мене немає більшої честі, ніж ця, Ваша Королівська Вельможносте, – він схилив голову та продовжив: – Для мене честь бути Вашим наставником та допомагати Вам. І буде так до моєї героїчної смерті в одному з боїв. Клянусь.
– Щасливого Різдва, сер Річард, – Фріда кивнула головою та швидко рушила назад до палацу.
Чоловік вирівнявся та дивився їй у слід, доки герцогиня бігла до входу в палац. Коли старі двері зі скрипом зачинилися, лицар перевів погляд на свою долоню, де акуратно лежала масивна каблучка. Сніжинки повільно падали на неї, миттю перетворюючись на крапельки крижаної води. Річард шумно видихнув та провів великим пальцем по щоці. Роздумуючи, перевів погляд в далину та посміхнувся. Фріда точно вміла дивувати.
Тепле повітря та аромат смачної їжі ширився коридорами. Дівчина швидко бігла до зали, важко дихаючи та тримаючи в руках плаття. Воно тягнуло її донизу та тиснуло з усіх боків. Гілочки хвої та червоних ягід, ніби гірляндою, розвивалися стінами. Мармурова підлога блищала та виявилася надзвичайно слизькою, проте до початку вечері залишалися лічені хвилини. Виразною рисою герцога Німмельського завжди була його пунктуальність: він терпіти не міг запізнень, особливо когось із членів родини. Кожного разу в такому випадку він невдоволено видихав та повторював одні й ті ж слова: “Чекати буде чорт у пеклі, але не я”.
Фріда добігла до розлогих сходів навпроти головного входу та втомлено видихнула. Тіло тягнуло, а руки все ще трусилися від холоду: не варто було бігти на вулицю відразу після крижаної ванни. Хрипкий кашель зірвався з вуст, і цього вона не хотіла найбільше. Дівчина глянула вгору та швидко видихнула, змінюючи сходинки одна за одною. Гучний цокіт перебивала легка мелодія музичних інструментів, що долинала з просторої зали. Легкі ноти фортепіано підхоплювало повітря та вабило в танець по всьому замку. І вони піддавалися спокусі та витанцьовували по коридорах, кімнатах та навіть виривалися на подвір’я. Проте морозний вітер підхоплював їх все дужче та тягнув далі, в темні гущавини хвойного лісу.
Білосніжні двері просторої зали відкрив молодий хлопець, що працював тут. Він ввічливо посміхнувся та пропустив Фріду всередину. На мить вона зупинилася та із захватом розглядала приміщення, ніби ніколи тут не була. Високі золоті стіни доповнювали нові великі свічки, посеред стелі майоріла масивна люстра, покрита вогниками, немов зорями на чорному небі, а під нею розташувався довгий дубовий стіл, зі смаком прикрашений. Позаду нього, біля вікна, скромно стояла зелена-зелена ялинка, усипана цукерками, бантами та справжніми свічками. Герцог та герцогиня вже були на місці, з очікуванням виглядаючи доньку. Помітивши Фріду, мати посміхнулася та миттю підійшла до неї. Легко обійняла дівчину, і та змогла відчути, як невеликий животик торкається її. Довге біле плаття прикрашали золоті візерунки. Фатинові рукава водоспадом досягали подолу вбрання. Тонке перлове намисто у два ряди огортало шию та доторкалося животика, який жінка з любов’ю гладила. Батьки з нетерпінням чекали на появу молодого герцога, хоча відчуття Фріди були зовсім протилежними: вона щиро мріяла про молодшого нащадка роду, проте всередині щоразу з’являлося погане передчуття, про яке мовчала.
