Пролунав монотонний голос ведучого. Під гучний акомпанемент урочистої музики та оплесків гримерну покинули ще двоє виступаючих.
– Феліксе, – тендітні долоні опустилися йому на плечі, слабо стиснувши тканину костюма, – ми наступні.
Фелікс знав, що вони виступатимуть після пари фігуристів, що були під номером «шість», які на його очах залишили гримерну. Було б, мабуть, дивно, не знай він цього. Однак для Сойон важливо, якщо не попередити, то хоча б переконатися, що її партнер про все пам’ятає, тому він зайвий раз не заперечував цього.
«Сойон командирка, Сойон контролерка», – чітко закріпилося у нього в голові. Довго заперечувати цю важливу частину її натури ще ні в кого не виходило. Були ті, хто намагався, та вони давно пали під її сталевим поглядом. Простими словами, скорилися і терпіли, не сміючи більше повставати проти неї. Фелікс спочатку відносив себе до таких, колись хоробрих, а потім скорених. Згодом перестав; весь негатив змінило розуміння такої гострої потреби у контролі.
Фелікс поглянув на Сойон у відображенні дзеркала, що стояло перед ним. Її губи, розтягнуті в нервовій усмішці, мали яскраво-червоний колір, а синці під очима, які він чітко бачив ще кілька годин тому, тепер були заховані за щільними шарами тонального крему та консилера, очі ж стали виразнішими й візуально більшими за рахунок чорних стрілок на повіках. Своє синювато-чорне волосся Сойон і цього разу укладала самостійно, бо тугий пучок, зафіксований лаком для волосся і сотнею шпильок, – це в її стилі. Вона не могла вийти на ковзанку з «ненадійним» хвостиком, що вже й казати про розпущене волосся, яке, між іншим, передбачалося їх сьогоднішнім прокатом.
На ній красувався костюм багряного відтінку із прозорими вставками на стегнах. Контур вставок обрамлений позолоченим камінням різних форм і розмірів, викладеними у хаотичному порядку. Точніше, хаотичним цей порядок здавався лише тим людям, які особисто не споглядали процес створення вбрання. Фелікс і Сойон до таких точно не відносилися. Майстер, якому вони відвалили кругленьку суму за оригінальний дизайн та ювелірну ручну роботу, порадував їх можливістю заходити до нього на чай та спостерігати за процесом роботи. Прийшовши на одне з таких чаювань, вони побачили безліч ескізів обрамлення.
– У тебе тут пасмо вибилося, – Сойон торкнулася кінчиками пальців його скроні, провела вище, підхопивши ще кілька пасм.
– Воно мені не заважає, – посміявся Фелікс, коли вона, стискаючи між пальцями нещасне пасмо, почала очима вишукувати лак для волосся.
– А мені заважає, – Сойон кинула на нього награно-серйозний погляд і, нарешті знайшовши лак, почала фіксувати пасмо.
– Хочеш, щоб я під час прокату через твоє розпатлане волосся втратила пильність і впала?
– Що? Я не казав цього, – Фелікс голосно засміявся і поспішив розвернутися обличчям до Сойон, проте вона накрила пальцем його губи раніше, ніж він встиг навіть пискнути.
– Я зламаю собі ногу, – продовжувала вона, пильно, особливо пильно розглядаючи Фелікса; його зачіску, яка, судячи з її стиснутих губ і явно незадоволеного прищура, їй не подобалася, – … або руку. Тобі знайдуть нову партнерку. Ти тільки про це мрієш, правда? Я набридла тобі.
– Ні-ні! – Фелікс перехопив тендітні пальці, невагомо цілуючи їх, поклав собі на щоку; на тонкій блідій шкірі залишився ледь помітний відбиток його губ.
– Тоді чому противишся і не даєш мені поправити твою зачіску? – Сойон театрально надула губи качечкою і почала швидко-швидко плескати пухнастими віями.
– Я не противлюсь.
– А мені здається, що ще й як противишся, – вона провела рукою по всій довжині його волосся, від лоба до самих кінчиків, що спадали на плечі. Зойкнувши «ось, ще одне пасмо», Сойон зрушила з місця і знову стала за спину. Фелікс міг би заперечити й сказати, що вона дуже переймається через незначні дрібниці. Міг би, але не став. Після всього проведеного разом часу її «дивні» звички вже не здавалися йому такими дивними. Якщо від цього їй буде спокійніше, то нехай робить все, що заманеться. У межах адекватного та розумного, само собою.
