На камені сидів Кадзуха, в своему спокої дивився на біле небо, довкола ростоптані кочугури, на один з замерзлих, не загубивших свій вигляд сіла поруч Люмін.
– Ти так і не змогла вмовити брата? Нічого. запалимо за нього феєрверки.
Спокійно усміхнувся самітник.
Мандрівниця ж з безшумним зітханням, що помітно тільки за ледве видним паром від краплі тепла спитала те, що можна було вважати за риторичне.
– Я ж дурепа Кадзуха, скажи? Витратила надто багато часу, марна інформація, статус, зв’язки..
– Шлях тернистий і звивистий, коли бачиш, що з нього сходиш, вартує озирнутись назад, подивитись, те для чого це все було. І навіть дивлячись своїм поглядом через плівку власних долоней, чи правда в цьому справа?
– Його ідеї..мене бентежать, тепер навіть..не можу повірити що його ціль варта того щоб я дізналась умовне щось, на свому шляху, ступила за ним і прямо в найглибші води безодні. Я..так сумую за ним, ми завжди були разом. У нього щось сталось, змінилося, та що буде якщо в мене не переміниться.
Задумливо підняла очі, холод обдув лице а вії вкрились сніжинками, на волосся давно насів іній.
– Я що-небудь придумаю.
Кадзуха невагомо торкається її плечей а потім відпускає, який б спокійним не був його погляд він рішуче вірить в те що навіть якщо вони будуть стояти по різні сторони, вона обов’язкого знайде спосіб витягнути Ітера з безодні.
– Люмін послухай, не все втрачено, ти ж знаєш. Можливо, завтра новорічна ніч подасть нам якісь знак?
– Думаєш мій час знову зустріти Дайна?
– Не тільки це.
Мандрівниця залишається на замерзлому кочугурі тільки стояти коліньми, тілом тулиться до Кадзухи щоб зберегти хоч трохи тепла, почервонілі руки заховані під пасмом червоного шарфа. Він притягує її до себе ближче на камінь.
– Я буду твоєю опрою. Відчуваю це справді те до чого лягає моя воля..
Слова спіткнули обійняти боляче стискаючи очі, якщо в ямки слизистих потрапляли сльози то зразу пропадали, потрісканими сухими на холоді губами Люмін поцілувала його в ніс. Вона відсторонилася, коли руки її перемістились на шию і плечі Кадзухи, з надією сказала.
– Нам передує ще довгий шлях.
***
Як і домовилися. Новорічної ночі феєрверк великий, гарний, золотий яскраво блимав і розлітався з своїм бумканням, трохи менший, червоний, такий швидкоплинний і плавний лініями феєрвек сяяв разом з ним, а може й вони сяяли, може і вартувало замовити їх феєрверк як радила Йоемія знаючи що святкують вони разом.
В напівпітьмі поцілунок був чимось незвичайним, те що він вирішив це зробити викликало у Люмін здивування, самітник був збентеженим. Губи легко торкнулись губей дівчини коли він подався вперед зовсім трохи втягуючи в поцілунок романтичний, більше розмірений чим обережний, видих ніби наповнив її рота здається справжнім живим бризом.
– Фокусник!
– Зроби так ще раз!
– Я нічого незвичайного не зробив.
Відмахнувся він.
– О о, ну давай Кадзуха, повтори це!
На ранок вони вже виходять вирушати в шлях. Щоразу ледве не ночують в снігах, звичайним людям не зрозуміти самітника давшого назву дім, будь якому місці.
Додати до улюблених