Десь у відкритому морі, 16 років тому
Шум хвиль, крики чайок, тріск щогли й ляскання вітрила над головою — ці звуки здавались юному К’ярану солодшими за будь-яку, навіть найпрекраснішу музику. Того дня він уперше залишив острів на розкішній піратській шхуні під назвою «Ураган», і вперше почув себе вільним. Він стояв біля фальшборту, дивився на сонячні відблиски, що розсипом діамантів сяяли на гладі морській, і здавалося, ніби можна розкинути руки і злетіти, ширяти над цією безмежною синявою, дихати на повні груди і кричати про своє щастя на весь світ.
Тиждень тому К’яран втік із дому, прихопивши із собою тринадцятирічного братика Кайла. О, як довго мріяли вони про той день, коли зможуть вирватися зі злиднів, з невблаганної сірості, що сповнювала їхнє життя на фермі… Хлопчики з дитинства відчували себе зайвими, вони знали, що створені для іншого життя, повного ризику, пригод та боротьби за те, що вважаєш правильним. Батьки не розуміли їхніх прагнень, вони вже настільки звикли тягти жалюгідне існування на гроші, виручені за молоко та овочі, що зміни для них були чимось небаченим і нездійсненним. К’яран давно заприсягся собі, що покладе край цьому животінню, розбагатіє і подарує батькам гідну старість, а розбагатіти простий сільський хлопчина міг лише одним способом – ставши піратом. І ось його мрія збулася – він стояв на палубі, дивився в далечінь і в ту мить був королем світу.
Поки що їх із братом взяли на випробувальний термін. Капітан Скай був дуже добрий до них; К’яран підозрював, що він і сам колись залишив будинок та сім’ю, щоб приєднатися до піратів. Хлопці мали виконувати всю брудну роботу: Кайл допомагав на кухні, драїв палуби, а К’яран прибирав у каютах, лагодив розірвані вітрила, вчився лазити по щоглі та в’язати морські вузли. Крім них, на кораблі був справжній, повноправний юнга — шістнадцятирічний Хеллі, син священика, якого батько виставив за двері через «гріховну поведінку», як розповідав сам хлопець. Хеллі не подобалося, що на борт взяли ще двох хлопчиків, він бачив у них конкурентів, що мітили на його посаду, тому всіляко намагався ставити палиці у колеса братам Хантам. Пару днів, поки вони ще стояли в порту, він зовсім життя їм не давав; Кайл навіть побився з ним разок, через що К’яран і сам всипав братові по перше число – бійки на кораблі були суворо заборонені.
Після виходу в море Хеллі ніби трохи заспокоївся чи змирився з фактом, що брати нікуди не подінуться. Був ранній ранок, всі ще спали, крім кока, що готував сніданок, і К’яран сподівався хоч трохи побути наодинці, але незабаром на палубу вийшов Хеллі і теж став біля поручнів, трохи віддалік, дивлячись на хвилі. У нього був дуже красивий профіль, і К’яран мимоволі залюбувався ним, не повертаючись, а скосивши очі в його бік, щоб нічим не видати свій інтерес. Волосся у хлопця було мідно-руде (К’яран ніколи раніше такого не бачив), губи – зовсім по-дитячому пухкі, а шкіра – ніжна і світла, як у дівчинки. «Справжнє церковне янголятко, – чи з презирством, чи з захопленням подумав хлопець. — Навіть ім’я підходяще — Хеллі, «святий». І як йому в голову прийшло податися на піратську шхуну з таким личком? Хоча… характер у нього зовсім не янгольський».
— Агов, рудий! — не стримавшись, гукнув його К’яран. — А за які гріхи тебе з дому вигнали? Церкву підпалив, чи що?
Хеллі глянув на нього спідлоба, але грізний вираз майже відразу сповз з його обличчя, і хлопець пирхнув.