– Ну що там? – Фелікс закотив очі, намагаючись роздивитися що робить Сойон. Начебто він не бачив у відображенні навпроти весь процес із самого початку.
– Тепер порядок, – вона самовдоволено посміхнулася, повернула лак для волосся на своє місце і, зробивши крок уперед, опустилася навколішки перед Феліксом.
– Гей, все гаразд? – Усмішка на його обличчі зникла, не залишивши після себе нічого, крім здивування. Коли Сойон нервувала, вона дуже часто лягала до нього на коліна, особливо часто – коли у неї траплялися напади тривоги, що межували зі справжніми панічними атаками.
– Так, – Сойон підвела погляд, спрямувавши його Феліксу в очі. – Ти в мене такий гарний.
Йому хотілося відповісти «ну перестань», але вона обхопила руками його щоки й потяглася на зустріч, щоб поцілувати: зовсім невагомо, швидко ділячись гарячим диханням. Їй хотілося поцілувати його, але не хотілося зіпсувати свій та його макіяж зовсім незадовго до прокату.
– Не хочу ділитися такою красою з великою кількістю людей… Так і закрила б у цій гримерці.
– Закриєш після прокату, – Фелікс м’яко відсторонився, зміряв її наостанок поглядом і, прибравши чужі руки з себе, став на ноги. Простягнув руку, допомагаючи й Сойон підвестися.
– Ну що, голубки? Готові? – у гримерну без стуку увірвався серйозно налаштований сонсеннім, від чого обидва зробили кілька кроків у протилежні одне від одного сторони.
Їх сонсенніма звали Чхве Гьонхі. Він був низькорослим худим чоловіком сорока п’яти років з усмішкою, що ніколи не залишала його обличчя. На першому ж тренуванні він першим почав вибудовувати довірливі та певною мірою дружні взаємини. Однак на тому ж тренуванні він разом з довірливими відносинами збудував ще й чіткі особисті межі. Основою цих кордонів послужила одна проста фраза: «Кличте мене Гьонхі-нім». Занадто проста, щоб створити такий ефект.
У руках він тримав дві пляшки із водою, які передав їм майже одразу після свого втручання. Обличчя у нього було спітніле від хвилювання. Напевно, попередні пари виступили добре і зараз претендують на призові місця.
– Пара перед вами виступила непогано, але дівчина сильно потягла литку. На наступний етап їх не пропустять, навіть якщо у них будуть високі бали, – Фелікс із Сойон синхронно видихнули, проте Фелікс, на відміну від Сойон, не втрачав пильності, уважно вслухаючись у наступні слова Гьонхі-німа. – Хлопець із першої пари завалив метелика. Не втримався в угрупуванні та в результаті передчасно розкрився; вийшов одиночний стрибок. Партнерка навпаки: впоралася зі стрибком, через що в них збився синхрон.
Фелікс вдумливо глянув на пляшку з водою: почав смикати її кришечку то туди, то сюди, не наважуючись прибрати чи навпаки міцніше закрутити її. Усі спортсмени на цих змаганнях були професіоналами, багаторазовими чемпіонами різних змагань. І якщо для дівчини можна знайти виправдання (подумаєш, перестаралася), то для хлопця, який завалив метелика…
– Гей, ти чого такий похмурий? В нас же підвищуються шанси на перемогу! – усмішка на обличчі Сойон стрімко спалахнула і також стрімко згасла тільки через флегматичний настрій Фелікса. Вона насупилась, очевидно прокручуючи слова Гьонхі-німа і його стурбований вигляд у голові.
– Мені це не подобається, – промимрив Фелікс і нарешті зробив ковток з пляшки.
– Мені насправді теж, – зітхнув Гьонхі-нім, втомлено стиснувши пальцями перенісся. – Хочеться вірити, що все-таки ці пари не варті своїх винагород, але, здається, що щось не так із льодом. Я звертався до організаторів змагань та до журі, але вони лише знизали плечима. Всі як один кажуть: «Лід оновлюється після кожної пари, не вигадуйте». Потрібно поговорити з парами та їхніми наставниками.
