Повість №1
«Місто Безпритульних».
Книга 1 «Зародження»
Історія 2 «Початок нового життя»
18.03.648 01:13
Місто «Безпритульних»
Ліс. Ви любите ліс? Правда, ліс, гарний? Будь-який ліс гарний. А це особливий ліс. Ліс у якому ніби народилася магія, весь, наче, напханий таємницями. Наприклад: одна з таких таємниць – дерево, біле величезне дерево, навколо якого стоїть село, з такими ж білими будинками, садами. Дійсно гарне місце. Але…
[{Думки}Лінкольн] Але хто ж його створив?|Думав Лінкольн, лежачи в ліжку, пізно вночі|
Після стількох днів, всі солодко спали. Всі були виснажені, і нарешті вони змогли відпочити. Поспати без страху. Не всі змогли заснути. Дехто, все ж таки, не міг збагнути одну річ. Ця річ не давала йому покою.
[{Думки}Лінкольн] Що то за дерево? Чому монстри сюди не можуть зайти? Чи, може, не хочуть? Ні… Чи, може, вони чогось бояться? Але чого? Якщо це лігво когось страшнішого і більшого за них… монстра, або навіть демона… і ми сюди вторглися. Навіть думати про це не хочу. | Лінкольн подивився на рюкзак у якому була книга | Ще й ця книжка. Що це тоді взагалі було?
Лежачи на ліжку, зрозумівши, що не зможе заснути, він встав, дістав книгу, взяв ліхтар зі столу і запалив його. Вийшовши надвір, його тіло відчуло легке віяння трохи холодного вітру. Мурашки стали дибом. Озираючись навколо, він вирішив сісти біля того найбільшого і білосніжного дерева, поставивши ліхтар поруч, він відкрив книгу. Його мучила цікавість, куди ж пропало те слово, слово яке по суті врятувало його, адже він помітив би іфрита занадто пізно, або взагалі не помітив би, якби не почав озиратися через це слово. Він поклав книжку та ліхтар біля себе, і непомітно для себе зітхнув.
[Лінкольн] Ех…
[{Думки}Лінкольн] Одне маленьке слово, може врятувати життя…
Спираючись спиною до стовбура дерева, він підняв голову на верх. Він не міг відвернути погляд від нічного неба, Лінкольну здавалося, що він ось ось опинитися там, серед зірок. Прохолодний вітерець лише прикрашав цю чудову картину. Тільки чудернацькі і потворні монстри псували всю поезію ночі, вони все продовжували стояти з того боку невидимого купола, їх ніби становилося все більше і більше. Але його це не цікавило, він незважаючи на це продовжував дивитися на небо. Нарешті вдосталь насолодившись, його тіло поступово засинало. Ледве тримаючись від того, щоб заснути, він краєм ока помітив дуже дивний шелест листя. Намагаючись розглянути, що там таке, він почув знайомий йому голос.
[Мейсон] Привіт, що робиш?
Мейсон тоже не міг заснути. Він боявся за свою команду, і хоть всі були впевнені, що тут безпечно, Мейсон переймався, що вони прорвуться сюди.
[Лінкольн] А, хех. Привіт. Я тут так, просто заснути не можу і вирішив піти подихати свіжим повітрям.|Лінкольн трішки почав хвилюватись, він не очікував побачити Мейсона|
[Мейсон] Зрозуміло.|Мейсон сів поруч до Лінкольна| Дивно все це, незаймане, покинуте село, посеред лісу, в яке не можуть пройти монстри, демони і т.д.
[Лінкольн] До речі, чому ти не спиш?
[Мейсон] Не можу ніяк заспокоїтися, ходжу туди, сюди. Боюся, що вони якось зможуть сюди прорватися, і здається, що їх все більше і більше. Так знаю це параноя, але…
Вони сиділи біля дерева і мовчки думали про своє. Ніхто не міг підібрати правильні слова, тему про яку можна було поговорити. Лінкольну здавалося, що ці миті тривали кілька годин. Це могло тривати вічність, але Мейсон голосно вдихнув, після чого видохнув і перервав цю тишу.
[Мейсон] Я мабуть піду…
[Лінкольн] Я теж, постараюся заснути.
[Мейсон] Ну постарайся.
[Лінкольн] Ти теж. Хіхі|Усміхнувшись, Лінкольн пішов до себе в кімнату, перед тим як зайтт, він ще раз подивився на дерево. Він згадав, те синє створіння, що ховалося за гілками дерева|
[Лінкольн] Мабуть, мені все таки здалось…
08:24
Кімната Лінкольна.
Відчиняються двері, і з голосним криком заходить Лєра.
[Лєра] РОТА ПІДЙОМ! Г?
Лєра здивувалася, бо Лінкольн навіть не ворухнувся. Вона пішла, за кілька хвилин Лєра прийшла з кухлем холодної води. Вона вилила вміст кухля на нього.