– Було б непогано. Уявляєш, як носилися б ці блазні у рясах, намагаючись урятувати свої брюлики й «священні книги»?
— Так, видовище було б ульотне, — фиркнув у відповідь К’яран.
— Але — ні, на жаль, церкву я не підпалював, — розіграв вселенський смуток Хеллі, а потім підійшов до хлопця і глянув на нього так зловісно, що у Ханта серце пропустило один удар.
— Я зробив дещо страшніше, — заявив юнга, явно насолоджуючись зробленим ефектом.
– Це що ж? Убив когось? — недовірливо запитав К’яран.
– Та ні, – похитав головою рудий негідник, схилився до нього і прошепотів на вухо: – Поцілував чоловіка.
К’яран відсахнувся і втупився в хлопця, намагаючись зрозуміти, чи знущається він, але Хеллі абсолютно серйозно дивився на нього своїми великими, світло-карими очима.
— Що… що ти маєш на увазі? — затинаючись, перепитав К’яран, хоч і чудово зрозумів, про що той казав.
– Ну, не тільки поцілував, але не в цьому суть, – усміхнувся Хеллі. – А ти? Цілувався раніше з хлопцями?
– Я? Та ти що, здурів, рудий?! Я не такий… — почав обурюватися К’яран, але «янгол» продовжував дивитися на нього так спокійно і серйозно, ніби знав про нього все до найменших подробиць, бачив усі його таємні бажання, і слова застигли в нього на язиці.
– Н-ні, – видавив юний Хант, коли струснув заціпеніння від погляду цих неможливих очей. – Я взагалі ні з ким не цілувався.
Хеллі м’яко посміхнувся у відповідь на його слова і знову схилився до нього, щоб пошепки запитати:
— А хотів би спробувати? Зі мною?
Розпатлане волосся хлопця торкнулося щоки К’ярана, і від цього легкого дотику по всьому тілу пішли мурашки, а в животі ніби згорнувся тугий клубок від очікування чогось більшого. Від Хеллі пахло морем, як і від усього, що оточувало їх, але до цього запаху домішувалося щось ледь вловиме, гірко-солодке, що забивало памороки й змушувало втрачати рівновагу.
— Я не… я не знаю, — червоніючи, ледь вимовив Хант, але коли Хеллі відсторонився і губи хлопця опинилися так близько від його власних губ, він зрозумів, що чинити опір марно.
Ідеальної форми ямка над верхньою губою Хеллі так вабила, що К’яран зовсім мимоволі подався вперед і вп’явся в неї губами. Майже одразу ж він відскочив і, здається, навіть відштовхнув хлопця, але Хеллі не розсердився – лише розсміявся і змовницьки йому підморгнув.
— Відразу видно, що ніколи не цілувався, — глузливо промовив він, поки бідолашний К’яран згоряв із сорому, не знаючи, що робити і куди тікати. — Ну, нічого, я тебе навчу… якщо захочеш. Ти ж хочеш, правда?
– Відвали від мене, придурок! — розлючено вигукнув Хант і рвонув геть, у камбуз, де працював брат.
***
Поки він біг, то зарікався, що й словом більше не обмовиться з цим рудим демоном, але вже ввечері вони нестримно цілувалися в трюмі, сховавшись за бочками з провізією. Ще багато спекотних ночей провели вони разом, і всі на борту знали про їхні стосунки — підколювали хлопчаків, жартували, але ніколи не засуджували. Команда капітана Ская не була схожа на решту піратів, вони прийняли К’ярана таким, як є, і стали для нього обраною сім’єю — ближчою, ніж та, з якою його пов’язували кровні узи. А Хеллі став для нього всім світом, затьмаривши собою навіть велику любов до моря.
