Ніл і справді не пам’ятає як вони познайомились. Пам’ятає лише якогось депресивного хлопця який вирішив написав йому без будь-якої на те причини. І насправді уявлення не має чому тоді відповів. Пройшов час і зовсім непомітно цей хлопець чомусь став його хлопцем. Не те щоб Ніл хоча б колись жалкував про те, що все склалось саме так, але інколи ставало настільки важко що йому хотілось втекти, вимкнути сповіщення та сховати час в архіві. В моменти найбільшого розпачу – втекти. Кожна проблема Ендрю боляче відбивалася у грудях, а розуміння того, що ти не можеш нічого зробити, нічим допомогти, своя нікчемність ніби пошепки викликала бажання перерізати або власні вени, або кривдників самого Ендрю. Але він сильний, він має старатися заради них і інколи він навіть справді вірить у те, що все буде добре. Сьогодні, на жаль, не один з таких днів. Ніл знову і знову перевіряв чат, останні повідомлення все ще датувались вчорашнім днем. В’язкий страх охоплював тіло, мозок вибухав від жахливих думок про те, що могло трапитись. А трапитись могло багато чого. Одного разу Ендрю не відповідав близько місяця, весь цей час лежачи у лікарні. Мабуть, навіть бувши самому безліч разів за крок до смерті через свою сім’ю справжній страх він вперше пережив тоді. Вранішня пробіжка, сніданок, дорого до навчання, пари, дорога додому – це все здавалось таким дурним і непотрібним без “Доброго ранку, дурень, не запізнися”. І він справді запізнився і від цього його тривожність зростала настільки швидко, що він ніколи б не наздогнав її. Ось він удома не маючи сил навіть переодягнутися впав безсило на ліжко, кожні десять хвилин перевіряючи чат. І через ще одну перевірку він бачить статус “У мережі”. Мабуть, він згадав усіх Богів, яких тільки знав, молячись, щоб все було добре. Через хвилину Ендрю більше не в мережі. Нерви Ніла не витримують, він падає обличчям у подушку плачучи, дякуючи долі за те, що принаймні у будинку немає нікого крім нього. Через десять хвилин на телефон приходить сповіщення. Він надіслав фото. Нілу страшно, він боїться відкривати його через те, що там може бути що завгодно. Пересилюючи себе він все ж відкриває фотографію і від жаху захлинається в істериці. Свіжі порізи на витонченій руці викликають огиду і відчуття що смерть дихає прямо йому у спину насміхаючись. Він бачив тіло своєї мами у крові, його найкращий закінчив своє життя на його день народжені. У голові виникає думка “Що якщо я винен у цьому?”. Декілька хвилин він не міг опанувати себе, а потім почав писати безліч повідомлень намагаючись зробити хоч щось.
Того дня все закінчилось доволі добре, якщо взагалі по відношення до них про щось можна сказати “Добре”. Цього разу Ендрю не відповідав два дні та Ніл не мав ніяких сил навіть вийти з дому. Він чекав. Чекав. І дочекався. Повідомлення з незнайомого номеру, “Хвала небесам, він написав з телефону друга”, але повідомлення яке надійшло змусило його буквально кричати від болю. Брат Ендрю, про якого він вперше чув сповістив його про те, що Ендрю Міньярд завершив життя самогубством у віці 18 років.
Через кілька днів відбулася їх перша зустріч. Ніл ніколи не уявляв цю зустріч такою. Він не зміг. Не доклав достатньо зусиль, не зміг його спасти. Весь той день і тиждень після нього він провів навколішки біля могили Ендрю. Кожен день він витрачав останні кошти заради того, щоб залишитись у цьому місті та провести його разом. Принаймні, він так називав це. Та одного дня він не прийшов.
Наступного дня на кладовищі поруч з Ендрю Міньярдом з’явився Ніл Джостен. Благання поховати його поруч було єдиним у його листі перед смертю. Не маючи змоги бути разом на землі, мабуть, вони разом десь там, на небі.
Все ж, якби Ніл заблокував номер Ендрю набагато раніше вони могли б бути живими.
Додати до улюблених