Фелікс видихнув, закрутивши кришку на пляшці, передавши її назад Гьонхі-німу. Через прикриті двері почувся голос журі, що оголошував результати попередньої пари. Насправді тепер це хвилювало Фелікса в останню чергу – на регіональні змагання ті все одно не потраплять. Якщо й було щось, що хвилювало його зараз, то це їхній з Сойон виступ, який має розпочатися одразу після оголошення результатів.
– Я зроблю все від мене залежне, – Фелікс з усмішкою подивився на Сойон, затримав погляд всього на лічені секунди й вже з серйозним виразом обличчя повернувся до Гьонхі-німа.
– … фігуристи Сон Пак Сок та Юн Ір Сен отримують вісімдесят три бали за виконання довільної програми… – за цими словами послідували оплески.
– Йонбок-а, – Гьонхі-нім швидко поклав руку спочатку на його, а потім і на плече Сойон, – Сойон-а, від вас я чекаю лише призові місця, ви мене зрозуміли? – вони синхронно, вже за звичкою кивнули. – Чудово, – губи Гьонхі-німа розтягнулися в самовдоволеній усмішці; він заківав головою. – Вперед, – він наостанок поплескав їх по передпліччях і підняв підборіддя, вказуючи на двері.
– … А тепер…
Вони швидко пошкутильгали до дверей, потім – до в’їзду з трибун на ковзанку.
– Покажіть їм справжню хімію! – крикнув навздогін Гьонхі-нім, міцно стискаючи за них один кулак (інша його рука досі була зайнята пляшкою Фелікса).
– … Зустрічайте двадцятитрьохрічну Кан Сойон та двадцятитрьохрічного Лі Йонбока з довільною программою «Ромео та Джульєтта»!
Фелікс залишив крихітний слід поцілунку на щоці Сойон і міцно стиснув її руку свою; переступив борт, виїхав на кригу. Попередньо розігріте тіло обдало прохолодою, серце завмерло – і всі думки, як водою, змило. Роки тренувань навчили його абстрагуватися від реальності, повністю зосередившись на своєму тілі та рухах, які це тіло відтворює. Рідко, але траплялося й таке, що Фелікс зовсім не думав, настільки завченими та опрацьованими мають бути рухи. У такі миті мозок відключався сам, а вмикався, коли стихала композиція і в коліна чи груди втикалася голова Сойон. Якщо в коліна, значить все пройшло добре і можна нарешті розслабитися. У груди – все пройшло погано і тепер вона зла настільки, що не дасть собі й миті перепочинку.
Вони зупинилися в центрі ковзанки, стоячи паралельно одне до одного; пліч-о-пліч, тільки обличчя спрямовані в протилежні сторони. Синхронний вдих, максимально розправлені спини. Оборот на місці, розгонисте рондо – і Сойон впала в його руки.
Вони стояли не більше трьох секунд (він завжди відраховував ці три секунди, щоб випадково не почати раніше), перш ніж почався перший акт композиції – спокійний порівняно з наступним, тринадцятим.
Феліксу не потрібно дзеркало – він бачить себе в Сойон: свої рухи у її рухах, своє обличчя у її обличчі, адже суть парного фігурного катання у доповненні одне одного. А Фелікс вважав, що доповнювати одне одного – це про те, аби вчасно стати тінню свого партнера.
Сойон рухалася плавно, з властивою тільки їй грацією. Не ковзала – ширяла над льодом з надприродною легкістю. Елементи виконувала по-різному: іноді швидко, іноді повільно, все залежало від емоцій, які потрібно було в них закласти.
Сойон була не такою пластичною, як більшість фігуристок на їх ковзанці, але в неї було те, чого не було ні в кого з присутніх. Точне відчуття ритму та настрою – навички, що ідеально доповнювали її вроджений артистизм.
Фелікс пишався своєю партнеркою.
Сойон підпустила його до себе ще коли вони були підлітками, адже без підтримки її навички й талант просто зав’яли б.
Тому пишався і тим, що саме він тримав вишукану, неприступну троянду, не поранивши свої ніжні пальці колючими шипами.
Зміна композиції. Почався «Танець лицарів».
Їхні рухи стали різкими, жвавими. Драма, трагедія – все це було в кожному оберті, у кожній зміні кроків і в кожному погляді, у повітрі навколо них, усюди.