Але потім довелося згадати, що щастя не буває вічним. Хеллі пішов на інший піратський корабель, де йому запропонували більшу винагороду, і після цього К’яран закрив своє серце для всіх почуттів, здатних зробити його вразливим. Минали роки, і невдовзі старий капітан Скай помер, а екіпаж корабля пішов у відставку. На той час К’яран вже був старпомом, і командування «Ураганом» за законом перейшло до нього. Якраз почалася вся ця історія із захопленням влади Адріаною, і Хант набрав нову команду – молодих, гарячих, готових до боротьби. Зі старого екіпажу залишився лише Деррік Хенкок, колишній штурман, який при Ханті став помічником капітана. І досі лише він знав правду про К’ярана і про те, що змусило його закритися. Новій команді він і словом не обмовився про свої уподобання, підтримуючи образ сильного і холоднокровного лідера… принаймні таку причину він називав самому собі і Дерріку, який був проти обману. Ось так Хант і жив досі, поки нахабний пацан з Острову Вигнанців не посіяв у ньому зерно сумніву.
…Коли Нейт пішов додому, Хант знову піднявся на місток, сів у плетене крісло, принесене туди з каюти, і до самого світанку просидів там, дивлячись на зірки і обмірковуючи те, що сталося. Дійсно, було щасливою випадковістю, що втомлені після роботи теслярі рано пішли спати по каютах, а старпом вирушив у гості до губернатора, інакше вся його конспірація пішла б коту під хвіст. Хант лютував, але, стоячи посеред пляжу, яскраво освітленого місяцем, і цілуючи шикарного хлопця, він відчув себе непереможним, адже мало не вперше в житті ні від кого не ховався… нехай це тривало лише п’ять хвилин. Слова Нейта про життя в страху таки зачепили його. Звичайно ж, Ханту не подобалося постійно приховувати свою суть, навіть від найближчих людей, проте раніше він не вважав це боягузтвом – лише необхідністю. Але зухвалі вислови хлопця щось сколихнули в ньому, вибили крихітний камінчик з тієї стіни незворушності, за якою ховалася невпевненість у собі, страх відкритися і знову стати вразливим. Ох, що ж творив з ним цей триклятий відьмин син?
К’яран знову спробував переконати себе, що провиною усьому — якесь зілля чи магічні здібності хлопця, але цього разу цей номер не пройшов. Справа в тому, що він втрачав контроль поряд з Нейтом. Саме цей факт бісив Ханта найбільше… ну, і звісно – шалене тяжіння, чинити опір якому з кожною зустріччю було все важче. А як малий негідник розмовляв з ним, вимагав відповіді, поводився зухвало і безстрашно з людиною, здатною на холоднокровне вбивство… це остаточно вибило ґрунт з-під ніг у Ханта. Будь це будь-який інший хлопець із тих, що вішалися йому на шию в таємних борделях столиці і в темних провінційних провулках, К’яран одразу розвернувся б і пішов, або навіть провчив би недотепу, нагадавши, з ким той має справу. А ось з Нейтом усе було інакше. К’ярана зводило з розуму те, як у ньому об’єднувалися виклик і смирення, невинність і безсоромність, послух і непокора… Нейт не лестив, не прикидався, він був таким, яким є – справжнім, пронизливо щирим, чарівним настільки, що з ним поряд важко залишатися холодним та байдужим. Він умів відчути і передбачити бажання коханця, йому подобалося підкорятися, але легко і просто з ним ніколи не буде — це К’яран чітко усвідомив того вечора. І від цієї думки солодке тремтіння передчуття пробігло по хребту — так сильно йому захотілося «приручити» цього зухвальця, підкорити його… але не зламати, ні. Ханту хотілося тільки збити з Нейта пиху, змусити подивитися на нього так, ніби він, Хант — єдиний чоловік у всьому світі, зробити так, щоб він підкорявся найменшому жесту. Навіть якщо потім хлопець знову почне нахабніти, й процес «підкорення» доведеться починати спочатку — це лише підстьобувало і цікавість, і азарт.