Старша герцогиня повернулася до столу та легким рухом поправила локон довгого чорного волосся за вухо. Тіара на голові стримувала складну високу зачіску та мерехтіла сотнями цитринових вогників. Першим на своє традиційне місце сів герцог, а по обидва боки від нього – дружина та донька. Білі тарілки із золотими краєчками доповнювали таке ж наряддя. У центрі столу розмістили запечену з каштанами індичку – головну різдвяну страву – та безліч інших святкових доповнень. Один із помічників в костюмі обережно налив у келихи червоного вина та повернувся назад. Зелені віточки ялини доповнювали стіл та майже кожну страву. Пряний аромат змушував шлунок вити від голоду та очікування.
Біля ялинки стояло старе фортепіано, на якому вміло вигравав мелодію світловолосий хлопець у чистому вбранні. Він майстерно ковзав пальцями по старих клавішах та замріяно виглядав у вікно. Очевидно, когось він точно прагнув там побачити… Фріда зрідка кидала на нього погляд, та не наважилася відривати від роботи та думок. Батьки переговорювалися між собою та широко посміхалися. Чоловік поклав свою велику долоню на низ живота дружини, а його обличчя осяяла палка усмішка, від якої тепло хвилями розливалося по тілу. Виразні сірі очі, як і у доньки, стали немов прозорими від приємних емоцій.
– Фрідо, я сподіваюсь, що ти не забула про те, що завтра має відбутися бал у герцогів Бритнімельських, – чоловік відірвав її від споглядання музиканта.
– Так, Ваша Королівська Вельможносте, – вона легко кивнула головою та усміхнулася. – Вбрання вже готове до цього прекрасного вечора.
Блиск у димкуватих очах промайнув, як блискавка. Вона дійсно чекала на цей вечір, адже зможе знову зустрітися з молодими герцогинями з інших округів та дізнатися більше новин, про які не мала змоги почути тут. Різдво та бал – це й справді цікава можливість побачити світ, який і без того швидко змінюється.
Передріздвяна вечеря минала спокійно. Жваві ноти витанцьовували маловідомі танці, підхоплювали дух. Сім’я аристократів гучно сміялася та розмовляла про плани на майбутнє. Святковий настрій тривав до того моменту, як герцог не перевів серйозний погляд на доньку та мовив: “Фрідо, вже й час думати про сім’ю”. Ці слова, як ножем, вдарили у самісіньке серце, хоча дівчина навіть не подала знаку. Батько часто повторював це, проте вона вперто відмовлялася та тягнула момент. Вона міцно стиснула губи та насупилася, повертаючись до музиканта. Він все продовжував грати, уже без надії дивився у вікно. На мить вона зрозуміла його почуття…
– Я подумаю про це згодом, Ваша Королівська Вельможносте. Незабаром Різдво і я маю намір не забивати голову питаннями, які мене хвилюють найменше, – у холодному тоні бриніла сталь. Дівчина підвелася зі свого місця та зробила реверанс, продовжила: – Дякую за вечерю. Зараз я б хотіла почати підготовку до балу, якщо Ви не проти. На добраніч.
Лунко цокаючи туфельками, Фріда гордо покинула залу. Довгі хвилясті локони аж підстрибували після кожного рішучого кроку. Помічник хутко відчинив перед нею двері та побажав гарної ночі. Батьки напружено видихнули, проте герцогиня легко торкнулася пальцями руки чоловіка та стиснула губи. Він же гордо сидів на місці, невдоволено мотаючи головою.
– Вона сама зрозуміє, коли прийде час, – тихо мовила жінка, погладжуючи руку герцога. – Не варто було змінювати тему та починати знову говорити про одруження.
– Я вже це зрозумів, – сухо відповів він та перевів погляд. – Але не можна дозволяти їй тягнути цей момент.
– Дозволь собі не думати про це на Різдво, – співрозмовниця легко посміхнулася та провела гарячою долонею по його щоці, покритою легкою щетиною.
Ще зранку у палаці почалася метушня. Придворні бігали з одного куточку палацу в інший, переносили вбрання, замінювали свічки. До вечора все стало набагато складніше. Герцог Німмельський дозволив придворним святкувати Різдво зі своїми родинами, доки вони будуть на балу. Тому усі вони прагнули якнайшвидше виконати щоденні обов’язки, аби потім не мати проблем зі строгим аристократом. Тепер палац нагадував мурашник: кожен мав якісь справи та плани, які в результаті мали б чудовий фінал. Хто б не хотів зустріти Різдво зі своєю сім’єю?