Проїжджаючи близько до бортів, Фелікс на периферії зору побачив, як перешіптуються між собою журі. Захоплені погляди публіки розгледіти Фелікс не встиг, але те, що вони й справді були захопленими, він відчував нутром.
Кінець «Танцю лицарів».Зараз, перед короткою паузою між композиціями, Сойон має впасти спиною у його обійми. Фелікс знову рахував: раз, два… впала. На секунду раніше. І вп’ялася нігтями в його стегно з такою силою, ніби намагаючись знайти в ньому опору. Напевно, збоку й не видно, що щось пішло не за планом.
Поспішила, оступилася… З-під калюжі думок і переживань спливли слова сонсенніма, а разом із ними цілком резонне запитання: чи своїми зусиллями вона оступилася?
Фелікс кинув погляд на ділянку льоду за метр від них, намагаючись за три короткі секунди роздивитися незрозуміло що.
«Блядство».
Звичайно, на швидкості йому нічого не видно, тому все, що залишається робити – продовжувати прокат, намагаючись не заїхати ковзанами в «ущелину».
– Феліксе, – пошепки покликала Сойон, коли він підхопив її за талію для виконання чергового елемента, – дивись під ноги. Гьонхі-нім мав рацію, справді щось не так з льодом, – вона промовила ці слова так швидко, що до нього навіть не відразу дійшла їхня суть. А коли нарешті дійшла, він почув, як по спині пробіг холодок і як швидко він втрачав контроль над мімікою; очі широко розкрилися, брови поповзли вгору.
Він глянув під ноги, сконцентрувався на ковзанах – тут, близько до виїзду на ковзанку, все гладко. Значить, найнебезпечніша ділянка неподалік журі, розуміти б точно де саме.
Третю партію він начебто й зовсім пропустив, адже невдовзі після цього розпочалася четверта, заключна.
«Три четвертих виступу позаду, залишилося протриматися зовсім недовго».
Фелікс сконцентрувався на своїх рухах настільки, що перестав чути музику та оплески публіки, що з певною періодичністю виникали. Він не мав права на помилку. Особливо зараз, коли за спиною залишилася найдовша і найскладніша частина дороги. Начхати на емоції, які він повинен відтворювати не тільки рухами тіла, а й мімікою – цей косяк компенсує Сойон. Головне підтримувати її й не оступитися самому. Зав’яне стебло – не стане й квітки.
Заключна частина.
Фелікс глибоко вдихнув, затримав подих і, поклавши одну руку їй на талію, а другою міцно взявшись за коліно, відірвав від землі. Тремтячими руками підняв вище, над своєю грудною кліткою. Сойон витягла ногу вгору, а за секунду, не без його допомоги, встала йому на зігнуте коліно.
Фелікс заплющив очі всього на секунду, прислухався до відчуттів у ногах, під ковзанами – лід у нормі, можна покласти руки трохи нижче колін, не побоюючись втратити рівновагу…
Здається, він все-таки заїхав ковзаном в одну з тих «ущелин», які вони весь прокат успішно уникали. Може, він не мав класти руки нижче, щоб не втратити рівноваги. Однак зараз це не має значення.
В очах потемніло від глухого болю в правому боці, через секунду – від болю у скроні, через п’ять – уже від болю по всьому тілу. Фелікс точно знав, що впав спочатку на лікоть, а вже потім через різко скинуту швидкість і явно невдале приземлення його прибило головою в лід.
Фелікс лежав недовго. Майже відразу ж спробував відшукати в льоду опору, упершись у нього долонею, але та лише ковзала у різні боки. Тоді він спробував зробити те саме, але вже спираючись на цілу руку.
Біль затьмарював розум, від болю стискалися легені, уривками випускаючи з себе повітря. Він судомно, майже відчайдушно намагався віддихатися, пустити в тіло кисень, наповнити ним кров, щоб та продовжувала хитати серце і надходити в мозок. Намагався, але не виходило, повітря швидко вривалося в легені й так само швидко вибивалося з них.
Фелікс змахнув волосся, що прилипло до спітнілого обличчя. І коли воно вибилося із зачіски? Сойон же зафіксувала їх. Сойон… Де вона?
Він напружився всім тілом, заплющив очі, подивився на трибуни, що спалахнули неспокійним гвалтом, і, коли нарешті зміг сфокусуватися на фігурі сонсенніма, що біг до них, озирнувся.