К’яран сказав Нейту правду – він не хотів його відпускати, тільки не зараз. Їхня зустріч зараз була зовсім недоречною, адже надто багато залежало від результату подорожі на Данн-Моррід, починаючи від життя молодшого брата і закінчуючи успіхом чи провалом Опору. У таких обставинах відволікатися було страшенно ризиковано, однак, Хант не зміг відмовитися від кількох днів у компанії цього незбагненно привабливого хлопця. Зрештою, досить велика була ймовірність того, що місія виявиться для Ханта останньою, і його прикінчать або тіонде, або сама королева, так що пірат не міг упустити такий шанс. Він надто довго у всьому собі відмовляв, щоб навіть перед смертю не розважитися вдосталь. Чи відчував він щось до Нейта, крім бажання? Про це Хант навіть думати не хотів, переконуючи себе, що це тяжіння зовсім не схоже на почуття, що відвідало його багато років тому. «К’ярі, ну не будь дитиною, — пролунав у голові до болю знайомий голос. — Невже ти думав, що ми разом навіки? Таке піратське життя: сьогодні – тут, завтра – там…».
Струснувши головою, чоловік із зусиллям заглушив цей голос. Він давно поховав ті спогади і перестав вірити в щось більше, ніж тілесні втіхи, адже тоді, вперше та востаннє, це розбило йому серце. Тому Хант був упевнений, що незабаром пересититься екзотичною зовнішністю і розкутістю Нейта, і коли настане час покинути острів — зробить це без жалю, не озирнувшись. А поки що… він був готовий продовжити гру.
До цієї зустрічі Нейт готувався старанніше, ніж до будь-якого іншого побачення у його житті. К’яран сказав, що прийде до нього в кімнату рівно опівночі, і хлопець поспішав як міг, щоб до цього часу закінчити обслуговувати клієнтів таверни, прибрати на кухні і встигнути привести себе до ладу. Друзі весь день говорили йому, що він світиться від щастя, і вітали з початком нових стосунків, але хоча Нейт справді був щасливий, одна фраза Ханта все ж таки засіла в нього в голові і не давала спокою. «За тиждень я відпливу звідси», — сказав пірат, і так, це не було новиною, але тепер це серйозно почало турбувати хлопця. Що буде, коли Хант відпливе? Чи повернеться він? Якщо ця його місія така небезпечна і складна, то які шанси, що він загине? Знову і знову в думках Нейта спливало пророцтво бабусі про стрілу з червоним оперенням, і чим більше він думав про це, тим сильніше переконувався, що повинен плисти з К’яраном, куди б не лежав його шлях. Це була дурна, безрозсудна витівка, але хлопець і подумати не міг про те, щоб залишатися на своєму безпечному острові, доки Хант ризикуватиме життям. Бабуся чітко і ясно передбачила, що Нейт врятує свого судженого від смерті, то які тут могли бути варіанти?
Звісно, все було не так просто. Нейт розумів, що К’яран нізащо не погодиться пустити його на борт корабля, доки не звикне до нього й не зможе повністю довіряти. Тому, щоб завоювати цю довіру, потрібно було виконати величезну роботу… всього за тиждень. Нейт бачив і відчував, скільки болю Хант ховав усередині, як старанно відгороджувався від будь-яких проявів почуттів, тому вирішив насамперед розворушити його, змусити цього «сухаря» пом’якшати хоч трохи. Саме цим він і планував зайнятися сьогодні.
…До півночі Нейт встиг прибрати в залі і на кухні після вечері, раніше закрив таверну на ніч і навіть прийняв ванну з запашними травами. Хлопець пам’ятав про заборону на всілякі зілля, але все ж таки додав у воду сушених бутонів настурції, аромат якої робив коханців витривалішим, а відчуття при сексі – яскравішими. Коли в двері постукали, він накинув вільну, білу сорочку, скуйовдив вологе волосся, внутрішньо налаштувався на виснажливу боротьбу з байдужим «судженим» і пішов відчиняти.