Фріда сиділа навпроти дзеркала у своїй кімнаті, задумливо розглядаючи Джеймса. Він завжди був поряд та за все життя зміг стати її другом. Сам він не набагато старший від неї та має лише двадцять років від народження, проте лише йому відомо про лицарські заняття герцогині та випробовування, які вона спеціально проходить.
– Я хочу, щоб цей бал минув чудово, – дівчина посміхнулась та кинула оком на оксамитове червоне плаття, що лежало на ліжку.
– Думаю, поважних персон там точно буде вдосталь. До мене доходили чутки, що герцоги Бритнімельські влаштовують розкішні бали на Різдво, – хлопець усміхнувся та замріяно прикусив губу. – Я теж в дитинстві хотів туди потрапити.
– Хочеш, зробимо як у “Попелюшці”? – хитрий погляд миттю пожвавішав, а на обличчі дівчини розквітла широка усмішка.
– Що? – здивовано прошепотів помічник та широко розкрив очі.
– Я можу попросити герцога взяти вас із пані Селін (вона ж Вам подобається, чи не так?) до двору герцогів Бритнімельських, – Джеймс почервонів та опустив погляд, а очі дівчини бриніли яскравими вогнями.
– Але ж хіба я заслужив на це? – в чоловічому голосі був помітний страх. – Звідки Вам відомо про пані Селін?
– Ти завжди поруч зі мною та щоразу приховуєш мої захоплення лицарською справою, проти якої виступають мої батьки. На Різдво ж мають здійснюватися мрії, чи не так? Я бачила тебе у саду із Селін, коли поверталася з тренування на мечах, тому хочу віддячити тобі, – Фріда кивнула та м’яко посміхнулася.
– Це честь для мене, Ваша Королівська Вельможносте! – чоловік захоплено підстрибнув та плеснув у долоні.
– Тоді я дійсно хочу зробити вас щасливими, – вона провела кінчиками пальців по його руці та кивнула у бік виходу. – І вже час швидко збиратися.
Помічниці літали навколо неї як метелики. Натягнули та туго зав’язали корсет, додавали різноманітні стрічки та прикраси. Опісля Фріда ще довго розглядала своє вбрання. М’яка червона тканина приємно прилягала до тіла та окреслювала деталі. Широкі рукави прикрашали чорні візерунки квітів. Золота підвіска з великою перлиною м’яко повторювала рельєф ключиць. Тонкі круглі сережки в тон підкреслювали вилиці. Довгі хвилі волосся стримувала золота тіара, схожа на вінок із листя. Декілька прядок все ж падали на обличчя та закривали погляд пронизливих сірих очей.
На вулиці знову сніжило. Холодні білосніжні пелюстки гралися в повітрі та легко-легко приземлялися на одяг. Коли всі зібралися, карета рушила з місця. Фріда таки змогла вмовити батька дозволити взяти двох придворних, аби “точно почувати себе в безпеці”. Правду про наміри здійснити мрію друга вона вирішила приховати, адже реакцію герцога складно було передбачити.
Вже менше, ніж через годину із вікна виднівся височезний кам’яний замок із розлогими залізними воротами. Біля них втомлено стояли охоронці, які тримали в руках списки запрошених гостей та натягнуто усміхалися. З приміщення лунала гучна інструментальна музика, а на вулиці та всередині вже було багато людей. Усі вони сміялися, палко обговорювали останні події та найсвіжіші плітки. Герцоги Німмельські обережно вийшли на вулицю та озирнулися довкола. Фріда м’яко торкнулася руки Джеймса та вказала їм в бік величезного темного саду у дворі, де можна було насолодитися миттю та споглядати бал з панорамних вінтажних вікон.