Сойон знаходилася всього за метр від нього; лежала навзнак, із заплющеними очима. Під її головою утворювалася багряна калюжа, яка з кожною секундою проведеної ним у мовчазній бездіяльності тільки збільшувалася. В цей момент – в момент, коли Фелікс побачив Сойон – світ за мить похитнувся, звалившись і придавивши його своїми уламками назад до льоду. У вухах стукав пульс, голосно брязкаючи. Надходячий з нізвідки брязкіт оглушував, позбавляв можливості розібрати хоч слово в какофонії голосів і музики. Тому Фелікс не почув, як до них підбігло декілька людей.
Хтось – здається, Гьонхі-нім – схопив його за плече, намагаючись відтягнути вбік, і крикнув щось над вухом, цього він теж не зміг розібрати.
– … Йонбок-а, дивися мені… у… дивись… у вічі… – Феліксу коштувало титанічних зусиль, щоб вслухатися і по літерах зібрати слова Гьонхі-німа в цілісне речення «дивись мені у вічі».
Однак навіть так він не збирався виконувати пряму вказівку. Натомість він подивився сонсенніму за плече, намагаючись відшукати очима Сойон.
Дихання попри шок приходило в норму, думки почали прояснятися. Біль заглушив сплеск адреналіну – і серце клекотіло об ребра, як ударник в бронзовий купол у буддійському храмі.
– Ви викликали швидку допомогу? – Фелікс відкинув руку сонсенніма убік, намагаючись стати на ноги без його допомоги.
– Так. Сядь, будь ласка, і сиди до приїзду лікарів.
– Мені потрібно до Сойон. Я хочу переконатися, що вона жива, – промовляючи ці слова, Фелікс відчував, як він тремтить, надламуючи його голос. Не відчував тільки своїх губ і щелеп, що оніміли від праведного страху за життя близької людини.
– Тобі треба сісти, – сонсеннім надавив йому на плечі із ще більшим натиском, ніж раніше. Фелікс сів, не встоявши на місці. Відчайдушне бажання бути ближче до Сойон змішалося зі злістю на Гьонхі-німа, що перешкоджав йому. Як тільки він не розумів: Феліксу треба бути поряд з нею, потрібно особисто прикласти до променевої артерії пальці та намацати ними пульс!
– Пустіть. Будь ласка, – крізь неконтрольований тремор, Фелікс по черзі облизав пересохлі губи. На язиці осів солоний присмак, чи то сльози, чи то кров потрісканих губ…
– Ні, – сухо, як глухим ляпасом, відрізав він і, дочекавшись, поки Фелікс остаточно обм’якне на місці, пішов геть. Ось так узяв і залишив одного, поки він судомно, наче божевільний шукаючий милостині в руках перехожих, роздряпував собі обличчя; намагався зібрати сльози, що скочуються по щоках, в кулак.
До машини швидкої допомоги Фелікс йшов як засуджений: з блідим крейдяним обличчям і безмовною молитвою, що застрягла разом із голосом у гортані. Неправильно, мабуть, згадувати про Бога лише у скрутні хвилини; тоді, коли вже ні на свої, ні тим більше на сили сторонніх людей покладатися не виходить і доводиться шукати надію хоч у чомусь.
– На яку частину тіла ви впали? – жінка-медик допомогла йому забратися всередину машини, акуратно притримуючи за лікоть.
– На праву руку… чи на праве стегно, – він сів на застелену одноразовим чохлом койку, зчепив складені на колінах руки в замок. Тепер він не міг згадати, в якому порядку все трапилося, адже боліло однаково.
– Болить, коли я так роблю? – медик натиснула йому на стегно. Фелікс лише слабо кивнув у відповідь. – А так? – Вона опустила руку трохи нижче, вже ближче до коліна; він знову відповів кивком. – Сильний забій, нічого серйозного.