— Привіт, — сказав він Ханту, визираючи в щілину, аби підігріти інтерес, але пірат лише роздратовано пирхнув, відштовхнув хлопця і ввалився в кімнату.
– Гаразд… нехай буде так, – хмикнув Нейт, замкнув двері на замок і підійшов до Ханта, сяючи привабливою усмішкою. – Радий, що ти прийшов. Хочеш вина чи рому?
К’яран похитав головою і вказав йому на ліжко.
– Сядь, – залізним голосом промовив він, коли Нейт не поворухнувся.
– Як скажеш, – знизав плечима хлопець, виконав наказ і з викликом витріщився на К’ярана знизу вгору.
Пірат сьогодні був без головного убору, в незмінній чорній мереживній сорочці, і Нейт нарешті зміг його розгледіти при світлі лампи. Губи його були строго стиснуті, брови — насуплені, а в очах з’явилися холодні, сіро-сталеві відблиски. У темному, коротко підстриженому волоссі вже помітні були поодинокі нитки сивини. У Нейта серце завмирало від того, як уважно дивився на нього К’яран, і яким важким був його погляд, але завмирало не від страху — від передчуття.
— Пора тобі, хлопче, запам’ятати правила, яких ти маєш дотримуватися поруч зі мною, — нарешті заговорив Хант. — Повторювати я не буду, тож сподіваюся, у тебе гарна пам’ять.
– І не тільки пам’ять, – хотів був пофліртувати Нейт, але прикусив язика, коли вираз обличчя Ханта став ще більш грізним.
— Так от, правила досить прості, — продовжив чоловік. – Перше – ти робиш усе, що я скажу. Абсолютно все, не сперечаючись. Це зрозуміло?
— А якщо ти мені втопитись накажеш, теж виконувати? – скептично посміхнувся Нейт.
— Ти справді дурень чи прикидаєшся? – розсердився К’яран.
— Гаразд, гаразд, я… я обіцяю робити все, що ти накажеш, — підняв руки Нейт у жесті «здаюсь». – Друге?
— Друге — не бісити мене, чорт забирай, — процідив крізь зуби Хант, підійшов до хлопця впритул і міцно схопив за підборіддя, змусивши подивитися йому в очі. – Але це правило – особисто для тебе, Натаніелю. Раніше мене ніхто не виводив так, як ти. Тож побережися, бо… даремно ти мене не боїшся, я вже казав. Я вже завдавав людям болю, і з тобою може статися подібне, повір мені.
— Я боюся, К’яране, слово честі, — видихнув Нейт, уже починаючи заводитися від грубого дотику Ханта.
— Коли я вхожу в певний стан, мені зриває дах, — вкрадливо продовжив пірат. — Якось я втратив контроль і зламав хлопцеві руку… під час сексу. Тож тобі слід бути зі мною дуже обережним, крихітко. Все ясно?
Цього разу Нейту вдалося трохи злякатися, і, мабуть, це відобразилося на обличчі, адже К’яран задоволено посміхнувся і послабив хватку.
— Навмисно я не завдам тобі шкоди, не хвилюйся, — пом’якше сказав він, ніби це мало заспокоїти хлопця. — Правило третє: ти маєш бути чемним і говорити чарівне слово після того, як я зроблю тобі приємно.
– “Дякую”? – уточнив Нейт про всяк випадок.
— Ну, хоч про це ти здогадався, хвала стихіям, — хмикнув К’яран. — І останнє: щоб такого, як учора, більше не повторювалося. Інакше ти пошкодуєш.
— Пробач, — вирішив вибачитись хлопець, засунувши свою гордість подалі. — Це був єдиний раз, клянусь.
— Добре, — кивнув Хант, прибрав руку від його підборіддя і майже лагідно скуйовдив кучері. — Тільки врахуй — якщо порушиш будь-яке з цих правил, то тебе чекає покарання. І навіть не смій усміхатися, адже нічого приємного у цьому покаранні не буде.