Аристократи піднялися важкими кам’яними сходами та зайшли в тепле приміщення. Солодкий аромат хвої та страв зводив з розуму. Палац здавався ще більшим, ніж ззовні: масивні колони прикрашали свічки, а металеві поручні круглих сходів навпроти спіраллю огортали ялинкові гілки та червоні банти. Гості усміхалися та вітали герцогів, підіймаючи в руках кришталеві келихи із солодким п’янким напоєм. Фріда з обережністю роздивлялася картини на стінах та майстерно написані фрески. Вона йшла слідом за батьками та напружено перебирала пальцями. Всередині росла дивна тривога, яка збільшувалася, як снігова лавина, з кожною хвилиною. Дівчина так чекала цього дня, але тепер награні посмішки та розмови лякали. Вона шукала очима знайомі обличчя, і таки змогла віднайти.
Бальна зала була розкішно прикрашена сотнями свічок та бантів. У кінці, навпроти дверей, вишукано стояла ялинка, оздоблена паперовими прикрасами, бантами, цукерками та горіхами. Слизька підлога блищала на світлі, стіни доповнювали круглі арки та високі вікна, а на стелі споглядалися деталізовані фрески із сакральними сюжетами та важкі люстри. Поєднання білого та золотого кольорів милувало око та створювало відчуття естетичної насолоди.
У натовпі стояла висока дівчина зі світлим волоссям, яке тримала важка прикраса. Її стримане золоте плаття переливалося на світлі та контрастувало з блідою шкірою та глибокими синіми очима. Вона не відразу помітила Фріду, але посміхнулась, коли та опинилася поряд. Легко обійняла подругу за плечі та розправила спідниці сукні. Тонку шию прикрашала підвіска з хрестом, а солодкий аромат липневих лілій так і манив.
– Мад! – Фріда широко усміхнулася та окинула оком вбрання подруги. – Ти розкішно виглядаєш сьогодні!
Магдалина скромно прикусила губу, а її щоки налилися рум’янцем. Тепер вона стала схожою на золоте яблуко із грецького міфу. Приємні риси обличчя виділялися на тьмяному світлі свічок. Блондинка перевела погляд на співрозмовницю та кивнула.
– Дякую, твоє вбрання теж влучно підкреслює твій характер, – тонкий сміх розлетівся залою, змішувався з мелодією скрипки. – Така ж яскрава та впевнена, якою була завжди.
Подруги взяли зі столу тонкі келихи та зробили ковток. Солодкий присмак на кінчику язика повільно танув, ніби в’язка карамель, а тепло розтікалося по тілу, цілуючи. Рідина повільно текла по горлу все нижче, ніби доходила до кінцівок. Фріда м’яко посміхнулася, оглядаючи залу. Здавалося, більше сотні людей прибули сюди, аби відсвяткувати таке тепле та родинне свято. Чимало серед них було і нових облич. Вони ніби прагнули перекричати музику, яку майстерно вигравали музиканти. Юна герцогиня захоплено дивилася на них та все дужче стискала келих в руках. Позаду неї стояв високий рудоволосий хлопець у білому мундирі із золотими деталями. Його палкі зелені очі не відривалися від дівчини та пильно намагалися зрозуміти, хто ж перед ним стоїть. Руді пасма падали на обличчя, закриваючи погляд, проте хлопець продовжував розгадувати таємницю незнайомки. Магдалина стояла поряд з Фрідою та насолоджувалась тонкими нотами скрипки та фортепіано.
– Вони грають надзвичайно душевно, – заворожено мовила брюнетка, плескаючи в долоні.
– У них дійсно талант! Мені не вистачає їх у своєму помісті, – із видихом підхопила подруга та зробила новий ковток.