Поки медик продовжувала огляд, періодично щось запитуючи, Фелікс тільки й міг, що відповідати нечутно, легкими рухами голови. Коли вона відійшла у бік невеликої, закріпленої на стіні шафки з прозорими дверцятами, Фелікс почав розмірковувати про те, як він тут опинився, з чого все почалося. Спочатку він робив це тихо, у себе в думках, а потім, захопившись, заговорив із самим собою вголос:
– Ні, я тримав Сойон під колінами величезну кількість разів, справа точно не в цьому, – облизнув губи, цього разу не відчуваючи нічого, окрім їхньої черствості. – Проблема точно не в мені, я зробив усе правильно, – стиснув тканину багряного, ніби кров, що розтеклася по льоду, відтінку. – Ми відточували цю частину особливо довго, я не міг помилитися. Не міг, не міг… Проблема з льодом, Гьонхі-нім попереджав нас. Сойон ледь не впала через лід. Так, це не моя помилка, не моя… Я не міг помилитись.
З цього маячного стану Фелікса витягла медик. Вона нерішуче торкнулася його плеча, змусивши здригнутися, та простягла пластмасову склянку з водою і ще чимось. Додала спокійно: «це валеріана, випийте – полегшає».
Від валеріанки Фелікс вдячно відмовився, адже невдовзі машина зупинилася на службовому паркуванні госпіталю.
Сойон відразу ж відвезли в операційну, так і не давши Феліксу хоча б підійти до неї, не те щоб торкнутися пальцями тонкої шиї й перевірити пульс; побачив лише, як медики поспіхом штовхали вперед коридором візок-каталку з Сойон. Він поривався піти з нею, щоб просто бути поруч, щоб створити ілюзію контролю над ситуацією і не відчувати провини за те, що не дотримався даної їм обіцянки. Обіцянки нізащо не вронити. Однак його, ясна річ, не пустили. Слова про те, що він не лише її партнер, а й за сумісництвом хлопець, прозвучали недостатньо переконливими для лікарів. Може, воно й на краще, що його не пустили. Фелікса напевно б знудило, якби він ще раз побачив кров.
Фелікс просидів у фоє щонайменше годину. Сидів ще, якби затхле повітря не тиснуло, наганяючи втому. Довелося вийти з будівлі лікарні на вулицю, щоб зробити кілька вдихів свіжого повітря.
– Йонбок-а, – Гьонхі-нім, виявляється, пішов за ним. Значить, весь цей час, поки Фелікс сидів у фоє, прокручуючи в голові минулі події, він теж був десь недалеко.
– Були проблеми з льодом, – відчувши на своєму плечі вагу чужої руки, Фелікс відвернувся у бік службового паркування. – На «Танці лицарів» Сойон заїхала ковзаном в одну з «ущелин». Огляньте ту ділянку льоду, на якій ми впали. Там теж має бути пошкодження, – він ненадовго замовк, щоб, набравшись рішучості, спитати:
– Результати обнулили?
– Ні.
Фелікс перевів на нього погляд, ошелешено розплющивши очі.
Чому не обнулили результати? Лід був зіпсований, вони змагалися на різних правах і умовах. Комусь пощастило більше, комусь менше… Це несправедливо! Неправильно! Це, чорт забирай, помилка! Як таке взагалі може бути, якщо із записів все має бути зрозумілим?!
– Дівчина з першої пари, – байдуже, навіть якось відчужено почав Гьонхі-нім. – Як виявилося, вона просто перестаралася і тому потягла литку; хлопець із пари перед вами – нетерплячий придурок, що повторює одну й ту саму помилку кожне змагання, а ти… – він тицьнув пальцем Феліксу в груди, з холодною байдужістю, що леденила душу спостерігаючи, як змінюється його обличчя. – А ти не заїжджав в ніяку «ущелину». Ти втратив рівновагу і, злякавшись, відсахнувся. Це була повністю твоя помилка, Йонбок-а.
Фелікс метушливо ковзав очима по обличчю Гьонхі-німа, намагаючись відшукати в ньому хоч частку розуміння, співчуття. Фелікс чекав, що людина, якій він довіряв більше, ніж комусь іншому, скаже хоч якісь слова підтримки. Чекав, але не дочекався.
Гьонхі-нім лише поплескав його по плечу (з тією ж холодною байдужістю на обличчі), сунув м’яту пачку цигарок у руку і пішов, знову залишивши Фелікса. Тільки цього разу він не залишив його наодинці із самим собою. Цього разу він залишив його з м’ятою пачкою цигарок у руках і колючим, ріжучим усвідомленням: це падіння – повністю його та нічия інша помилка.
Дошка: https://pin.it/3G1YTUeDk
Тгк: https://t.me/zatyshnakhatka
Додати до улюблених