– Ти ж щойно сказав, що не завдаш мені шкоди навмисно, – примружившись, помітив Нейт.
– Шкоди – ні. А от позбиткуватись можу, — у свою чергу примружився К’яран. — Повір, є багато різних способів покарати тебе, не вдаючись до фізичної сили.
— А ось тепер мені справді страшно, — промимрив хлопець, опустивши очі. Йому починала набридати ця балаканина, і дуже хотілося опинитися в обіймах Ханта, і бажано — щоб чоловік при цьому на нього не сердився.
— Ей, — тихо промовив К’яран і знову підняв його обличчя за підборіддя. — Якщо пам’ятати всі ці правила і дозволити мені керувати… я зможу подарувати тобі величезне задоволення. Просто розслабся і дай мені вести. Я знаю, що ти вмієш, ти вже це робив. Хіба тобі не сподобалось?
Нейт шумно зітхнув і прикусив губу, згадавши ті жаркі миті в лісі, коли він повністю віддався у владу Ханта, був слухняним, немов глина… і ще він згадав те дивне відчуття польоту, сплутаності думок, бажання догодити коханцю, стати для нього найкращим. Це почуття було йому незнайоме, але він хотів відчути його знову, розчинитися в К’ярані, заслужити його вдячні поцілунки.
– Сподобалося, – прошепотів він у відповідь, взяв руку Ханта за зап’ястя і пересунув її нижче – так, щоб пальці зімкнулися на його шиї.
Чоловік задоволено посміхнувся, схилився до нього і дражливо легко поцілував у губи.
– Нам буде добре разом, – шепнув він, відсторонившись і зазирнувши в очі Нейту. — Якщо ти менше говоритимеш і більше відчуватимеш.
— Ну то змусь мене відчувати, — видихнув Нейт і подався вперед, до губ К’ярана, але той ухилився і штовхнув його на ліжко, якимось невловимим рухом перехопивши його зап’ястя і притиснувши до матраца.
– Роби те, що я скажу, – з натиском сказав Хант, нависаючи над хлопцем. — А якщо я мовчу, то не роби нічого.
Нейт кивнув, вже знемагаючи від бажання, а пірат тим часом підвівся з нього і почав повільно розстібати сорочку. «Оце так, невже ми сьогодні знімаємо одяг?» — захопився хлопець, але сам не ворухнув і пальцем, пам’ятаючи про перше правило. Він і справді жодного разу ще не бачив Ханта без сорочки, тому жадібно розглядав торс, що поступово оголювався, ледь помітну поросль темного волосся на грудях, затверділі соски, рельєфні кубики м’язів на животі… Від такого видовища хвилі жару прокочувалися по тілу Нейта, змушуючи міцно чіплятися за покривало на ліжку, щоб не схопитись і не порушити всі правила. І ось К’яран, остаточно знявши сорочку, взявся за шкіряні штани. У Нейта вже все пливло перед очима, він кусав губи, але лежав спокійно, дивлячись, як дюйм за дюймом оголювався підтягнутий живіт Ханта та його вузькі стегна.
Коли справа дійшла до спідньої білизни, хлопцю довелося на мить заплющитися, аби відновити самовладання. Відкривши очі, він побачив, що К’яран вже повністю оголений, і ледь не застогнав від всепоглинаючого прагнення доторкнутися до нього, відчути вагу його тіла, жар його шкіри під долонями… Хант зі зловісною усмішкою підійшов до нього і почав стягувати з нього легкі, полотняні штани, зовсім не так повільно, як роздягався сам, навпаки — одним ривком, різко стягнув їх з хлопця і відступив на крок, безсоромно його роздивляючись.
– К’яране, будь ласка, – поховавши залишки гордості, попросив Нейт. – Йди до мене.
— Знімай сорочку, — наказав чоловік і так само пильно роздивлявся хлопця, поки той виконував вказівку.
