Кім Синмін завжди і у всьому підтримував Ян Чоніна. Він захотів піти о першій годині ночі в найближчий сквер? Кім просто посміхнеться і одразу піде діставати їм їх брудні куртки.
– Ти хочеш одягти мою? – запитав старший помітивши дивний погляд.
– Так, якщо можна. – Яна читали як відкриту книгу, в принципі як завжди.
– Тобі можна усе, – посміхається.
На вулиці холодно і безлюдно, дорога до сквера довга і темна. Чонін зам’явся на місці одразу як вони вийшли з поля зору їх двору.
– А? Що таке? – повернувся Синмін помітивши що молодший не крокує поряд з ним, він стояв позаду на метрів шість і потирав позичену куртку.
– Я щось вже не дуже хочу йти, як на те що би купити пару бляшанок і присісти десь на безлюдному тротуарі? – його очі звузились, це капризне лисеня посміхалося.
– Я тільки за, але зараз вже нічого не продають.
– Ти забув що існує зв’язок і телефони? – Ян дістав руку з кишені і почав активно шукати номер в контактах.
А що Кіму? Йому цікава ідея свого друга, тому він повернувся до нього і пильно слідкував як ведеться обшук контактів під обривки лайливих виразів.
– Знайшов? Хто це, виглядає знайомо. – старший перебирав усіх, небагатьох знайомих з блондинистим волоссям , в своїй голові.
– Це ж цей, який з Австралії, ми йому колись курси допомагали шукати з корейської, – Чонін повернув телефон, на екрані була фото хлопця, ну дуже схудлого, з спаленим, освітлювачем, волоссям, і доволі проблемною шкірою скритою під якимось тональним засобом. – Фелікс, я випадком знайшов його і ми знову почали спілкуватися.
– І що ти пропонуєш? – почулись гудки а телефон приклали до вуха.
– Ало, Ліксе? Це я, Ян Чонін, ти казав неподалеку в нашому районі є цілодобова точка, якщо не складно дай адресу. – з трубки почулось лише ліниве, розслаблене “Ага, напишу”. – Ну ось бачиш, телефон і знайомства це насправді дуже гарна річь. Пішли, він скинув локацію, нам туди.
Синміну залишалось лише усміхнутись і піти за ним.
Кім Синмін був завжди за Ян Чоніна і його рішення. Появилась різка ідея зробити татуювання? Тільки За з великої букви. Останні дні, молодший щось засумував, через це Кім теж був на голках але не подавав виду, хто образив його друга? Через це ідея тату була, як завжди, схвалена одразу. Так в якогось першого що попався майстра, і в сумнівному салоні, але кого це цікавить?
– Ти вибрав ескіз? – питає Кім поки вибирає які кросівки йому надягти, хоча як завжди вибере старі, подряпані часом і подіями Конверси.
– Ага, оце. – на телефоні була фотографія типового татуювання з крилами на лопатках, але виглядали вони досить непогано, хоча для Синміна усе що на Чоніні, і під тим що на, виглядало прекрасно.
– Виглядає гарно, ти готовий? Пішли, таксі чекає.
Чонін натягнув капюшон, закриваючи своє полу-мертве обличчя. Такий стан молодшого дуже напружував Кіма, зараз він сідав в таксі і знову скидав чийсь дзвінок.
Вже ввечері Синмін розглядав спину свого друга, під плівкою було не дуже й гарно зроблене татуювання, але головне ж на кому воно.
– Ви мене порядком задовбали, я йду з вашої незрозумілої тусовки! – кричали з ванної кімнати, все ж таки Чонін прийняв дзвінок від сім’ї. Він вийшов з виглядом злого трупа, це єдина пара слів якими повністю можна описати цей образ. Він почав агресивно набирати когось але той не відповідав, хто це був?
– Ти остаточно їдеш від батьків до мене? – не відриваючись від телефона Ян просто твердо кивнув головою, продовжуючи намагатися зв’язатися з кимось.
Синмін перекинув джинсову куртку через плече, взяв барсетку, шльопанці на носки і покинув квартиру.
– Ми розходимось, арівідерчі. – за дверима почулись обривки фраз, ось кому намагався додзвонитись молодший. Він розлучився з Чаном.
Вони були не поганою парою але все ж таки Кім Синмін завжди підтримає Ян Чоніна.
Жаркий літній вечір але не для двох друзів, вони стоять на не заскленому балконі навіть не закривши двері хоча в квартирі працює кондиціонер, в них нуль економії і совісті. Але дійсно кого буде хвилювати це коли ви розкурюєте самокрутки героїну, які вам дав на прощання славний хлопчина Фелікс перед тим як залягти під решітку в наркодиспансер.
– Швидко час летить, ніби ще вчора він бурчав над вимовою корейської, – сказав Чонін перед новою затяжкою.