[Лінкольн] ААААААААААА БЛЯТЬ. ТИ ЩО НАРОБИЛА? НАВІЩО? ЧОМУ?
[Лєра] Ну вже вибачте мені милостивий пане за те що витратила на вас таку цінну зараз воду, і завадила вашому сподіваюся жахливому сну. Але найвищий вас рангом скликає всіх надвір. Так що, будь ласка, не лініться підняти свою дупу, і перенести її до центрального дерева.
[Лінкольн] Мдаа… скільки тебе знаю, твої знущання ніколи не повторюються.
[Лєра] Невже я якось погано вам послужила, Хазяїне?
[Лінкольн] Ближче до справи, навіщо він нас скликає?
[Лєра] Не знаю, але схоже це пов’язано з нестачею їжі та води. До речі, на тобі вся твоя порція води на сьогодні.
[Лінкольн] Стоп ЩО?
Невстиг він дочекатися відповіді як Лера з усмішкою покинула його кімнату, залишивши його на самоті із самим собою. У роздумах він почав збиратися.
Деякий час згодом.
Велике дерево.
Центр міста. Всі зібрались в одній точці. Лінколь, поки чекав на те, що мав сказати Мейсон, пригадуючи те, що він помітив раніше, дивився без перестанку на листя дерева. Він сподівається знову побачити то що слідкувало за ними, то, що здавалось, що досі слідкує. Його не покидало це відчуття.
[Мейсон] І так, надіюсь всі ви виспались. Тому що сьогодні на всіх нас чекає важка робота, якщо ми і надалі хочемо жити тут, треба зробити для нас всі умови для нормального життя.
[Хаос] Мені і так нормально. Можете щось робити, але мене в це не вплутуйте. Мені ніколи цим займатись
[Лєра] Ой, і чим же ти такий зайнятий?
[Елдик] Та як чим, лисого ганяти. Ти знаєш коли у нього в останній раз подружка була? Га?
[Хаос] Якщо ти думаєш, що твої жарти комусь довподоби, то ти сильно помиляєшься.
[Мейсон] Тихо! |Голосно і грізно прокричав Мейсон| Зараз не до ваших тупих бесід. Я розподілив роботу між вами. Лєра, твоя задача обшукати шахти, попробувати найти якісь цінні ресурси. Хаос, Елдик пройдіть всі хати, все цінне зібрати в домі в якому ночували. Лінко…
[Хаос] Стоп. Чим же зайнятим будеш ти? Роздаєш нам завдання, а сам?
[Елдік] Вічно ти чимось незадовольне!
Хаос підійшов до елдіка.
[Хаос] Краще бути незадовольним, ніж як ти, розтелепою|Легенько штовхнув його назад|. Найшли кого поставити на обшук хатів, та він нічого не найде, а якщо найде то…
[Мейсон] Перестаньте! Не розводіть базар! Лінкольн, перевірь річку, криницю і ферми. Спробувати знайти нам їжу. Я займусь приготуванням обіду, підрахунком припасів і плануванням дій на майбутнє.
11:20
Елдік і Хаос
Шелест листків, омиваних легеньким вітерцем. Цей вітер своєю ніжною течією, легенько ласкав шкіру. Звук бурлячої річки, яка протікала починаючи з одного боку купола, і закінчуючи іншим. Під весь цей лісниц ремікс, Елдік і Хаос провіряють хати. Хаос відкрив двері. Він з Елдіком почали мовчки в тиші обшукувати дім. Через пару хвилин, цю тишу порушив голос:
[Елд] Найшов щось?
[Хаос] Якби я щось найшов, я б сказав.
[Елд] Чому ти вічно такий…
[Хаос] Який такий?
[Елд] Такий нервовий і незадоволений.
[Хаос] В данний момент через тебе. Треба ж було ще додуматись Мейсону, поставити нас в двох.
Вони пішли одне до одного на зустріч, і зустрілись біля ліжка.
[Елд] Тобто тобі не приємна моя компанія? Ну-ну. Раз так, то я піду, і розбирайся з цим завданням сам.
[Хаос] Ну і вали!
Хаос випадково задів дерев‘яну велику кулю, елемент декору ліжка. Вона почала крутитись, і частина стіни, почала опускатись вниз.
[Хаос] Опааа…|Хаос підходив до входу, який відкрився перед ними|
[Елд] Ти реально думаєш, що піти туди, нікому не сказавши, це хороша ідея?
[Хаос] Так і скажи, що ти боїшся. Це наше завдання, провірити всі хати.
[Елд] Хати! А не секретні проходи! Гай добре… йдемо.