Нарешті, коли Нейт відклав сорочку вбік, залишившись зовсім голим, К’яран змилувався над ним, підійшов, узяв за руку і потягнув до себе, змусивши підвестися на ноги. Його долоні огладили плечі Нейта, ковзнули на груди, зачепили надчутливі соски, опустилися на талію, торкнулися живота, змушуючи хлопця тремтіти від передчуття.
– Який же ти… – ледве чутно прошепотів К’яран, і майже ніжно взяв у долоню його болісно напружений член. – Як легко тебе збудити, крихітко.
Нейт зміг лише простогнати щось нерозбірливе і вчепитися за передпліччя К’ярана, адже коліна підгиналися від таких дражливих дотиків. Чоловік зробив кілька легких рухів долонею і залишив член Нейта в спокої, натомість поклавши долоню хлопця на свій, що теж нетерпляче стирчав догори.
– Покажи, що вмієш, – сказав він.
Нейта не треба було просити двічі. Він обхопив член пальцями і почав рухатись, поступово нарощуючи темп і уважно стежачи за реакцією Ханта, щоб зрозуміти, подобається йому чи ні. Чоловік задоволено зітхнув і заплющив очі, але довго розслаблятися Нейту не дозволив — лише за кілька хвилин прибрав його руку і притягнув хлопця ближче до себе. Їхні члени притиснулись одне до одного, і Нейт охнув від такого гострого відчуття, більше не в змозі терпіти. Хант знову посміхнувся своєю бісовою підступною посмішкою і втягнув хлопця в грубий поцілунок, при цьому обхопивши обидва члени долонею і зробивши кілька дуже різких рухів, що вибили з Нейта весь дух і змусили його безпорадно стогнати в губи коханцю.
– Хочеш кінчити зараз? — раптом поцікавився К’яран, відірвавшись від нього, і, незважаючи на рівний, майже байдужий тон, Нейт помітив, що його дихання теж почастішало.
– Я не…
– Чи потім, коли я закінчу тебе трахати? — безпристрасно перебив його Хант. — Зваж, це буде не скоро.
– Зараз, – видихнув Нейт, уже зовсім не думаючи про те, чи вважають його хтивою повією, не здатною дотерпіти до головної події.
— Значить, і зараз, і потім, — зробив висновок Хант і знову штовхнув його на ліжко. – Як думаєш – зможеш?
– Іди до мене, – прошепотів Нейт, і цього разу чоловік вже не тягнув час, а відразу накрив його тіло своїм, міцно обхопив рукою його член і буквально за кілька рухів довів хлопця до оргазму, при цьому дивлячись йому в очі та запустивши пальці у густе волосся.
Нейт ще здригався від останніх хвиль задоволення, коли К’яран розсунув йому ноги, взяв з тумбочки завбачливо залишений там флакончик з олією, наніс пару крапель на розслаблений після оргазму отвір між сідниць і різким рухом увійшов до нього. Нейт скрикнув від дивовижної суміші болю і насолоди, адже кожна клітинка його тіла була настільки чутливою, що його ніби блискавкою било від найменшого руху всередині. Він інстинктивно напружився, але К’яран не дозволив йому звикнути до відчуттів — з ходу встановив швидкий темп, адже, судячи з усього, й сам уже тримався із останніх сил. Хлопець ухопився за його плечі і приготувався терпіти, адже несправедливо було зупиняти Ханта зараз – він подарував йому такий чудовий оргазм, і заслужив свою частку насолоди. Але так само, як і в першу їхню ніч разом, чоловік поступово зменшив темп і почав рухатися більш ритмічно, випустивши пару під час перших різких поштовхів. І з кожним рухом Нейт все більше розслаблявся, впускаючи його все глибше, відчуваючи, як повертається те відчуття польоту, абсолютної безпеки і свободи, накриває з головою, змушуючи забути про все, крім рук, які обіймали його, крім плавних поштовхів усередині, крім солоного запаху моря, що линув від К’ярана. Він навіть не помітив, як збудження повернулося з новою силою, і відчув це, лише коли Хант торкнувся його, підлаштовуючи рухи долоні під рухи всередині. Нейт буквально розривався від насолоди, згоряючи від подвійної атаки, і не витримав, коли К’яран використав важку артилерію – схилився і впіймав губами його губи.