– Навіть трішки сумно, за швидкість часу, за Йонбока, гарний хлопчина, попав так попав, ще й на голку сів. – Кім каже чисту правду, хоча сам не краще, може навіть гірше, але він навіть про це не думає.
– Ти реально знаходиш момент щоб посумувати зараз? Ти реально псих цуцику. – молодший усміхається. Синмін повністю задоволений його станом і своєю виконаною роботою.
– Куди ти ходив у той день? – Кім не зовсім розуміє питання, – Ну коли, ну у той, – йому довго пояснювати не треба, тому просто моргає в сторону Яна знаком “так”.
– Та нікуди так то, тобі це цікаво? – зазвичай молодшого це не хвилює але це не та ситуація, не те свідомість.
– В тебе з’явилась дівчина? – випалив так випалив.
– Ні, з чого ти взяв. – а старший спокійний як удав.
Чонін усміхнувся, але кутки його губ тримаються стійко і не дозволяють зробити це в усі тридцять два, він зробив останній довгий затяг і підійшовши до свого хьона, обвив його шею до локтів, це було не так вже і близько, все ще дистанція.
– Тоді хто тебе так заспокоює що ти як Тихий океан? – Ян обводить його лисячим поглядом з своїми звичайними іскорками в очах. – Я хочу сказати цій людині що в мене нема совісті і вибачатися я не буду, перед тобою теж.
Після цих слів балкон вміщував в собі нуль людей, дві тліючі сигарети і жаль про те що кімнату вони не охолодили залишивши двері відкритими.
Це дійство Ян Чоніна, Кім Синмін теж підтримав. І обидва знають що розмови про це ніколи не станеться.
Кінець літа для одної людини була пора безсоння, а інша взагалі не спала по життю. Про що думав Кім? Ні про що, він тільки зрозумів що вже день денний. В оселі було тихо, навіть з тим що у вітальній працював телевізор. Якщо знаєш що вже не заснеш треба вставати, адже так? Для когось кава зранку, для старшого о котрій з ліжкка встав, він заварює дві чашки і несе одну до журнального столика в вітальній, німа турбота. Ян дивився черговий серіал всю нічь, і зараз він теж не спить, навіть не відволікається на хьона, тільки каже дякую продовжуючи спостерігати за подіями на екрані. Синмін не йде нікуди, він стоїть секунд двадцять дивлячись то на молодшого то на те що він дивиться.
– Чонін, коли ти це хочеш зробити?
– А? Ти про що? Ти щось ще окрім кави вживав? Може я теж хочу. – з Яна виривається короткий смішок.
– Чонін, я все знаю. Коли? – насправді Кім знає, вже і що, і коли, як і як давно, він читає молодшого легко і на всіх мовах.
– А… але ти все одно усе вже знаєш, я правий? – Ян усміхається але в кутках його очей проявляються сльози. Синмін також піднімає кутки вуст і дивиться прямо в очі.
– Тільки, будь обережним. – кидає старший на останок і легко хлопає його по голові, це не останнє що скаже він своєму другу, але це останнє що той почує. “Ти знову підтримав мене” – думає про себе Чонін.
Кур’єр стоїть о п’ятій ранку з простим але дуже гарним букетом квітів і не розуміє кому до біса вони знадобились зараз. Але він не сильно засмучений коли за очікування і таку ранню годину йому дають “на чай”. Тому він сам чомусь вибачається за якісь вигадані доставлені проблеми. Синмін одразу прикладається носом до них, відчуваючи легкий освіжаючий аромат.
– Я впевнений вашій другій половинці сподобається, – видно що розраховує на п’ять зірок.
– Так, я думаю сподобалось би, але нажаль не зможе почути аромат цих чудесних квітів, – посміхнувся Кім.
– Ох, ковід це дуже погано, будьте обережними, бережіть здоров’є! – кур’єр попрощався, і сівши на велосипед поїхав.
Синмін ж пішов в по дорозі до свого будинку, його не було цілих два дні. Ключ повертається в замковій свердловині віддаючи характерний звук по усьому під’їзду, двері відчиняються під напругою. Квартира зустрічає прохолодою і повною тишею. Кім ховає букет за спину і обережно натискає на ручку двері в спальну кімнату, він дивиться на Яна і посміхається, так щиро що аж маленька капля котиться по щоці. На фоні сонячного світла з панорамного вікна поза силуетом — він як ангел який осів з небес для такого грішного Синміна. Старший підходить ближче і нагинається щоб посунути з під звисаючого тіла низьку табуретку, він встає на неї і дивлячись на бліде обличчя цілує холодні губи, так ніжно, чутко, обережно. Робить крок назад встаючи знову на підлоги він ще раз схиляється щоб покласти квіти, і прямує до двері. Останній раз дивиться на янгольський силует свого молодшого друга коханого під стелею і усміхається покинув кімнату.
Кім Синмін завжди і у всьому підримував Ян Чоніна, для них це був план порятунку. Можливо в наступний раз Ян врятує свого хьона.
Додати до улюблених