– Вчора під час вечері на фортепіано грав один хлопець, – роздумливо продовжила Фріда та прикусила нижню губу. – Він весь час дивився у вікно, ніби хотів побачити там когось. І весь час із сумом переводив погляд знову на клавіші. Навіть, коли я пішла, він все ще продовжував шукати когось поглядом… Можливо, він очікував зустріти якусь пані…
– Мені здається, ти занадто сильно переймаєшся долею інших людей, – відразу відповіла Магдалина та зазирнула в її вічі. – Нас не має це хвилювати, чи тобі мало власних думок та переживань? Тобі вісімнадцять років, і точно є щось, про що ти маєш хвилюватися.
– Він лиш виглядав дуже стурбовано, – виправдовувалась вона, хоча й сама розуміла, що певною мірою подруга мала рацію. – Це виключно допитливість, Мад.
Неочікувано мелодія зі швидкої перетворилася на повільну. Вальс – довгоочікувана подія, на яку чекають всі гості вечора. Миттю всі люди розбилися на пари. Фріда зробила крок назад, щоб не заважати, проте невідомий рудоволосий хлопець з усмішкою протягнув їй руку та вклонився.
– Я Вас не знаю, але маю сильне бажання запросити на танець, – приємний голос змусив серце знову битися частіше.
– Хіба що, якщо раз, – вона усміхнулася та акуратно поклала свою долоню в його.
Магдалина з радістю та здивуванням дивилася на них, адже вперше бачила хлопця на балу. Проте і її чекало запрошення від давнього друга, який ніколи не втрачав шансу потанцювати із нею.
Усі пари вишукано танцювали, повторюючи завчені з дитинства рухи. Ноги піддавалися ритму солодкої мелодії, яка змушувала відчути, як серце завмирає і починає битися знову з більшою силою. Люди одночасно кружляли по залу, фокусуючись одне на одному. Фріда не могла зрозуміти, звідки взявся цей хлопець, проте його пряний аромат приємно проникав у кожну клітинку її тіла. Вона дивилася в очі, що нагадували дрімучий ліс, що ховає сотні, тисячі таємниць.
– Ким Ви є? – м’яко почала розмову дівчина, прикушуючи губу.
– Сер Едгар, пані, – приємний голос дражнив та звучав дуже впевнено. – Я охоронець одного із герцогів.
– Невже Вам теж можна брати участь у балу? – з подивом продовжила вона, міцно тримаючи його за плечі на поворотах.
– Так, я маю доволі високий статус, тому герцог дозволив відвідати цей чудовий захід, – від усмішки на його обличчі з’являлися ямочки, які лише підкреслювали гострі риси обличчя.
Фріда продовжувала впевнені рухи, проте помітила за спиною незнайомця пронизливий погляд темних очей, які мерехтіли вогнем. Серце пропустило удар, проте вона лиш хитро посміхнулася та перевела погляд назад. Незнайомий володар бурштинових очей мотнув головою та продовжив вести свою рудоволосу партнерку. Проте герцогиня Німмельська інколи кидала в його бік короткі погляди, ніби намагалася згадати, чи зустрічала його раніше.
Музика продовжувала лунати та настав час змінювати партнерів. Фріда поклонилася рудоволосому хлопцю, що аж пашів від приємних емоцій, та рушила в бік наступного чоловіка по колу. Її гарячі кінчики пальців торкнулися холодної руки хлопця. Він насторожено взяв її та коротко кивнув. Темне пряме волосся акуратно укладене, лише два пасма падали на обличчя. Бурштинові очі горіли дивним вогнем. Як і попередній партнер, він був набагато вищим і від нього віяло строгим та холодним ароматом. Дівчина шумно видихнула та поклала руку на його плече. Зелений мундир прикрашали такі ж золоті вставки та лінії. Одну частину обличчя закривав монокль, ланцюг якого тягнувся з кишені мундира.