Хаос почав спускатись. Елдик підійшов до входу. Там були сходи, які йшли в низ. Весь спуск, як і самі сходи були чисто білі, білосніжно чисті. На щастя, там було світло. Прозорі кульки, які висіли зверху над головами, яскраво і палко сіяли, розвіюючи темряву. На Елдіка пішов легенький і навіть трошки приємний, холодненький, пощіпующий шкіру сквозняк.
[Хаос] Ти йдеш?
[Елд] Так, так. Уже спускаюсь.
11:28
Лінкольн
Виконуючи своє завдання, Лінкольн почав з города. Підійшовшо до одного з них, він помацав землю. Пройшовшись рукою по землі, він відчув її. Вона була вся в маленьких купках, які так і хотілося всі роздавити. Земля на городах була ніжна, як пісок, хоча дивно було те, що вона зорана. Непомітно для себе, Лінкольн почав гратись землею. Згодом його руки натрапили на щось гостре. То був кут. Кут якогось квадрата. Лінколь відкопав свою знахідку, і побачив перед собою маленьку скриньку. Вся в пергаментах, розмальована. Окантовка срібна, кути гарно загорнуті. Сама скриня була з дерева, червоно при червоного. Лінкольн відкрив її, ледь помітне зелене повітря вийшло з неї. Більше нічого там не було. Раптом Лінкольну захотілось спати, але він продовжив гра… своє завдання.
11:37
Елдік і Хаос
Спустившись в самий низ, вони виявили просту білу кімнату. Вона була велика, і також освітлина тими самими яскравими колами. В кімнаті були тільки двері, і сходи вгору. Хаос попробував відкрити двері.
[Хаос] Дарма спускались, йдемо назад. Закриті.
[Елд] Ну що і треба було довести.
[Хаос] А це тут до чого?
[Елд] Не знаю, просто.
[Хаос] Закрийся вже.
Хаос розвернувся і пішов в бік сходів, щоб повернутись назад. Елдік чекав на нього, але раптом сходи швидко посунулись вперед, зробивши стіну. Зліва і з права від цих сходів інші стіни почали зближатись.
[Елдік] Що сталось?
Тут Елдік подивився на Хаоса, по обліччю якого можна було зрозуміти, що він в паніці. Зразу після цього, його погляд опустився в низ. Хаос наступив на плиту-пастку.
[Хаос] Я… я… відки вона взагалі тут??
[Елд] Як хамити то ти самий-самий, а як стрессова ситуація ти зразу… Добре, якщо тут є одна плита, то мають бути ще. Якщо повезе…
[Хаос] То буде та, яка відкриє двері. Геніально, шукай!
Час йшов, але більше ніяких плит вони не могли найти. Стіни були все ближче і ближче. І ось, здавалось, що все. Все, кінець! Але раптово відкрились двері, Елдік біля тих замітив, щось голубе з того боку.
[Хаос] ДВЕРІ! Скоріше!
11:12
Лєра
Шахта. Страшне місце. Тісне, темне, небезпечне, а в світі магії то зовсім не знати, що ще чекати від неї. Лєра стояла прямо перед самим входом. Постоявши пару секунд, вона зайшла в середину. Вибравши тактику ППР „Правило Правої Руки“, щоб не загубитись, вона пішла. По якійсь дивній і не зрозумілій причині, всюди горіли смолоскипи. Всі вони виглядали як нові, хоча всім зрозуміло, що тут давно вже нікого не було. Блукаючи Лєра інколи натикалась на ящики, в яких були всякі цікаві, гарні, ніжні на дотик дорогоцінні каміння. Деколи різноманіття кирок, і смолоскипи. Згодом, Лєра почула якійсь гомір. Хтось вів діалог, тільки вона не могла зрозуміти хто. Вона дістала меч, і потихеньку підходила на звуки розмови.
12:18
Вони вибігли. Через пару секундстіни зіткнулись, придавив чуть-чуть сорочку Елдіка. Хаос трошки посміявся, але зразу перестав. Стіни поступово почали повертатись на свої місця.
[Елдік] Ти помітив синє яскраве світло, коли двері відчинялись?
[Хаос] Повірь, мені явно було не до цього. Я би на твоєму місці хвилювався, куди нам піти.
Перед ними було 5 розвилок. Вибираючи варіант піти і зіграти з удачою в азартну гру, вибрати навмання. Але раптом, відкись вийшла Лєра. Вона була з мечем направленим на них. Коли Лєра зрозуміла хто вони, вона поставила меч назад.
[Лєра] А ви тут яким фігом?
ДАЛІ БУДЕ…
=========================
Автор: ŴēßšTęr
Телеграмм канал: https://t.me/CC4RB0oH
Тт: https://www.tiktok.com/@writers_hut?_t=8b2myM2yv6k&_r=1
Зроблено при підтримці:
Дякую за ідею: https://youtube.com/@bezdomniyelf
=========================
#Місто_Безпритульних
Додати до улюблених