Другий оргазм так сильно обрушився на Нейта, що він скрикнув від несподіванки та яскравості відчуттів, вп’явся нігтями в спину Ханта і, здається, навіть вкусив його за губу. К’яран щось шепотів йому на вухо, повільно рухаючись усередині нього і терпляче чекаючи, поки він перестане тремтіти від спалахів задоволення, і лише потім вийшов і кінчив сам, обпалюючи шкіру Нейта гарячими бризками сім’я. Хлопець, не усвідомлюючи, потягнувся рукою за краплями, зібрав їх з живота, змішуючи з власними, і облизав пальці, дивлячись на Ханта з-під опущених вій. Чоловік, ще задихаючись від власного оргазму, похитав головою, мовляв – «що ж ти робиш, стерво», схилився, зібрав губами з живота Нейта краплі, що залишилися, і з шумним видихом ліг поряд на подушки.
– Це… це було неймовірно, любий, – прошепотів Нейт, повернувши до нього голову. – Як ти це робиш? Я ніби літаю десь високо над землею, зовсім не розуміючи, де я, що зі мною… поринаю в якийсь туман. Чорт, не знаю, як пояснити.
— Я зрозумів, — зазвичай перебив його Хант. — Це переваги підкорення, крихітко. Ти віддаєш себе у мою владу. Це дарує тобі почуття свободи і водночас ти ніби губишся у субпросторі… саме так це й називається – субпростір.
— Звідки ти знаєш про це? – здивувався хлопець.
— Проводив час у борделях вузької спеціалізації, — таємниче прошепотів К’яран.
— А-а-а, — протягнув Нейт, хоча насправді мало що зрозумів. — Слово яке складне — субпростір…
— А тепер будь хорошим хлопчиком і згадай правило третє, доки я не розсердився, — сказав чоловік, утомлено прикривши очі.
– Ой, вибач, – схаменувся Нейт, присунувся до нього, легенько чмокнув у губи і шепнув: – Дякую.
— Так краще, — пробурчав Хант. — І дай мені поспати, будь ласка. Я втомився, як пес.
“Ти залишишся?!” — мало не вигукнув хлопець на радощах, але вчасно стримався і відповів:
– Добре. Я тільки лампу загашу і повернусь.
…Загасивши світло й заодно обтершись вологим рушником, Нейт ліг на свій бік ліжка ліжка і вже прикрив очі, як раптом К’яран сонно промовив:
– У тебе очі світилися, коли ти кінчив.
– Що? – перепитав Нейт.
— Очі світилися жовтим, коли ти кінчив уперше.
“Ні-ні-ні, тільки не це, тільки не зараз і не з ним, будь ласка”, – подумки змолився Нейт і знову обмацав руки на предмет луски. Але й цього разу все було гаразд.
– Н-не може бути, – постарався безтурботно відповісти хлопець, хоча весь похолов від жаху. — Тобі, мабуть, здалося… або світло в очах відбилося.
— Ні-ні, я чітко і ясно бачив, — пробурмотів Хант і натягнув покривало на плечі. — Я ж казав, що ти відьма.
«О стихії, помилуйте мене, — подумав Нейт, згорнувшись у клубочок і теж накрившись покривалом. — Невже друга сутність проситься на волю? Але ж я п’ю настоянку… Чорт, не можна в жодному разі допустити такого знову! Не можна, щоб К’яран дізнався, що я – чудовисько».
Додати до улюблених