Чоловік міцно тримав дівчину за талію, майстерно відтворюючи кожен рух. Він вів її залою, пильно дивлячись в очі. Серце виривалося, ні, вистрибувало з грудей, ніби птах, що так і хоче на волю. Кров застигала у венах, а про дихання взагалі можна забути. Довгі спідниці підстрибували та м’яко ковзали. Елегантні чіткі рухи додавали впевненості та особливої краси танцю. Вона й забула, що навколо була ще сотня людей, які інколи кидали погляд на неї. Фріда могла лиш дивитися в глибокі очі та щосекунди відчувати, як ноги підкошуються від емоцій. Сірі очі палали, а червоні губи так і просили зробити ще один крок.
– Я Вас раніше ніколи не бачила тут, – аби розбавити атмосферу, почала дівчина, тримаючи хлопця за плечі.
– Ми просто не перетиналися, – насмішкувато відповів він, і його оксамитовий голос медом розтікався по тілу. – Я завжди був тут.
– Дивно, що сталося саме так. Чому ж тоді ми навіть не бачилися раніше? – задумливо продовжувала вона, на що він коротко посміхнувся.
– Ну Ви ж не всіх людей в цьому замку запам’ятовуєте, так? – ковзаючи пальцями по спині, він тримав герцогиню міцніше. – Я теж не надто примітна особистість.
Музика стихла, і партнери відійшли одне від одного. Хлопець обережно взяв руку Фріди та торкнувся вустами тильного боку долоні, затримавшись на декілька секунд. Дівчина широко розкрила очі та шумно видихнула. Її серце вже давно вистрибнуло десь геть із вікна та полетіло за птахами. Дихання завмерло та зникло вслід за музикою. Вона до болю прикусила губу та ковзала поглядом зі сторони в сторону, але щоразу зупинялася на темних очах. Незнайомець кивнув та рушив убік, залишаючи герцогиню в невідомості.
Фріда знову голосно видихнула та окинула поглядом залу, але ні рудоволосого охоронця, ні загадкового хлопця вже не було. Вона різко цокнула язиком та рушила до виходу. Накинула на плечі накидку та вийшла на вулицю. Сніг повільно кружляв та виблискував на землі. Із шурхотом дівчина пішла до великого саду, притискаючи до грудей накидку. Мороз пробирав до кінчиків пальців та поглинав тіло. Губи тремтіли, а м’язи зводило все дужче від кожного подиху вітру. Сад розділяла на дві частини кам’яна доріжка. По обидва боки величали ялинки, вкриті білою шаллю. Фріда задумливо підвела погляд на небо та стиснула губи. Чомусь в грудях все ще невимовно тремтіло та переверталося. Але вона випустила пар та спробувала відпустити це. На балу і справді ніхто нікого не запам’ятовує, тому це саме те місце, де можна знайти випадкові знайомства або ж ненадовго втратити себе…
Поодаль стояла висока чоловіча фігура, і дівчина відразу впізнала її. Вона зробила декілька кроків вперед та із грізною сумішшю емоцій дивилася на різкі риси обличчя, на які падала тінь. Вона опустила погляд та поправила плаття.
– Щасливого Різдва, – неочікувано навіть для себе мовила дівчина, розламуючи мертву тишу, ніби палицею лід.
– Щасливого Різдва, – сухо повторив знайомий голос, від якого нещодавно тремтіло серце.
Чоловік повернувся та на мить затримав погляд на її очах, ніби закарбовуючи в пам’яті, але рушив у протилежний бік, знову залишаючи її на самоті. Фріда коротко посміхнулась від дивності цієї ситуації, проте похитала головою і зрозуміла, що навіть це не зможе зіпсувати її улюблене свято.
Минали хвилини. Сніг все ще кружляв у повітрі та посипав усе довкола, нагадуючи майстерного кондитера, який оздоблює смачне тістечко. Дівчина дивилася на синє нічне небо й маленькі ліхтарики, розкидані по ньому. Все ще притискала м’яку накидку до грудей та широко усміхалася тремтячими губами. Вона навіть не запам’ятає цих людей, щоб через них перейматися.
– Щасливого Різдва, Фрідо!
Додати до улюблених